Номер провадження 2/754/9066/25
Справа №754/14444/25
Іменем України
15 жовтня 2025 року Деснянський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Гринчак О.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛО-СЕРВІС ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги,
Зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛО-СЕРВІС ГРУП» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги за період з 01.12.2018 по 30.04.2025 у розмірі 49959,87 грн, яка складається із: заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги у розмірі 46894,02 грн; трьох процентів річних у розмірі 777,89 грн; збитків, завданих внаслідок інфляції, у розмірі 2287,96 грн, судового збору у розмірі 3028,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛО-СЕРВІС ГРУП» є суб'єктом господарської діяльності, що спеціалізується та здійснює діяльність із надання житлово-комунальних послуг.
Реалізуючи мету своєї діяльності, ТОВ «ЖИТЛО-СЕРВІС ГРУП» добросовісно виконує взяті на себе зобов'язання, забезпечуючи своєчасне та в повному обсязі надання житлово-комунальних послуг, у тому числі наданих також і ОСОБА_1 , який є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 423837963 від 23.04.2025.
Згідно з рядом укладених договорів позивач сплачує підприємствам та організаціям вартість наданих послуг за рахунок коштів, які надходять від власників житлових приміщень.
Таким чином, відповідач, як власник квартири АДРЕСА_2 , є споживачем житлово-комунальних послуг, які надає позивач.
У відповідача відповідно до особового рахунку № НОМЕР_1 виникла заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг, яка становить 49959,87 грн.
Відповідачем було одержано вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги від позивача, які були надані йому згідно із законодавством та умовами договору про надання послуг утримання будинку та прибудинкової території, а тому на відповідача, як на споживача отриманих житлово-комунальних послуг, покладався обов'язок належно виконувати договірні зобов'язання та своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги. Будь-яких претензій щодо отриманих послуг, відповідачем не висувалося.
Натомість свої зобов'язання з оплати отриманих від позивача послуг споживач не виконав, не сплатив позивачу у передбачені строки та у встановленому розмірі цін спожитих послуг, в зв'язку чим станом на дату складання розрахунку за спожиті послуги у відповідача перед позивачем за період з 01.12.2018 по 30.04.2025 виникла заборгованість у розмірі 49959,87 грн.
Зважаючи, що на час подання позову, оплату за надані послуги відповідач не здійснив добровільно, а тому позивач додатково обрахував 3% річних та інфляційні втрати.
Відзив на позовну заяву
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що із позовними вимогами не погоджується в повному обсязі, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Вказує, що протягом усього спірного періоду з 01.12.2018 по 30.04.2025 ніхто не проживав у квартирі АДРЕСА_2 . Обов'язок власника утримувати майно не означає автоматичного обов'язку сплачувати за неспожиті послуги. Також відповідач подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.
Повідомлення учасників про розгляд справи
Позивач повідомлявся про розгляд справи шляхом надсилання копії ухвали до електронного кабінету, що підтверджується відповідною довідкою.
Відповідач повідомлявся про розгляд справи належним чином, шляхом направлення ухвали про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви з додатками на адресу зареєстрованого місця поживання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 423837963 від 23.04.2025.
ТОВ «Житло-Сервіс Груп» надає послуги з управління будинком для забезпечення всіх мешканців будинку за адресою: АДРЕСА_3 , комунальними послугами за тарифами, опублікованими у газеті «Хрещатик» № 47 (4960) від 28.04.2017.
Між сторонами договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій не укладено.
У відповідача відповідно до особового рахунку № НОМЕР_1 виникла заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг, що становить 49959,87 грн, яка складається із заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги у розмірі 46894,02 грн за період з 01.12.2018 по 30.04.2025, трьох процентів річних у розмірі 777,89 грн та інфляційних втрат у розмірі 2287,96 грн за період з 01.12.2018 по 31.01.2022 та з 01.01.2024 по 30.04.2025.
Норми права та мотиви суду
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать:
1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.
Послуга з управління багатоквартирним будинком включає:
забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо;
купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку;
поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;
інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку;
2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є:
1) споживачі (індивідуальні та колективні);
2) управитель;
3) виконавці комунальних послуг.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначений правовий висновок викладений постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, з яким також погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18).
З огляду на положення частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуг», якими визначено вжиті у цьому законні поняття, відповідач є індивідуальним споживачем (індивідуальний споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги).
Пунктом 1 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» на індивідуального споживача покладено обов'язок укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.
Судом касаційної інстанції сформовано позицію, згідно з якою споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (постанови Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, Касаційного господарського суду від 11 квітня 2018 року у справі № 904/2238/17 та від 16 жовтня 2018 року у справі № 904/7377/17).
Отже, відсутність договору не може беззаперечно свідчити про відсутність у споживача обов'язку зі сплати наданих йому житлово-комунальних послуг.
Згідно з пунктами 5, 10 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню в розмірах, установлених законом або договорами про надання житлово-комунальних послуг.
Питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування у справі та має істотне значення для правильного її вирішення (постанови Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року у справі № 727/9295/16-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц (провадження № 61-11107св18)).
За приписами статей 526, 525, 610 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII споживач має право: на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
Відповідно до п. 11 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об'єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором.
Відповідач не надав належних та допустимих доказів того, що він не користувався послугами позивача та проінформував позивача про непроживання у квартирі АДРЕСА_2 .
Надані відповідачем підтвердження від сусідів суд визнає недопустимим доказом в силу ч. 2 ст. 78 ЦПК України, оскільки факт про непроживання має підтверджуватися актом про непроживання.
З огляду на те, що відповідач не надав суду доказів того, що звертався до позивача із заявою про непроживання за вищевказаною адресою протягом строку, за який нараховано заборгованість, як це передбачено у пункті 6 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», тому суд доходить висновку про те, що підстав для неоплати відповідачем вартості комунальних послуг немає.
За правилами частини четвертої статті 319, статті 322 ЦК України власність зобов'язує; власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
З матеріалів справи вбачається, що станом на 30.04.2025 за особовим рахунком № НОМЕР_1 квартири АДРЕСА_2 перед виконавцем послуг наявна заборгованість за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 46894,02 грн за період з 01 грудня 2018 року по 30 квітня 2025 року.
Доказів сплати вказаної заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги стороною відповідача не надано.
Проаналізувавши встановлені фактичні обставини у справі, зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги у сумі 46894,02 грн за період з 01 грудня 2018 року по 30 квітня 2025 року є обґрунтованими.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач просить у позовній заяві стягнути з відповідача індекс інфляції в розмірі 2287,96 грн, три проценти річних у розмірі 777,89 грн за період з 01 грудня 2018 року по 30 квітня 2025 року.
Нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних здійснено згідно з чинним законодавством, тому суд доходить висновку, що вимоги про стягнення інфляційних втрат на суму 2287,96 грн, а три відсотки річних - 777,89 грн є обґрунтованими.
Щодо позовної давності
За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 Цивільного кодексу України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) зазначено, що:
«під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.
Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану».
Оскільки у цій справі позовна давність за вимогами про стягнення заборгованості за період з 01 грудня 2018 року по 30 квітня 2025 року станом на 02 квітня 2020 року не спливла, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у загальному розмірі 49959,87 грн, яка складається із: заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги у розмірі 46894,02 грн; трьох процентів річних у розмірі 777,89 грн; збитків, завданих внаслідок інфляції, у розмірі 2287,96 грн підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин першої-третьої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до правової позиції Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
У постанові від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 Верховний Суд зазначив, «що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п'ятою, дев'ятою статті 141 ЦПК України.
При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини третьої статті 137 ЦПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини третьої статті 141 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу)».
На підтвердження надання правничої допомоги представником позивача надано договір про надання правової допомоги від 30 червня 2023 року, укладений між позивачем та адвокатським об'єднанням «ПРАВОВИЙ ДІАЛОГ», акт № 4 приймання-передачі, наданої правової допомоги від 01.06.2025, акт приймання-передачі наданої правової допомоги від 14.08.2025, згідно з яким виконавцем були проведені такі роботи (надані такі послуги):
- вивчення та аналіз документів; підготовка та направлення/подача позовної заяви про стягнення заборгованості - 7000,00 грн.
Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, суд встановив, що зазначені позивачем витрати на правничу допомога адвоката, які включають послуги з «вивчення та аналіз документів» мають організаційний характер та зводяться до формування правової позиції позивача та є складовою підготовки позовної заяви і за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги, як окремі послуги.
У цій справі суд, враховуючи положення пункту 2 частини третьої статті 141 ЦПК України та правові висновки щодо застосування цієї норми, які викладені у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19, з огляду на критерії обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову, доходить висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн за складання типової позовної заяви у малозначному спорі не є співмірним, розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи, оскільки ціна позову складає 49959,87 грн.
Тому, суд з огляду на критерій обґрунтованості та пропорційності до предмета спору вважає, що витрати на правничу допомогу мають бути відшкодовані у розмірі 4500,00 грн за складання типової позовної заяви у малозначному спорі.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4500,00 грн та судовий збір в розмірі 3028,00 грн .
Керуючись ст. 2-5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛО-СЕРВІС ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛО-СЕРВІС ГРУП» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги за період з 01 грудня 2018 року по 30 квітня 2025 року у розмірі 49959,87 грн (складається із: заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги у розмірі 46894,02 грн; трьох процентів річних у розмірі 777,89 грн; збитків, завданих внаслідок інфляції, у розмірі 2287,96 грн), витрати на правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн, витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028,00 грн.
У відшкодуванні решти витрат на правничу допомогу відмовити.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання повного тексту шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. В разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили, якщо його не скасовано, після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛО-СЕРВІС ГРУП», код ЄДРПОУ 33739577, м. Київ, вул. Градинська, 20, офіс 1/1.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ; адреса місця знаходження майна: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено та підписано 15.10.2025.
Суддя Деснянського
районного суду міста Києва Оксана Гринчак