14 жовтня 2025 року Справа № 160/12292/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЗахарчук-Борисенко Н. В.
за участі секретаря судового засіданняПархоменко К.В.
за участі:
позивача представник позивача представник відповідача ОСОБА_1 Бойко Н.О. Профатило О.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання протиправним наказу та зобов'язання вчинити певні дії
29.04.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури, в якій Вербицький Юрій Олексійович просить:
- поновити ОСОБА_1 строк на звернення до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з цією позовною заявою.
- визнати протиправним та скасувати наказ Донецької обласної прокуратури від 18 березня 2025 року №202к, яким звільнено ОСОБА_1 з посади заступника керівника Волноваської окружної прокуратури Донецької області та органів прокуратури з 21 березня 2025 року.
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Волноваської окружної прокуратури Донецької області та органах прокуратури з 22 березня 2025 року.
- стягнути з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.03.2025 року по день винесення рішення у даній справі.
- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Волноваської окружної прокуратури Донецької області та органах прокуратури, а також стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що заява про звільнення за власним бажанням була написана під тиском, в умовах нестабільного емоційного стану, у сильному хворобливому стані і під суттєвим внутрішнім хвилюванням, позивач не мав змоги об'єктивно сприймати пропозицію відповідача про його звільнення з посади заступника керівника Волноваської окружної прокуратури та органів прокуратури. Як наслідок, усупереч власній волі і справжньому бажанню, позивач підписав заяву про його звільнення із займаної посади та органів прокуратури. При цьому, під час ознайомлення з наказом, працівника кадрової служби в усному порядку було повідомлено про небажання звільнятися із займаної посади.
Також, позивач зазначає, що в заяві про звільнення за власним бажанням не вказано причини звільнення всупереч вимогам КЗпП України, не містить резолюції керівника обласної прокуратури та не реєструвалась через електронну систему документообігу обласної прокуратури, оскільки така заява не подавалась особисто позивачем та не надсилалась засобами поштового чи електронного зв'язку до Донецької обласної прокуратури. Відтак, у даному випадку були відсутні підстави для розгляду такої заяви.
Ухвалою від 05.05.2025 року поновлено позивачу строк звернення до суду. Прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №160/12292/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Прокуратури Донецької області про визнання протиправним наказу та зобов'язання вчинити певні дії та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні.
Ухвалою суду від 13.05.2025 року задоволено частково клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та ухвалено перейти до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.
20.05.2025 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, яким заперечується проти задоволення позовних вимог.
Зазначає, що 09.03.2025 о 21:50 годині у м. Дніпрі, по вул. Звивиста, буд. 56 поліцейські зупинили водія ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом MITSUBISHI OUTLANDER, державний номер НОМЕР_2 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме з запахом алкоголю з порожнини рота і почервонінням обличчя. ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку, зокрема на місці зупинки з застосуванням газоаналізатору Alcotest Drager та в медичному закладі, що зафіксовано на нагрудні відеореєстратори поліцейських. За вказаним фактом відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення від 09.03.2025 серії ЕПР1 №267188.
Постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 15.04.2025 у справі №204/2576/25 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік.
10.03.2025 до Донецької обласної прокуратури надійшла інформація Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора про факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння. Вказане могло свідчити про вчинення дисциплінарного проступку, що шкодить репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний суспільний резонанс. 11.03.2025 наказом виконувача обов'язків керівника Донецької обласної прокуратури №186к призначено службове розслідування за фактом можливого керування транспортним засобом у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, а також відмови від проходження огляду з метою виявлення стану сп'яніння стосовно заступника керівника Волноваської окружної прокуратури Донецької області ОСОБА_1 .
У наступному 18.03.2025 ОСОБА_1 подав керівнику Донецької обласної прокуратури заяву про звільнення з займаної посади та органів прокуратури за власним бажанням з21.03.2025.
Представник відповідача зазначає, що закон не встановлює вимог до дати видачі наказу про звільнення, порушення вимог законодавства відсутні. Наголошує, що до спірних відносин не підлягає застосуванню ст. 38 КЗпП України, оскільки такі правовідносини врегульовані спеціальним законом. Також представник відповідача зауважує на відсутності тиску, нестабільного емоційного стану або сильного хворобливого стану у позивача на час подання заяви про звільнення.
Переконаний, що вказане свідчить про спрямованість дій позивача на уникнення відповідальності за вчинений проступок та створення штучних підстав для поновлення на посаді. Вважає, що незаконність наказу про звільнення позивача не знайшли свого підтвердження, підстави для визнання оскарженого наказу протиправним та його скасування відсутні.
27.05.2025 року позивачем надіслано до суду відповідь на відзив, в якій наголошено на тому, що у разі зазначення у заяві про звільнення бажаної дати звільнення за власним бажанням наказ про таке звільнення може бути виданий тільки через 3 дні після подачі заяви із конкретною датою звільнення.
Крім того, у заяві про звільнення позивача не зазначено останнім поважної причини, яка перешкоджає йому виконувати покладені обов'язки на такій посаді, що фактично є відображенням відсутності у заявника дійсного наміру звільнитися за власним бажанням з адміністративної посади.
В іншій частині відповідь на відзив є тотожною доводам, викладеним у позовній заяві.
04.06.2025 року представником відповідача подано до суду заперечення, які за змістом є аналогічними відзиву на позовну заяву.
17.07.2025 року позивачем подано до суду додаткові пояснення та клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, а саме копію постанови Дніпровського апеляційного суду від 08.07.2025 року по справі №204/2576/25, відповідно до якої провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП стосовно ОСОБА_1 закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, тобто у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
23.07.2025 року представником відповідача подано до суду клопотання про залишення позовної заяви ОСОБА_1 до Донецького обласної прокуратури без розгляду, від якого представник відповідача відмовився в судовому засіданні 02.09.2025 року.
Ухвалою суду від 18.09.2025 року викликано у судове засідання в якості свідків: головного спеціаліста Волноваської окружної прокуратури Донецької області ОСОБА_2 ; головного спеціаліста з питань захисту держаних таємниць Волноваської окружної прокуратури Донецької області Дмитра Усіка; спеціаліста Волноваської окружної прокуратури Донецької області Наталі Остренко; начальника відділу кадрової роботи та державної служби Донецької обласної прокуратури Інну Шихатову; заступника начальника відділу кадрової роботи та державної служби обласної прокуратури Михайла Хонька; керівника Волноваської окружної прокуратури Д.А. Шевченко.
У судових засіданнях позивач, представник позивача та представник відповідача підтримали свої позиції, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) проходив службу в органах Прокуратури України, на день звільнення перебував на посаді заступника керівника Волноваської прокуратури Донецької області.
18.03.2025 року позивачем подано заяву від 18.03.2025 року, в якій останній просив звільнити його з займаної посади та органів прокуратури за власним бажанням з 21.03.2025 року.
Наказом від 18.03.2025 року №202к звільнено ОСОБА_1 з посади заступника керівника Волноваської окружної прокуратури Донецької області та органів прокуратури у зв'язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням з 21 березня 2025 року відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
Позивач вважає даний наказ протиправним, прийнятим з порушенням норм чинного законодавства та таким, що підлягає скасуванню, оскільки заява про звільнення за власним бажанням була написана під тиском, в умовах нестабільного емоційного стану, а також не була зареєстрованою в установленому законодавством порядку.
Вищевказані обставини стали підставою для звернення до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно з частинами 1, 2 статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтями 2, 5-1 Кодексу законів про працю України закріплено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.
Пунктом 6 частини 1 статті 5-1 Кодексу законів про працю України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з частиною 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Цей конституційний припис закріплений у статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною 2 статті 21 та частиною 1 статті 23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, прийнятого 16.12.1966 Генеральною Асамблеєю ООН та ратифікованого Україною 12.11.1973, держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки до забезпечення цього права. Заходи, яких повинні вжити держави-учасниці цього Пакту з метою повного здійснення цього права, включають програми професійно-технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення продуктивної зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні і економічні свободи людини.
Також, статтею 24 Європейської соціальної хартії, ратифікованої Україною 14.09.2006, з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов'язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов'язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; б) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов'язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.
Спеціальні норми права, пов'язані з проходженням публічної служби на посадах прокурорів, викладені у Законі України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VІІ (надалі також Закон №1697-VІІ), який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 11 Закону №1697-VІІ керівник обласної прокуратури призначає на адміністративні посади та звільняє з адміністративних посад прокурорів у випадках та порядку, встановлених цим Законом.
Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом (частина 3 статті 16 Закону №1697-VІІ).
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 39 Закону №1697 адміністративними посадами в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах (крім посад, зазначених у частині третій цієї статті) є посади, зокрема заступника керівника окружної прокуратури.
Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 39 Закону №1697 призначення прокурора на адміністративну посаду, передбачену пунктами 9, 10, 12, 13 частини першої цієї статті, здійснюється керівником обласної прокуратури. Призначення на адміністративну посаду, передбачену пунктами 12 та 13 частини першої цієї статті, здійснюється за поданням керівника окружної прокуратури.
Статтею 41 Закону №1697 визначено порядок звільнення прокурора з адміністративної посади та припинення його повноважень на цій посаді.
Звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 2-10 частини першої статті 39 цього Закону, здійснюється Генеральним прокурором з таких підстав:
1) подання заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням;
2) переведення на посаду до іншого органу прокуратури (крім адміністративної посади, передбаченої пунктами 1-3 частини третьої статті 39 цього Закону);
3) неналежне виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади;
4) наявність заборгованості із сплати аліментів на утримання дитини, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 11-15 частини першої статті 39 цього Закону, здійснюється керівником обласної прокуратури в окружних прокуратурах, які розташовані у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури, з підстав, передбачених абзацом першим частини першої цієї статті.
Повноваження прокурора на адміністративній посаді припиняються в разі:
1) закінчення строку перебування на адміністративній посаді;
2) звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора.
Звільнення прокурора з адміністративної посади чи припинення його повноважень на адміністративній посаді, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини другої цієї статті, не припиняє його повноважень прокурора.
Після звільнення прокурора з адміністративної посади або припинення його повноважень на цій посаді він не пізніше одного місяця призначається на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури або в разі відсутності вакантних посад переводиться на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня за його письмовою згодою. У таких випадках рішення про призначення на посаду приймається керівником відповідного органу прокуратури.
У разі відмови прокурора від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури у зазначений строк прокурор звільняється з посади прокурора.
До моменту прийняття рішення про призначення прокурора на посаду, переведення на посаду до іншого органу прокуратури або звільнення з посади прокурора повноваження відповідного прокурора зупиняються із збереженням гарантій матеріального, соціального та побутового забезпечення, передбачених законодавством для прокурорів.
Суд зазначає, що наказом Офісу Генерального прокурора від 10.02.2022 року №25 затверджено Положення про організацію кадрової роботи в органах прокуратури України (далі - Положення №25), яке визначає основні напрями організації кадрової роботи в органах прокуратури України.
Відповідно до п. 21 розділу IV Положення №25 21. рішення про звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 2 - 10 частини першої статті 39 Закону, приймаються Генеральним прокурором, а з адміністративної посади, передбаченої пунктами 11 - 15 частини першої статті 39 Закону, - керівником обласної прокуратури в окружних прокуратурах у межах її територіальної юрисдикції.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 51 Закону №1697 прокурор звільняється з посади у разі подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.
Особами, які в установленому цим Законом порядку приймають рішення про звільнення прокурора з посади, є, зокрема, керівник обласної прокуратури - стосовно прокурорів відповідної обласної прокуратури та прокурорів окружних прокуратур, які розташовані у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури (п. 2 ч. 2 ст. 51 Закону №1697).
Згідно з п. 1 розділу VІ Положення №25 звільнення прокурора з посади здійснюється наказом керівника органу прокуратури, визначеного частиною другою статті 51 Закону, на підставах, у порядку та з урахуванням особливостей, передбачених Законом, Положенням, та з дотриманням встановлених законодавством про працю гарантій.
Відповідно до абз. 1 п. 8 розділу VІ Положення №25 у разі подання прокурором заяви про звільнення з посади за власним бажанням звільнення проводиться уповноваженим керівником прокуратури з дати, зазначеної в заяві. Заява про звільнення подається не пізніше ніж за три дні до вказаної у ній дати. Прокурор продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.
Тобто, виходячи з приписів вказаної норми, у разі зазначення у заяві про звільнення бажаної дати звільнення за власним бажанням наказ про таке звільнення може бути виданий тільки через 3 дні після подачі заяви із конкретною датою звільнення.
До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22.12.2021 року по справі №440/2466/20.
Натомість, судом встановлено, що оскаржуваний наказ виданий 18 березня 2025 року, у день подання позивачем заяві, у той час, коли позивач фактично здійснював свої повноваження, а не через три дні - як передбачено вимогами абз. 1 п. 8 розділу VІ Положення №25.
Щодо твердження відповідача про незастосування ст. 38 КЗпП України суд зазначає наступне.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Норми Закону №1697-VІІ, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Однак, суд зазначає, що з аналізу Закону №1697-VІІ встановлено, що у ньому відсутня діюча норма, як спеціального закону, що регулює порядок та строки звільнення за власним бажанням, а тому таке звільнення повинно проводитися з дотриманням встановлених чинним законодавством про працю гарантій.
Частиною 1 статті 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору (частина 2 статті 38 КЗпП України).
Отже, наведеними положеннями КЗпП України визначено, що при розірванні трудового договору з ініціативи працівника, роботодавець може звільнити працівника у день подання останнім заяви за умови, якщо працівник сам визначає цей день датою звільнення, вказавши при цьому поважну причину, яка зумовила прийняття ним рішення про звільнення (переїзд на нове місце проживання, вступ до навчального закладу, переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість тощо).
У постанові від 26.10.2016 у справі №6-1269цс16 Верховний Суд України висловив правову позицію, що розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору суди повинні з'ясувати, зокрема, чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.
Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін. Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов'язується із вчиненням фактичних дій. Дія - це зовнішнє вираження волі і свідомості людей.
Отже, визначення дати звільнення є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та суб'єктом призначення, з метою дотримання прав та гарантій, встановлених трудовим законодавством.
Таким чином, з урахуванням гарантій законодавства про працю, звільнення прокурора з посади за власним бажанням проводиться після закінчення двотижневого строку попередження за умови, що сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк.
Досліджуючи заяву позивача про звільнення за власним бажанням, судом встановлено, що у заяві про звільнення позивача останнім не зазначено поважної причини, яка перешкоджає йому виконувати покладені обов'язки на такій посаді, що фактично є відображенням відсутності у заявника дійсного наміру звільнитися за власним бажанням із займаної посади.
Аналогічний висновок щодо застосування статті 41 Закону України «Про прокуратуру» та статті 38 Кодексу законів про працю України у правовідносинах при звільненні прокурора за власним бажанням з адміністративної посади викладено Верховним Судом у постанові від 22.12.2021 року по справі №440/2466/20.
Щодо доводів позивача щодо написання заяви про звільнення під тиском, в умовах нестабільного емоційного стану, у сильному хворобливому стані, суд зазначає наступне.
Листом Донецької обласної прокуратури від 15.04.2025 року №07-482-ВИХ-25, копія якого наявна в матеріалах справи у відповідь на адвокатський запит адвоката позивача повідомлено, що відповідно до табеля обліку використання робочого часу Волноваської окружної прокуратури Донецької області за березень 2025 року ОСОБА_1 у період з 01.03.2025 року по 21.03.2025 року у відпустці, відрядженні, на лікарняному не перебував.
За поясненнями представника відповідача позивач не повідомляв керівництво про відкритий листок непрацездатності та продовжував виконувати робочі завдання.
Натомість, судом встановлено, що з 20.03.2025 року позивач перебував на лікарняному, що підтверджується відповідними медичними висновками про тимчасову непрацездатність, копії яких наявні в матеріалах справи. За поясненням позивача, останній мав суттєве погіршенням стану здоров'я - підвищений тиск, проблеми з серцем, діабет ІІ типу.
Суд зазначає, що згідно Порядку організації ведення Електронного реєстру листків непрацездатності та надання інформації з нього, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №328 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 31.03. 2021 №323) (далі - Порядок №328) листок непрацездатності - сформований (виданий) програмними засобами Реєстру на підставі медичного висновку про тимчасову непрацездатність або документа, що засвідчує факт усиновлення дитини, і зареєстрований за єдиним реєстраційним номером листка непрацездатності у Реєстрі електронний документ, що є підставою для звільнення від роботи, оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Медичний висновок про тимчасову непрацездатність (далі - медичний висновок) - електронний документ, що формується на підставі медичних записів в електронній системі охорони здоров'я та містить висновок лікаря за результатами медичної експертизи з тимчасової втрати працездатності, що засвідчує тимчасову непрацездатність та є підставою для створення листка непрацездатності (підпункт 3 пункту 2 Порядку №328).
Таким чином, роботодавець (в даному випадку відповідач) мав доступ до електронної системи здоров'я в частині перебування на лікарняному його працівника.
Тобто твердження відповідача про неперебування ОСОБА_1 на лікарняному є необґрунтованими та не відповідають дійсності.
До того ж, покладення на позивача, що перебуває на лікарняному, негативних наслідків у зв'язку з несвоєчасним встановленням працівниками кадрового органу обставин, що перешкоджають звільненню позивача, не відповідає принципу належного урядування, який є складовою частиною верховенства права.
Пунктом 1 частини третьої статті 2 КАС України визначено, що верховенство права є однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд критично ставиться на посилання відповідача на пояснення керівника окружної прокуратури Шевченка Д.А. та працівників прокуратури Поправко Т., Остренко Н. з огляду на наступне.
У судових засіданнях були допитані свідки, зокрема: головний спеціаліст Волноваської окружної прокуратури Донецької області Тетяна Поправко; спеціаліст Волноваської окружної прокуратури Донецької області Наталі Остренко, які зазначили, що дійсно писали пояснення, відповідно до яких останні 20.03.2025 року та 21.03.2025 року перебували на своїх робочих місцях. 20.03.2025 року заступник керівника Волноваської окружної прокуратури Вербицький Ю.О. був також на робочому місці, періодично виходивши по справах. 21.03.2025 року ОСОБА_1 перебував на робочому місці приблизно до 15 години.
Проте, як було зазначено свідками, означені пояснення були написані на ім'я керівника Донецької обласної прокуратури П. Угравецького на вимогу керівника Волноваської окружної прокуратури Донецької області Д. Шевченко.
Свідки вказали, що спочатку пояснення мали інший зміст, оскільки в них було зазначено, що ОСОБА_1 не перебував на робочому місці 20.03.2025 року, а 21.03.2025 року останній приїздив на роботу за своїми речами близько 14.00 год. Проте, у наступному, такі пояснення були переписані на вимогу керівника Волноваської окружної прокуратури Донецької області Д. Шевченко.
ОСОБА_3 пояснила, що 20.03.2025 року взагалі не перебувала на робочому місці, оскільки відпрошувалась і зв'язку із особистими обставинами. Пояснення написала, оскільки вимагало керівництво. У наступному пояснення переписувала з бланку, наданого керівником.
ОСОБА_4 зазначила, що бачила пригнічений і хворобливий стан позивача на роботі.
Вказала, що позивач дійсно подавав заяву на додаткову оплачувану відпустку як учасник бойових дій, проте заяву було повернуто, через відсутність погодження керівника.
Зазначила, що останній не мав наміру звільнятися, ніколи не висловлював такого бажання. Вважає, що заява про звільнення за власним бажанням була написана позивачем під тиском.
З огляду на викладене та встановлені судом обставини, на переконання суду, неможливо стверджувати про те, що позивач мав особисте волевиявлення на звільнення за власним бажанням, а тому доводи відповідача в цій частині не підтвердилися.
Щодо доводів відповідача в частині цілеспрямованості дій позивача з метою запобігання настання негативних наслідків за потенційне вчинення дисциплінарного проступку, суд зазначає, що по-перше, матеріали службового розслідування, дії комісії Донецької обласної прокуратури, яка проводила службове розслідування відносно позивача, не є предметом розгляду у даній справі, оскільки не оскаржуються позивачем.
По-друге, суд звертає увагу, що в матеріалах справи наявна копія постанови Дніпровського апеляційного суду від 08.07.2025 року по справі №204/2576/25, відповідно до якої провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП стосовно ОСОБА_1 закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, тобто у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Тому твердження відповідача в частині спрямованості дій позивача на уникнення відповідальності за вчинений проступок та створення штучних підстав для поновлення на посаді не знайшло свого підтвердження під час розгляду цієї справи.
Щодо відсутності резолюції керівника на заяві та необхідності реєстрації заяви про звільнення за власним бажанням в систему електронного документообігу суд зазначає наступне.
Про необхідність дослідження відсутності реєстрації такої заяви (рапорту) було наголошено Верховним Судом в постанові від 03.06.2020 року у справі №0540/6561/18-а.
Наказом Генеральної прокуратури України від 12.02.2019 року №27 затверджено Тимчасову інструкцію з діловодства в органах прокуратури України, яка встановлює загальні правила роботи з документами органів прокуратури України, створеними в електронній та паперовій формах (далі - документи), регламентує порядок опрацювання документів із часу їх створення, надходження до відправлення або передавання до архівного фонду прокуратури з урахуванням впровадження інформаційних технологій та електронного документообігу. Інструкція визначає порядок приймання, реєстрації, обліку, перекладу, підготовки, оформлення (у тому числі філологічного редагування), тиражування, відправлення, контролю за виконанням документів на паперових і електронних носіях, формування таких документів у справи, наглядові провадження, їх зберігання та використання, а також встановлює єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, правила роботи з інформаційною системою «Система електронного документообігу органів прокуратури України та системою електронної взаємодії органів виконавчої влади.
Відповідно до п. 4.1.1 Інструкції приймання документів, що надходять до прокуратури як в електронному вигляді, так і в паперовій формі, здійснюється централізовано службою діловодства.
Згідно з пунктами 5.1.1 та 5.1.2 Інструкції реєстрація документів усіх видів полягає у створенні запису облікових даних про документ та оформлення реєстраційномоніторингової картки в ІС «СЕД» із зазначенням обов'язкових реквізитів, за допомогою яких фіксується факт створення, відправлення або одержання, документа шляхом проставлення на ньому штампа (штрих-коду), реєстраційного номера з подальшим внесенням до реєстраційно-моніторингової картки необхідних відомостей. Вхідні, внутрішні, вихідні, інші документи незалежно від форми їх створення, реєструються в ІС «СЕД».
Відповідно до п. 3.20 Інструкції працівники прокуратури, які отримали документи в паперовій формі без реєстрації у прокуратурі, повинні невідкладно особисто або за участі працівника, який забезпечує ведення діловодства, передати такі документи у відповідний підрозділ (працівнику) служби діловодства для здійснення реєстрації у загальному порядку в ІС «СЕД».
Документи, надані для реєстрації, обов'язково повинні містити відмітки про дату, посаду та прізвище особи, що їх отримала, інформацію про додатки та їх місцезнаходження (у разі наявності)
Крім того, відповідно до п. 6.1-6.9 Інструкції Порядок розгляду і виконання документів в органах прокуратури встановлюється регламентом прокуратури, цією Інструкцією та іншими організаційно-розпорядчими документами прокуратури.
Зареєстровані документи через ІС «СЕД» автоматично передаються для первинного розгляду керівникам прокуратур, структурних підрозділів.
Зареєстровані документи у паперовій формі передаються для первинного розгляду керівникам прокуратур, структурних підрозділів у день їх надходження або наступного робочого дня в разі їх надходження за годину до кінця робочого дня, а термінові - негайно.
Зареєстрований документ, опрацьований відповідно до вимог регламенту прокуратури, цієї Інструкції, інших організаційно-розпорядчих документів прокуратури, за фактом внесення в реєстраційно-моніторингову картку відомостей про структурний підрозділ, до компетенції якого належить вирішення порушених у ньому питань, автоматично передається на розгляд через ІС «СЕД».
При визначенні декількох виконавців документ згідно з даними, вказаними в реєстраційно-моніторинговій картці, автоматично та одночасно надходить їм на розгляд.
Документи, вирішення яких належить до компетенції кількох структурних підрозділів, підпорядкованих різним заступникам Генерального прокурора, керівників регіональних прокуратур, передаються на доповідь в Офісі Генерального прокурора - першому заступнику Генерального прокурора, у регіональних прокуратурах - їх керівникам, які визначають виконавців.
За результатами розгляду в ІС «СЕД» ставиться електронна резолюція, в якій зазначаються виконавці, порядок розгляду, а за потреби - строк виконання.
Усі електронні резолюції, накладені на документ в електронній формі, вносяться до реєстраційно-моніторингової картки, нерозривно пов'язані з нею та додатково містять логічне посилання на електронні резолюції керівників вищого рівня (дерево електронних резолюцій).
На електронну резолюцію посадової особи накладається кваліфікований електронний підпис такої особи.
Факти передачі документів виконавцям ІС «СЕД» автоматично фіксує в реєстраційно-моніторинговій картці.
Крім того, Наказом Генеральної прокуратури України від 12.02.2019 року №27 визначено Перелік вхідних документів, що не підлягають реєстрації в органах прокуратури. До вказаного переліку не належать внутрішньовідомчі документи такі як, заяви, рапорти тощо.
Аналізуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що відповідно до положень Інструкції заява позивача про звільнення за власним бажанням мала бути зареєстрована в системі електронного документообігу та містити резолюцію керівника, на адресу якого була спрямована спірна заява.
Натомість, допитана у судовому засіданні начальник відділу кадрової роботи та державної служби Донецької обласної прокуратури Інна Шихатова повідомила, що заяву про звільнення за власним бажанням було подано позивачем 18.03.2025 року безпосередньо до відділу кадрів, який прийшов разом з керівником Волноваської окружної прокуратури Донецької області.
На питання ким саме було надано заяву про звільнення до відділу кадрів та державної служби чіткої відповіді не було надано.
Свідок вказала, що дана заява не реєструвалася, оскільки була подана позивачем особисто до відділу кадрів, а також, зважаючи на великий обсяг роботи та кількість заяв, що надходять до відділу, заяви не передаються на реєстрацію. У той же час зазначила, що вимоги Тимчасової інструкції з діловодства в органах прокуратури України є обов'язковими для всіх працівників органів прокуратури, у тому числі й для відділу кадрів та державної служби.
Суд вважає, що з огляду на відсутність реєстрації заяви в системі електронного документообігу, були відсутні підстави для розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням.
Беручи до уваги вищевикладене, суд доходить висновку, що у ОСОБА_1 був відсутній реальний намір та бажання звільнятися з посади заступника керівника Волноваської окружної прокуратури та органів прокуратури, а, отже, наказ Донецької обласної прокуратури від 18.03.2025 року №202к є таким, що прийнятий необґрунтовано, тобто без урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, у той час, коли відповідач мав діяти неупереджено, добросовісно та розсудливо з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Щодо позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Волноваської окружної прокуратури Донецької області та органах прокуратури з 22 березня 2025 року.
За приписами ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 року по справі №804/958/16 зазначено, що з аналізу ст. 235 КЗпП України вбачається, що у разі встановлення незаконного звільнення суд обмежений правами щодо поновлення такого працівника на посаді, а саме суд може поновити таку особу лише на роботі, з якої працівника було звільнено.
Відповідно до пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110, днем звільнення вважається останній день роботи.
Відтак, з огляду на протиправність наказу про звільнення, наявні правові підстави для поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Волноваської окружної прокуратури Донецької області та органах прокуратури з 22 березня 2025 року.
Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.
Оскільки за наслідками судового розгляду судом прийнято рішення про поновлення позивача на посаді, також на його користь підлягає стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 N 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.
Відповідно до п. 2 даного Порядку, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
За приписами абз. 3 п. 3 Порядку N 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Згідно п. п. 5 і 8 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Таким чином, суд, зважаючи на те, що даним рішенням зобов'язано Донецьку обласну прокуратуру поновити ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Волноваської окружної прокуратури Донецької області та органах прокуратури, то належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача буде зобов'язання Донецької обласної прокуратури нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 заробіток за час вимушеного прогулу з 22.03.2025 року по день винесення рішення у даній справі.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Суд дійшов висновку про допущення рішення суду до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Волноваської окружної прокуратури Донецької області та органах прокуратури, а також стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до ст. 371 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та наявні докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат у вигляді судового збору в порядку ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. 2, 9, 73-78, 90, 139, 241-246, 250 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання протиправним наказу та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Донецької обласної прокуратури від 18 березня 2025 року № 202к, яким звільнено ОСОБА_1 з посади заступника керівника Волноваської окружної прокуратури Донецької області та органів прокуратури з 21 березня 2025 року.
Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Волноваської окружної прокуратури Донецької області та органах прокуратури з 22 березня 2025 року.
Зобов'язати Донецьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.03.2025 року по день винесення рішення у даній справі.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Волноваської окружної прокуратури Донецької області та органах прокуратури, а також стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 17 жовтня 2025 року.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко