Житомирський апеляційний суд
Справа №272/590/24 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/760/25
Категорія ст.336 КК України Доповідач ОСОБА_2
15 жовтня 2025 року Житомирський апеляційний суд
в складі: головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження №12024060480000478 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Андрушівського районного суду Житомирської області від 05 червня 2025 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Великі Мошківці Андрушівського району Житомирської області, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, неодруженого, проживаючого АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України,
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить вирок суду змінити в частині призначеного покарання, застосувавши положення ст.75 КК України та звільнивши обвинуваченого від відбування призначеного покарання з іспитовим строком. Вважає, що вирок суду підлягає зміні у вказаній частині у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Зазначає, що ОСОБА_7 має проблеми зі здоров'ям, вину визнав у скоєному правопорушенні та щиро кається, має постійне місце проживання, у лікарів нарколога та психіатра на обліках не перебуває, позитивно характеризується, на час призову мав на утриманні лежачу мати, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказує, що обвинувачений пройшов ВЛК 01.05.2024 та визнаний придатним до служби, він готовий був служити, але не в десантно-штурмових військах.
Вироком Андрушівського районного суду Житомирської області від 05 червня 2025 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, та призначено йому покарання у виді 3 (трьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 вирішено рахувати з часу затримання.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати в розмірі 3029,12 гривень за проведення почеркознавчої експертизи.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Як встановлено судом та зазначено у вироку, ОСОБА_7 , проживаючий за адресою АДРЕСА_1 , будучи військовозобов'язаним, у зв'язку з прийняттям Указу Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», перебуваючи на військовому обліку військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_3 , пройшовши 01.05.2024 військово-лікарську комісію, якою визнаний здоровим та придатним до проходження військової служби, 01.05.2024 будучи належним чином повідомленим у встановленому законом порядку про явку на загальну мобілізацію до ІНФОРМАЦІЯ_3 , розташованого за адресою АДРЕСА_2 та про наслідки такої неявки, ухилився від призову на військову службу під час мобілізації за наступних обставин.
Так, ОСОБА_7 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, будучи заздалегідь попередженим про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_3 , розташованого за адресою АДРЕСА_2 , на 09 годину 00 хвилин 06.05.2024, порушуючи порядок комплектування Збройних Сил України, не маючи на те поважних причин, керуючись небажанням бути призваним для несення служби в рядах Збройних Сил України, ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, а саме не з'явився у визначену дату та час до ІНФОРМАЦІЯ_3 , розташованого за адресою АДРЕСА_2 , для відправки у команду по мобілізації, чим порушив вимоги ст.65 Конституції України, вимоги Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та вимоги Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 "Про загальну мобілізацію", тим самим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Заслухавши доповідача, доводи захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_7 в підтримання апеляційної скарги, думку прокурора в заперечення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновок суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та в апеляційній скарзі не оспорюється. Дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ст.336 КК України кваліфіковані правильно.
Вина обвинуваченого ОСОБА_7 підтверджується доказами, які були досліджені та перевірені судом першої інстанції та яким була надана належна оцінка відповідно до ст.94 КПК України.
Відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд першої інстанції виходив із загальних засад призначення покарання - ст. 65 КК України та врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК України відноситься до нетяжкого злочину, дані про особу обвинуваченого та відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 судом не встановлено.
Також судом враховано особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який по місцю проживання характеризується позитивно, раніше не судимий, не маючий передбачених законодавством підстав на відстрочку від призову чи інших поважних причин, в період воєнного стану при оголошеній загальній мобілізації, умисно проігнорував конституційний обов'язок по захисту Батьківщини.
Відповідно до ч.1 ст.1 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Вказання апелянта на те, що суд першої інстанції безпідставно не врахував пом'якшуючу покарання обставину - щире каяття, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки вони аналогічні доводам сторони захисту в суді першої інстанції, яким у вироку суду надано належну оцінку.
Окрім того, суд першої інстанції зазначив, що ухилення від захисту Батьківщини під час військової агресії ворога свідчить про підвищену суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, оскільки може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд та зазначає, що Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що щире каяття - це не просто формальне визнання вини. Це насамперед критична оцінка своєї протиправної поведінки, осуд власних дій та бажання виправити заподіяну шкоду. Таке каяття має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на відшкодування збитків або усунення наслідків злочину.
Проте, поведінка обвинуваченого не свідчить про щирість каяття, адже він не намагався протягом року вступити до Збройних Сил України добровільно, не звертався до відповідних установ ТЦК та СП, що переконливо свідчить про відсутність щирого каяття у вчиненому.
Верховний Суд неодноразово зазначав в своїх постановах про те, що щире каяття має включати не лише визнання вини, а й щирий жаль, негативну оцінку своєї поведінки.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що байдуже відношення обвинуваченого до виконання свого конституційного обов'язку в період збройної агресії проти України не відповідає цим критеріям, а тому застосування ст. 75 КК України є неможливим.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_7 скоїв нетяжкий злочин, раніше не судимий, характеризується позитивно, на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вказані дані про особу обвинуваченого враховані судом першої інстанції при призначенні покарання.
Крім того, на переконання колегії суддів, зазначені доводи не є визначальними для вирішення питання можливості застосування до обвинуваченого положень ст.75 КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку.
За таких обставин, з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, даних про особу обвинуваченого, відсутності пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про призначення обвинуваченому покарання у вигляді позбавлення волі, в розмірі наближеному до мінімального строку, визначеного санкцією ст.336 КК України, та вважав, що таке покарання буде достатнім для виправлення та перевиховання обвинуваченого та сприятиме запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Підстав для застосування положень ст. 75 КК України при відсутності у даному випадку щирого каяття обвинуваченого та бажання проходити військову службу в подальшому, суд першої інстанції не вбачав.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зауважує, що у випадку звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від покарання з випробуванням, останній підлягає звільненню і від військової служби, що є одним із способів ухилення від мобілізації, що фактично і є у випадку обвинуваченого, а тому застосування до нього положень ст.75 КК України під час дії в Україні воєнного стану, коли держава перебуває в стадії активних бойових дій, колегія суддів вважає такою, що не відповідає вимогам закону та меті покарання, передбаченої ч.2 ст.50 КК України.
Більш того, під час апеляційного розгляду сторона захисту звертала увагу колегії суддів на те, що обвинувачений ОСОБА_7 лише готовий нести покарання за вчинений злочин, але жодного аргументу, який би свідчив про осуд своєї поведінки щодо ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, обвинувачений ОСОБА_7 не висловлював.
Зазначене переконливо свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого кримінального правопорушення та неможливість застосування положень ст.75 КК України та звільнення обвинуваченого від призначеного покарання з іспитовим терміном, оскільки в такий важкий для країни час, особа, на яку Конституцією України покладено обов'язок щодо захисту незалежності та територіальної цілісності України, ухиляється від такого обов'язку.
Такі висновки суду узгоджуються з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 17.05.2024 у справі №596/801/23.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що на час призову на військову службу 06.05.2024 обвинувачений ОСОБА_7 здійснював догляд за своєю матір'ю, що є поважною причиною, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки стороною захисту не надано доказів того, що обвинувачений мав право на відстрочку від призову, або надавав відповідні медичні документи уповноваженій особі ТЦК та СП.
Надана захисником під час судового розгляду в суді першої інстанції копія довідки №200 від 11.04.2025, в який зазначено діагноз матері обвинуваченого та те, що вона потребує постійного стороннього догляду не може бути прийнята до уваги, оскільки подія кримінального правопорушення мала місце 06.05.2024 р.
Таким чином, переконливих аргументів, які б ставили під сумнів законність та вмотивованість рішення суду першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання в апеляційній скарзі не наведено.
Також, колегія суддів звертає увагу, що виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Норми кримінального закону України наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави.
З врахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з призначеним судом першої інстанції покаранням обвинуваченому та вважає, що воно буде достатнім для перевиховання та виправлення обвинуваченого, попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання не можна визнати явно несправедливим та таким, що не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого внаслідок суворості.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що вирок суду щодо ОСОБА_7 є законним та обґрунтованим, а тому підстав для його зміни колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.404, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Андрушівського районного суду Житомирської області від 05 червня 2025 року щодо ОСОБА_7 - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді: