Україна
Донецький окружний адміністративний суд
15 жовтня 2025 року Справа№200/5867/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Шинкарьова І.В. розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Відповідача 1 - Військова частина НОМЕР_1 ; Відповідача 2 - Військова частина НОМЕР_2 ; Відповідача 3 - Військова частина НОМЕР_3 про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся з позовом до військових частин НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , в якій просить:
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 11.07.2016 в повному обсязі.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 11.07.2016 включно із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 12.11.2016 по 17.05.2017 в повному обсязі.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 12.11.2016 по 17.05.2017 включно із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо ненарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 12.11.2018 по 13.05.2019 в повному обсязі.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 12.11.2018 по 13.05.2019 включно відповідно до абз.4, 6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Позов обґрунтований тим, що у період проходження служби з 14.07.2015 по 11.07.2016, з 12.11.2016 по 17.05.2017 відповідачами протиправно не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення, а у період з 12.11.2018 по 13.05.2019 індексація виплачувалася без урахування індексації-різниці.
Представник відповідача - ВЧ НОМЕР_2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Зазначив, що позивач з 10.11.2018 по 13.05.2019 проходив військову службу у військової частині НОМЕР_2 . Позивача зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види грошового забезпечення з 12.11.2018. Відповідно до довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення позивача за період з 10.11.2018 по 13.05.2019 (в частині спірного періоду проходження військової служби) позивачу нараховувалась індексація в повному розмірі відповідно до законодавства. Оскільки законодавчого підвищення посадового окладу Позивача протягом спірного періоду не відбулося (останнє підвищення для військовослужбовців було на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 з 01.03.2018, коли позивач ще не проходив службу у відповідача), тому правові підстави для нарахування та виплати йому індексації-різниці, про яку йдеться в абз. 4 та 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, відсутні. За таких обставин Позивач не набув права на отримання індексації-різниці, оскільки за період проходження служби у ВЧ НОМЕР_2 з 10.11.2018 по 13.05.2019 не мало місце підвищення постійних складових грошового забезпечення військовослужбовців. Крім того, вважає, що позивачем порушено строк звернення до суду. У задоволені позову просить відмовити.
Представник відповідача - ВЧ НОМЕР_3 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. У поданому до суду відзиві відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. Зазначив, що позивач не проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 та відповідно не отримував грошового забезпечення взагалі у тому числі і оспорювані види. Разом з тим командування військової частини НОМЕР_3 встановлено, що позивач проходив військову службу у підпорядкованій військовій частині НОМЕР_4 та відповідно отримував грошового забезпечення у тому числі і оспорювані види. Окрім того звертає увагу, що військова частина НОМЕР_4 перебувала у підпорядкуванні та на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_3 відповідно до рішення Департаменту фінансів МОУ від 30.06.2015 № 248/2/3/490 з 01.07.2015 до 28.01.2023, яка до цього перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_5 . Згідно вимог Директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 04.08.2022 № Д-174/дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України», наказу Командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України від 06.08.2022 № 37дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Десантно-штурмових війська Збройних Сил України у 2022 році», наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 04.09.2022 № 13дск «Про розформування військової частини НОМЕР_4 » створено ліквідаційну комісію та підписано ліквідаційний акт розформування військової частини НОМЕР_4 № 692/481 від 28.01.2023. Також повідомляє, що відповідно до наказу командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України «Про проведення додаткових заходів у Десантно-штурмових військах Збройних Сил України в 2022 році» № 39дск від 03.09.2022 військова частина НОМЕР_3 є правонаступником військової частини НОМЕР_4 . Окрім того, командування військової частини повідомляє, що на підставі акту № 92 від 31.01.2023 про прийом-передачу документів військова частина НОМЕР_4 передала, а Галузевий державний архів Міністерства оборони України прийняв документи, для упорядкування та науково-технічної обробки (копія додається), тому будь-яких підтверджуючих документів нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди відсутні. Командування військової частини НОМЕР_3 повідомляє, що у спірних правовідносинах військова частина НОМЕР_4 діяла в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені законодавством виходячи з наступного. Згідно з ст.5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» п.6 Порядку проведення індексації грошових доходів, затвердженим Постановою КМУ індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Зазначене підтверджено роз'ясненнями Міністерства Соціальної політики України від 16.04.2015 № 10685/0/14-15/10 від 09.06.2016 № 252/10/136/16, вхідний від 08.08.2017 № 13700/3 та від 08.08.2017 № 78/0/66-17. У той же час, відповідно до роз'яснень, Міністерства Соціальної політики України механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає. У межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України з 2015 по 2018 рік у Міністерства оборони України не було.
У задоволені позову просить відмовити.
Відповідача 1 - Військова частина НОМЕР_1 правом подати до суду відзив на позовну заяву не скористався. У ч.6 ст.162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Таким чином, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу:
- з 14.07.2015 по 11.07.2016 у військовій частині НОМЕР_1 (п.п. НОМЕР_6 ) (військовий квитка серії НОМЕР_7 п.17 «Проходження військової служби»);
- з 12.11.2016 по 17.05.2017 у військовій частині НОМЕР_4 (військовий квитка серії НОМЕР_7 п.17 «Проходження військової служби»);
- з 11.11.2018 по 13.05.2019 у військовій частині НОМЕР_2 (витяги з наказів командира військової частини НОМЕР_2 від 10.11.2018 №329 та від 13.05.2019 №139).
Відповідачами ВЧ НОМЕР_1 , НОМЕР_4 (військова частина НОМЕР_3 є правонаступником військової частини НОМЕР_4 - наказ командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України «Про проведення додаткових заходів у Десантно-штурмових військах Збройних Сил України в 2022 році» № 39дск від 03.09.2022) не була нарахована та не виплачувалась індексація грошового забезпечення за спірний період з 01.01.2016 по 11.07.2016 та з 12.11.2016 по 17.05.2017 включно із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, вказана обставина визнається відповідачем - НОМЕР_3 з приводу спірного періоду з 12.11.2016 по 17.05.2017, та підтверджується наданими до матеріалів справи картками особового рахунку позивача: ОСОБА_2 довідка б/н від 15.05.2025 за період січень - травень 2017 року; від 25.04.2025 за період січень - травень 2016 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з ст. 1, 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
В силу ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Згідно зі ст.1 цього Закону індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Відповідно до ч. 1, 5 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Приписами ч. 2 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Законом України №76-VIII від 28.12.2014 ст.5 доповнено частиною шостою, якою визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно із ч. 6 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в редакції Закону України №2148-VIII від 03.10.2017 чинній з 11.10.2017 проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Статтею 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що у разі виникнення обставин, передбачених ст.4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається КМУ.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Законом №911-VIII від 24.12.2015, який набув чинності 01.01.2016 внесено зміни у ч.1 ст.4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та цифри « 101» змінені цифрами « 103».
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в редакції Закону №911-VIII від 24.12.2015 індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає «Порядок проведення індексації грошових доходів населення», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Згідно п. 1-1 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078 (в редакції від 15.09.2015), підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абз. 2 цього пункту.
Постановою КМ №77 від 11.02.2016 внесено зміни в абз.2 п.1-1 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, та цифри « 101» замінено цифрами « 103».
Абз.2 п.1-1 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ №77 від 11.02.2016 - застосовується з 01.01.2016.
Відповідно до п. 4, 6 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.
Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Крім того на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Положеннями Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до підприємства, установи, організації.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №825/874/17.
Крім того, відповідно до п. 14 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, роз'яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.
З прийняттям постанови від 09.12.2015 №1013 змінилась процедура визначення базового місяця при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення.
Таким місяцем (базовим) є той, в якому відбулось підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці.
Постановою Кабінету Міністрів України №1294 від 07.11.2007 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018, встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців.
Таким чином, зміна посадових окладів відбулась 01.01.2008 згідно з постановою Кабінету Міністрів України №1294 від 07.11.2007.
Надалі розмір посадового окладу було змінено 01.03.2018 згідно з постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017.
Отже, базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення позивача в даному випадку за період з 01.01.2016 по 11.07.2016 та з 12.11.2016 по 17.05.2017 є січень 2008 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294, яка набрала чинності з 01.01.2008 та якою було підвищено посадові оклади військовослужбовців.
При цьому, підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Мінсоцполітики в листі від 28.04.2016 №201/10/1.37-16 надало роз'яснення щодо індексації заробітної плати, яке полягає в наступному: «Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації починаючи з грудня 2015 року здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Враховуючи викладене та наведені у листі дані, для працівника, який працює з лютого 2014 року, обчислення індексу споживчих цін має здійснюватись з місяця підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Якщо останнє підвищення окладу за посадою відбулося у квітні 2012 року, то для визначення суми індексації такому працівнику з грудня 2015 року має застосовуватись індекс споживчих цін. обчислений наростаючим підсумком з травня 2012 року».
Під час розгляду справи відповідачами - ВЧ НОМЕР_1 , НОМЕР_4 (військова частина НОМЕР_3 є правонаступником військової частини НОМЕР_4 ) не надано до суду належних та допустимих доказів, які дали б підстави вважати, що у період з 01.01.2016 по 11.07.2016 та з 12.11.2016 по 17.05.2017 ним здійснювалось нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення із застосуванням січня 2008 року як місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення.
Щодо індексації за період з 12.11.2018 по 13.05.2019 із застосуванням щомісячної фіксованої індексації (індексації-різниці) відповідно до абз. 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078, суд зазначає наступне.
З 01.12.2015 в абз. 3, 4, 5, 6 п.5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації - різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 п.5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015 до 01.04.2021, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме:
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абз.3);
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абз.4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абз.6 п.5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації - різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз п.1, абз.4, 6 п.5 Порядку № 1078 дає суду підстави для висновку, що нарахування й виплата індексації - різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковим для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Враховуючи, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації - різниці, які встановлені абз.3, 4, 6 п.5 Порядку № 1078, суд дійшов висновку, що повноваження відповідача щодо виплати цієї суми не є дискреційними.
З урахуванням того факту, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова № 704, та з огляду на правила п.5, 10-2 Порядку № 1078 березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Системний і цільовий способи тлумачення абз.3, 4 Порядку № 1078 дають підстави для висновку, що у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу позивача, відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання індексації - різниці, а якщо так, то у якій сумі.
З огляду на абз.4 п.5 Порядку № 1078 позивач має право на отримання суми індексації - різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити:
розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року (А);
суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);
чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення у лютому 2018 року.
Сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації - різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже зазначалося, у такому випадку відповідно до абз.4 п.5 Порядку № 1078 сума індексації - різниці у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Такий підхід визначений Верховним Судом також в постанові від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21.
Між тим, як свідчать матеріали справи, позивач не проходив військову службу в лютому та березні 2018 року.
Отже, з березня 2018 року не відбулось такої обставини як підвищення грошового забезпечення саме позивача.
Тому, відсутні підстави для застосування приписів абз. 4 6 п.5 Порядку № 1078 до спірних правовідносин, оскільки на момент набрання чинності Постановою № 704 позивач не проходив службу у відповідача - НОМЕР_2 і, відповідно, грошове забезпечення (дохід) за відповідною посадою не отримував, тому і підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.
Враховуючи зазначене, у суду є всі підстави для зобов'язання відповідачів нарахувати та виплатити за спірний період індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.
Відповідно до п.п. 168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст.167 цього Кодексу.
Згідно з п.168.5 цієї ж статті суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Також п.16-1 п.п.10 розділу ХХ тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір, його розмір та порядок сплати.
Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи суми, які є об'єктом оподаткування, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов'язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податки і збори з суми такого доходу.
Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою КМУ від 15.01.2004 №44 (далі по тексту - Порядок № 44) визначено умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до п.2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Згідно з п.3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Аналіз наведених п.2-3 Порядку №44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання, суд зазначає, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку №44.
Вказані вище висновки щодо правозастосування викладені в постановах Верховного Суду від 10.10.2024 у справі №500/8015/23, від 30.04.2024 у справі №360/700/23, від 31.01.2024 у справі №320/6441/22, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов'язковими для врахування при розгляді даної справи.
Відповідачі - ВЧ НОМЕР_1 , НОМЕР_4 (військова частина НОМЕР_3 є правонаступником військової частини НОМЕР_4 ) доводи позивача належними доказами не спростували і не довили суду протилежне, зважаючи на що позов є обґрунтований в частині перерахунку індексації грошового забезпечення із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, відповідають вимогам законодавства та підлягають задоволенню в частині визнання протиправної бездіяльності щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 11.07.2016 та з 12.11.2016 по 17.05.2017 не у повному обсязі, зобов'язання нарахувати та виплатити за період з 01.01.2016 по 11.07.2016 та з 12.11.2016 по 17.05.2017 індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших втрат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44 з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.
Спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду положення ст.122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення ст.233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч.5 ст.122 КАС України.
Зазначені висновки щодо застосування норм права викладені у п.20 постанови Верховного Суду від 27.04.2023 у справі №300/4201/22, у п.38 постанови Верховного Суду від 25.04.2023 у справі №380/15245/22.
Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, ч.1 і 2 ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116).
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При чому до вимог щодо заробітної плати, які виникли до 19.07.2022, відповідно до правового висновку, наведеному у пп.29,33 постанови Верховного Суду від 27.04.2023 у справі №300/4201/22, а також у пп.21-22 постанови Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, має бути застосована ч.2 ст.233 КЗпП у редакції, чинній до 19.07.2022.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6200,00 грн., суд зазначає наступне.
На підтвердження понесених судових витрат з оплати правової допомоги в межах розгляду даної справи, позивачем надані суду копії наступних документів: копія Договору про надання послуг правничої (правової) допомоги № 2025-0115 від 20.03.2025; квитанція; копія акту приймання-передачі виконаних робіт.
Пунктом 4.2.1. Договору про надання послуг правничої (правової) допомоги №2025-0169 від 06.05.2025 визначено, що оплата за надані послуги здійснюється Замовником шляхом (за погодженням сторін) авансування вартості правової допомоги в розмірі 6200 (шість тисяч двісті гривень 00 коп.)
Відповідно до ст.16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
У п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI).
Відповідно до ст.19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону №5076-VI).
У п.1 ч.3 ст.132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У ст.134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень ч.5 ст.134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.6 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог ч.5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.134 КАС України).
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.5 ст.134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №815/1479/18, від 15.07.2020 у справі №640/10548/19, від 21.01.2021 у справі №280/2635/20.
Також, у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі №200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування ст.134, 139 КАС України в контексті ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що відповідно до ч.6 ст.134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з ч.7 цієї ж статті КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Із запровадженням з 15.12.2017 змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог ч.6 ст.134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у ст.139 КАС України.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №640/15803/19, від 30.06.2022 у справі №640/1175/20, від 11.08.2022 у справі №300/2050/19.
Вивчивши подані представником позивача докази суд встановив, що спір у даній справі за природою суджень суб'єкта владних повноважень, котрі були покладені в основу оскаржуваних рішень, не є складним; причина виникнення спору, предмет спору, обсяг предмету доказування об'єктивно не вимагали вжиття значних зусиль для з'ясування справжніх обставин фактичної дійсності, вивчення змісту належних норм права, спростування мотивів суб'єкта владних повноважень.
Суд також враховує, що Верховним Судом висловлена стала правова позиція у спірних правовідносинах.
Справа слухалась в порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін. Позовні вимоги задоволено частково.
Відтак, суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат на професійну правничу допомогу буде сума в розмірі - 2000,00 грн., які слід стягнути з відповідачів пропорційно.
Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат відповідно до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст.9, 19, 72-79, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 ) до
Відповідача 1 - Військова частина НОМЕР_1 (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_9 );
Відповідача 2 - Військова частина НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_10 );
Відповідача 3 - Військова частина НОМЕР_3 (адреса АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ НОМЕР_11 )
про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 11.07.2016 в повному обсязі.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 11.07.2016 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших втрат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 12.11.2016 по 17.05.2017 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших втрат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військову частину НОМЕР_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військову частину НОМЕР_3 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 15.10.2025.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В. Шинкарьова