Номер провадження: 22-ц/813/5459/25
Справа № 499/18/25
Головуючий у першій інстанції Тимчук Р. М.
Доповідач Назарова М. В.
14.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.,
за участю секретаря Соболєвої Р.М.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 25 березня 2025 року, ухвалене Іванівським районним судом Одеської області у складі: судді Тимчука Р.М. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
09 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Іванівського районного суду Одеської області із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав про відсутність взаєморозуміння між сторонами як подружжям, несумісність характерів, різні погляди на життя. Сімейні відносини між сторонами припинені, спільним побутом вони не пов'язані, взаємні права та обов'язки між ними відсутні, спільних дітей не мають. Позивач наполягає на розірванні шлюбу, однак відповідач у добровільному порядку не бажає подати заяву про розірвання шлюбу до відділу державної реєстрації актів цивільного стану.
25 січня 2025 року відповідач подала до суду заяву, в якій зазначила, що з позовом не погоджується та має намір зберегти сім'ю, а також надати час для примирення сторін.
Ухвалою Іванівського районного суду Одеської області від 13 лютого 2025 року заяву відповідачки про надання строку на примирення задоволено. Надано сторонам строк для примирення один місяць.
Ухвалою Іванівського районного суду Одеської області від 18 березня 2025 року провадження у справі поновлено.
25 березня 2025 року від позивача надійшла заява, в якій він наполягав на розірванні шлюбу, зазначаючи, що примирення не досягнуто.
Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 25 березня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено.
Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 27 жовтня 2022 року Іванівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 120.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення Іванівського районного суду Одеської області від 25 березня 2025 року скасувати.
Доводами апеляційної скарги є те, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують обставини того, що позивач звертався до відповідача з пропозицією розірвати шлюб у досудовому порядку шляхом подання заяви до уповноваженого на те органу. Також скаржник вважає, що посилання суду на відсутність добровільної згоди на розірвання шлюбу шляхом звернення до уповноваженого органу ґрунтується на припущеннях, що з огляду на ч. 6 ст. 81 ЦПК України є недопустимим. Крім того, скаржник зазначає, що позивач продовжує бути зареєстрованим та проживати в будинку, який належить ОСОБА_2 , продовжує спілкуватися та цікавитися її життям та життям її неповнолітньої дитини. При цьому, на думку скаржника, подання заяви про розірвання шлюбу обумовлене станом здоров'я позивача, який має статус особи з інвалідністю.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який ухвалою Одеського апеляційного суду від 27 червня 2025 року повернуто без розгляду.
В судове засідання сторони, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, оскільки в установленому законом порядку повістки отримали: ОСОБА_1 24.09.2025 (а.с. 86), ОСОБА_2 - 04.09.2025 (а.с. 85), про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, не з'явилися.
Вказане не є перешкодою для розгляду справи в розумінні ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 27 жовтня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Іванівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зареєстрований шлюб, актовий запис № 120, про що свідчить повторне свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , видане 23 січня 2024 року вказаним відділом РАЦС (а.с. 6). Спільних неповнолітніх дітей сторони не мають.
Після закінчення строку для примирення від позивача надійшла заява про те, що він вимоги позовної заяви вважає незмінними та наполягає на розірванні шлюбу, після спливу встановленого їм строку для примирення шлюбно-сімейні відносини між ними не відновилися, примирення не досягнуто, кожен живе окремо своїм самостійним життям, збереження шлюбу неможливо.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що зі сторони позивача після надання строку для примирення у сімейних відносинах сторін абсолютно нічого не змінилося. Позивач зазначає, що у кожного з них своє особисте життя.
Виходячи з наведеного та враховуючи, що позивач не бажає підтримувати сімейні стосунки з відповідачкою, суд зазначив, що збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру зберігати шлюб, збереження даного шлюбу суперечить його інтересам, у подружжя відсутні неповнолітні діти, тому оцінивши шлюбні взаємовідносини сторін, беручи до уваги, що між сторонами склалися відносини, при яких збереження сім'ї неможливо, позовні вимоги про розірвання шлюбу суд першої інстанції вирішив, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Переглядаючи вказане рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що висновки суду про обґрунтованість позовних вимог ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи.
Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (частина 1 статті 24 СК України).
У частині першій статті 55 СК України встановлено, що дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
Частинами 3, 4 статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини.
Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з частиною 2 статті 104, частиною 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.
За змістом частини 3 статті 109 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Відповідно до частини 1 статті 110, статті 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Отже, шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення позову, суд правильно виходив з того, що збереження шлюбу буде суперечити інтересам позивача, який в подальшому не бажає підтримувати шлюбні відносини, обставин, що свідчили б про можливість збереження сім'ї судом не встановлено, а вжиті судом заходи по збереженню сімейних відносин видалися безрезультатними.
Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують обставини того, що позивач звертався до відповідача з пропозицією розірвати шлюб у досудовому порядку шляхом подання заяви до уповноваженого на те органу є неспроможними, оскільки дана категорія спору не передбачає обов'язкового досудового порядку врегулювання спору.
Доводи скаржника про те, що позивач продовжує спілкуватися та цікавитися життя відповідача, а звернення до суду із позовної заявою обумовлено станом здоров'я позивача, апеляційний суд також відхиляє, оскільки такі доводи не були предметом розгляду в суді першої інстанції та ґрунтуються на власному тлумаченні відповідачкою мотивів, якими керувався позивач, звертаючись до суду та бажаючи оформити припинення сімейних відносин у передбачений законом спосіб.
Крім того, судом вживалися заходи за клопотанням сторони відповідачки та надавався строк для примирення, який не дав позитивних результатів. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2018 року у справі № 761/33261/16-ц (провадження № 61-33349св18) зроблено висновок по застосуванню статті 111 СК України та вказано, що "примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.
Отже, судом виконано покладений на суд обов'язок щодо вжиття відповідних заходів, проте докази належної реалізації будь-ким із сторін конкретних кроків для збереження родини та їх наслідків відсутні.
Тому судом вірно враховано, що позивач наполягав на розірванні шлюбу, що передусім свідчить про його сформоване бажання розлучитися і не мати сімейних (шлюбних) стосунків із відповідачкою. Примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, порушуватиме його правомірні права та інтереси і суперечитиме вимогам закону.
Колегія суддів при перегляді оскаржуваного рішення не бере до уваги надані скаржником до апеляційної скарги докази, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У постанові Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18 зазначено, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.
Верховний Суд у вищевказаній постанові звернув увагу на те, що вказана законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів (discovery). По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки. Зазначене свідчить про посилення ролі підготовчого провадження у структурі загального позовного провадження цивільного судочинства в Україні.
Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, наступними:
1) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування;
2) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин (не залежних від нього) не міг надати їх до суду;
3) суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи;
4) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання суду для нього становило певні труднощі тощо).
5) наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень.
Зазначене підтверджується численною, сталою й незмінною практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21), від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19 (провадження № 12-12гс21); постанови Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 521/574/22 (провадження № 61-9422св22), від 08 листопада 2023 року у справі № 140/1322/22).
Таким чином, оскільки додані до апеляційної скарги докази не були подані у встановлений законом строк до суду першої інстанції, відповідач знала про них, брала участь при розгляді справи судом першої інстанції, подавала заяви та клопотання, а також не надала суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження поважних причин ненадання таких доказів до суду першої інстанції, то підстав для поновлення строку на поданні доказів немає.
Інших доводів апеляційна скарга не містить.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, оскільки доводи відповідача не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та відповідно не спростували правильних по суті висновків суду першої інстанції, апеляційний суд доходить висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Іванівського районного суду Одеської області від 25 березня 2025 року - без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 25 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови - 14 жовтня 2025 року
Головуючий М.В. Назарова
Судді: В.А. Коновалова
В.В. Кострицький