Україна
Донецький окружний адміністративний суд
16 жовтня 2025 року Справа№200/4349/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голуб В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку, -
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що на виконання рішення суду по справі № 200/8774/24 військовою частиною НОМЕР_1 перераховано та виплачено грошове забезпечення позивача. На переконання ОСОБА_1 відповідачем при звільненні не був проведений із ним остаточний розрахунок, у зв'язку з чим відповідач має сплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. З огляду на зазначене, позивач вважає, що відповідач має сплатити позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 02.09.2020 по 19.01.2023 (включно) та з 17.05.2024 по 17.11.2024 (включно).
Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає в не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 02.09.2020 по 19.01.2023 (включно), з 17.05.2024 по 17.11.2024 (включно);
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 02.09.2020 по 19.01.2023 (включно), з 17.05.2024 по 17.11.2024 (включно);
стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.09.2020 по 19.01.2023 (включно) із відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 17.05.2024 по 17.11.2024 (включно) із відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Відповідач позов не визнав. В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зауважив, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється, а тому вважає, що вимоги позивача щодо виплати грошового забезпечення, а саме середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в порядку ст. ст. 116, 117 Кодексів законів про працю України - є необґрунтованими та безпідставними, а отже не підлягають задоволенню.
Ухвалою від 23 червня 2025 року Донецький окружний адміністративний суд залишив позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку без руху. Встановив позивачу десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали на усунення недоліків шляхом надання суду доказів сплати судового збору в розмірі 968, 96 грн на належні реквізити.
Ухвалою від 30 червня 2025 року суд продовжив строк для усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку.
Ухвалою від 14 липня 2025 року суд прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку та відкрив провадження по справі № 200/4349/25. Розгляд адміністративної справи суд вирішив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою від 25 вересня 2025 року суд задовольнив клопотання позивача про витребування доказів. Витребував у військової частини НОМЕР_1 : довідку з розрахунком грошових сум, виплачених позивачу при звільненні 01.09.2020; детальний розрахунок суми для виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03.03.2025 у справі № 200/8774/24; довідку з детальним розрахунком в розрізі місяців суми належного позивачу грошового забезпечення (щомісячних основних і додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 01.07.2020 по 31.08.2020 (включно), обчисленого виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» відповідно до рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03.03.2025 у справі № 200/8774/24; довідку з детальним розрахунком середньоденного грошового забезпечення позивача, обчисленим у відповідності до статті 27 Закону України «Про оплату праці», пунктів 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, виходячи з грошового забезпечення за два повних останніх місяці перед звільненням (за липень - серпень 2020 року), обчисленого з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» згідно з рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03.03.2025 у справі № 200/8774/24.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Разом з тим, суд зазначає, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому дію воєнного стану було продовжено, та станом на день винесення рішення він діє.
З огляду на введення на території України воєнного стану, справа розглянута судом протягом розумного строку.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 10.01.2019.
ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 у періоди з 09.11.2017 по 01.09.2020 та з 16.12.2020 по 16.05.2024, що встановлено рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03.03.2025 у справі № 200/8774/24, яке набрало законної сили та ці обставини не потребують доказуванню на підставі ст. 78 КАС України.
Вказаним рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03.03.2025 у справі № 200/8774/24, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2025, позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено повністю. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо застосування з 29.01.2020 по 01.09.2020 (включно) та з 16.12.2020 по 19.05.2023 (включно) розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 01.09.2020 (включно) та з 16.12.2020 по 19.05.2023 (включно) грошового забезпечення, включаючи щомісячні основні і додаткові види грошового забезпечення, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023, з урахуванням виплачених сум.
На виконання рішення суду відповідачем нараховано заборгованість у загальному розмірі 189 038, 61 грн, в т.ч. за 2020 рік - 17 138, 40 грн, 2021 рік - 39 663, 04 грн, 2022 рік -73 330, 13 грн, 2023 рік - 58 907, 04 грн.
Крім того, розрахунок заборгованості за виплачені не в повному обсязі одноразові види грошового забезпечення за 2020 - 2023 роки складає 32 284, 36 грн.
Вважаючи протиправною невиплату на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною четвертою статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок та військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 01.09.2020) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною першою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 01.09.2020) визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Частиною другою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 01.09.2020) передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Як установлено судом, позивачу при звільненні 01.09.2020 та 16.05.2024 з військової служби не було виплачено грошове забезпечення в повному обсязі.
Таке грошове забезпечення було виплачено на підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03.03.2025 у справі № 200/8774/24 за період з 29.01.2020 по 01.09.2020 (включно) та з 16.12.2020 по 19.05.2023 (включно) 04 вересня 2025 року.
Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні статті 117 КЗпП України, у редакції до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Застосовуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 суди першої та апеляційної інстанцій вирішили цей спір.
Таким чином, на час виключення позивача зі списків особового складу, вперше 01 вересня 2020 року стаття 117 КЗпП України не передбачала жодного обмеження періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Проте на час проведення з позивачем повного розрахунку - 04 вересня 2025 року та на день звернення до суду з цим позовом, стаття 117 КЗпП України передбачає обмеження щодо максимального строку затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком - у шість місяців.
Водночас в цьому спорі правовідносини охоплюють також період з 19.07.2022, який регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України та яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Великої Палати Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
Таким чином, період стягнення середнього заробітку у цій справі поділяється на дві частини до та після 19.07.2022, а саме: період з 02.09.2020 по 18.07.2022 - до якого підлягають урахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022, та висновки Верховного Суду, які стосуються безпосередньо цієї статті у редакції, яка діяла до 19.07.2022; період з 19.07.2022 до 19.01.2023 - до якого підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції чинній на момент ухвалення рішення, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив.
Такий правовий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі, викладеною у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22.
Щодо суми середнього заробітку, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Абзацами першим, третім пункту 3 Порядку № 100 врегульовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).
При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам № 260, пунктом 7 розділу І якого, серед іншого, визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Так, суд зазначає, що згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 про грошове забезпечення середньоденне грошове забезпечення позивача складає 491, 44 грн.
Період затримки з 02.09.2020 по 18.07.2022 складає 685 дні. Отже, за вказаний період середній заробіток складає 336 636, 40 грн. (491, 44 грн.*685).
Разом з тим, надаючи правову оцінку розміру середнього заробітку, який належить виплатити позивачу за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд враховує таке.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 Кодексу законів про працю України.
У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц).
Указані висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Синтаксичний розбір текстуального змісту норми статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду дійти висновку, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності і цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Аналогічний висновок викладено Касаційним адміністративним судом Верховного Суду в постановах від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та від 18.11.2021 у справі № 200/5415/20-а.
Враховуючи обов'язковість вищевикладених висновків Верховного Суду, суд застосовує до обставин цієї справи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України.
Суд зауважує, що позивачу на виконання рішення суду відповідачем нараховано заборгованість у загальному розмірі 189 038, 61 грн, в т.ч за 2020 рік - 17 138, 40 грн, 2021 рік - 39 663, 04 грн, 2022 рік - 73 330, 13 грн, 2023 рік - 58 907, 04 грн. Крім того, розрахунок заборгованості за виплачені не в повному обсязі одноразові види грошового забезпечення за 2020 -2023 роки складає 32 284, 36 грн.
Суд зауважує, що відповідачем не було надано до суду довідку з розрахунком грошових сум, виплачених позивачу при звільненні 01.09.2020, яка була витребувана судом ухвалою від 25 вересня 2025 року.
З огляду на очевидну неспівмірність можливих до нарахування та виплати сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період з 02.09.2020 по 18.07.2022 на суму 50 000, 00 грн.
Поряд з цим, суд зауважує, що за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 складає 90 916, 40 грн. (491, 44 Ч 185).
Отже у загальному розмірі середній заробіток, який підлягає нарахуванню позивачу, складає 140 916, 40 грн.
Щодо періоду з 17.05.2024 по 17.11.2024 (включно), за який позивач просить повторно стягнути середній заробіток з відповідача в повному обсязі, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
У той же час, суд визначає принцип добросовісності - як загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (постанова Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17).
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (перше речення пункту 1 статті 6).
Під зловживанням правом у аспекті пункту 3 статті 35 Конвенції Європейський суд з прав людини розуміє у звичайному значенні, прийнятому загальною теорією права, зокрема, факт, що володілець права здійснює його поза призначенням упереджено [рішення у справі «Mirolubovs and Others v. Latvia від 15 вересня 2009 року (заява № 798/05), § 62].
На переконання суду, дії позивача у вказаній справі щодо повторного заявлення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку з військової частини НОМЕР_1 свідчить про зловживання правом в інших формах.
При вирішенні даного спору суд враховує принцип "non bis in idem", який закріплено в ч. 1 ст. 61 Конституції України: "Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення". Цією конституційною нормою встановлено заборону подвійного притягнення до відповідальності.
Суд зауважує, що застосування ст. 117 КЗпП України не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер, а тому одночасне стягнення середнього заробітку за кожну невиплату працівнику є подвійною відповідальністю за порушення зобов'язання.
За вказаних обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позивачем вимог щодо визнання протиправною бездіяльності та стягнення повторно середнього заробітку з відповідача у повному обсязі за період з 17.05.2024 по 17.11.2024 (включно), а отже у задоволенні в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Щодо вимог позивача про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (зі змінами та доповненнями) (далі - Порядок № 44), то ці вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Суд зазначає, що середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Відповідний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19.
У відповідності до пункту 2 Порядку № 44, на який посилається позивач, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Відтак, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, тому на нього не розповсюджується пункт 2 Порядку № 44.
Враховуючи вищевикладене, позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку підлягає частковому задоволенню шляхом: визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 в частині не нарахуванні та не виплати ОСОБА_1 суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 02.09.2020 по 19.01.2023 (включно), та стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.09.2020 по 19.01.2023 (включно) у розмірі 140 916, 40 грн.
При цьому вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати середній заробіток не підлягають задоволенню, адже повноваження щодо розрахунку середнього заробітку покладено на суд.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлений позивачем позов є таким, що підлягає частковому задоволенню.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, при зверненні до адміністративного суду з позовною заявою позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 968, 96 грн (1 211, 20 * 0. 8).
Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 400, 00 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 12, 72-77, 94, 132, 139, 192-193, 242-246, 255-258, 262, 293, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в частині не нарахування та не виплати ОСОБА_1 суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 02.09.2020 по 19.01.2023 (включно).
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.09.2020 по 19.01.2023 (включно) у розмірі 140 916, 40 грн. (сто сорок тисяч дев'ятсот шістнадцять гривень сорок копійок)
В решті заявлених вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 400, 00 грн. (чотириста гривень).
Повний текст рішення складено та підписано 16 жовтня 2025 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Голуб