15 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 753/22163/24
провадження № 61-5263св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Бочковський Тарас Олександрович, Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ),
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Горбуновою Катериною Олександрівною, на постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Верланова С.М. Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
Описова частина
Короткий зміст вимог
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, заінтересовані особи: головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Бочковський Т. О., відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), про визнання дій державного виконавця неправомірними, скасування повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без виконання та зобов'язання прийняти виконавчий документ до виконання.
Скарга мотивована тим, що 11 вересня 2024 року Дарницький районний суд м. Києва постановив ухвалу у справі № 753/15018/24, відповідно до якої частково задоволено скаргу ОСОБА_1 , визнано дії державних виконавців Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), що полягають у не розгляді клопотань ОСОБА_1 від 24 квітня 2024 року № 24-04/2024 та від 26 липня 2024 року № 26-07/2024 року - неправомірними; зобов'язано Дарницький районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) розглянути клопотання ОСОБА_1 від 24 квітня 2024 року 24-04/2024, отримане 01 травня 2024 року за вх. № 8995, про вжиття заходів щодо встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та надати відповідь стягувачу; стягнуто з Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 4 000,00 грн. В іншій частині скарги відмовлено.
Зазначав, що 21 жовтня 2024 року він отримав виконавчий лист у справі № 753/15018/24, виданий Дарницьким районним судом міста Києва 09 жовтня 2024 року, та копію ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2023 року у справі № 753/15018/24.
Зважаючи на те, що боржник, згідно з ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2024 року у справі № 753/15018/24, - Дарницький відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) є територіальним органом центрального органу виконавчої влади та його структурним підрозділом, він спрямував зазначену ухвалу Дарницького районного суду міста Києва, як виконавчий документ, для виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), що підтверджується заявою про виконання судового рішення від 22 жовтня 2024 року № 22-10/2024-1.
Однак 08 листопада 2024 року отримав повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття від 31 жовтня 2024 року, в якому головний державний виконавець Бочковський Т. О. вказав, що в ухвалі Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2024 року у справі № 753/15018/24 не зазначено строк пред'явлення рішення до виконання, а зазначено декілька виконавчих дій та не вказано, в якій частині необхідно виконати рішення суду.
Прийняття зазначеного повідомлення скаржник вважав порушенням своїх прав на своєчасне виконання судового рішення, оскільки строк пред'явлення виконавчого документа до виконання встановлений законом і не може бути змінений, відповідно відсутність у виконавчому документі (ухвалі) відомостей про строк пред'явлення його до виконання не перешкоджає державному виконавцю самостійно вирішити питання про дотримання стягувачем строку пред'явлення виконавчого документа до виконання та відкрити виконавче провадження.
Крім того, державний виконавець залишив поза увагою те, що у заяві про примусове виконання судового рішення (ухвали) він просив виконати таке рішення виключно в частині зобов'язання Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) вчинити дії, які зазначені у пункті 2 резолютивної частини ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2024 року у справі № 753/15018/24, умисно вказавши про не зазначення конкретної дії, які потрібно виконати, тобто вчинив дії щодо свідомого ухилення від виконання судового рішення, яке набрало законної сили, відповідно, підлягає виконанню.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив суд:
визнати неправомірними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Бочковського Т.О. щодо прийняття повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 31 жовтня 2024 року № 76394364/3;
скасувати повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 31 жовтня 2024 року № 76394364/3, прийняте головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Бочковським Т. О.;
зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) прийняти до виконання і відкрити виконавче провадження з примусового виконання ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2024 року у справі № 753/15018/24 в частині зобов'язання Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) розглянути клопотання ОСОБА_1 від 24 квітня 2024 року № 24-04/2024, отримане 01 травня 2024 року за № 8995, про вжиття заходів щодо встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та надати відповідь стягувачу;
стягнути з Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 05 грудня 2024 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що дії державного виконавця при винесенні повідомлення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання відповідали вимогам закону, таке рішення було прийнято державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бочковським Т. О. у межах своїх повноважень, стягувач не позбавлений права звертатись із заявою про примусове виконання судового рішення після внесення виправлень до нього згідно з частиною четвертою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», внаслідок чого дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 05 грудня 2024 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду аргументована тим, що ОСОБА_2 , який є стороною виконавчого провадження, як боржник, до участі у справі не був залучений, що свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки такими діями суд позбавив вказану особу можливості користуватися процесуальними правами, передбаченими статтею 43 ЦПК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
22 квітня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Горбунова К. О. звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та прийняти нове судове рішення, яким скаргу задовольнити у повному обсязі, а також стягнути з Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 52 000,00 грн.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального та порушення судом норм процесуального права.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні скарги.
Апеляційний суд не надав мотивованої оцінки аргументам заявника, не навів мотиви, за яких ці доводи відхилив. Суд не врахував, що ухвала Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2024 року у справі № 753/15018/24, як виконавчий документ, подана у межах строків пред'явлення до виконання. Сама лише відсутність у виконавчому документі окремих відомостей не є підставою для повернення виконавчого документа без прийняття до виконання. Державний виконавець не вчинив жодних дій для отримання необхідної йому інформації з метою примусового виконання судового рішення. На порушення норм процесуального права апеляційний суд не оцінив надані заявником докази.
Доводи інших учасників справи
Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Дарницького районного суду міста Києва цивільну справу № 753/22163/24 за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Бочковський Тарас Олександрович, Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), про визнання дій державного виконавця неправомірними, скасування повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без виконання та зобов'язання прийняти виконавчий документ до виконання.
Матеріали справи № 753/22163/24 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2025 року справу № 753/22163/24 призначено до судового розгляду.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Суди встановили, що 11 вересня 2024 року Дарницький районний суд м. Києва постановив ухвалу у справі № 753/15018/24, якою частково задовольнив скаргу ОСОБА_1 . Визнав дії державних виконавців Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), що полягають у не розгляді клопотань ОСОБА_1 від 24 квітня 2024 року № 24-04/2024 та від 26 липня 2024 року № 26-07/2024 року - неправомірними. Зобов'язав Дарницький районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) розглянути клопотання ОСОБА_1 від 24 квітня 2024 року № 24-04/2024, отримане 01 травня 2024 року за № 8995, про вжиття заходів щодо встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та надати відповідь стягувану. Стягнув з Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 4 000,00 грн. В іншій частині скарги відмовлено. Вказана ухвала в апеляційному порядку не оскаржувалась та набрала законної сили.
22 жовтня 2024 року зазначену ухвалу суду від 11 вересня 2024 року у справі № 753/15018/24 подано до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) для виконання.
31 жовтня 2024 року головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Бочковський Т. О. склав повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання з тих підстав, що в ухвалі Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2024 року не зазначено строк пред'явлення рішення до виконання, а зазначено декілька виконавчих дій, проте не вказано, в якій частині необхідно виконати судове рішення.
Відповідно до змісту ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2024 року у справі № 753/15018/24 рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 05 липня 2023 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 41 315 грн 27 коп., а також витрати зі сплати судового збору у сумі 1 073 грн 60 коп. та витрати на правничу допомогу у сумі 20 000 грн 00 коп.
На виконання вказаного рішення суду від 05 липня 2023 року Дарницький районний суд м. Києва видав 30 серпня 2023 року виконавчий лист № 753/5165/23.
11 вересня 2023 року головний державний виконавець Дарницького районного Відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Степанова А. В. відкрила виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання вказаного виконавчого листа.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).
Підставою касаційного оскарження оскарженого судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Позиція Верховного Суду
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судові рішення - це правозастосовчі акти суду, пов'язані із розглядом конкретної справи.
Види судових рішень передбачені частиною першою статті 258 ЦПК України, у якій зазначено, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.
Аналіз вказаної норми свідчить про те, що узагальнюючий термін «судові рішення» розрізняє такі поняття як ухвала та рішення суду, та які є складовими терміну «судові рішення».
Відповідно до пункту 27 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Стаття 374 ЦПК України містить норму, яка визначає перелік повноважень суду апеляційної інстанції.
Відповідно до змісту частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю;
8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.
Отже, відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Тлумачення частини першої статті 374 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості скасовувати ухвалу, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. У кожному випадку суд апеляційної інстанції повинен перевіряти чи перешкоджає ухвала суду першої інстанції подальшому провадженню у справі.
Повноваження суду апеляційної інстанції скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, кореспондуються зі статтею 379 ЦПК України, якою передбачено підстави для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
За змістом розділів II, III, IV ЦПК України, першої-другої глав розділу V ЦПК України термін «провадження» застосовується до наказного, позовного та окремого провадження, а також до апеляційного і касаційного провадження.
Разом з тим, термін «провадження» також застосовується при визначені комплексу певних процесуальних дій у справах про оскарження рішень третейських судів, оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів (розділ 8 ЦПК України); у справах про надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів (глава 4 розділу 9 ЦПК України); провадження у справах з участю іноземних осіб (розділ 11 ЦПК України), а також термін «провадження» застосовується до судового провадження, зокрема у розділі 10 щодо відновлення втраченого судового провадження.
Термін «провадження» застосовується також до виконавчого провадження.
Аналіз терміну «провадження» у контексті цивільного процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що зазначений термін у цивільному законодавстві означає як зібрання певних документів, які були предметом судового розгляду (справа), так и комплекс певних процесуальних дій у їх системі.
При цьому процесуальне законодавство також застосовує такі терміни як «судочинство» та «судовий процес», які за своїм змістом є ширшими, ніж судове провадження, оскільки означають увесь комплекс процесуальних дій, прав та обов'язків учасників при здійсненні правосуддя та принципів правосуддя (судочинство) і судовий розгляд (судовий процес).
Виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
Питання, пов'язані із судовим контролем за виконанням судових рішень, врегульовані розділом VII ЦПК України, відповідно до якого скарга на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, подається до суду першої інстанції, що розглянув справу, і такий розгляд не є окремим провадженням в окремій справі.
Однак розгляд скарги на дії державного або приватного виконавця має наслідком виконання або невиконання судового рішення як завершальної стадії судового процесу; такий розгляд є комплексом певних процесуальних дій його учасників, тому підпадає під термін «провадження у справі».
Судові рішення, ухвалені за наслідками розгляду скарг на дії або бездіяльність державних або приватних виконавців, підлягають оскарженню у апеляційному та касаційному порядку (статті 353 та 389 ЦПК України).
За наслідками розгляду такої скарги суд постановляє ухвалу, яка за своєю суттю не є ухвалою суто з процесуальних питань, а має наслідком виконання або невиконання судового рішення, тому має суттєве значення для руху справи та судового процесу у цілому.
Розділ ЦПК України «Перегляд судових рішень», зокрема глава 1 «Апеляційне провадження», визначаючи повноваження суду апеляційної інстанції, застосовує такі терміни як «рішення суду», «судове рішення» та «ухвала суду».
Стаття 379 ЦПК України передбачає підстави для скасування ухвали суду з направленням справи для продовження розгляду справи, що означає, що розгляд справи не було завершено, а ухвала, якою такий розгляд завершено, не відповідає нормам процесуального права, тому розгляд справи потрібно продовжити по суті.
Разом із тим, за змістом розділу VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» скарга на дії судових виконавців розглядається по суті шляхом постановлення ухвали, тому при її перевірці у апеляційному порядку апеляційний суд, визначаючи свої повноваження, повинен керуватись положеннями статей 375-378 ЦПК України, які містять термін «судове рішення», що включає й ухвали суду, зокрема ухвали, постановлені за наслідками розгляду скарг на дії або бездіяльність державних виконавців.
Таким чином, системний аналіз указаних норм процесуального права дає підстави для висновку, що апеляційний суд не має повноваження на скасування ухвали суду першої інстанції, постановленої за наслідками розгляду скарги на дії державного або приватного виконавця, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 643/5556/14-ц (провадження № 61-11131сво19).
У справі, яка переглядається, апеляційний суд, посилаючись на положення пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України, вважав, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду і забезпечення повного судового розгляду (залучення до участі у справі як заінтересовану особи іншу сторону виконавчого провадження - боржника ОСОБА_2 ).
З такими висновками суду апеляційної інстанції частково не можна погодитись, з огляду на таке.
Направляючи справу до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції керувався положеннями пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України у поєднанні з положеннями статті 379 ЦПК України.
Разом із тим, з огляду на правову природу ухвали суду, постановленої за наслідками розгляду скарги на дії державного або приватного виконавця, така ухвала не є ухвалою у сенсі положення зазначених норми права, а є судовим рішенням, яке ухвалюється по суті скарги.
За таких умов нормами процесуального права, які визначають повноваження суду апеляційної інстанції при розгляду такої ухвали, є статті 375-378 ЦПК України.
Положення зазначених норм не передбачають право апеляційного суду на скасування таких ухвал із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду з підстав, визначених статтею 379 ЦПК України.
Встановивши, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, апеляційний суд у відповідності до положень статті 376 ЦПК України мав підстави для скасування судового рішення частково або повністю та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, розглянувши справу по суті.
Всупереч зазначеним вимогам процесуального закону, апеляційний суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, постановлену за наслідками розгляду скарги на дії державного виконавця по суті цієї скарги, направив справу для продовження розгляду, а не розглянув скаргу по суті, усунувши в межах повноважень недоліки судового рішення.
В силу наданих процесуальним законом повноважень, суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку.
Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Апеляційний суд, скасовуючи судове рішення суду першої інстанції з направленням справи для продовження розгляду, виходив із того, що судом першої інстанції допущено неповноту судового розгляду, а саме не залучено до участі у справі всіх учасників виконавчого провадження.
Визнаючи значення цих обставин для розгляду справи, Верховний Суд позбавлений можливості встановлення фактичних обставин самостійно.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм процесуального права. Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що постанова апеляційного суду не може вважатися законною і обґрунтованою та в силу пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки справу по суті вирішення спору направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Горбуновою Катериною Олександрівною, задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов