СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/4534/25
пр. № 2/759/3300/25
08 жовтня 2025 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Твердохліб Ю.О.,
за участю секретаря судових засідань Олійник Н.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Святошинської районної в м.Києві державної адміністрації про визнання права користування жилим приміщенням в гуртожитку,-
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Святошинської районної в м.Києві державної адміністрації про визнання права користування жилим приміщенням в гуртожитку.
Свої вимоги позивач мотивувала тим, що вона перебувала у трудових відносинах з Київським заводом «Червоний Екскаватор», на даний час це ПАТ «АТЕК» з 04.08.1983 року по 19.08.1999 року і була зареєстрована в гуртожитку ПАТ «АТЕК» по АДРЕСА_1 з 13.12.1983 року по 22.03.1996 року. У зв'язку із продажом гуртожитку ПАТ «АТЕК» по АДРЕСА_1 , на підставі спільного рішення профкому та адміністрації підприємства АТ «АТЕК» у зв'язку із роботою їй було надано для проживання кімнату АДРЕСА_2 , де вона постійно і проживає, є зареєстрованою, сплачує комунальні послуги, отримує субсидію. Вказувала, що була заселена до гуртожитку із дотриманням вимог чинного законодавства, в установленому порядку зареєстрована і проживає з сином в кімнаті № 707 , відповідно ПАТ «АТЕК» визнав за нею право користування даним жилим приміщенням в гуртожитку, проте спеціальний ордер на заняття жилого приміщення їй так і не було видано, незважаючи на її численні звернення. 09 квітня 2024 року між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м.Києва та нею було укладено договір про надання послуг з обслуговування будинку (гуртожитку) та прибудинкової території на кімнату АДРЕСА_3 .
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2020, було задоволено позов Київської міської ради та зобов'язано ПрАТ "Атек" передати безоплатно гуртожиток по АДРЕСА_2 загальною площею 7 233 кв.м. до комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.15.12.2022 року прийнято Рішення Київської міської ради №5907/5948 «Про безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва гуртожитку та зовнішніх інженерних мереж ПрАТ «АТЕК» та внесення змін у додаток до рішення Київської міської ради від 24 травня 2012 року № 596/7933 «Про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках м. Києва». На виконання рішення Київської міської ради від 13.11.2013 року №73/9961 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 24.05.2012 року №596/7933 «Про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках м.Києва» було розглянуто на засіданнях наглядової ради з питань розподілу і утримання житла у гуртожитках та використання гуртожитків і прибудинкових територій 21.11.2024 року (протокол №4) та громадської комісії з житлових питань Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації 3.12.2024 року (протокол №21) питання видачі ОСОБА_1 ордеру на кімнату АДРЕСА_2 і прийнято рішення про відмову у видачі ордеру з підстав відсутності підстави для вселення (ордеру, рішення суду), про що повідомлено її 21 січня 2025 року Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією.
Процесуальні дії
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 03.03.2025 року визначено головуючого суддю Твердохліб Ю.О. (а.с. 42-43).
Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 06.03.2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (а.с. 44).
08.04.2025 року до суду від представника відповідача надійшов відзив, у якому просить в задоволенні позовних вимог відмовити (а.с.58-60).
Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 07.05.2025 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду (а.с. 67-68).
В судовому засіданні представник позивача Басараб Н.В. підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.
Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Суд вважає за можливе провести розгляд справи без участі відповідача та його представника, оскільки відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v.Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії», а також в рішенні у справі «Каракуця проти України» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, свідків прийшов до висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Фактичні обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Київським заводом «Червоний Екскаватор», нині ПАТ «АТЕК» з 04.08.1983 року по 19.08.1999 року і була зареєстрована в гуртожитку ПАТ «АТЕК» по АДРЕСА_1 з 13.12.1983 року по 22.03.1996 року, що підтверджується довідкою ТОВ «Компанія діловий Центр» №10 від 30.01.2025 року та копією форми №16 (а.с.11, зворот).
Згідно довідки №23/1188у від 26.12.2024 року Святошинської районної в м.Києві державної адміністрації ОСОБА_1 перебуває на квартирному обсліку з 17.02.1989 року у складі 1 особи (а.с.13)
Відповідно до акту про проживання особи, складеного Громадською організацією «Голос Чистяківської» 29.01.2025 , ОСОБА_1 проживає в гуртожитку по АДРЕСА_4 з 1996 року, весь час сплачує за житлово-комунальні послуги (а.с. 12).
У відповідності до повідомлення про надання субсидії №550437 ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_4 призначено з травня 2001 року по жовтень 2001 року субсидію (а.с.22).
За користування кімнатою АДРЕСА_2 ОСОБА_1 сплачує житлово-комунальні послуги, що підтверджується квитанціями (а.с.28-39) .
Також рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 травня 2019 року, в об'єднаній справі №759/17809/16-ц за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 до Приватного акціонерного товариства «АТЕК», третя особа: Святошинська районна у м.Києві державна адміністрація про зобов'язання видати ордер на жиле приміщення було судом встановлено, що «позивачі є жильцями гуртожитку, що належить на праві власності відповідачу (ПрАТ «АТЕК). Не зважаючи на те, що відповідач не має оригіналів рішень про надання позивачам (їх батькам) житла в гуртожитку, і не має відповідних ордерів на вселення, питання про законність вселення і проживання позивачів в гуртожитку відповідачем не порушувалось. Судом встановлено також, що позивачі не порушували перед відповідачем питання приватизації житла. Посилання позивачів на Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" є недоречним, оскільки цим законом забезпечені права не всіх мешканців гуртожитків, а лише машканців гуртожитків, переданих у власність територіальних громад. Крім того, відсутність спеціального ордеру на вселення в гуртожиток, саме по собі, не є підставою для визнання особи такою, що незаконно користується житлом, або слугувати підставою для відмови в приватизації житла в гуртожитку, оскільки такий документ породжує для особи, відповідно до ст. 129 ЖК України, лише право на вселення в гуртожиток, і втрачає свою силу з вселенням, або після сплину строку на вселення. В наступному ордер може слугувати лише, як один із доказів, у спорах, що випливають із житлових правовідносин. Тому, за відсутності іншого, суд приходить до висновку, що права позивачів не порушені, а відповідно судового захисту не потребують.» ( а.с. 14-18).
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 засвідчили, що ОСОБА_1 постійно проживає в гуртожитку по АДРЕСА_4 з 1996 року, куди була заселена у зв'язку з продажем іншого гуртожитку заводу «АТЕК» по АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 кімната була надана за рішенням адміністрації підприємства у зв'язку з перебуванням з ПрАТ «АТЕК» у трудових відносинах. Вона постійно проживає в кімнаті, сплачує комунальні послуги.
Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Аналогічна за змістом норма наведена у частині першій статті 4 ЦПК України.
Одним зі способів захисту цивільних прав, згідно із п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, є визнання права.
Згідно із ч. 1 ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Відповідно до ч. 1, 2 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім'ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток
На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку (стаття 129 ЖК України).
Відповідно до ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем, житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
За змістом ст. 58 ЖК України ордер є єдиною підставою для вселення у жиле приміщення.
Відповідно до п. 69, 70, 72 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених Постановою Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської Ради професійних спілок 11.12.1984 за № 470 ордер на жиле приміщення видається на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів та є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення, дійсний протягом 30 днів.
Ордер вручається громадянинові, на ім'я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред'являються паспорти (або документи, що їх замінюють) членів сім'ї, включених до ордера.
При вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності відповідному підприємству, установі, організації; ордер зберігається як документ суворої звітності.
Отже, ордер не підлягає зберіганню у наймача квартири та є документом з обмеженим строком дії, який лише дає право на вселення у квартиру.
Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), (що ратифікована Україною 17.07.1997, і відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв'язків з конкретним місцем (рішення ЄСПЛ у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, - чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві».
У постанові від 27 серпня 2024 року по справі № 201/193/22 Верховний Суд виснував, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. Відсутність ордера на вселення у спірне приміщення сама по собі не є підставою для висновку, що житло, займане особою тривалий час, за наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання, не є житлом у розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже встановлено, що ОСОБА_1 постійно проживає за адресою: АДРЕСА_4 , гуртожиток з 1996 року. Наявні в матеріалах справи докази з достатнім ступенем переконливості підтверджують наявність міцних триваючих зв'язків позивача з указаним житлом (позивач позиціонує вказану кімнату як таку, в якій він постійно проживає, несе витрати з її утримання).
За таких обставин, відмова Святошинської РДА у визнанні за позивачем права користування кімнатою з підстав відсутності ордера на жиле приміщення не відповідає положенням статті 8 Конвенції, адже не є необхідним в демократичному суспільстві.
Встановивши фактичні обставини справи та правомірність вселення і проживання ОСОБА_1 у спірному житлі майже 30 років, врахувавши те, що сама по собі відсутність ордера не впливає на правомірність її вселення та не припиняє відносин, які виникли після цього, надавши оцінку ризику виселення позивача на предмет пропорційності відповідним принципам статті 8 Конвенції, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Ключовими принципами статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд. Так, у рішенні від 17 січня 1970 року у справі Delcourt v. Belgium (заява № 2689/65) Європейський суд з прав людини зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення».
У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі Bellet v. France (заява № 23805/94,) Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Оскільки сторони не заявляли вимоги щодо відшкодування судових витрат, суд не вирішує питання їх розподілу.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76 -81, 89, 133, 141, 259, 263, 264-265, 273, 274, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Святошинської районної в м.Києві державної адміністрації про визнання права користування жилим приміщенням в гуртожитку задовольнити.
Визнати за ОСОБА_10 право користування кімнатою АДРЕСА_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (ч. 2 ст.354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).
Інформація про учасників:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_5
Відповідач: Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація, ЄДРПОУ 37395418, адреса: 03115, м. Київ, просп. Берестейський, 97.
Повний текст рішення виготовлено 16.10.2025.
Суддя Ю.О. Твердохліб