про залишення позовної заяви без руху
16 жовтня 2025 року м. Житомир
справа № 240/7941/25
категорія 106030000
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Горовенко А.В., розглядаючи позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Коростенська виправна колонія (№71)" про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Коростенська виправна колонія (№ 71) щодо не виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в сумі 25 791 грн 32 коп;
- зобов'язати Державну установу «Коростенська виправна колонія (№ 71) здійснити виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в сумі 25 791 грн 32 коп.
Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 провадження у справі відкрито. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
16 квітня 2025 року Державна установа "Коростенська виправна колонія (№71)" надіслала до суду відзив (за вх. №29595/25) в прохальній частині якого, зокрема, просить залишити позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Зазначає, що позивач 31.12.2024 звернувся до відповідача з заявою про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, тобто позивач знав про факти порушення своїх прав ще 31.12.2024, водночас з позовом до суду звернувся лише 20.03.2025, тобто з пропуском місячного строку.
Крім цього, вказує, що звернення до відповідача щодо отримання довідки про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, атестату про предмети речового майна, копії заяви ОСОБА_1 про виплату грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна та отримання запитуваних документів не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Суд розглянувши подане клопотання, зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.3 ст.122 КАС України).
Положеннями ч. 5 ст. 122 КАС України обумовлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Судом встановлено, що відповідно до наказу начальника Державної установи «Коростенська виправна колонія (№71)» від 03.12.2024 №214/ОС-24, ОСОБА_1 31.12.2024 звільнено за власним бажанням.
31.12.2024 позивач подав до відповідача заяву про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна.
У своїй позовній заяві позивач зазначив, відповідної виплати не отримав, тому через адвоката звернувся до Державної установи «Коростенська виправна колонія (№ 71)» щодо отримання інформації про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, а також отримання відповідних документів.
Листом від 12.03.2025 №1787 відповідач надав копію атестату на предмети речового майна та довідку, відповідно до якої належна позивачу до виплати грошова компенсація за неотримане речове майно складає 25791,32 грн.
До Житомирського окружного адміністративного суду позивач звернувся через свого представника - Юревича І.В., 20.03.2025 (шляхом подання позовної заяви через систему "Електронний суд").
За змістом ст.116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Суд зазначає, що спірні відносини пов'язані з проходженням позивачем публічної служби, зокрема, з приводу невиплати компенсації за неотримане речове майно при звільненні, а тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії, застосуванню підлягають саме положення частини п'ятої статті 122 КАС України як норми спеціального процесуального закону.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 26.05.2021 у справі №380/5093/20, від 30.08.2021 у справі №520/7668/2020, в яких зазначено, що враховуючи правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно, спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини 2 статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578 затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби; норми забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - Порядок №578), за приписами пункту 2 якого речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.
Згідно з пунктом 27 Порядку № 578 під час звільнення з служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
При цьому, відповідно до пункту 28 Порядку № 578 у разі звільнення особи рядового і начальницького складу із служби у запас Збройних Сил їй видається речовий атестат, копія якого додається до особової справи. Якщо протягом 12 місяців після звільнення така особа буде прийнята на службу до Державної кримінально-виконавчої служби, до її речового забезпечення зараховуються раніше отримані предмети речового майна особистого користування, а строк носіння предметів продовжується на період від дня звільнення до дня прийняття на службу.
Разом з цим, пунктом 23 Порядку №578 передбачено, що грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін'юстом за пропозицією державної установи Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до їх закупівельної вартості.
З наведеного вбачається, що грошова компенсація за неотримане речове майно виплачується після звільнення зі служби та на підставі заяви, а отже речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю.
Речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування) та інвентарним майном, яке є власністю установ та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
Отже, речове майно не можна ототожнюватися із заробітною платою (грошовим забезпеченням).
Ураховуючи визначену у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 правову природу компенсації за неотримане речове майно, спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Аналогічні правові висновки також викладені у постановах Верховного Суду від 28 вересня 2023 року по справі №260/4686/22 та від 14.12.2023 року по справі № 380/1785/21.
Як встановлено судом, позивача звільнено з Державної установи "Коростенська виправна колонія (№71)" 31.12.2024.
31.12.2024 позивач подав заяву про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, відповідно останній день місячного строку на звернення до суду був 31.01.2025.
На дату звільнення зі служби, ОСОБА_1 був обізнаний про необхідність сплати йому грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна.
За загальним правилом початком перебігу строку є день, коли особа дізналась або повинна була (могла) дізнатись про порушення свого права.
Таким чином, для визначення моменту виникнення права на звернення до суду важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники, що свідчать про презумпцію можливості та обов'язку особи цікавитись та бути обізнаною про свої права та стан їх дотримання з боку інших осіб.
Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Крім того, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними вимогами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. До того ж, за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.
Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 31.03.2021 у справі №240/12017/19.
Оскільки позивача з публічної служби звільнено 31.12.2024, із заявою про отримання грошової компенсації за неотримане речове право звернувся до відповідача 31.12.2024, а до суду з відповідними позовними вимогами звернувся 20.03.2025, ним пропущено місячний строк звернення до суду.
Частиною 6 статті 161 КАС України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Таким чином, позивачеві слід надати пояснення та докази на їх підтвердження, що свідчать про обставин, які об'єктивно перешкоджали позивачеві звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені ст.122 КАС України.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що при подачі позову до суду позивачем не дотримано вимог ст.ст.160, 161, 171 КАС України, а провадження у справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вказаним вимогам КАС України.
Відповідно до частини 13 статті 171 КАС України, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
З урахуванням викладеного, позовну заяву слід залишити без руху із встановленням позивачу строку для усунення її недоліків шляхом подання до суду:
- доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду, з урахуванням висновків суду.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд, -
ухвалив:
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Коростенська виправна колонія (№71)" про визнання протиправною бездільність, зобов'язання вчинити дії, - залишити без руху.
2. Встановити позивачу строк для усунення зазначених недоліків позовної заяви - 5 днів з дня вручення копії даної ухвали.
3. Роз'яснити позивачу, що у випадку невиконання вимог ухвали у встановлений судом строк позовну заяву буде повернено.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя А.В. Горовенко