17 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 405/9486/14-ц
провадження № 61-5763св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
заявник - Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»,
заінтересовані особи: ОСОБА_1 , державний виконавець Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Фесько Катерина Михайлівна,
особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 березня 2024 року під головуванням судді Драного В. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 березня 2025 року у складі колегії суддів: Письменного О. А., Дуковського О. Л., Дьомич Л. М., у справі за скаргою Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», заінтересовані особи: ОСОБА_1 , державний виконавець Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Фесько Катерина Михайлівна про визнання дій неправомірними, скасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії,
Короткий зміст скарги
У вересні 2023 року Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - АТ «Укрексімбанк») звернулося до суду зі скаргою, в якій просило:
- поновити строк на подання скарги;
- визнати неправомірними дії державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Подільський ВДВС у місті Кропивницькому Південного МРУ МЮ (м. Одеса)) Фесько К. М. з винесення 04 грудня 2019 року постанови про закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 по виконанню виконавчого листа у справі № 405/9486/14-ц, виданого Ленінським районним судом м. Кіровограда;
- скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження, винесену 04 грудня 2019 року ВП НОМЕР_1;
- зобов'язати державного виконавця Подільського ВДВС у місті Кропивницькому Південного МРУ МЮ (м. Одеса) поновити вказане виконавче провадження.
В обґрунтування вимог вказувало, що 18 травня 2015 року Ленінський районний суд м. Кіровограда видав виконавчі листи у справі за позовом ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Виконавчий лист відносно боржника ОСОБА_1 передано на виконання до Подільського ВДВС у м. Кропивницький Південного МРУЮ (м. Одеса).
07 вересня 2023 року АТ «Укрексімбанк» з відповіді Подільського ВДВС у м. Кропивницький Південного МРУ МЮ (м. Одеса) стало відомо, що 04 грудня 2019 року на підставі пункту 3 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження закрито з причини смерті боржника, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 без встановлення правонаступників у справі.
Однак, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження, якщо правовідносини допускають правонаступництво, виконавець за заявою сторони виконавчого провадження, а також сама заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником, після чого виконавець на підставі відповідної ухвали суду своєю постановою замінює таку сторону.
Вважало, що виконавець, отримавши дані про смерть боржника, повинен перевірити чи допускають дані правовідносини правонаступництво, а потім вчинити дії щодо отримання даних, необхідних для вирішення питання про заміну такої сторони її спадкоємцями та в подальшому за заявою сторони звернутися до суду з відповідним поданням про заміну сторони виконавчого провадження.
Стягувач дізнався про порушення своїх прав 07 вересня 2023 року, отримавши лист Подільського ВДВС з відповідною інформацією, постанова про закінчення виконавчого провадження стягувачу не надсилалася.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ленінський районний суд м. Кіровограда ухвалою від 18 березня 2024 року поновив АТ «Укрексімбанк» строк на звернення до суду зі скаргою про визнання дій неправомірними, скасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1.
Скаргу АТ «Укрексімбанк» задовольнив частково.
Визнав неправомірними дії державного виконавця Подільського ВДВС м. Кропивницький ГТУЮ у Кіровоградській області Фесько К. М. щодо винесення постанови від 04 грудня 2019 року про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 405/9486/14-ц, виданого 18 травня 2015 року Ленінським районним судом м. Кіровограда.
Скасував постанову державного виконавця Подільського ВДВС м. Кропивницький ГТУЮ у Кіровоградській області Фесько К. М. від 04 грудня 2019 року про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 405/9486/14-ц, виданого 18 травня 2015 року Ленінським районним судом м. Кіровограда.
У задоволенні іншої частини вимог скарги відмовив.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що враховуючи спеціальну норму частини п'ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено строк для звернення зі скаргою, а також те, що скаржник дізнався про порушення його прав лише 07 вересня 2023 року, а до суду зі скаргою звернулася 14 вересня 2023 року, суд вважав, що скаржник пропустив строк для звернення зі скаргою на дії або бездіяльність державного виконавця з поважних причин.
Державний виконавець в порушення обов'язку, встановленого статтями 15, 18 Закону України «Про виконавче провадження» та 12, 13 Розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, не вжила достатніх заходів для отримання даних, необхідних для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження, а саме боржника її спадкоємцями та передчасно закінчила виконавче провадження у зв'язку із смертю боржника, а тому скарга АТ «Укрексімбанк» в частині визнання дій неправомірними та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження підлягала задоволенню.
Водночас, здійснення заходів щодо примусового виконання вказаного виконавчого листа та проведення виконавчих дій врегульовано статтями 10, 18 Закону України «Про виконавче провадження», які передбачають відповідний порядок вчинення таких дій, а суд при розгляді скарг на дії (рішення) органу державної виконавчої служби не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця, тому вимоги про зобов'язання державного виконавця поновити виконавче провадження задоволенню не підлягали.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою.
Кропивницький апеляційний суд постановою від 19 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення. Ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 березня 2024 року залишив без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що виконавець, установивши на підставі відповідних доказів факт смерті фізичної особи, яка була стороною виконавчого провадження, має вчинити дії щодо отримання даних, необхідних для вирішення питання про заміну такої сторони її спадкоємцями та надалі за заявою сторони звернутися до суду з відповідним поданням про заміну сторони виконавчого провадження.
Предметом скарги є законність винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження, у зв'язку зі смертю боржника. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що виконавець не вжила достатніх заходів для отримання даних, необхідних для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження та передчасно закінчила виконавче провадження, у зв'язку із смертю боржника.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
У квітні 2025 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 березня 2024 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 березня 2025 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про залишення скарги без розгляду.
Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 439/1493/15, від 06 травня 2024 року у справі № 163/671/14.
Незважаючи на обізнаність щодо смерті боржника, заведення спадкової справи, наявність спадкоємця, стягувач не звернувся вчасно ні до державного виконавця щодо питання проведення виконавчих дій, ні до суду з заявою про заміну сторони виконавчого провадження.
Після поновлення виконавчого провадження, стягувач звернувся до суду з заявою про заміну сторони виконавчого провадження та 29 січня 2025 року суд замінив боржника у виконавчому провадженні з ОСОБА_1 на правонаступника ОСОБА_2 . Отже, оскаржені судові рішення безпосередньо стосуються прав та інтересів ОСОБА_2 .
Суд задовольнив скаргу банку без надання оцінки обставинам пропуску строку на оскарження дій державного виконавця (майже 4 роки). В даному випадку суди порушили порядок застосування норм статті 449 ЦПК України.
Апеляційний суд взагалі залишив поза увагою доводи апеляційної скарги щодо пропуску стягувачем строку на оскарження дій державного виконавця. В мотивувальній частині наведені деякі норми Закону України «Про виконавче провадження», які не узгоджуються з доводами апеляційної скарги.
Висновок апеляційного суду про передчасність дій ОСОБА_2 щодо оскарження ухвали суду категорично суперечить процесуальним нормам.
Банк, як стягувач, який подав до примусового виконання виконавчий документ про стягнення на його користь боргового грошового зобов'язання, не отримуючи на свою адресу жодних документів від державного виконавця та грошових коштів на свій рахунок в порядку примусового виконання, не може вважатись необізнаним про ймовірність порушення своїх прав. Крім того, стягувач мав реальну можливість завчасно ознайомитися із документами виконавчого провадження через Автоматизовану систему виконавчого провадження, проте таким наданим законом правом не скористався та причин неможливості реалізації такого права в межах розумного строку не навів.
Отже, отримання відповіді від державного виконавця на звернення у серпні 2023 року не є поважною причиною для поновлення строку на оскарження дій державного виконавця.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2025 року від АТ «Укрексімбанк» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення.
Зазначало, що ОСОБА_2 не є стороною цієї справи, в якій вирішувалось питання скасування постанови про закінчення виконавчого провадження і поновлення виконавчого провадження, а також не вирішувалося питання заміни сторони виконавчого провадження, а тому відсутні порушення прав ОСОБА_2 .
Крім того, триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого невчинення особою певних дій (бездіяльності), у зв'язку з чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж всього часу її перебігу.
Разом з тим, ОСОБА_2 не спростовує факт, що банк звернувся до суду саме з моменту коли кредитор дізнався про порушення прав.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 21 травня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із Ленінського районного суду м. Кіровограда.
04 червня 2025 року цивільна справа № 405/9486/14-ц надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
На виконанні Подільського ВДВС у м. Кропивницькому Південного МУ МЮ (м. Одеса) перебувало виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 405/9486/14-ц, виданого 18 травня 2015 року Ленінським районним судом м. Кіровограда, про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь АТ «Укрексімбанк» заборгованості за кредитним договором.
ІНФОРМАЦІЯ_1 боржник ОСОБА_1 померла, що підтверджується відповідним свідоцтвом про смерть.
Постановою державного виконавця Подільського ВДВС у м. Кропивницького ГТУЮ у Кіровоградській області від 04 грудня 2019 року виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 закінчено на підставі пункту 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку із смертю боржника ОСОБА_1 .
Відповідно до листа Подільського ВДВС у м. Кропивницькому Південного МРУ МЮ (м. Одеса) від 29 серпня 2023 року за № 59181/30.22-25/1 АТ «Укрексімбанк», як кредитора у виконавчому провадженні, повідомлено про те, що 04 грудня 2019 року закінчено виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 без встановлення правонаступника у справі.
З матеріалів спадкової справи № 92/2020 померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 суд встановив, що із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса звернулись ОСОБА_4 - син померлої та ОСОБА_2 , який вирішував питання про встановлення факту проживання однією сім'єю з померлою ОСОБА_1 та визначав додатковий строк для прийняття спадщини у цивільній справі № 405/3938/20.
Відповідно до листа Подільського ВДВС у м. Кропивницькому Південного МРУ МЮ (м. Одеса) від 10 січня 2024 року за № 2889/30.18-26/12 суд встановив, що заява про відкриття виконавчого провадження та оригінал виконавчого листа № 405/965/18 від 16 липня 2019 року, виданого Ленінським районним судом м. Кіровограда, надійшли до відділу виконавчої служби 10 вересня 2019 року.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Пунктом 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
У частині першій статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду.
Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу як виконання судового рішення. У своїх рішеннях ЄСПЛ вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід'ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) вважається сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконання судового рішення є невід'ємною та заключною частиною судового процесу, яка поєднана із попередніми єдиною та основною метою всього судочинства, яке полягає у захисті прав і охоронюваних законом інтересів осіб.
Згідно із частиною першою та другою статті 15 Закону про виконавче провадження сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
У пункті 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.
Постанова про закінчення виконавчого провадження виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (частина друга статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»).
У разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення (частина перша статті 41 Закону України «Про виконавче провадження»).
У статті 447 ЦПК України (в редакції, що діяла на час звернення зі скаргою) передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржені рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржені рішення, дії чи бездіяльність прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Відповідно до положень статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до абзацу першого частини п'ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Відповідно до статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особи).
Виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, зокрема у разі звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п'ятою статті 15 цього Закону (пункт 5 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження»).
Виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника (пункт 3 частини першої статті 39 Закону про виконавче провадження).
Положення щодо закінчення виконавчого провадження у разі смерті боржника (пункт 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження») слід розуміти так, що вони стосуються, зокрема, випадків, коли правовідносини не допускають правонаступництва (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22)).
У разі смерті фізичної особи-сторони виконавчого провадження виконавець повинен перевірити, чи допускають відповідні правовідносини правонаступництво, чи ні. Якщо ж виконавче провадження було закінчене виконавцем, у тому числі у зв'язку зі смертю боржника, і виконавець при цьому не врахував відповідні вимоги чинного законодавства щодо можливого правонаступництва боржника, постанову про закінчення виконавчого провадження можна оскаржити в судовому порядку. У разі задоволення скарги можна вирішувати питання щодо заміни сторони виконавчого провадження правонаступником, у тому числі у зв'язку зі смертю боржника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (провадження № 12-48гс20), від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22)).
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.
Спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб (частина перша статті 1281 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
У випадку смерті боржника за кредитним договором його права й обов'язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину (частина перша статті 1282 ЦК України).
Такі висновки Велика Палата Верховного Суду висловила в пункті 57 постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження №14-53цс18), пункті 67 постанови від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19).
Отже, зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, тому правовідносини у справі допускають правонаступництво.
Оскільки спірні правовідносини допускають правонаступництво, у виконавця не було підстав для закінчення виконавчого провадження через смерть боржника, він зобов'язаний був зупинити виконавче провадження та вирішити питання про залучення правонаступників.
Правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження - з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення. Після заміни вибулої сторони виконавчого провадження її правонаступником виконавець продовжує виконання виконавчого провадження в порядку, встановленому Законом.
Отримавши дані про смерть фізичної особи - сторони виконавчого провадження, виконавець має отримати підтвердження чи спростування таких даних, звернувшись відповідно до пункту 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», із запитом до органу державної реєстрації актів цивільного стану згідно з компетенцією останнього, визначеного Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».
Після отримання даних про смерть сторони виконавчого провадження виконавець має звернутися до компетентних органів/осіб для отримання відомостей про заведення спадкової справи, видачу свідоцтва про право на спадщину. Це дасть змогу виконавцеві з'ясувати, які особи як спадкоємці померлої сторони виконавчого провадження зверталися за отриманням спадщини та що саме ними було успадковано згідно зі свідоцтвом про право на спадщину.
Отже, виконавець, установивши на підставі відповідних доказів факт смерті фізичної особи, яка була стороною виконавчого провадження, має вчинити дії щодо отримання даних, необхідних для вирішення питання про заміну такої сторони її спадкоємцями та надалі за заявою сторони звернутися до суду з відповідним поданням про заміну сторони виконавчого провадження.
Предметом скарги на дії та рішення державного виконавця у цій справі є законність винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження, у зв'язку зі смертю боржника.
Таким чином, суд першої інстанції, з яким висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження виходячи з того, що виконавець не вжила достатніх заходів для отримання даних, необхідних для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження та передчасно закінчила виконавче провадження, у зв'язку із смертю боржника.
Щодо доводів касаційної скарги про пропуск строку звернення до суду зі скаргою
За положеннями частини першої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються, зокрема, у разі пред'явлення виконавчого документа до виконання (пункт 1 частина четверта статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»).
Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби також регламентований статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно частини першої цієї статті, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до частини п'ятої цієї статті рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 120 ЦПК України визначено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
В силу статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Згідно з пунктом а частини першої статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.
У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 вказано, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз'яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З'ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.
Верховним Судом у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 361/1335/20 зазначено, що судам необхідно враховувати, що в тому разі, коли законом встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду, їх перебіг має визначатися за цими нормами, а не за загальними правилами. Скарга (заява), пропущений строк на подання якої не поновлено залишається без розгляду.
При зверненні до суду зі скаргою на дії державного виконавця, саме на скаржника покладається обов'язок доведення наявності обставин, які унеможливили його звернення з такою скаргою у строк, встановлений законом (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2022 року у cправі № 910/18480/20).
АТ «Укрексімбанк» просило поновити пропущений строк на подання цієї скарги, оскільки банк дізнався про спірну постанову державного виконавця з відповіді Подільського ВДВС у м. Кропивницькому Південного МРУ МЮ (м. Одеса) від 29 серпня 2023 року, яку отримав 07 вересня 2023 року, та в подальшому 14 вересня 2023 року він звернувся до Ленінського районного суду м. Кіровограда з відповідною скаргою.
Суд першої інстанції встановив, що згідно відповіді Подільського ВДВС у м. Кропивницькому Південного МРУ МЮ (м. Одеса) від 29 серпня 2023 року № 59181/30.22-25/1 на звернення представника скаржника від 22 серпня 2023 року, на виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 405/9486/14-ц, виданого Ленінським районним судом м. Кіровограда, про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь АТ «Укрексімбанк» заборгованості за кредитним договором. 04 грудня 2019 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення даного виконавчого провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку із смертю боржника ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому, постанова про закінчення виконавчого провадження та виконавчий лист направлено лише на адресу Ленінського районного суду м. Кіровограда та Кіровського районного суду м. Кіровограда.
Відповідно до листа Подільського ВДВС у м. Кропивницькому Південного МРУ МЮ (м. Одеса) від 23 жовтня 2023 року № 76614/30.22-25/з, матеріали виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 знищено у зв'язку із закінченням строку їх зберігання.
При цьому, докази надсилання скаржнику як стороні виконавчого провадження оскарженої постанови державного виконавця у матеріалах справи відсутні.
Колегія суддів наголошує на тому, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Законодавець в статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» врегулював порядок виконання державним виконавцем обов'язку з надсилання документів виконавчого провадження стягувачу та боржнику, їх представникам.
Згідно зі змістом частин першої та другої цієї статті копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. Документи виконавчого провадження державним органам, органам місцевого самоврядування, банкам, іншим фінансовим установам, підприємствам, установам, організаціям, посадовим чи службовим особам можуть надсилатися у формі електронних документів.
Зазначена норма закону спростовує посилання заявника про те, що АТ «Укрексімбанк»не мало поважних причин для поновлення строку на оскарження дій державного виконавця, оскільки обов'язок з надсилання копії постанови про закінчення виконавчого провадження стягувачу (навіть у формі електронного документа) чи доведення до відома стягувача наявності постанови про закінчення виконавчого провадження законодавцем покладено саме на державного виконавця.
Частиною другою статті 449 ЦПК України передбачено, що пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Відтак, враховуючи спеціальну норму частини п'ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено строк для звернення зі скаргою, а також те, що скаржник дізнався про порушення його прав лише 07 вересня 2023 року, а до суду зі скаргою звернувся 14 вересня 2023 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що скаржник пропустив строк для звернення зі скаргою на дії державного виконавця з поважних причин, а тому він підлягав поновленню.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 439/1493/15, від 06 травня 2024 року у справі № 163/671/14, колегією суддів відхиляються, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції немає.
Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 березня 2024 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров