Житомирський апеляційний суд
Справа №935/1063/24 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
Номер провадження №11-кп/4805/914/25
Категорія в порядку КПК України Доповідач ОСОБА_4
15 жовтня 2025 року Житомирський апеляційний суд
в складі: головуючого-судді ОСОБА_4 ,
суддів: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
з участю: секретаря ОСОБА_7 ,
прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 (дистанційно),
захисника ОСОБА_10 (дистанційно),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Житомирі матеріали контрольного судового провадження № 935/1063/24 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 на ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 01 жовтня 2025 року, якою задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 29 листопада 2025 року включно, без визначення розміру застави,
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_11 просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати до обвинуваченого ОСОБА_9 більш м'який запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю, за адресою: АДРЕСА_1 , або застосувати альтернативний запобіжний захід заставу. Вважає, ухвалу незаконною та необгрунтованою. Вказує, що допитані в ході судового розгляду потерпілі ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 спростовують обставини, які зазначені в обвинувальному акті щодо ОСОБА_9 . Зазначає, що ризики, передбачені п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, на які посилається прокурор, недоведені. Вважає, що цілодобовий домашній арешт може повністю забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого. Звертає увагу на те, що судом не встановлено обставин, які б свідчили, що більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_9 .
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 01 жовтня 2025 задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_9 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 29 листопада 2025 року включно.
Своє рішення суд обґрунтував тим, що в провадженні суду перебуває кримінальне провадження №12016060140000247 за обвинуваченням ОСОБА_9 та інших, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.4 ч.2 ст.115, ч.2 ст.255, ч.2 ст.27, ч.4 ст.28, ч.3 ст.146, ч.2 ст.27, ч.4 ст.28, ч.4 ст.189, ч.1 та ч.2 ст.263 КК України.
Під час судового засідання прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_9 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів без визначення розміру застави, посилаючись на те, що строк дії запобіжного заходу спливає, проте судовий розгляд триває, а ризики, передбачені п.1,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України, не зменшилися, що свідчить про неможливість запобігання вказаним ризикам застосуванням більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Враховуючи, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених п. 4 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 255, ч.2 ст.27, ч.4 ст.28, ч.3 ст. 146, ч.2 ст.27, ч.4 ст.28, ч.4 ст. 189, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 263 КК України, які відносяться згідно ст.12 КК України, до тяжких та особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі, а за ч.2 ст.115 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років або довічне позбавлення волі. Ризики, передбачені п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, не зменшилися, вони є обгрунтованими та продовжують існувати, суд дійшов висновку про неможливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, а тому вважав за необхідне продовження обвинуваченому ОСОБА_9 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів без визначення розміру застави відповідно до п.1 ч.4 ст.183 КПК України.
Заслухавши доповідача, доводи захисника ОСОБА_10 та обвинуваченого ОСОБА_9 в підтримання апеляційної скарги, думку прокурора ОСОБА_8 в заперечення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 2 ст.331 КПК України вирішення питань судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 Кодексу. Зокрема, у ст. 199 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, судом має бути перевірено, чи наявні обставини, які свідчать про те, що заявлений при обранні такого запобіжного заходу ризик не зменшився або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Відповідно до вимог ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_9 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Відповідно до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується зокрема тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно досліджено обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а тому суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність ризиків, передбачених п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшилися й виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Так, ризик можливого переховування обвинуваченого від суду обґрунтований тим, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, за одне з яких (ч.2 ст.115 КК України) передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі та під тяжкістю можливого покарання, яке йому загрожує у разі визнання винуватим, може переховуватися від суду.
Ризик можливого незаконного впливу на потерпілих, свідків в даному провадженні обгрунтований тим, що з метою уникнення відповідальності за кримінальні правопорушення, в яких обвинувачується останній, він може вчиняти спроби незаконного впливу на вказаних осіб у разі застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Ризик вчинення інших кримінальних правопорушень обґрунтований тим, що в даному провадженні ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні ряду тяжких та особливо тяжких злочинів, вчинених на протязі певного часу.
За таких обставин, враховуючи доведеність прокурором неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою до обвинуваченого та наявність зазначених ризиків, а саме: можливість переховування від суду; можливість незаконно впливати на потерпілих, свідків та інших осіб у цьому ж кримінальному провадженні; можливість вчинити інше кримінальне правопорушення, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_9 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави відповідно до п.1, 4 ч.4 ст.183 КПК України.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Також, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що ризики недоведені та судом не встановлено обставин, які б свідчили, що більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_9 , колегія суддів вважає необгрунтованими з вищенаведених підстав, оскільки саме запобіжний захід у виді тримання під вартою сприяє запобіганню ризикам, передбаченим п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України.
Доводи апелянта про те, що допитані в ході судового розгляду потерпілі ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 не підтверджують обставини, викладені в обвинувальному акті, не впливають на правильність висновків суду щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки сві докази на підтвердження чи спростування обвинувачення будуть перевірені судом під час судового розгляду в суді першої інстанції. Отже, вказані доводи є передчасними та не можуть бути перевірені апеляційним судом, оскільки такі обставини перевіряються лише при прийнятті кінцевого рішення за результатами судового розгляду після дослідження усіх доказів.
Доводи апелянта про те, що запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту зможе повною мірою запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки стороною захисту не наведено переконливих аргументів, які б свідчили про наявність достатніх стримуючих факторів від порушень з боку обвинуваченого своїх зобов'язань в разі застосування більш м'якого запобіжного заходу.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, а тому підстав для її скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 422-1 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 01 жовтня 2025 року, якою продовжено обвинуваченому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 29 листопада 2025 року включно, без визначення розміру застави, - без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді :