м. Вінниця
16 жовтня 2025 р. Справа № 120/15621/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови,
10 жовтня 2023 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначила, що 20 липня 2023 року Головним управлінням ДПС у Вінницькій області проведено фактичну перевірку в барі-магазині, де здійснює господарську діяльність фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , за результатами якої складено акт № 12395/02-32-24-05/ НОМЕР_1 .
Під час такої перевірки зокрема встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 використовує найману працю ОСОБА_2 без оформлення з нею трудових відносин.
На підставі такого акту перевірки начальником Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці 06 вересня 2023 року винесено постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЦЗ-91/ВІ/а-2, якою на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф в розмірі 67000 гривень за допущення до роботи працівника без укладення з ним трудового договору.
Позивачка вважає таку постанову безпідставною та необґрунтованою, у зв'язку із чим оскаржила таку в судовому порядку.
Зокрема позивачка вказує на допущення суттєвих процедурних порушень як під час проведення фактичної перевірки, так і під час винесення постанови про накладення на неї штрафу.
Так, постанова про накладення на неї штрафу винесена на підставі копії акта фактичної перевірки, а не його оригіналу, що є недопустимим. Більше того, у постанові про накладення штрафу містяться посилання на неіснуючий акт перевірки, що також вказує на протиправність винесеного стосовно позивачки рішення.
Також відповідач не повідомив позивачку про час та місце розгляду справи, чим позбавив її права на захист під час безпосереднього проведення розгляду справи.
Позивачка вказує на безпідставність проведення контролюючим органом фактичної перевірки, адже посадові особи Головного управління ДПС у Вінницькій області приступили до її проведення без повідомлення суб'єкта господарювання.
Окремо в позові йдеться про помилковість висновків податкових інспекторів Головного управління ДПС у Вінницькій області, що викладені в акті фактичної перевірки, про використання ОСОБА_1 праці Концевич О.М. без належного оформлення трудових відносин. Так, позивачка наголошує на тому, що під час перевірки не було враховано, що в барі-магазині за адресою: АДРЕСА_1 здійснюють торгівельну діяльність і ОСОБА_1 , і Концевич Олена Миколаївна, які мають статус підприємців.
Таким чином, здійснюючи торгівельну діяльність в одному приміщенні, такі особи не можуть обмежувати право на здійснення підприємницької діяльності шляхом недопуску одна одної до торгівлі в такому барі-магазині.
Насамкінець, ОСОБА_1 зауважує, що під час винесення постанови відповідачем не враховано, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 09 листопада 2022 року у справі № 640/17424/19 залишив без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року, якими визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 «Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю», якою, серед іншого, внесено зміни до Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509, в тому числі й щодо можливості накладати штрафи на підставі акта перевірки податкових органів, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а також порядку розгляду справи про накладення штрафу.
Тобто, на думку позивачки, станом на момент розгляду справи про накладення штрафу та винесення оскаржуваної постанови відповідні норми Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, що затверджений постановою Кабінету міністрів України від 17 липня 2013 року № 509, не підлягали застосуванню.
Також, накладаючи на позивачку штрафні санкції, відповідач у постанові послався на абзац 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України.
Проте в преамбулі цієї норми зазначено, що у період дії воєнного стану у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк приписів про усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю), штрафи, передбачені статтею 265, не застосовуються згідно із Законом № 2136-IX від 15 березня 2022 року з урахуванням змін, внесених Законом № 2352-IX від 01 липня 2022 року.
Таке формулювання, на думку позивачки, унеможливлювало накладення на неї штрафу, передбаченого статтею 265 Кодексу законів про працю України.
Відтак позивачка вказує на те, що відповідачем при винесенні оскаржуваної постанови застосовано норми права, які втратили чинність, а також не враховано обмеження щодо можливості застосування штрафів, передбачених статтею 265 Кодексу законів про працю України під час дії воєнного стану.
Усі наведені вище обставини, на думку позивачки, свідчать про необґрунтованість прийнятої відповідачем постанови, а тому, на її думку, таку постанову слід визнати протиправною та скасувати.
Ухвалою від 17 жовтня 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Судовий розгляд справи призначено на 06 листопада 2023 року.
18 жовтня 2023 року від Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що особливості накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами третьою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» визначені Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509.
Відповідно до пункту 2 цього Порядку штрафи накладаються головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту).
Штрафи накладаються на підставі зокрема акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Таким чином, акт перевірки № 12395/02-32-24-05/3566609305 від 20 липня 2023 року є документом, на підставі якого можливе накладення штрафних санкцій за порушення законодавства про працю.
При цьому відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 260/586/20 від 28 січня 2021 року у справі № 380/1116/20, акти перевірки ДПС є самостійними підставами для винесення постанови про застосування штрафу.
В згаданому вище акті фактичної перевірки встановлено факт використання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 найманої праці ОСОБА_2 , яка на момент проведення перевірки здійснювала продаж алкогольних напоїв у барі-магазині за адресою: АДРЕСА_1 .
11 липня 2023 року о 15 год 07 хв продавець ОСОБА_2 ознайомилась із наказом від 21 червня 2023 року № 1863к «Про проведення фактичної перевірки платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 » та отримала примірник такого наказу і направлення на перевірку від 11 липня 2023 року №№ 3174 та 3175.
Під час перевірки позивачкою документально не підтверджено оформлення трудових відносин з ОСОБА_2 , проте надано договір про здійснення спільної діяльності від 01 січня 2023 року.
Під час розгляду справи уповноваженою особою Міжрегіонального управління 27 липня 2023 року фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи повідомлено телефонограмою, а 02 серпня 2023 року на електронну адресу позивачки надіслано повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу та запропоновано надати пояснення та докази на підтвердження або спростування виявленого порушення.
09 серпня 2023 року позивачкою надано до Міжрегіонального управління заяву-заперечення, виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно з якою ОСОБА_2 зареєстрована фізичною особою-підприємцем, копію акта фактичної перевірки, а також пояснення фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 .
Проте, на думку відповідача, надані документи не спростували факт реалізації ОСОБА_2 підакцизного товару в торгівельній точці, де здійснює господарську діяльність фізична особа-підприємець ОСОБА_1 .
Зокрема відповідачем встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_2 є платником податків 2 групи спрощеної системи оподаткування, тому відповідно до підпункту 3 пункту 291.5.1 статті 291 Податкового кодексу України не наділена правом здійснювати реалізацію підакцизних товарів.
Таким чином, наданий фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 договір про спільну діяльність не надає права фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 реалізовувати підакцизний товар підприємця ОСОБА_1 , оскільки види діяльності в межах договору про спільну діяльність мають відповідати тим видам діяльності, здійснення яких дає право застосовувати спрощену систему оподаткування.
Такі обставини, на думку представника відповідача, свідчать про правомірність накладення на позивачку штрафних санкцій за використання праці найманого працівника без укладення трудового договору.
Окрім того, представник відповідача не погоджується із доводами позивачки про неможливість застосування штрафних санкцій на підставі статті 265 Кодексу законів про працю України під час дії воєнного стану.
Положення про можливість накладення під час дії воєнного стану штрафів, визначених статтею 265 Кодексу законів про працю України, застосовні у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк приписів про усунення порушень згідно зі статтею 16 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» за наслідками здійснення державного нагляду (контролю), визначених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Отже, представник відповідача вважає, що усе вищевикладене свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.
18 жовтня 2023 року представницею відповідача подано до суду клопотання про залучення Головного управління ДПС у Вінницькій області до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, яке ухвалою суду від 06 листопада 2023 року задоволено.
30 листопада 2023 року від третьої особи до суду надійшли письмові пояснення, у яких зазначено, що фактичною перевіркою встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться магазин, площа якого розділена між двома фізичними особами-підприємцями, а саме: у барі-магазині площею 20 м. кв. здійснює діяльність фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , яка перебуває на загальній системі оподаткування, а в магазині площею 10 м. кв. здійснює діяльність фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , яка перебуває на спрощеній системі оподаткування.
На момент проведення перевірки 11 липня 2023 року в барі-магазині знаходилась ОСОБА_2 , яка здійснювала продаж підакцизних товарів (алкогольних напоїв).
В ході фактичної перевірки здійснено контрольну закупку підакцизного товару, що належить фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 . Продаж такого товару здійснила ОСОБА_2 , що підтверджується її письмовими поясненнями.
Так, ОСОБА_2 пояснила, що здійснює продаж підакцизних товарів, які належать фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 , графік роботи магазину з 8.30 до 21.00 год, щоденно без перерви на обід та без вихідних.
Усно ОСОБА_2 повідомила, що також має статус підприємця, а продаж підакцизних товарів, належних підприємцю ОСОБА_1 , здійснює на підставі договору про здійснення спільної діяльності.
18 липня 2023 року контролюючим органом вдруге здійснено вихід на фактичну перевірку до магазину за адресою: АДРЕСА_1 . Під час перевірки встановлено, що продаж підакцизних товарів здійснювала ОСОБА_2 .
На запит про надання документів від 11 липня 2023 року до перевірки надано договір оренди нежитлового приміщення від 01 липня 2023 року та договір про здійснення спільної діяльності від 01 січня 2023 року, укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .
При цьому видами діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (КВЕД 47.11) та роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах (КВЕД 47.25). Платник здійснює діяльність на загальній системі оподаткування.
Видами діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 є роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах (КВЕД 47.29). Платник здійснює діяльність на спрощеній системі оподаткування (єдиний податок 2 група).
Представник третьої особи зауважив, що фізичні особи-підприємці платники єдиного податку мають право укладати з іншими суб'єктами господарювання договори про спільну діяльність без створення юридичної особи, але такі фізичні особи-підприємці мають врахувати, що види діяльності в рамках договору про спільну діяльність повинні відповідати тим видам діяльності, що здійснення яких дає право застосовувати спрощену систему оподаткування.
Пункт 291.5 статті 291 Податкового кодексу України містить перелік видів діяльності, за умови провадження яких фізичні особи-підприємці не можуть бути платниками єдиного податку, в якому відсутні застереження щодо укладання фізичною особою-підприємцем договорів про спільну діяльність без створення юридичної особи. Так, підпунктом 3 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України передбачено, що платниками єдиного податку першої - третьої груп суб'єкти господарювання не можуть бути, зокрема фізичні особи-підприємці, які здійснюють виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів (крім роздрібного продажу паливно-мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів та діяльності, пов'язаної з роздрібним продажем пива, сидру, пері (без додання спирту) та столових вин).
Відтак, на думку представника третьої особи, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не мала права укладати договір про здійснення спільної діяльності з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .
Під час проведення фактичної перевірки встановлено, що станом на 20 липня 2023 року повідомлення про прийняття працівника на роботу фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 до контролюючого органу не подавались, трудові договори не укладались, податки з отриманої заробітної плати з найманих працівників не нараховувались.
Отже, під час перевірки встановлено порушення позивачкою вимог статті 24 Кодексу законів про працю України, а саме допущення працівника до роботи без укладення трудового договору, що є підставою для накладення штрафу за порушення законодавства про працю.
За таких обставин представник третьої особи вважає, що відсутні підстави для задоволення позову.
01 грудня 2023 року позивачкою подано до суду заяву про забезпечення позову, яку ухвалою від 04 грудня 2023 року залишено без задоволення.
07 грудня 2023 року позивачкою подано до суду письмові заперечення на доводи третьої особи.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною та скасовано постанову Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 06 вересня 2023 року № ЦЗ-91/ВІ/а-2.
Не погодившись із таким судовим рішенням, відповідач оскаржив його до суду апеляційної інстанції.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року - без змін.
Водночас постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 серпня 2024 року частково задоволено касаційну скаргу Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та скасовано рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції зауважив, що суди першої та апеляційної інстанцій досліджували питання правомірності винесеного рішення в частині наявності повноважень у відповідача притягувати позивача до відповідальності за порушення законодавства про працю та зайнятість населення на підставі акта перевірки податкового органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Іншим доводам оцінка не надавалася.
Верховний Суд зазначив, що у постанові від 17 квітня 2024 року у справі № 560/3981/23 касаційний суд дав відповідь на питання про те, чи передбачало законодавство, чинне станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин, повноваження відповідача стосовно накладення на позивачку штрафу за вчинення нею правопорушення, відповідальність за яке передбачена абзацом другим частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, на підставі акту, складеного податковим органом за результатами проведеної ним фактичної перевірки, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Зокрема Верховний Суд за результатами розгляду справи № 560/3981/23 виснував, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки, надання його Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладних на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб'єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством.
Водночас, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, касаційний суд у постанові від 13 серпня 2024 року зазначив, що під час нового судового розгляду слід розглянути інші аргументи сторін як щодо суті виявленого порушення, так і щодо процедури проведення перевірки.
27 серпня 2024 року ця адміністративна справа надійшла до Вінницького окружного адміністративного суду.
Ухвалою від 02 вересня 2024 року справу прийнято до провадження, вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
10 вересня 2024 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що з огляду на приписи Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509, акт перевірки ДПС є тим документом, на підставі якого орган Держпраці може прийняти рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про працю.
У відзиві також наведено приклади судової практики касаційного суду на користь таких тверджень.
Водночас в ході фактичної перевірки встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться магазин, площа якого розділена між двома фізичними особами-підприємцями, а саме: у барі-магазині площею 20 м. кв. здійснює діяльність фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , яка перебуває на загальній системі оподаткування, а в магазині площею 10 м. кв. здійснює діяльність фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , яка перебуває на спрощеній системі оподаткування.
На момент проведення перевірки 11 липня 2023 року в барі-магазині знаходилась ОСОБА_2 , яка здійснювала продаж підакцизних товарів (алкогольних напоїв).
Під час перевірки здійснено контрольну закупку підакцизного товару, що належить фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 . Продаж такого товару здійснила ОСОБА_2 , що підтверджується її письмовими поясненнями.
Так, ОСОБА_2 пояснила, що здійснює продаж підакцизних товарів, які належать фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 , графік роботи магазину з 8.30 до 21.00 год, щоденно без перерви на обід та без вихідних та 11 липня 2023 року о 15.09 год здійснила продаж підакцизної продукції, що належить фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1
18 липня 2023 року контролюючим органом вдруге здійснено вихід на фактичну перевірку до магазину за адресою: АДРЕСА_1 . Під час перевірки встановлено, що продаж підакцизних товарів здійснювала ОСОБА_2 .
Позивачкою документально не підтверджено оформлення трудових відносин з працівником ОСОБА_2 , а надано договір про здійснення спільної діяльності від 01 січня 2023 року, який не спростовує викладені в акті перевірки порушення.
Під час розгляду справи уповноваженою особою Міжрегіонального управління 27 липня 2023 року фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 телефонограмою повідомлено про час та місце розгляду справи, а 02 серпня 2023 року на електронну адресу позивачки надіслано повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу та запропоновано надати пояснення та докази на підтвердження або спростування виявленого порушення, що спростовує твердження позивачки, що відповідач не вжив жодних заходів для повідомлення позивачки про час і місце розгляду справи.
09 серпня 2023 року позивачкою надано до Міжрегіонального управління заяву-заперечення, виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно з якою ОСОБА_2 зареєстрована фізичною особою-підприємцем, копію акта фактичної перевірки, а також пояснення фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 .
Проте, на думку відповідача, надані документи не спростували факт реалізації ОСОБА_2 підакцизного товару в торгівельній точці, де здійснює господарську діяльність фізична особа-підприємець ОСОБА_1 .
Зокрема відповідачем встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_2 є платником податків 2 групи спрощеної системи оподаткування, тому відповідно до підпункту 3 пункту 291.5.1 статті 291 Податкового кодексу України не наділена правом здійснювати реалізацію підакцизних товарів.
Таким чином, наданий фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 договір про спільну діяльність не надає права фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 реалізовувати підакцизний товар підприємця ОСОБА_1 , оскільки види діяльності в межах договору про спільну діяльність мають відповідати тим видам діяльності, здійснення яких дає право застосовувати спрощену систему оподаткування.
За наведених обставин, на думку представника відповідача, у задоволені позову слід відмовити.
19 вересня 2024 року позивачкою подано до суду відповідь на відзив, у якій наведені аргументи на спростування викладених у відзиві доводів.
03 жовтня 2024 року представницею відповідача подано до суду додаткові письмові пояснення, у яких наведено приклади судової практики, відповідно до якої акт перевірки податкового органу є документом, на підставі якого уповноваженою особою органу Держпраці, може бути прийнято рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.
14 жовтня 2024 року позивачкою подано додаткові письмові пояснення, які подібні за змістом із відповіддю на відзив.
16 жовтня 2024 року представником відповідача подано до суду заяву про залучення Головного управління ДПС у Вінницькій області до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
Ухвалою суду від 27 серпня 2025 року таку заяву залишено без задоволення.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 зареєстрована фізичною особою-підприємцем та перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Вінницькій області.
11 липня 2023 року на підставі наказу від 28 червня 2023 року № 1863к посадові особи Головного управління ДПС у Вінницькій області провели фактичну перевірку в барі-магазині, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в якому здійснює діяльність фізична особа-підприємець ОСОБА_1 .
За результатами проведеної перевірки 20 липня 2023 року складено акт № 12395/02-32-24-05/ НОМЕР_2 , в якому зафіксовано наступне.
Перевіркою з питань використання праці найманих осіб встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться нежитлове приміщення, площа якого розділена між двома фізичними особами-підприємцями, а саме: у барі-магазині, що займає площу 20 м. кв., здійснює діяльність фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , яка перебуває на загальній системі оподаткування; магазин, що займає площу 10 м. кв., здійснює діяльність фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , яка перебуває на спрощеній системі оподаткування (платник єдиного податку 2 групи).
На момент проведення фактичної перевірки 11 липня 2023 року в барі-магазині знаходилася ОСОБА_2 , яка здійснювала продаж підакцизних товарів, зокрема алкогольних напоїв.
Перед проведенням перевірки саме ОСОБА_2 ознайомилась із наказом від 21 червня 2023 року № 1863к «Про проведення фактичної перевірки платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 » та отримала примірник такого разом із направленнями на перевірку від 11 липня 2023 року №№ 3174 та 3175.
Посадовими особами контролюючого органу було здійснено контрольну закупку підакцизного товару, що належить фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 . Продаж підакцизного товару (коньяк торгової марки « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») здійснила ОСОБА_2 , що підтверджується поясненнями ОСОБА_2 від 11 липня 2023 року.
У письмових поясненнях ОСОБА_2 зазначила, що здійснює продаж підакцизних товарів, які належать фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 . Графік роботи магазину з 8.30 до 21.00 год щоденно, без перерви на обід та без вихідних. Усно також ОСОБА_2 повідомила, що теж є фізичною особою-підприємцем, а продаж підакцизних товарів, які належать фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 , здійснює на підставі договору про здійснення спільної діяльності, що укладений між нею та підприємцем ОСОБА_1
18 липня 2023 року вдруге здійснено вихід на фактичну перевірку до магазину за адресою: АДРЕСА_1 . І цього разу продаж підакцизних товарів здійснювала ОСОБА_2 .
На запит про надання документів від 11 липня 2023 року особам, що проводили перевірку, надано договір оренди нежитлового приміщення від 01 січня 2023 року та договір про здійснення спільної діяльності від 01 січня 2023 року, укладений між підприємцем ОСОБА_1 та підприємцем ОСОБА_2 .
Також в ході перевірки встановлено, що видами діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (КВЕД 47.11) та роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах (КВЕД 47.25). Платник здійснює діяльність на загальній системі оподаткування.
Видами діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 є роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах (КВЕД 47.29). Платник здійснює діяльність на спрощеній системі оподаткування (єдиний податок 2 група).
В акті перевірки також зазначено, що фізичні особи-підприємці платники єдиного податку мають право укладати з іншими суб'єктами господарювання договори про спільну діяльність без створення юридичної особи, але такі фізичні особи-підприємці мають врахувати, що види діяльності в рамках договору про спільну діяльність повинні відповідати тим видам діяльності, що здійснення яких дає право застосовувати спрощену систему оподаткування.
Пункт 291.5 статті 291 Податкового кодексу України містить перелік видів діяльності, за умови провадження яких фізичні особи-підприємці не можуть бути платниками єдиного податку, в якому відсутні застереження щодо укладання фізичною особою-підприємцем договорів про спільну діяльність без створення юридичної особи.
Так, підпунктом 3 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України передбачено, що платниками єдиного податку першої - третьої груп суб'єкти господарювання не можуть бути, зокрема фізичні особи-підприємці, які здійснюють виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів (крім роздрібного продажу паливно-мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів та діяльності, пов'язаної з роздрібним продажем пива, сидру, пері (без додання спирту) та столових вин).
Отже, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не мала права укладати договір про здійснення спільної діяльності з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .
Під час проведення фактичної перевірки встановлено, що станом на 20 липня 2023 року повідомлення про прийняття працівника на роботу фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 до контролюючого органу не подавались, трудові договори не укладались, податки з отриманої заробітної плати з найманих працівників не нараховувались.
Таким чином, під час перевірки встановлено порушення позивачкою вимог статей 2, 3, 21, 24 Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 «Про порядок повідомлення ДПС та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу/укладання гіг-контракту».
В подальшому Головним управлінням ДПС у Вінницькій області на виконання Плану заходів щодо координації спільних дій по виявленню фактів праці неоформлених працівників акт перевірки від 20 липня 2023 року № 12395/02-32-24-05/ НОМЕР_2 спрямовано до Центрально-Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці.
27 липня 2023 року Центрально-Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці направлено на адресу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 лист вих. № ЦЗ/1/5839-23, у якому позивачці запропоновано надати документи, які спростовують порушення, що викладені в акті фактичної перевірки від 20 липня 2023 року № 12395/02-32-24-05/ НОМЕР_2 .
Також 27 липня 2023 року позивачку повідомлено про надходження від Головного управління ДПС у Вінницькій області до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці акта фактичної перевірки № 12395/02-32-24-05/3566609305 та запропоновано надати документи, які спростовують твердження про допущення виявлених порушень. Факт повідомлення підтверджується складеною телефонограмою, запис про що здійснено в журналі телефонограм відділу з питань праці Управління інспекційної діяльності Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.
31 липня 2023 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою, у якій просила повідомити про надходження до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці акта фактичної перевірки, а також надати копію такого акту і копії усіх доказів, що наявні в матеріалах справи.
На таке звернення відповідач разом із листом вих. № ЦЗ/1/5985-23 від 02 серпня 2023 року надіслав фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 запитувані нею документи.
08 серпня 2023 року позивачкою подано відповідачу заяву-заперечення щодо висновків, викладених в акті фактичної перевірки.
На підставі наданих Головним управлінням ДПС у Вінницькій області матеріалів, а також врахувавши подані позивачкою письмові пояснення заступником начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці 06 вересня 2023 року винесено постанову про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЦЗ-91/ВІ/а-2.
Зі змісту такої постанови слідує, що Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509, визначено механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення».
Акти перевірки Головного управління ДПС у Вінницькій області є документами, на підставі яких уповноваженою особою Міжрегіонального управління приймаються рішення про накладення штрафу.
11 липня 2023 року ОСОБА_2 ознайомилась з наказом від 21 червня 2023 року № 1863к «Про проведення фактичної перевірки платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 » та отримала примірник такого разом із направленнями на перевірку від 11 липня 2023 року №№ 3174 та 3175.
В акті фактичної перевірки від 20 липня 2023 року № 12395/02-32-24-05/ НОМЕР_2 встановлено факт використання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 найманої праці ОСОБА_2 , яка на момент проведення фактичної перевірки здійснювала продаж алкогольних напоїв у барі-магазині за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, в ході перевірки встановлено факт використання позивачкою найманої праці ОСОБА_2 без оформлення з нею трудових відносин, а саме без укладення трудового договору.
Також у постанові зазначено, що під час розгляду справи уповноваженою особою Центрально-Західного міжрегіонального управління 27 липня 2023 року повідомлено фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 про надходження від контролюючого органу акта фактичної перевірки, що підтверджується складеною телефонограмою. 02 серпня 2023 року на електронну адресу позивачки, що зазначена у поданій нею заяві від 31 липня 2023 року, надіслано повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу та запропоновано надати пояснення, а також докази на підтвердження або спростування виявленого порушення.
09 серпня 2023 року підприємцем ОСОБА_1 надано відповідачу заяву-заперечення щодо викладених в акті перевірки обставин, виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, якою підтверджується факт реєстрації ОСОБА_2 фізичною особою-підприємцем, копію довідки фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 від 11 липня 2023 року № 12396/02-32-24-05/ НОМЕР_3 , а також пояснення фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , проте такі документи не спростували факту реалізації ОСОБА_2 підакцизного товару в торгівельній точці фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Так, відповідач у рішення зауважив, що фізична особа-підприємець ОСОБА_2 є платником податків 2 групи спрощеної системи оподаткування, тому не наділена правом здійснювати реалізацію підакцизних товарів, що передбачено підпунктом 3 пункту 291.5.1 статті 291 Податкового кодексу України.
Таким чином, наданий фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 договір про спільну діяльність не надає права фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 реалізовувати підакцизний товар, підприємця ОСОБА_1 , так як види діяльності в межах договору про спільну діяльність мають відповідати тим видам діяльності, здійснення яких дає право застосовувати спрощену систему оподаткування.
Отже, у постанові підсумовано, що в ході розгляду справи знайшов підтвердження факт допуску до роботи працівника без укладеного трудового договору, що відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України є підставою для накладення на позивачку штрафу в розмірі 67000 гривень.
Надаючи правову оцінку рішенню, що оскаржується, суд зважає на таке.
Повноваження, правові відносини суб'єктів владних повноважень та суб'єктів господарювання у сфері дотримання законодавства про працю, питання нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, відповідальність за порушення законодавства про працю врегульовуються Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05 квітня 2007 року № 877-V (далі - Закон № 877-V), Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 (далі - Порядок № 823), Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок № 509), Податковим кодексом України (далі - ПК України), а також положеннями статті 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Державний нагляд (контроль) в силу вимог статті 1 Закону № 877-V - це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює ПК України, який зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, які справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин (підпункт 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 ПК України).
Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки (пункт 75.1 статті 75 ПК України).
За приписами підпункту 75.1.3. пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Відповідно до пункту 80.2.7 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з передбачених підстав, зокрема, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.
Пунктом 80.10 статті 80 ПК України визначено, що порядок оформлення результатів фактичної перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.
Так, згідно з пунктом 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, або особами, уповноваженими на це у встановленому порядку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.
Водночас в силу правого визначення пункту 86.5 статті 86 ПК України акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючих органів, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності).
Підписання акта (довідки) таких перевірок особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та/або його представниками та посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, здійснюється за місцем проведення перевірки або у приміщенні контролюючого органу.
Відтак слід дійти висновку, що участь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та підписання нею акта (довідки) перевірки є необов'язковою, оскільки в силу наведених вище приписів податкового законодавства підписання такого акта здійснюють посадові особи контролюючого органу та особа, яка проводила розрахункові операції.
Водночас в акті перевірки, що слугував підставою для притягнення позивачки до відповідальності, наявні як підписи посадових осіб податкового органу, так і підпис особи, яка здійснила розрахункову операцію ( ОСОБА_2 ).
При цьому підставою для застосування до позивачки штрафних санкцій на підставі постанови про накладення штрафу слугували порушення, виявлені в ході фактичної перевірки, що зафіксовані у відповідному акті фактичної перевірки. Зокрема в акті перевірки зафіксовано, що під час перевірки встановлено факт використання підприємцем ОСОБА_1 праці без належного оформлення трудових відносин з ОСОБА_2 .
Суд зауважує, що в силу положень статті 259 КЗпП України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, які перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.
Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.
За змістом приписів частини 4 статті 265 КЗпП України штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із статтею 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
За приписами частини 1 статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу; при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом; в інших випадках, передбачених законодавством України.
При цьому слід врахувати те, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.
В силу вимог частини 4 статті 24 КЗпП України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Аналіз зазначених вище положень дає підстави стверджувати, що обов'язковою передумовою допуску працівника до роботи є укладення з ним трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.
Одним із основних аргументів позивачки на користь того, що оскаржувана нею постанова є протиправною, є те, що ОСОБА_2 не здійснювала реалізацію підакцизного товару саме від її імені, оскільки вона не допускала ОСОБА_2 до продажу будь-яких товарів. В підтвердження таких доводів позивачка зазначила, що в магазині, в якому посадові особи податкового органу проводили фактичну перевірку, здійснюють діяльність два підприємці: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 та фізична особа-підприємець ОСОБА_2 . При цьому обидва підприємці не потребують дозволу на допуск до торгівлі, оскільки вправі самі вирішувати коли їм здійснювати торгівельну діяльність.
Відтак позивачка доводить, що не допускала ОСОБА_2 до продажу належних їй товарів.
Суд критично оцінює такі твердження позивачки з огляду на таке.
За результатами проведеної фактичної перевірки посадовими особами податкового органу 20 липня 2023 року складено акт № 12395/02-32-24-05/ НОМЕР_2 , у якому зокрема вказано, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 використовує найману працю ОСОБА_2 без укладення з нею трудового договору. Це було встановлено під час контрольної закупки посадовими особами контролюючого органу підакцизного товару (коньяку).
Про факт продажу саме ОСОБА_2 підакцизного товару свідчать наступні обставини.
В акті фактичної перевірки (який стосувався проведення такої саме у підприємця ОСОБА_1 ) зазначено, що такий складено в присутності особи, яка здійснила розрахункову операцію, - ОСОБА_2 .
Окрім іншого, зміст акта перевірки містить посилання на порушення підприємцем ОСОБА_1 вимог трудового законодавства, що полягає у використанні найманої праці без оформлення трудового договору з ОСОБА_2
ОСОБА_2 як особа, яка здійснила розрахункову операцію, не заперечувала проведення нею такої операції. Саме підпис ОСОБА_2 як особи, що уповноважена діяти від імені підприємця ОСОБА_1 , міститься в акті перевірки, не заперечуючи при цьому проти обставин, що викладені в цьому акті.
При цьому у розділі 4 (графа 4.1 "Зауваження до акта перевірки") акта фактичної перевірки відсутні будь-які зауваження щодо обставин проведення такої перевірки та викладених у ньому тверджень.
Більше того, письмовими поясненнями, адресованими до Головного управління ДПС у Вінницькій області, що датовані 11 липня 2023 року, ОСОБА_2 , окрім іншого, повідомила, що 11 липня 2023 року о 15.09 год здійснила продаж підакцизної продукції (а саме коньяку торгової марки " ІНФОРМАЦІЯ_2 "), який належить фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 .
Відтак наведені пояснення однозначно вказують на те, що саме ОСОБА_2 продала в інтересах підприємця ОСОБА_1 підакцизний товар.
Письмові пояснення ОСОБА_2 , що викладені у формі заяви (свідчення) від 08 серпня 2023 року, які адресовані заступнику начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, не заслуговують на увагу, адже такі в деякій частині суперечать письмовим поясненням, що датовані в день проведення перевірки (тобто 11 липня 2023 року).
На неможливість продажу ОСОБА_2 як підприємцем підакцизного товару вказує та обставина, що фізична особа-підприємець ОСОБА_2 здійснює діяльність на спрощеній системі оподаткування (платник податку 2 групи), що відповідно до абзацу 3 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України унеможливлює продаж нею підакцизних товарів (крім роздрібного продажу паливно-мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів та діяльності фізичних осіб, пов'язаної з роздрібним продажем пива, сидру, пері (без додання спирту) та столових вин).
Окрім того, варто звернути увагу на суперечливі пояснення позивачки щодо укладення між нею та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 договору про здійснення спільної діяльності від 01 січня 2023 року. Так, позовна заява взагалі не містить посилань на будь-який договір, що укладався між позивачкою та підприємцем ОСОБА_2 . Натомість, у заяві-запереченнях від 08 серпня 2023 року, що адресовані заступнику начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, йдеться про те, що такий договір є чинним, адже сторонами не розривався та не визнавався недіючим в установленому порядку. А у відповіді на відзив на позовну заяву, що надійшла до суду 19 вересня 2025 року, позивачка стверджує, що договір про здійснення спільної діяльності від 01 січня 2023 року був лише договором про наміри щодо визнання права на здійснення торгівельної діяльності на спільних торгівельних площах, який в подальшому був припинений за домовленістю сторін. Також у відповіді на відзив зазначено про укладення між підприємцями 01 лютого 2023 року договору про партнерство, за умовами якого сторони сприяють одна одній в здійсненні підприємницької діяльності.
На переконання суду, посилання позивачки на укладені між нею та іншим підприємцем ОСОБА_2 договори про здійснення спільної діяльності від 01 січня 2023 року та про партнерство від 02 лютого 2023 року жодним чином не спростовують встановлені в ході судового розгляду обставини продажу ОСОБА_2 підакцизного товару, право на реалізацію якого має підприємець ОСОБА_1 , без оформлення при цьому трудових відносин. Такі договори не наділяють підприємця ОСОБА_2 правом здійснювати торгівлю підакцизним товаром, що належить підприємцю ОСОБА_1 .
Таким чином, наведені вище обставини жодним чином не спростовують факт продажу ОСОБА_2 підакцизного товару, що перебував у торговій точці підприємця ОСОБА_1 , а тому слід констатувати, що висновки посадових осіб податкового органу, що викладені в акті фактичної перевірки, в частині використання позивачкою найманої праці ОСОБА_2 без оформлення з нею трудового договору (тобто фактичного допуску її до роботи без оформлення трудового договору) знайшли підтвердження в ході судового розгляду.
Як наслідок, відповідачем вірно під час розгляду справи про накладення штрафу надано оцінку усім обставинам та встановлено, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 здійснено допуск до роботи ОСОБА_2 без оформлення із нею трудового договору, за що приписами статті 265 КЗпП України передбачено відповідальність у вигляді штрафу у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.
Критично слід оцінити посилання позивачки на те, що під час дії воєнного стану відповідальність за порушення законодавства про працю, передбачена статтею 265 КЗпП України, не застосовується, зважаючи на таке.
Так, у примітці до статті 265 КЗпП України передбачено, що у період дії воєнного стану у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк приписів про усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю), штрафи, передбачені статтею 265, не застосовуються згідно із Законом № 2136-ІХ від 15 березня 2022 року з урахуванням змін, внесених Законом № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року.
Водночас таке застереження обумовлене прийняттям Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ІХ від 15 березня 2022 року, яким у статті 16 визначено особливості державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю у період дії воєнного стану.
Цією нормою зокрема передбачено, що у період дії воєнного стану центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи можуть здійснювати за заявою працівника або профспілки позапланові заходи державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання та фізичними особами, які використовують найману працю, в частині додержання вимог цього Закону, а також з питань виявлення неоформлених трудових відносин та законності припинення трудових договорів.
Позапланові заходи державного нагляду (контролю) здійснюються у порядку, встановленому Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Позапланові заходи державного нагляду (контролю) у період дії воєнного стану здійснюються: за наявності підстав, основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності"; за зверненням Київської міської військової адміністрації або обласної військової адміністрації; у зв'язку з невиконанням суб'єктом господарювання приписів про усунення порушень вимог законодавства, виданих після 1 травня 2022 року.
У період дії воєнного стану у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк приписів про усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю), штрафи, передбачені статтею 265 КЗпП України, не застосовуються.
Отже, застереження щодо незастосування у період дії воєнного стану штрафних санкцій, передбачених статтею 265 КЗпП України, поширюється на випадки виконання в повному обсязі та у встановлений строк приписів про усунення порушень, виявлених саме під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю).
Водночас слід врахувати, що постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 року № 303 вирішено припинити проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні".
Відтак у зв'язку з введенням в Україні з 24 лютого 2022 року воєнного стану Урядом вирішено припинити проведення як планових, так і позапланових заходів державного нагляду (контролю).
Разом із тим оскаржувана постанова винесена заступником керівника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці за результатами розгляду матеріалів фактичної перевірки, що була проведена територіальним органом Державної податкової служби, та які надіслані до відповідача для їх розгляду.
За таких обставин твердження позивачки в цій частині слід визнати безпідставними.
Ще одним аргументом позивачки на користь неправомірності оскаржуваної постанови про накладення на неї штрафу є те, що під час винесення постанови відповідачем не враховано, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 09 листопада 2022 року у справі № 640/17424/19 залишив без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року, якими визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 «Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю», якою, серед іншого, внесено зміни до Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509, в тому числі й щодо можливості накладати штрафи на підставі акта перевірки податкових органів, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а також порядку розгляду справи про накладення штрафу.
Проте Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 13 серпня 2024 року, ухваленій за результатами розгляду касаційної скарги Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (мова йде про цю адміністративну справу (№ 120/15621/23), вже надав правову оцінку доводам позивачки в цій частині та дійшов висновку про їх безпідставність, процитувавши висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 17 квітня 2024 року у справі № 560/3981/23 (дослівно):
"35. Відповідальність за порушення законодавства про працю, у тому числі для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), передбачена нормами абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України.
36. Тому Верховний Суд констатує, що повноваження на проведення перевірки стосовно дотримання фізичними особами - підприємцями вимог законодавства про працю, виявлення, оформлення і фіксацію відповідних порушень (зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)) належить податковому органу відповідно до закону.
37. При цьому повноваження щодо притягнення до відповідальності за вищевказані правопорушення шляхом накладення штрафу за законом (частина четверта статті 265 Кодексу законів про працю України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
38. Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, є Державна служба України з питань праці (Держпраці). Відповідні приписи про це наведені у пункті 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96.
39. Пунктом 8 цього ж Положення передбачено, що Держпраці під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями.
40. З огляду на вищевикладене, Верховний Суд вважає, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки, надання його Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб'єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством. У спірних відносинах розмір штрафу та суб'єкт, уповноважений його накладати напряму визначені у нормах статті 265 Кодексу законів про працю України.
41. Окрему увагу Верховний Суд звертає на те, що підзаконні нормативно - правові акти приймаються на основі і для виконання законів. У такій ієрархії нормативно-правових актів виявляється конституційний принцип розподілу влади: на законодавчу, виконавчу й судову. Тому закони є основними проявами реалізації компетенції законодавчої влади, а підзаконні акти - виконавчих функцій держави, завдань виконавчої гілки влади, зокрема й Держпраці України (подібний підхід до розкриття юридичної природи підзаконних нормативних актів, визначення їх суті та характеру, порядку застосування продемонстровано у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 826/12323/18 та від 02 березня 2021 року у справі № 640/1171/19).
42. За приписами частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
43. Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні їм суперечити, а відтак, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону необхідно застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. Правова позиція такого змісту наведена у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 804/330/17.
44. Відступу від такого правозастосування не здійснювалось.
45. Поширюючи вищезгадані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права на спірні у цій справі правовідносини, колегія суддів, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини та наявне правове регулювання спірних правовідносин, доводи сторін, вважає, що відсутність або наявність у період спірних правовідносин підзаконного нормативно - правового акту, який би передбачав можливість накладення штрафу на підставі акту фактичної перевірки податкового органу, не може впливати на обсяг, зміст та порядок реалізації вищезгаданих повноважень податкових органів та органів з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, змінювати чи скасовувати їх, оскільки вони належать вказаним суб'єктам владних повноважень відповідно до закону.
46. У зв'язку з цим колегія суддів критично оцінює доводи позивачки про відсутність у підзаконному акті Уряду України відповідних норм, які б передбачали можливість накладення у спірних правовідносинах штрафу на підставі акта фактичної перевірки податкового органу, а отже, на її думку, зумовлюють протиправність оскарженої у цій справі постанови Держпраці про накладення штрафу.
47. Усе вищевикладене засвідчує, що суди попередніх інстанцій, в силу приписів частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи спір у справі, що розглядається, повинні були застосувати насамперед норми закону, який має вищу юридичну силу та у спірних правовідносинах передбачав наявність у відповідача повноважень стосовно накладення штрафу на суб'єктів господарювання - фізичних осіб - підприємців за порушення ними вимог законодавства про працю, відповідальність за які встановлена нормами абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України, і які виявлені податковим органом в ході фактичної перевірки та зафіксовані у цим органом у акті, складеному за результатом такого заходу державного контролю."
Отже, суд з огляду на положення частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховує висновки висновки щодо застосування норм права, що викладені в означених вище постановах Верховного Суду.
Таким чином, варто підсумувати, констатувавши, що у відповідача наявні повноваження притягувати позивачку до відповідальності за порушення законодавства про працю та зайнятість населення на підставі акт перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Не заслуговують на увагу доводи позивачки про допущення відповідачем процедурних порушень, які самі по собі є підставою для визнання протиправною та скасування постанови про накладення на позивачку штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 06 вересня 2023 року № ЦЗ-91/ВІ/а-2.
Так, посилання на те, що оскаржуване рішення прийнято на підставі копії акта фактичної перевірки, а не на підставі оригіналу такого акта не спростовують фактів проведення контролюючим органом фактичної перевірки господарської одиниці, де здійснює діяльність позивачка, складення за її результатами акта перевірки № 12395/02-32-24-05/3566609305, а також надходження від контролюючого органу до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці матеріалів фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Що ж стосується тверджень позивачки про те, що в оскаржуваному рішенні містяться посилання на неіснуючий акт перевірки, то суд враховує те, що за результатами фактичної перевірки бару-магазину, в якому здійснює торгівельну діяльність фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , складено акт № 12395/02-32-24-05/ НОМЕР_2 від 20 липня 2023 року. Водночас в постанові про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЦЗ-91/ВІ/а-2 від 06 вересня 2023 року невірно зазначено номер акта перевірки, що, на переконання суду, не може бути підставою для скасування такого рішення.
Не знайшли свого підтвердження доводи про неповідомлення ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи про накладення штрафу.
Так, відповідно до пункту 3 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509, справа про накладення штрафу розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку. Слід відзначити, що одним з таких документів є акт перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
При цьому передбачено, що про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб'єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п'ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Витягом із журналу телефонограм відділу з питань праці управління інспекційної діяльності Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці підтверджується повідомлення 27 липня 2023 року фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 телефонограмою про дату надходження від Головного управління ДПС у Вінницькій області матеріалів фактичної перевірки підприємця ОСОБА_1 , зокрема й акта перевірки № 12395/02-32-24-05/ НОМЕР_2 від 20 липня 2023 року.
Також 27 липня 2023 року відповідач надіслав позивачці листа вих. № ЦЗ/1/5839-23, яким повідомив про надходження від Головного управління ДПС у Вінницькій області акта фактичної перевірки № 12395/02-32-24-05/ НОМЕР_2 від 20 липня 2023 року. Підприємцю також запропоновано надати документи, які спростовують порушення, що викладені в акті перевірки.
Таким чином, відповідачем виконано вимоги пункту 3 згаданого вище Порядку про повідомлення позивачку щодо дати надходження до відповідача акта перевірки № 12395/02-32-24-05/ НОМЕР_2 від 20 липня 2023 року.
31 липня 2023 року позивачка звернулася до відповідача із заявою, у якій просила повідомити про надходження до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці складеного стосовно неї акта фактичної перевірки, а також надати належним чином засвідчену копію такого акта та інших документів.
На таку заяву відповідач листом від 02 серпня 2023 року вих. № ЦЗ/1/5985-23 повідомив про те, що 26 липня 2023 року до Міжрегіонального управління надійшов акт фактичної перевірки № 12395/02-32-24-05/ НОМЕР_2 від 20 липня 2023 року. Також повідомлено про надіслання позивачці телефонограми 27 липня 2023 року, зміст якої викладено вище. Роз'яснено, що Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення не передбачено запрошення суб'єкта господарювання на розгляд справи про накладення штрафу, проте поінформовано про можливість подання документів, які спростовують викладені в акті перевірки порушення.
Разом із цим листом позивачці надіслано також копії матеріалів перевірки, що надійшли від контролюючого органу.
08 серпня 2023 року підприємцем ОСОБА_1 подано до відповідача заяву-заперечення, у якій викладено мотиви відсутності підстав накладати на неї штраф за порушення законодавства про працю.
Отже, наведені вище обставини свідчать про виконання відповідачем вимог Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення щодо повідомлення суб'єкта господарювання про дату надходження акта фактичної перевірки, а також такі обставини підтверджують факт надіслання позивачкою та врахування відповідачем під час розгляду справи про накладення штрафу письмових заперечень проти накладення на ОСОБА_1 штрафних санкцій.
Суд зауважує, що слушними слід визнати посилання відповідача на те, що Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення дійсно не передбачено повідомлення суб'єкта господарювання про час та місце розгляду справи про накладення штрафу, а тому доводи позивачки про недотримання відповідачем вимог Порядку в цій частині є необгрунтованими.
З приводу обставин призначення фактичної перевірки, то суд враховує те, що фактична перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 проведена на підставі наказу Головного управління ДПС у Вінницькій області № 1863к від 28 червня 2023 року, який, в свою чергу, виданий на підставі доповідної записки в.о. начальника управління оподаткування фізичних осіб від 11 травня 2023 року, що адресована заступнику начальника Головного управління ДПС у Вінницькій області.
Зміст такої доповідної записки свідчить про те, що згідно з наявною у податкового органу інформації фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснює діяльність за адресою: АДРЕСА_1 . Основним видом діяльності підприємця є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, при цьому інформація про найманих працівників відсутня, що може свідчити про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин.
При цьому правовою підставою для призначення фактичної перевірки визначено зокрема підпункт 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, згідно з яким фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.
Таким чином, з огляду на те, що факт здійснення позивачкою підприємницької діяльності як фізична особа-підприємець є беззаперечним, а тому єдино можливою підставою для здійснення фактичної перевірки була наявна у податкового органу інформація про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин.
Варто зауважити, що факт використання позивачкою праці ОСОБА_2 без укладення з нею трудового договору знайшов підтвердження в ході фактичної перевірки.
Відтак посилання позивачки на порушення процедури проведення фактичної перевірки, а також процедури накладення на неї штрафу не знайшли свого підтвердження.
Окрему увагу варто звернути на положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, йдеться про те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Низка рішень Європейського суду з прав людини містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.
Зокрема Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі "Якущенко проти України", заява № 57706/10, пункт 28). До того ж принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах "Garcia Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23), "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58), "Бендерський проти України" (заява N 22750/02, пункт 42).
Проте варто також пригадати, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, зокрема у рішенні "Garcia Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26), про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах "Van de Hurk v. the Netherlands" (заява № 16034/90, пункт 61), "Шкіря проти України" (заява № 30850/11, пункт 43). Водночас у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов'язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.
Відтак, оцінивши ключові доводи учасників справи та дослідивши наявні у ній докази, суд дійшов переконання, що заявлений адміністративний позов задоволенню не підлягає.
З огляду на те, суд вирішив залишити без задоволення позовні вимоги позивачки, тому відсутні підстави для відшкодування їй витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи:
Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 )
Відповідач: Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (місцезнаходження: 10008, м. Житомир, вул. Шевченка, 18-А; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 44791105)
Повний текст рішення суду складено 16.10.2025
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович