Справа №949/2279/25
16 жовтня 2025 року суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Тарасюк А.М., розглянувши матеріали справи, які надійшли з ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЧЦП № 049980 від 02 жовтня 2025 року, того ж дня о 09 год. 20 хв. прикордонним нарядом "Контрольний пост" на південній околиці АДРЕСА_1 , за 32 км до лінії державного кордону було виявлено громадянина України ОСОБА_1 , який під час перевірки документів здійснив спробу втечі, чим вчинив злісну непокору.
Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги ст. 34 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" від 03.04.2003 року, тобто вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 185-10 КУпАП.
До протоколу про адміністративне правопорушення також додано копію паспорта громадянина України ОСОБА_1 , рапорт інспектора прикордонної служби вищої категорії - заступника начальника першого відділення НОМЕР_1 прикордонної застави (з м.д. АДРЕСА_2 ) НОМЕР_2 прикордонної комендатури (з м.д. н.п. Висоцьк) старшого сержанта ОСОБА_2 від 02 жовтня 2025 року, який описує обставини, зазначені у протоколі, копію фотографій автомобіля CITROEN, Д.Н.З. НОМЕР_3 та ОСОБА_1 у ньому, та відеодиск на якому ОСОБА_1 повідомляють про місце і час розгляду справи та відеофайл із блокпосту.
Від підпису в протоколі та надання пояснень ОСОБА_1 відмовився, що також стверджується підписами свідків.
У протоколі про адміністративне правопорушення зроблено запис про розгляд справи у Дубровицькому районному суді 15 жовтня 2025 року.
У судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, про що свідчить відеодиск, який додано до матеріалів справи. Клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило.
Постановою судді Дубровицького районного суду Рівненської області від 16 жовтня 2025 року провадження по вказаній справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185-10 КУпАП закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Здійснюючи провадження у справі про адміністративне правопорушення, суди повинні враховувати, що завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП).
Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно ч. 2 ст. 7 та ст. 245, ст. 280 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин кожної справи, правильного і справедливого її вирішення. Суддя зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також інші, що мають значення для правильного вирішення справи.
Постанова суду, згідно ст. 283 КУпАП, має ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, на достатніх і незаперечних доказах.
Отже, під час розгляду даної справи Дубровицьким районним судом Рівненської області були виявлені порушення законодавства, які є підставою для ухвалення окремої постанови суду.
Відповідно до ст. 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП.
Оцінка доказів, у відповідності до ст. 252 КУпАП, здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 185-10 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону, суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні чи здійсненням прикордонного контролю в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України або контрольних пунктах в'їзду-виїзду, або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України.
Об'єктивна сторона складу зазначеного адміністративного правопорушення полягає у вчиненні такого діяння: відкритої відмови виконати законне розпорядження чи вимогу, військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні або члена громадського формування: а охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України а так само іншого умисного невиконання зазначених розпоряджень та вимог. Розпорядження та вимоги, які зазначені у диспозиції статті мають бути законними, тобто походити від правомочних осіб та знаходитися у межах їхньої компетенції. Права органів, підрозділів, військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України викладено у ст. 20 Закону України "Про Державну прикордонну службу України".
Злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена у зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок (абз. 2 п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 року №8 "Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів").
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 жовтня 2011 року №10-рп/2011 надав тлумачення визначенню непокори: "Слово "непокора" означає відмову від виконання або ігнорування виконання певної вимоги".
Так, у протоколі про адміністративне правопорушення не вказано прізвище, ім'я, по батькові, посаду військовослужбовця Державної прикордонної служби України, вимоги якого не виконав ОСОБА_1 , немає даних про те, яким чином було пред'явлено вимоги, та відомості з приводу цих обставин відсутні в інших документах.
Разом з тим, до матеріалів справи не надано доказів того чи перебували військовослужбовці, про яких йде мова у протоколі про адміністративне правопорушення, при виконанні обов'язків пов'язаних саме з охороною державного кордону.
Вказані обставини унеможливлюють вставити чи були вимоги вказаних осіб законними, щоб встановити злісну непокору ОСОБА_1 цим вимогам.
При цьому, відповідальність за неправомірні дії, що перешкоджають реалізації повноважень Державної прикордонної служби України настає лише у разі непокори або опору законним вимогам військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України, неправомірного втручання в їх законну діяльність, що передбачено ст. 34 Закону України "Про Державну прикордонну службу України",
Окрім наведеного, відповідно до Закону "Про державний кордон України"та п. 11 Положення "Про прикордонний режим", затвердженого постановою КМУ №1147 від 27.07.1998, завданнями прикордонної служби є не саме по собі складання протоколів про адміністративне правопорушення, а виявлення порушень законодавства з прикордонних питань, виконання завдань, пов'язаних з боротьбою з організованою злочинністю та запобігання незаконній міграції у межах прикордонної смуги і контрольованого прикордонного району.
Отже, органом, який складав протокол про адміністративне правопорушення, не дотримано вимог щодо його належного оформлення та забезпечення обставин його доведення відповідними доказами.
Для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність у її діях складу та події адміністративного правопорушення. При цьому, стандарт доведення вини "поза розумним сумнівом" означає, що при доведенні вини особи не повинно залишатися жодного "розумного сумніву" у цьому, тоді як наявність такого "розумного сумніву" у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Слід зазначити, що протокол про адміністративне правопорушення, не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини викладені у ньому, повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у ньому.
Обов'язок щодо належного складання протоколу про адміністративне правопорушення та надання доказів на підтвердження викладених в протоколі відомостей відповідно до ч. 1 ст. 254 КУпАП та ч. 2 ст. 251 КУпАП покладається на особу, яка його складає та не може бути перекладено на суд.
Крім того, згідно з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, однією із засад судочинства є змагальність сторін і закон не покладає на суд обов'язок збирати докази винуватості чи невинуватості особи.
Отже, суд позбавлений можливостей самостійно вносити зміни до протоколу та інших додатків до протоколу адміністративного правопорушення, і які мають значення для розгляду справи.
Статтею 62 Конституції України закріплений принцип презумпції невинуватості, який передбачає, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість, а також, що всі сумніви стосовно доведеності вини особи, мають тлумачитись на її користь.
Згідно роз'яснень, які містяться в ч. 2 п. 19 Постанови Пленуму ВС України №9 від 01 листопада 1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", визнання особи винуватою, може мати місце лише за умови доведеності її вини.
Суд не вправі самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" № 39598 03 від 21 липня 2011 року, тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v.the UnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25).
Разом з тим, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, по справам "Кобець проти України" від 14 лютого 2008 року, "Берктай проти Туреччини" від 08 лютого 2001 року, "Леванте проти Латвії" від 07 листопада 2002 року неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення "за відсутності розумних підстав для сумніву", що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Суд наголошує, що для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність у її діях складу та події адміністративного правопорушення. При цьому, стандарт доведення вини "поза розумним сумнівом" означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного "розумного сумніву" у цьому, тоді як наявність такого "розумного сумніву" у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У матеріалах справи міститься відеодиск на якому ОСОБА_1 повідомляють про місце і час розгляду справи та відеофайл із блокпосту (без звуку) із якого неможливо зрозуміти, які вимоги були до ОСОБА_1 та чому його від'їзд з блокпосту розцінено як втечу.
Будь-яких інших доказів на підтвердження чи спростування наявності чи відсутності адміністративного правопорушення, а також винуватості ОСОБА_1 у його вчиненні, суду не надано.
Таким чином, з наданих до суду доказів неможливо встановити наявність в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП, оскільки суду не надано жодного доказу того, що останній вчинив злісну непокору законній вимозі військовослужбовців ДПСУ.
Враховуючи неповноту даних та неправильність оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, суд у постанові від 16 жовтня 2025 року зазначив, що в матеріалах справи відсутні достатні і беззаперечні докази, які б свідчили про вчинення особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, тобто ОСОБА_1 , адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП.
Так, ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який становить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення".
При цьому, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що деталі кримінального обвинувачення мають дуже суттєве значення, а його неконкретність розглядається ЄСПЛ як порушення права на захист (Справа "Маттоціа проти Італії" від 25.07.2000).
З огляду на наведене, суд прийшов до висновку, що протокол про адміністративне правопорушення оформлений без додержання вимог КУпАП, тому докази, надані на підтвердження вини ОСОБА_1 викликають "розумні сумніви", а наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства"), який застосовується при оцінці доказів, а також докази можуть "випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту".
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
На підставі вищенаведених обставин, постановою Дубровицького районного суду Рівненської області від 16 жовтня 2025 року провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 185-10 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Згідно ст. 5 Закону України "Про Державну прикордонну службу в Україні", діяльність Державної прикордонної служби України провадиться на основі дотримання прав і свобод людини і громадянина. Органи, військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України зобов'язані поважати гідність людини, виявляти до неї гуманне ставлення. Неправомірне обмеження прав і свобод людини неприпустиме і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Відповідно до вимог ст.ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовець зобов'язаний свято та непорушно додержуватися Конституції України та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.
Відповідно до ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна досягається шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за виконання своїх обов'язків, вимог військових статутів Зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції України, неухильно виконувати вимоги військових статутів.
Статтею 26 Статуту передбачено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
У той же час, чинний КУпАП не містить правових норм реагування судом, як органом, що здійснює розгляд адміністративних матеріалів згідно своєї компетенції, в разі виявлення суттєвих порушень з боку посадових осіб державних органів в ході такого розгляду.
Таким чином, враховуючи, що питання винесення окремого процесуального документу не врегульовано нормами діючого КУпАП, суд вважає за необхідне винести по даній справу додаткову (окрему) постанову.
За аналгією з ЦПК, Верховний Суд у своїй постанові від 12 квітня 2018 року у справі № 761/32388/13-ц (провадження № 61-3251св18) зазначив, що при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов'язком.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19) вказала, що постановлення окремої ухвали є процесуальною дією суду, вчинення якої не залежить від наявності клопотань учасників справи. Суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки у їхній діяльності під час вирішення спору.
Так, окремі ухвали є засобом зміцнення законності та правопорядку, сприяють усуненню недоліків у діяльності державних органів, громадських організацій і посадових осіб, запобігають вчиненню злочинів та інших правопорушень, впливають на формування у громадян поваги до права та становлять важливу частину діяльності судів.
Отже, суд вважає, що перевірка вказаних вище фактів та відповідне правове реагування на них посадовими особами в межах своїх повноважень буде сприятиме підтриманню авторитету держави в суспільстві, виховання суспільної думки в дусі законності, правопорядку та недопущення на майбутнє повторення протиправної поведінки певного кола осіб.
За вказаних обставин, суд вважає необхідним для усунення подібних порушень Закону, шляхом винесення додаткової (окремої) постанови, довести викладені обставини до відома начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 вказавши на недбале та безвідповідальне ставлення інспектора прикордонної служби вищої категорії - заступника начальника першого відділення НОМЕР_1 прикордонної застави (з м.д. АДРЕСА_2 ) НОМЕР_2 прикордонної комендатури (з м.д. АДРЕСА_2 ) старшого сержанта ОСОБА_2 до виконання своїх посадових обов'язків, що виразилося в направленні адміністративного матеріалу відносно ОСОБА_1 до суду за відсутності доказів вчинення правопорушення за яке складено адміністративний протокол згідно вимог КУпАП, що є перевищенням наданих законом повноважень та має ознаки складу правопорушень передбачених ст. ст. 172-15 та 172-18 КУпАП, в частині вчинення дій заборонених законодавством України (абз. 17 п. 11 гл. 2 розділу ІІ Інструкції про службу прикордонних нарядів ДПСУ, затвердженої наказом МВС №1261 від 19 жовтня 2015 року).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 245 КУпАП, суд, -
Обставини, викладені в постанові, довести до відома начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 для реагування в межах повноважень та вжиття заходів з метою недопущення в подальшому зазначених порушень норм законодавства, усунення подібних порушень в майбутньому.
Про розгляд постанови повідомити Дубровицький районний суд Рівненської області протягом місяця з дня отримання копії даної постанови та роз'яснити, що залишення посадовою особою без розгляду окремої постанови суду або невжиття заходів до усунення зазначених в ній порушень закону, а так само несвоєчасна відповідь на окрему постанову суду тягне за собою адміністративну відповідальність визначену чинним законодавством.
Посилити контроль на предмет підвищення якості складання та оформлення адміністративних матеріалів про притягнення осіб до адміністративної відповідальності при направленні їх до суду.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення окремої ухвали шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області.
Постанова набирає законної сили з наступного дня після закінчення строку на її оскарження, а у випадку такого оскарження - з дня набрання законної сили рішенням за результатами такого оскарження.
Суддя: підпис.
Згідно з оригіналом.
Суддя Дубровицького
районного суду Тарасюк А.М.