справа № 754/923/25 головуючий у суді І інстанції Сенюта В.О.
провадження № 22-ц/824/13431/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
14 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України поданою представником - Матієнком Олегом Борисовичем на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство оборони України про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,-
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду міста Києва із позовом до відповідачки ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство оборони України, у якому просила:
встановити факт проживання позивачки та ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період часу з 01 травня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 включно, тобто по дату смерті ОСОБА_3 .
Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивачка та її цивільний чоловік ОСОБА_3 у період з 01 травня 2014 по 18 вересня 2023 року проживали однією сім'єю як чоловік та дружина, але без реєстрації шлюбу. За час проживання однією сім'єю як чоловіка та дружини вони турбувались один про одного, разом відпочивали, лікувались, займались благоустроєм будинку. Весною 2022 року цивільний чоловік позивачки добровільно став на захист Батьківщини. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер в Переяславській центральній районній лікарні внаслідок дорожньо-транспортної пригоди біля населеного пункту Тащань, Бориспільського району Київської області. В подальшому, позивачка звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявою про запит до військової частини НОМЕР_1 на пакет документів для оформлення одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою КМУ від 28 лютого 2022 року №168 та для оформлення пенсії у разі втрати годувальника сім'ї ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, відповідно до ч.1 ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті, зокрема жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили. У зв'язку з описаною ситуацією, позивачка змушена звернутись з даною заявою до суду для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, оскільки на підставі рішення суду вона матиме право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю (смертю) її цивільного чоловіка ОСОБА_3 , а також користуватись пільгами, встановленими законом членам сімей військовослужбовців, отримувати належні членам сімей військовослужбовців виплати.
Відповідачка ОСОБА_2 подала відзив на позову заяву, відповідно до якого просила позов задовольнити. Відповідачка вказує, що є рідною сестрою померлого ОСОБА_3 , який дійсно тривалий час жив із позивачкою однією сім'єю, ставились одне до одного як чоловік та дружина, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільними зусиллями та за спільні кошти набували спільне майно, робили ремонт в квартирі, де разом проживали, піклувались один про одного, планували мати дітей та офіційно оформити свої стосунки. В іншому шлюбі жоден з них не перебував. Також, підтверджує, що ОСОБА_3 вважав позивачку своєю дружиною, піклувався про неї, а позивачка про нього, з турботою та повагою та любов'ю ставились один до одного. Після того, як ОСОБА_3 добровільно став на захист Батьківщини, позивачка його чекала та вела господарство. ОСОБА_3 направляв їй кошти, як дружині, всі відпустки та вихідні, які були у ОСОБА_3 проводили разом з позивачкою. Вона була остання, хто бачив його за декілька днів до загибелі.
Представник Міністерства оборони України, через систему «Електронний суд» подав пояснення, відповідно до яких зазначив, що сам по собі факт перебування позивачки із загиблим у близьких стосунках, не може свідчити про те, що вони проживали в зазначений період однією сім'єю. Оскільки позивачці необхідно надати докази ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, тощо. Наголошує на тому, що факт проживання чоловіка та жінки за однією адресою не є ні головною, не обов'язковою ознакою наявності шлюбних відносин. Оскільки позивачкою жодним чином не підтверджено належними та допустимими доказами, що за час проживання з ОСОБА_3 , вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет та взаємні права та обов'язки, а встановлення відповідного факту в судовому порядку стало актуальним лише після загибелі останнього та необхідно позивачці лише для отримання одноразової грошової допомоги та інших соціальних гарантій. З урахуванням викладеного, представник просив відмовити у задоволенні позову.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 02 червня 2025 року позов задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу в період з 01 травня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 включно, по дату смерті ОСОБА_3 .
Не погодившись із таким рішенням суду, представник Міністерства оборони України - Матієнко Олег Борисович 23 червня 2025 року через систему «Електронний суд» подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просив скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 червня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у позові у повному обсязі.
Посилається на те, що сам по собі факт перебування позивача з загиблим у близьких стосунках, не може свідчити про те, що сторони проживали в зазначений період однією сім'єю, оскільки позивачу необхідно надати докази ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат на придбання майна в інтересах сім'ї.
Показання свідків зі сторони позивача на підтвердження того, що сторони проживали однією сім'єю у вказаний період не слід брати до уваги, оскільки їх пояснення носять узагальнений характер, стосуються здебільшого констатації факту сумісного проживання сторін в одному будинку набутого до розірвання шлюбу та не підтверджують наявності усталених відносин, які притаманні подружжю.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.
Факт реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов'язковою ознакою наявності фактичного шлюбу.
Доводи позивача обмежуються лише констатацією факту щодо проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 01 травня 2014 року по 18 вересня 2023 року за спільні кошти або звернення із заявами до певних органів, які зі слів сусідів (знайомих) та самої позивачки робили самі по собі певні висновки хоча не мали на це жодного права, чим перевищили свої повноваження.
Сам по собі факт перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у близьких стосунках, які також не підтверджені, не може свідчити про те, що особи проживали в зазначений період однією сім'єю, оскільки позивачу необхідно надати докази ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, придбання майна в інтересах сім'ї.
Довідки про місце реєстрації, декларація про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу та фотографії з месенджерів, довідки органів місцевого самоврядування не можуть свідчити про факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та не можуть бути визначальними у вирішенні цього питання.
Показання свідків зі сторони позивача на підтвердження того, що сторони проживали однією сім'єю у вказаний період не слід брати до уваги, оскільки їх пояснення носять узагальнений характер, стосуються здебільшого констатації факту сумісного проживання сторін з 01 травня 2014 року по 18 вересня 2023 року та не підтверджують наявності усталених відносин, які притаманні подружжю.
Таким чином, позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, подані нею докази не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов'язків подружжя, набуття майна тощо.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства оборони України поданою представником - Матієнком Олегом Борисовичем на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство оборони України про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
24 липня 2025 року представниця ОСОБА_1 - адвокатка Лець Ю.В. подала відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечила проти доводів апелянта вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
24 липня 2025 року ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечила проти доводів апелянта вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 серпня 2025 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представниця - адвокатка Лець Ю.В. заперечили проти задоволення апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.
У судовому засіданні ОСОБА_2 заперечила проти задоволення апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.
У судове засідання представник апелянта Міністерства оборони України - Матієнко О.Б. не з'явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням на навчанні до 12 грудня 2025 року та неможливістю залучення іншої особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Верховним Судом неодноразово зазначалось, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору (питання) у відповідному судовому засіданні без участі особи, яка не з'явилась (статті 240 ЦПК України).
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення від 2 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», заява № 16652/04).
Виходячи з наведеного, апеляційний суд у межах своїх повноважень дійшов висновку про визнання причини неявки представника Міноборони України - Матієнка О.Б. в судове засідання такою, що не перешкоджає розгляду справи. Зокрема, представником не наведено обставин неможливості приймати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, неможливості представляти інтереси Міноборони під час перебування на навчанні, а також не надано доказів на підтвердження відсутності у міністерстві інших, окрім ОСОБА_4 , працівників, які за своїми службовими/ посадовими обов'язками можуть представляти його інтереси у судах. Таким чином, з огляду на належне повідомлення про судове засідання учасника справи, з урахуванням висновків Верховного Суду викладених у постанові від 24 жовтня 2024 року у справі №752/8103/13-ц, категорії справи, та строку її розгляду, колегія суддів ухвалила проводити розгляд справи по суті на підставі наявних у справі доказів, за відсутності учасника справи.
Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачка та ОСОБА_3 фактично мешкали за однією адресою - АДРЕСА_1 , що підтверджується Актом Житлово-експлуатаційної дільниці від 13 грудня 2024 року та довідкою №229 Житлово-експлуатаційної дільниці від 13 грудня 2024 року.
04 березня 2022 року ОСОБА_3 добровільно став на захист Батьківщини на підставі власного рапорту №2 від 04 березня 2022 року, відповідно до якого був призначений техніком першої стрілецької роти та зарахований до списків особового складу та на всі види забезпечення, ПІПК «Головний сержант», ВОС738945А, військова частина НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з наказу від 04 березня 2022 року №13.
18 вересня 2023 року №296 повідомлено, що молодший сержант ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер в Переяславській центральній районній лікарні внаслідок дорожньо-транспортної пригоди біля населеного пункту Тащань, Бориспільського району Київської області.
21 вересня 2023 року Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) видано свідоцтво про смерть ОСОБА_3 , серії НОМЕР_2 від 21 вересня 2023 року.
05 лютого 2024 року позивачка звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявою про запит до військової частини НОМЕР_1 на пакет документів для оформлення одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою КМУ від 28 лютого 2022 року №168 та для оформлення пенсії у разі втрати піклувальника сім'ї ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивачка та ОСОБА_3 планували стати батьками, проте за станом здоров'я не мали змогу реалізувати вказане, зазначене підтверджується медичною документацією, долученою до позовної заяви та показами свідків.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції відхилив заперечення представника Міністерства оборони України щодо не надання позивачкою достатніх доказів проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 , як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, а також доказів ведення спільного побуту. Вважав, що факт проживання позивачки разом з ОСОБА_3 у квартирі за адресою АДРЕСА_1 підтверджується роздруківками та квитанціями виклику таксі UЬег на адресу проживання АДРЕСА_2 , що додаються до позовної заяви. З фотосвітлин, які додані до матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , за період з 2014 року по 2023 рік мали спільний сімейний побут, проводили разом час, мали спільний відпочинок. Крім того в судовому засіданні позивачкою, її представником та відповідачкою, яка є рідною сестрою загиблого ОСОБА_3 , були надані послідовні та логічні пояснення і докази про проживання однією сім'єю ОСОБА_1 із загиблим ОСОБА_3 , що не викликають сумніву щодо їх достовірності, тому суд взяв їх до уваги. Вказував, що ведення спільного бюджету підтверджується виписками по картковим рахункам ОСОБА_1 та загиблого ОСОБА_3 та листуванням у месенджері.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21 відступила від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 березня 2023 року у справі №290/289/22-ц, згідно з яким спори про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою звернення до відповідних органів за призначенням одноразової грошової допомоги не належать до цивільної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби.
У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
В абзаці першому частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім'ї» членами сім'ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц викладено висновок, згідно з яким особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника (пункт 40).
Факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.
За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам як жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц зазначено, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю, спільний побут, взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
СК України не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду під час їх оцінці. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які підтверджують наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання коштів, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі №588/350/15, від 07 квітня 2025 року у справі №753/21898/20).
Установивши обставини спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 01 травня 2014 року по 18 вересня 2023 року, ведення ними спільного побуту, а також наявність взаємних прав та обов'язків притаманних подружжю, надавши правову оцінку поясненням позивачки та відповідачки (яка є рідною сестрою загиблого ОСОБА_3 ), суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведення позивачкою факту її проживання із ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а відтак і про наявність підстав для задоволення позову.
Встановлюючи даний факт, суд надав належну правову оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємному зв'язку доказів у їх сукупності та підставно узяв до уваги спільні фото ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у різні проміжки часу, їх листування у мобільних застосунках, квитанції про сплату комунальних послуг за адресою спільного проживання, а також пояснення сторін.
Дійсно, як стверджує апелянт, довідки про місце реєстрації, декларація про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу та фотографії з месенджерів, довідки органів місцевого самоврядування окремо один від одного не можуть свідчити про факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Проте у цій справі, судом оцінено сукупність таких доказів, які не протирічать один одному, а навпаки, доповнюють один одного та формують цілісне сприйняття дійсного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 01 травня 2014 року по 18 вересня 2023 року однією сім'єю як чоловіка та жінки, що підтверджує встановлені місцевим судом обставини щодо фактичних шлюбних відносин у зазначений період часу і спростовує доводи апелянта у цій частині.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду, а зводяться лише до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням.
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року №63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті заявлених вимог.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду, відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України подану представником - Матієнком Олегом Борисовичем - залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 16 жовтня 2025 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова