Справа № 420/8784/25
17 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 11.05.2020 року по день фактичного розрахунку, а саме по 14.03.2025 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
В обґрунтування вказаних позовних вимог позивач зазначив, що він проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 до 11.05.2020 року.
Водночас, позивач з'ясував, що йому не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення. Не погоджуючись із вищезазначеним, позивач оскаржив вищезазначені дії відповідача до суду та остаточна виплата належної йому суми грошового забезпечення була здійснена 07.11.2024 року.
Позивач стверджує, що згідно статті 117 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) України, в разі невиплати з вини уповноваженого органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у статті 116 Кодексу законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, як стверджує позивач, він має право на отримання від відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати коштів до дня фактичного здійснення розрахунку - тобто з 11.05.2020 року по 07.11.2024 року.
Разом з тим, відповідач зазначеної виплати позивачу не здійснив, що слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою суду у справі №420/8784/25 було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ч.5 ст. 262 КАС України.
Під час розгляду даної справи від представника Військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на адміністративний позов, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати індексації грошового забезпечення чи заробітної плати.
Також у відзиві представник відповідача посилався на факт пропуску позивачем строку звернення до суду з вказаним адміністративним позовом.
Під час розгляду справи від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, на яку заперечень від представника відповідача надано не було.
Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 по 06.04.2020 року (перебував у складі особового складу частини по 11.05.2020 року), що підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 06.04.2020 року №80.
З 01.01.2020 року Військова частина НОМЕР_2 перебувала на фінансовому забезпеченні у Військової частини НОМЕР_1 , чого відповідачем не заперечувалось.
Відповідно до наявної в матеріалах справи картки особового рахунку військовослужбовця №234 за 2020 рік, позивачу при звільненні до видачі на руки підлягало всього 693 388,48 грн. (із врахуванням зазначених нарахувань за період квітня-червня, та враховуючи факт проходження служби по квітень 2020 року).
Разом з тим, позивачу у період проходження служби не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення, з огляду на що позивач була змушений звернутися суду.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.02.2024 року по справі №420/34659/23 позивачу 14.03.2025 року було перераховано суму індексації грошового забезпечення в розмірі 139 283,83 грн., що підтверджується скріншотом із застосунку банківської установи.
Тобто остаточний розрахунок з позивачем було здійснено 14.03.2025 року, чого відповідачем у справі не заперечувалось. Крім того, як стверджує позивач, повідомлення про надходження коштів у вищезазначену дату є фактом, що свідчить про несвоєчасний остаточний розрахунок Військової частини НОМЕР_1 з позивачем.
Не погоджуючись із протиправними діями відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом у справі №420/8784/25.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Дослідивши адміністративний позов, відзив та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).
Згідно ст. 1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону №2011-ХІІ, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
За змістом пункту 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 у справі №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку.
Як зазначалось раніше, позивача було звільнено зі служби (виключено зі списків особового складу частини) 11.05.2020 року.
Разом з тим, оскільки станом на день звільнення позивача зі служби (11.05.2020 року), відповідачем не було проведено з ним розрахунку у повному обсязі, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення у належному розмірі, позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Крім того, як зазначає позивач у адміністративному позові, та що не заперечується відповідачем, Військовою частиною НОМЕР_1 було проведено остаточний розрахунок із позивачем лише 14.03.2025 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт "л" пункту 1 Порядку №100).
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п. 4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати.
Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок №260).
Тобто, Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2, 8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Таким чином суд дійшов висновку, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 25.11.2020 року у справі №160/2867/19.
У пункті 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Як було встановлено судом вище, позивачу при звільненні до видачі на руки у добровільному порядку підлягало грошове забезпечення у розмірі 693 388,48 грн.
Крім того, як вбачається з наявної у матеріалах справи картки особового рахунку військовослужбовця за 2020 рік, у березні 2020 року та квітні 2020 року позивачу було перерахованого грошового забезпечення в загальному розмірі 56 253,60 грн. (у березні 2020 року - 27 626,80 грн., та у квітні 2020 року - 28 626,80 грн.).
Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 922,19 грн., у розрахунку 56 253,60 грн. / 61 день (кількість календарних днів у березні 2020 року та квітні 2020 року).
Період затримки виплати сум при звільнені складає 1 767 календарних дня, та обраховується з 12.05.2020 року (перший день після виключення позивача зі списків особового складу частини) по 13.03.2025 року включно (останній день затримки перед днем остаточного розрахунку) (за попередньою редакцією КЗпП України).
Водночас суд враховує, що пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022 року, текст статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, починаючи з 19.07.2022 року у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
Верховний Суд сформував правову позицію у постанові від 29.01.2024 року по справі №560/9586/22, де зазначив, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Проте, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15, який суд апеляційної інстанції взяв до уваги при вирішенні цієї справи, викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Одночасно, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.
Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19.07.2022 року і після цього.
Період з 12.05.2020 року до 19.07.2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 28.06.2023 року по справі №560/11489/22 та від 30.11.2023 року по справі №380/19103/22.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2024 року по справі №420/11420/23, від 05.03.2024 року по справі №420/6591/23 та від 28.02.2024 року по справі №420/19574/23.
З урахуванням вищевказаної правової позиції Верховного Суду, а також дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (14.03.2025 року), суд у справі №420/8784/25 доходить висновку, що у спірних правовідносинах до 19.07.2022 року підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження шестимісячним строком, а після 19.07.2022 року - підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, тобто із обмеженням строку виплати у шість місяців.
А відтак, позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 12.05.2020 року (наступний день після звільнення) до 18.07.2022 року включно без обмеження строку, що становить 798 календарних дня, та з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року, обмеженням строку виплати у 6 місяців, що становить 184 календарних дня, всього - 982 календарних днів.
Із наведеного слідує, що вся сума середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.05.2020 року по 18.07.2022 року складає 735 907,62 грн. (922,19 грн. (середньоденний заробіток) х 798 дня (кількість днів затримки розрахунку).
Разом з тим, Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 року по справі №825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інших обставин справи.
Також, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 року по справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо необхідності врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Правова позиція щодо застосування принципу співмірності була також зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 по справі №524/1714/16-а, та постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц, від 14 листопада 2018 року по справі №806/345/16.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 року по справі №480/3105/19 зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку також викладено у постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2025 року по справі №400/6761/24.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вищевикладену правову позицію, суд зазначає, що повна сума розрахунку при звільненні позивача повинна була становити 832 672,31 грн. (693 388,48 грн., яка є сумою, нарахованою та виплаченою добровільно при звільненні позивача зі служби + 139 283,83 грн., яка є сумою індексації грошового забезпечення, нарахованою та виплаченою на виконання рішення).
З вищевикладеного також вбачається, що недоплачена сума індексації грошового забезпечення (139 283,83 грн.) складає 16,72% від загальної суми належній позивачці розрахунку при звільненні (832 672,31 грн.), що обраховується таким чином: (139 283,83 грн. / 832 672,31 грн.) х 100%.
Отже, суд доходить висновку, що сума належного середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.05.2020 року по 18.07.2022 року, також має становити 16,72% від усієї суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, що складає 123 043,75 грн. (735 907,62 грн. (у розрахунку 798 день затримки розрахунку * 922,19 грн.) х 16,72%).
Разом з тим, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19, щодо інших критеріїв зменшення розміру відшкодування, судом також враховано: розмір простроченої заборгованості; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум в судовому порядку.
В даному випадку суд зауважує, що про порушення своїх прав у межах спірних правовідносин позивач мав дізнатись у момент свого виключення його зі списків особового складу військової частини, а саме 11.05.2020 року.
При цьому судом встановлено, що до суду з адміністративним позовом у справі №420/34658/23 (щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у належному розмірі) позивач звернувся 13.12.2023 року, тобто більш ніж через 43 місяці після звільнення.
В той же час, приписами ч.1 ст.233 КЗпП України (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) було визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
В даному випадку, законодавцем встановлено загальний строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, пропуск якого, на думку суду, може бути врахований у якості понижуючого коефіцієнту при нарахуванні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В свою чергу, за відповідний період, що становить більш ніж 43 місяці, які позивач зволікав перед зверненням до суду у справі №420/34658/23, вищевказаний тримісячний строк сплинув більш ніж 14 разів, тому суд вважає за можливе застосувати понижуючий коефіцієнт 14.
Враховуючи вищевказане, сум вважає що сума обрахованої частини середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.05.2020 року по 18.07.2022 року включно складає: 8 788,83 грн. = (123 043,75 грн. / 14).
Така правова позиція викладена у постановах П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2023 року по справі №420/11420/23, від 30.11.2022 року по справі №420/26440/21 та від 30.11.2022 року по справі №420/15454/21.
Період стягнення з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Варто зазначити, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 щодо пропорційності зменшення середнього заробітку, викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Наведений у вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Одночасно, з 19.07.2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.
Тотожні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 29.01.2024 у справі №560/9586/22.
Тобто, період затримки розрахунку відповідача з позивачем при звільненні з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями, без застосування принципу співмірності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2025 року по справі №420/28878/24.
Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», на корить позивача, за період з 19.07.2022 по 18.01.2023, необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 169 682,96 грн (922,19 грн *184 дні).
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі та правової позиції Верховного Суду, застосовуючи принцип співмірності щодо періоду до 19.07.2022 року, суд доходить висновку, що сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку становить 178 471,79 грн., з яких: 8 788,83 грн. (за період з 12.05.2020 року по 18.07.2022 року), та 169 682,96 грн. (за період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
На підставі вищезазначеного, враховуючи правові позиції Верховного Суду щодо істотності частки невиплаченої суми при звільненні в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача частково шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.05.2020 року по 18.01.2023 року включно у розмірі 178 471,79 грн.
В іншій частині позовних вимог, що стосуються несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, слід відмовити з вищенаведених мотивів.
Щодо посилань представника відповідача про строк звернення до суду з вказаним адміністративним позовом, суд зазначає наступне.
Приписами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч.2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Так, нормами Кодексу законів про працю України, який регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено інші строки звернення до суду за захистом порушеного права.
Так, Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Як вже було встановлено судом з матеріалів позовної заяви, остаточний розрахунок відповідача із позивачем був проведений 14.03.2025 року (на виконання рішення суду була перерахована сума індексації грошового забезпечення), що підтверджується скріншотом із застосунку банківської установи.
У той же час, з вказаним адміністративним позовом позивач звернувся до суду 26.03.2025 року, тобто в межах тримісячного строку з дня одержання ним письмового повідомлення про нараховані суми.
Враховуючи вищевказане суд не вбачає факту пропуску позивачем строку звернення до суду з вказаним адміністративним позовом.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.5 ст.139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судового збору не здійснювати.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.05.2020 року по 18.01.2023 року включно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.05.2020 року по 18.01.2023 року включно у розмірі 178 471,79 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не проводити.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Повне найменування сторін по справі:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя О.В. Білостоцький