16 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 522/6745/21
провадження № 61-14881св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР»,
відповідачі: Обслуговуючий кооператив «ЕКОДОМ-1», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , державний реєстратор виконавчого апарату Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничук Володимир Олександрович,
третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Писаренко Євген Сергійович,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 21 березня 2024 року під головуванням судді Косіцина В. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Назарової М. В., Карташова О. Ю., Кострицького В. В. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ханбер» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Обслуговуючого кооперативу «ЕКОДОМ-1», державного реєстратора виконавчого апарату Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничука Володимира Олександровича, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Писаренко Євген Сергійович, про визнання недійсним договорів, визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса, скасування записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» (далі - ТОВ «ХАНБЕР») звернулось до суду з позовом в якому просило:
- визнати недійсним договір про сплату пайових внесків у Обслуговуючому кооперативі «ЕКОДОМ-1» від 06 березня 2019 року № 25б, який був укладений між Обслуговуючим кооперативом «ЕКОДОМ-1» (далі - «ЕКОДОМ-1») та
ОСОБА_4 ;
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора виконавчого апарату Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничука В. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 31 липня 2019 року 19:05:51, індексний номер: 48039081;
- скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно
№ 32633898, який був здійснений на підставі рішення за індексним номером 48039081, прийнятим державним реєстратором виконавчого апарату Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничуком В. О. 31 липня
2019 року 19:05:51;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 14 серпня 2019 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренком Є. С. за реєстровим номером 2864;
- визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Писаренка Є. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 серпня 2019 року 12:22:11, індексний номер: 48232141;
- скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно
№ 32811909, який був здійснений на підставі рішення за індексним номером 48232141, яке було прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренком Є. С. від 14 серпня 2019 року 12:22:11.
Позов мотивований тим, що ТОВ «ХАНБЕР» було замовником будівництва багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення за адресою:
АДРЕСА_1 (будинку присвоєна адреса: АДРЕСА_1 , клубний будинок «ІНФОРМАЦІЯ_1»). Наразі будинок введений у експлуатацію.
З метою забезпечення будівництва ТОВ «ХАНБЕР» уклало договір про співробітництво від 22 жовтня 2015 року № 1 з ОК «ЕКОДОМ-1» за умовами якого сторони договору домовилися об'єднати зусилля під час будівництва багатоповерхового житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими громадськими приміщеннями.
Відповідно до п. 4.2.1. Договору ОК «ЕКОДОМ-1» зобов'язався у відповідності до наданих ТОВ «ХАНБЕР» повноважень, організувати будівництво клубного будинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» відповідно до строків, встановлених проектною документацією та цим договором.
15 грудня 2015 року ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1» уклали додаткову угоду № 1 до договору про співробітництво від 22 жовтня 2015 року № 1, умовами якої сторони погодили, що всі приміщення, створені в результаті будівництва Об'єкта, належать ТОВ «ХАНБЕР» зміни до п.п. 2.1.1. договору.
ОК «ЕКОДОМ-1» може здійснювати, за попередньою письмовою згодою ТОВ «ХАНБЕР», продаж приміщень Об'єкта (прав на них), на підставі договорів пайової участі, відповідно до чинного законодавства України, і отримувати грошові кошти від такого продажу, які спрямовувати виключно на будівництво Об'єкта. ОК «ЕКОДОМ-1» не має права здійснювати продаж приміщень Об'єкта або будь-яке інше відчуження прав на приміщення без отримання погодження компанії ТОВ «ХАНБЕР» (зміни до
п. 2.2.2. Договору).
Приміщення, що не були продані ОК «ЕКОДОМ-1», після введення Об'єкта в експлуатацію, можуть бути продані ТОВ «ХАНБЕР» або оформлені у власність ТОВ «ХАНБЕР» (зміни до п. 2.2.3. Договору).
Згода компанії ТОВ «ХАНБЕР» вказана у підпункті 2.2.2 договору, оформлюється у вигляді протоколу загальних зборів учасників ТОВ «ХАНБЕР» (зміни до п. 2.2.4. договору).
20 лютого 2020 року ТОВ «ХАНБЕР» стало відомо, що 31 липня 2019 року державний реєстратор Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничук В. О. зареєстрував право власності на квартиру АДРЕСА_3 за громадянином України ОСОБА_4 .
Підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48039081 від 31 липня 2019 року 19:05:51.
Крім того, у відомостях Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вказано, що підставою виникнення у ОСОБА_4 права власності на квартиру
АДРЕСА_4 , зокрема, були наступні документи: договір про сплату пайових внесків, серія та номер: 25б, виданий 06 березня 2019 року, видавник: Обслуговуючий кооператив «ЕКОДОМ-1», ОСОБА_4 ; акт приймання-передачі, серія та номер: б/н, виданий 06 квітня 2019 року, видавник: ОК «ЕКОДОМ-1», ОСОБА_4 .
14 серпня 2019 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 .
За весь час дії договору про співробітництво від 22 жовтня 2015 року № 1, ТОВ «ХАНБЕР» не надавало ОК «ЕКОДОМ-1» згоди на відчуження квартири АДРЕСА_4 на користь інших осіб.
Позивач звернувся до ОК «ЕКОДОМ-1» за інформацією та отримав відповідь про те, що у серпні 2019 року колишній голова кооперативу ОСОБА_5 та група пов'язаних з криміналітетом Одеського регіону осіб, вчинили спробу захоплення ОК «ЕКОДОМ-1» під свій контроль. За заявою учасників ОК «ЕКОДОМ-1», слідчими Державного бюро розслідувань, яке розташоване у м. Миколаєві, здійснюється досудове розслідування по кримінальному провадженню, від 22 серпня 2019 року внесеному до ЄРДР за № 42019160000000440, ТОВ «ХАНБЕР» визнане потерпілою юридичною особою. Колишньому голові ОК «ЕКОДОМ-1» ОСОБА_5 повідомлено про підозру, досудове розслідування триває.
Позивач вважає, що ОК «ЕКОДОМ-1» не мав права на укладання договору про пайову участь у ОК «ЕКОДОМ-1» від 06 березня 2019 року № 256 з відповідачем
ОСОБА_4 ; прийняте державним реєстратором Мельничуком В. О. рішення не відповідає вимогам чинного законодавства та умовам договору про співпрацю
від 22 жовтня 2015 року № 1; відповідач ОСОБА_4 не мав права на відчуження (продаж) відповідачу ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_3 ; ОСОБА_1 протиправно посягнув на право власності ТОВ «ХАНБЕР» на квартиру, зареєструвавши відповідне речове право на квартиру за собою, тим самим оспоривши право власності ТОВ «ХАНБЕР» та створивши правову невизначеність у даному питанні.
Позивач також вказував, що у оспорюваних договорах номер квартири «25б» є будівельним номером квартири № 25 у клубному будинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», на яку за позивачем зареєстровано право власності.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Приморський районний суду м. Одеси ухвалою від 13 грудня 2023 року у зв'язку із смертю замінив відповідача - ОСОБА_4 на його правонаступників: ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Приморський районний суду м. Одеси рішенням від 21 березня 2024 року у задоволенні позову ТОВ «ХАНБЕР» відмовив.
Приморський районний суду м. Одеси додатковим рішенням від 13 травня 2024 року стягнув з ТОВ «ХАНБЕР» на користь відповідача ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 23 000 грн.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції вказували, що позивач не довів порушення його прав вчиненням оспорюваних правочинів та реєстраційних дій щодо нерухомого майна.
Відхиляючи посилання позивача на неврахування висновку судової будівельно-технічної експертизи від 12 вересня 2022 року № 25/22 вказували, що означене може врахуватись судом у разі вирішення спору з іншими вимогами та з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, вказували, що позивач обрав неефективний спосіб захисту свого порушеного права, оскільки задоволення вимог у цій справі, з якими звернувся позивач, вважаючи себе власником майна, на яке, на його думку існує подвійна реєстрація, не призведе до відновлення становища, що існувало до вчинення оспорюваних правочинів.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У листопаді 2024 року представник ТОВ «ХАНБЕР» адвокат Кротов І. О. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 21 березня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду
від 08 жовтня 2024 року в якій просив оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
У поданій касаційній скарзі представник позивача зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків, щодо застосування норм права, які викладені Верховним Судом у постановах від 15 вересня 2021 року у справі
№ 916/2713/20, від 06 вересня 2023 року у справі № 760/17256/19-ц, від 13 травня 2019 року у справі № 617/205/15-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 911/604/19, від 31 липня 2019 року у справі № 910/2030/18, від 22 січня 2019 року у справі
№ 904/887/18, від 20 березня 2019 року у справі № 910/2822/16.
Аргументом касаційної скарги також є те, що суди не надали належної оцінки тій обставині, що спірна квартира без належної на те згоди вибула із володіння ТОВ «ХАНБЕР», ОСОБА_4 розрахунок за спірний об'єкт з ОК «ЕКОДОМ-1» не проводив, а загальними зборами ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1» не надавалась згода на його прийняття до членів товариства та кооперативу.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
Верховний Суд ухвалою від 19 лютого 2025 року відзив ОСОБА_3 та
ОСОБА_2 повернув заявникам без розгляду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 19 листопада 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Приморського районного суду міста Одеси.
06 січня 2025 року цивільна справа № 522/6745/21 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
З метою забезпечення будівництва за адресою:
АДРЕСА_1 ТОВ «ХАНБЕР» уклало з ОК «ЕКОДОМ-1» договір про співробітництво від 22 жовтня 2015 року № 1, відповідно до якого, сторони домовилися об'єднати зусилля під час будівництва багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими громадськими приміщеннями за вказаною адресою.
Відповідно до п. 2.1. Договору сторони домовилися, що поділ об'єкта здійснюється в наступних долях:
2.1. доля ТОВ «ХАНБЕР» складає 2 295,9 кв. м квартир, розташованих на 3, 4, 5, 7 поверхах і одне паркомісце;
2.2.2. доля ОК «ЕКОДОМ-1» складає всі інші приміщення об'єкта (а. с. 17, том 1).
15 грудня 2015 року ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1» уклали додаткову угоду № 1 до договору про співпрацю від 22 жовтня 2015 року № 1, відповідно до якої сторони дійшли до згоди внести зміни в п. 2.1. договору, виклавши його наступним чином:
2.1.1. всі приміщення створені в результаті будівництва об'єкта належать ТОВ «ХАНБЕР»;
2.1.2. ОК «ЕКОДОМ-1» здійснює, по попередній письмовій згоді ТОВ «ХАНБЕР», продаж приміщень об'єкта (прав на них) на підставі договорів пайової участі, відповідно до чинного законодавства України і отримує грошові кошти від продажу, які направляють виключно на будівництво об'єкта. ОК «ЕКОДОМ-1» не має права здійснювати продаж приміщень об'єкта або інше відчуження прав на приміщення без отримання згоди ТОВ «ХАНБЕР». Зазначене підтверджується копією додаткової угоди, що наявна у матеріалах справи (а. с. 24, том 1).
06 березня 2019 року ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_4 уклали договір про сплату пайових внесків у ОК «ЕКОДОМ-1» № 25б, за яким ОК «ЕКОДОМ-1» зобов'язався організувати будівництво багатоповерхового житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими громадськими приміщенням за адресою:
АДРЕСА_1 , за рахунок внесків учасника та внесків інших асоційованих членів ОК, здати його в експлуатацію та передати учаснику квартиру в об'єкті будівництва, зокрема, квартиру № 25б , а також всі документи, необхідні учаснику для реєстрації права власності, а учасник зобов'язується сплатити внески у розмірах та у порядку, встановленому договором (а. с. 189, том 1).
З довідки, виданої головою ОК «Екодом-1» ОСОБА_5 06 квітня 2019 року
вих. № 06/04/2019 суди встановили, що ОСОБА_4 зробив внесок у повному обсязі на виконання договору від 06 березня 2019 року № 25б у розмірі
320 000 доларів США (а. с. 199, том 1).
06 квітня 2019 року ОК «Екодом-1» в особі голови ОСОБА_5 та ОСОБА_4 підписали акт приймання-передачі до договору № 25б про сплату пайових внесків у ОК «Екодом-1» від 06 березня 2019 року, відповідно до якого кооператив передав, а ОСОБА_4 прийняв квартиру
АДРЕСА_6 (а. с. 198, том 1).
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 12 квітня 2021 року № 252280682 суди встановили, що 31 липня 2019 року державний реєстратор Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничук В. О. зареєстрував за ОСОБА_4 право власності на об'єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: АДРЕСА_7 на підставі договору про сплату пайових внесків від 06 березня 2019 року № 25б та акта приймання-передачі від 06 квітня 2019 року (а. с. 25, том 1).
14 серпня 2019 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу, реєстровий номер 2864, за яким ОСОБА_4 передав у власність останнього квартиру АДРЕСА_4 , а ОСОБА_1 прийняв зазначений об'єкт нерухомого майна у власність.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 12 квітня 2021 року № 252280682 суди встановили, що 14 серпня 2019 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Писаренко Є. Є. зареєстрував за ОСОБА_1 право власності на об'єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: АДРЕСА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 18 серпня 2019 року № 2864 (а. с. 25, том 1).
Міністерство юстиції України наказом «Про задоволення скарги» від 08 вересня
2020 року № 3085/5 за зверненням TOB «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1» скасувало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31 липня 2019 року
№ 48039081, прийняте державним реєстратором Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничуком В. О. (а. с. 16-23, том 2).
Згідно відповіді Міністерства юстиції України «Щодо виконання наказу Міністерства юстиції України від 08 вересня 2020 № 3085/5» виконати його не вбачається за можливе, оскільки право власності на об'єкт нерухомого майна перейшло до правонабувача.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 жовтня 2019 року, квартира
АДРЕСА_4 належить на праві приватної власності ТОВ «ХАНБЕР», дата, час державної реєстрації - 22 жовтня 2019 року 17:23:20, підстава виникнення права власності: довідка, серія за номером б/н, видавник ТОВ «ХАНБЕР», технічний паспорт, серія та номер б/н, виданий 15 жовтня 2019 року, видавник ТОВ «АРХЕКСПЕРТБУД», підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 49326981 від 24 жовтня 2019 року 11:55:52 (а. с. 59, том 1).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Стаття 331 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до частин першої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, на момент вчинення правочину. Відповідно до статті 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі
№ 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Вибуття майна з володіння власника на підставі правочину, який визнаний надалі недійсним, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19)).
Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі
№ 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) за позовом про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності, Велика Палата Верховного Суду вказала про те, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то ефективним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для відновлення його права. Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі
№ 369/10789/14-ц вказувала, що суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (статті 76 ЦПК України). Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Під час розгляду цієї справи суди встановили та вказували, що вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на майно, щодо якого у позивача відсутнє зареєстроване у передбаченому законом порядку право власності, жодним чином не стосуються наявного у нього і вже зареєстрованого права власності на квартиру АДРЕСА_4 .
Колегія суддів погоджується із такими висновками судів, оскільки з матеріалів справи відомо, що ОСОБА_4 набув прав власності на квартиру АДРЕСА_4 , а тому відхиляє арґументи касаційної скарги про те, що суди не надали належної оцінки тій обставині, що спірна квартира ( АДРЕСА_4 ) без належної на те згоди вибула із володіння ТОВ «ХАНБЕР».
Враховуючи ту обставину, що позивач не довів порушення його прав вчиненням оспорюваних правочинів та реєстраційних дій щодо нерухомого майна, колегія суддів також погоджується із висновками судів про те, що інші підстави позову як то неможливість ОК «ЕКОДОМ-1» укладати договір про пайову участь від 06 березня 2019 року з ОСОБА_4 , невідповідність прийнятого державним реєстратором Мельничуком В. О. рішення вимогам чинного законодавства та умова договору про співпрацю від 22 жовтня 2015 року № 1, відсутність у ОСОБА_4 права на відчуження (продаж) ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_4 , протиправність посягань ОСОБА_1 на право власності ТОВ «ХАНБЕР» шляхом реєстрації відповідного речового права на квартиру за собою не спростовують висновків суду про необґрунтованість позовних вимог.
Одночасно колегія суддів вважає також такими, що не заслуговують на увагу арґументи касаційної скарги про те, що загальними зборами ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1» не надавалась згода на прийняття ОСОБА_4 до членів товариства та кооперативу з посиланням на приписи статуту ОК «ЕКОДОМ-1», оскільки суд апеляційної інстанції в цій частині надавав оцінку позиції відповідача та зазначив, що така обставина на обґрунтування позову не була предметом розгляду у суді першої інстанції.
Крім того, враховуючи встановлені у справі фактичні обставини та викладені вище норми права, колегія суддів погоджується із висновками судів про те, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем ОСОБА_1 , то ефективним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на майно за незаконним володільцем не є необхідними для відновлення його права. Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.
Колегія суддів погоджується із висновками судів, які правильно зауважували, що задоволення заявлених вимог у цій справі з тих підстав, що ТОВ «ХАНБЕР» вважає себе власником майна не призведе до відновлення становища, що існувало до вчинення оспорюваних правочинів.
Щодо арґументів касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків, щодо застосування норм права, які викладені Верховним Судом у постановах від 15 вересня 2021 року у справі № 916/2713/20, від 06 вересня 2023 року у справі № 760/17256/19-ц, від 13 травня 2019 року у справі
№ 617/205/15-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 911/604/19, від 31 липня
2019 року у справі № 910/2030/18, від 22 січня 2019 року у справі № 904/887/18,
від 20 березня 2019 року у справі № 910/2822/16 колегія суддів вважає за можливе вказати на наступне.
Не можуть бути враховані і посилання заявника на постанову від 15 вересня
2021 року у справі № 916/2713/20, у якій висновок суду касаційної інстанції про те, що спірне майно не вибувало з володіння держави, ґрунтувався на обставині чинності запису про державну реєстрацію права власності на спірне майно за державою в особі Міністерства оборони України, тобто за істотно відмінних від справи, що переглядається, фактичних обставин справи.
Колегія суддів відхиляє посилання на неврахування судами правової позиції Верховного Суду у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 760/17256/19-ц, оскільки за фактичних обставин зазначеної справи Міністерство юстиції України своїми наказами скасувало рішення про державну реєстрацію прав власності за відповідачами у означеній справі, а позивач зареєстрував за собою право власності на спірну квартиру. Звертаючись з позовом про визнання права власності та визнання договору купівлі-продажу недійсним позивач вказував, що відповідач не визнає його право власності на квартиру, оспорює та вважає себе законним власником квартири, посилаючись на те, що договір купівлі-продажу квартири, а він є добросовісним набувачем.
У постанові від 13 травня 2019 року у справі № 617/205/15-ц Верховний Суд виклав правову позицію за фактичних обставин справи коли, Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Екопарк «Сосновий Бор» (далі - ОК «ЖБК «Екопарк «Сосновий Бор», кооператив) у лютому 2016 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, просив: визнати недійсними договори купівлі-продажу земельних ділянок від 26 грудня 2012 року та від 25 листопада 2013 року, укладені між ОК «ЖБК «Екопарк «Сосновий Бор» в особі голови кооперативу ОСОБА_2. та ОСОБА_1; скасувати право власності ОСОБА_1 на зазначені земельні ділянки; визнати за ОК «ЖБК «Екопарк «Сосновий Бор» право власності на спірні земельні ділянки. За обставин цієї справи оспорювані договори укладені головою кооперативу ОСОБА_2 з перевищенням повноважень. Предметом позову є договори купівлі-продажу земельних ділянок, що укладені відповідно 26 грудня
2012 року та 25 листопада 2013 року.
Верховний Суд у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 911/604/19 під час розгляду справи де позивач свої вимоги мотивував тим, що він є власником майнових прав на частину житлових і нежитлових приміщень об'єкта, будівництво якого є предметом договору участі у будівництві багатоповерхової квартирної житлової забудови на вул. Київській в 5-му мікрорайоні 4 житлового району ЖК «Діамант» у м. Бровари Київської області від 12 січня 2015 року № 12-01/15-1, у якому його (позивача), як генерального інвестора, генерального підрядника будівництва об'єкта, забудовника, змінено на відповідача-1 на підставі оспорюваного договору від 16липня 2018 року № 1, який було підписано колишнім головою ЖБК «Діамант» з перевищенням його повноважень, за відсутності згоди загальних зборів членів кооперативу щодо безоплатної передачі майнових прав на корить третьої особи (відповідач-1) у зв'язку з чим, посилаючись на приписи статей 203, 215 ЦК України, просив визнати такий договір недійсним. Верховний Суд зазначав, що при оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення.
У справі № 910/2030/18 (постанова від 31 липня 2019 року) Верховний Суд за результатами касаційного перегляду залишив без змін постанову апеляційної інстанції про визнання правочину недійсним де предметом оспорюваних договорів було відчуження основних фондів ТОВ «Полірем-Логістика», стосовно правочинів з якими у пунктах 20.15 та 28.7 статуту цього товариства передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів учасників, серед іншого, віднесено й попереднє затвердження правочинів (договорів, контрактів) щодо відчуження або передачі основних фондів товариства в заставу, як для забезпечення власних зобов'язань товариства, так і за договорами майнового поручительства за третіх осіб, незалежно від суми правочину та вартості основних фондів. Касаційний суд зауважив, що правочини (договори, контракти), які підлягають попередньому затвердженню загальними зборами згідно з цим статутом, можуть бути укладені директором тільки після прийняття загальними зборами рішення про їх затвердження, яке викладається в протоколі загальних зборів).
Верховний Суд у постанові від 22 січня 2019 року у справі № 904/887/18 під час вирішення справи за первісним позовом про стягнення заборгованості за договором поставки та зустрічного позову про визнання недійсним договору поставки зазначав, що представництво з перевищенням повноважень не породжує властиві представництву наслідки, тобто не створює діями представника права й обов'язки в іншої особи, від імені якої вчинено правочин. У наведеній статті зазначається лише про один варіант поведінки особи, представник якої вийшов за межі наданих йому повноважень, а саме, схвалення нею цих його дій. Підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання.
Такий самий висновок, як і у попередній справі виклав Верховний Суд і у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 910/2822/16, коли переглядав у касаційному порядку спір про визнання недійсним договору купівлі-продажу. У цій справі в обґрунтування позову позивач зазначав про те, що на момент укладення зазначеного договору він суперечив положенням статті 71 Закону України «Про акціонерні товариства» та п. 9.13 статуту позивача, був укладений за наявності дефекту волі, тобто за відсутності рішення спостережної ради позивача на його укладення та без подальшого його схвалення. Відтак, просив визнати такий договір недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України.
Таким чином, оскільки у наведених представником заявника постановах Верховний Суд викладав висновки про застосування норм права за фактичних обставин та правового регулювання, які відмінні від фактичних обставин справи, яка є предметом касаційного перегляду, колегія суддів відхиляє означений арґумент касаційної скарги.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Щодо додаткових пояснень
Під час розгляду справи в суді касаційної інстанції представник ОСОБА_2 адвокат Заяць К. В. подавав до суду касаційної інстанції додаткові пояснення, щодо яких колегія суддів звертає увагу на таке.
Відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 392 - 395 ЦПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу.
У цій справі суд касаційної інстанції не вважав за необхідне та не надавав учасникам справи дозволу на подання додаткових пояснень щодо окремих питань, які б виникли при розгляді справи в суді касаційної інстанції, у зв'язку із чим Верховний Суд не вбачає підстав для надання детальної відповіді на інші аргументи учасників справи по суті спору, які не наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20).
Щодо клопотання представника ОСОБА_2 адвоката Зайця К. В. про участь у справі в режимі відеоконференції
Клопотання задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно із частинами першою-другою статті 212 ЦПК України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов'язковою. Учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Положеннями статті 401 ЦПК України не передбачено попередній розгляд справи з викликом сторін.
Розгляд цієї справи в касаційному порядку проведений Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд.
Таким чином, підстав для проведення судового засідання в режимі відеоконференції немає.
Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 адвоката Зайця Костянтина Вікторовича про участь у справі в режимі відеоконференції відмовити.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 21 березня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров