Справа № 446/1044/24 Головуючий у 1 інстанції: Котормус Т.І.
Провадження № 22-ц/811/1384/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
02 жовтня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
секретар судового засідання - Марко О. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 14 березня 2025 року (повний текст рішення складено 24 березня 2025 року) та додаткове рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 31 березня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Львівського районного нотаріального округу Робак Лариса Андріївна про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,
у травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просив визначити йому додатковий тримісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позов мотивований тим, що мати позивача померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а батько 19 вересня 2019 року і заповіту на випадок своєї смерті не складали. Спадкоємцями за законом першої черги є він та його брат, відповідач у справі. З метою реалізації своїх спадкових прав, він звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте йому було відмовлено з тих підстав, що спадкове майно вже зареєстроване за іншим спадкоємцем - ОСОБА_3 . Вказує, що шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини після батьків він пропустив з поважних причин, зокрема через те, що він проживає та працює за межами держави у Іспанії і у зв'язку зі смертю матері, а згодом і батька йому було надано лише три вихідні дні, а тому після похоронів він одразу вимушений був повертатися до Іспанії. Починаючи з 14 лютого 2020 року на території Іспанії, а на території України з 14 березня 2020 року було введено надзвичайний стан через гостру респіраторну хворобу Covid-19, що передбачало закриття пунктів пропуску через державний кордон, а також призупинення консульського прийому громадян з 16 березня 2020 року. Зазначає, що у нього було діагностовано гіпертонічний криз з 06 березня 2021 року по 15 березня 2021 року і він перебував на стаціонарному лікуванні і до 30 квітня 2021 року стан його здоров'я не дозволяв йому пересуватися без стороннього догляду. А 30 грудня 2021 року у нього був діагностований Covid-19 через що 07 січня 2022 року він звертався за невідкладною медичною допомогою і перебував на лікарняному до 11 січня 2022 року. А починаючи з 24 лютого 2022 року повітряний простір над Україною був закритий і всі рейси були скасовані у зв'язку із запровадженням в Україні воєнного стану. У березні 2023 року позивач черговий раз потрапив до лікарні із діагнозом гостра глаукома правого ока і 05 червня 2023 року переніс оперативне втручання та тривалий час продовжував лікування в Іспанії. Крім того, позивач вказує, що йому стало відомо про наявність у матеріалах спадкової справи його заяви від 11 листопада 2019 року про відмову від прийняття спадщини, яку він не підписував. Вказана заява посвідчена секретарем Убинівської сільської ради, однак у цей час він на території України не перебував, а був на своєму робочому місці в Іспанії, а тому він не міг її підписати.
Рішенням Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 14 березня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Львівського районного нотаріального округу Робак Лариса Андріївна про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, відмовлено повністю.
Додатковим рішенням Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 31 березня 2025 року заяву представника ОСОБА_3 - адвоката Мидзки Романа Володимировича про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 21 500 грн 00 коп.
Судові рішення оскаржив ОСОБА_1 , подавши в квітні 2025 року через систему «Електронний суд» одну апеляційну скаргу, яка підписана представником Огородник І. І., в якій просить рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 14 березня 2025 року та додаткове рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 31 березня 2025 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення не врахував, що заяву про відмову від належної позивачу частини спадкового майна на користь відповідача, яка знаходиться в матеріалах спадкової справи, він не підписував, оскільки перебував в момент її складення поза межами України. Враховуючи наведене, місцевий суд не врахував правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року в справі №591/5031/16-ц про те, що доказом не підписання відповідного документа може бути не тільки висновок експертизи. Обставини не підписання позивачем цієї заяви підтверджується показами, наданими секретарем Убинівської сільської ради, яка була допитана судом в якості свідка. При цьому, покази цього свідка, як і покази третьої особи викладено в оскарженому рішення дуже узагальнено та неповно. Не звернув суд уваги і на те, що ці покази не узгоджуються з показами, наданими самим відповідачем. Вказує, що оскільки згадана заява, яка є одностороннім правочином, ним не підписана, відтак такий договір вважається неукладеним, а тому не може бути визнаний недійсним судом за позовом заінтересованої особи. У разі пред'явлення такого позову, в його задоволенні необхідно було би відмовити з підстав обрання позивачем неправильного способу захисту. Тому є необґрунтованими висновки суду, викладені в оскарженому рішенні, в цій частині. Неправильними є висновки суду і про те, що порушення порядку подання заяви про відмову від спадщини, не робить такий правочин нікчемним, адже такий підлягає нотаріальному посвідченню, чого не було зроблено. Також на неправильному застосуванні норм матеріального права ґрунтується висновок суду про те, що оскільки позивач не заявляв позовні вимоги про визнання недійсною заяви про відмову від прийняття спадщини, а також не довів факт непідписання такої заяви (факт неукладення одностороннього правочину), не заявляв вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, яке видано на частину спірного спадкового майна, то пред'явлення ним вимоги про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини, є неналежним способом захисту прав та інтересів і не відповідає принципу процесуальної економії, тобто створює штучне подвоєння судового процесу, та є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Наведене не узгоджується з положеннями ЦК України, які дозволяють звернутися до суду з окремою позовною вимогою про визначення спадкоємцю, який пропустив строк для прийняття спадщини додаткового строку, достатнього для подання ним заяви про прийняття спадщини, без поєднання таких позовних вимог з іншими позовними вимогами. Не враховано судом положення статті 1300 ЦК України. Вказує також на те, що позивачем доведено поважність причин пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини, якими вважає факт його проживання на момент закінчення цього строку поза межами країни у зв'язку з його роботою, запроваджені державами обмежень, пов'язаних із коронавірусною інфекцією, введення в Україні воєнного стану, його тривале лікування. Наведене узгоджується зі сталою та незмінною судовою практикою, викладеною, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23 та Верховним Судом у постановах від 28 березня 2022 року в справі № 750/2158/21 та від 17 листопада 2022 року в справі № 703/1836/20. Щодо додатково рішення зазначає, що таке підлягає скасуванню, оскільки ні заява про його ухваленні, ні докази понесення відповідачем судових витрат стороні позивача відповідачем, в тому числі до електронного кабінету, не надсилались.
В червні 2025 року від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, який підписаний представником ОСОБА_6 , в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, такий мотивований законністю та обґрунтованістю судових рішень суду першої інстанції.
Відзив на апеляційну скаргу містить орієнтовний розмір судових витрат на суму 8 000,00 - 10 000, 00 грн.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, які з'явились до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Судом встановлено, що сторони у справі є рідними братами.
Мати сторін у справі ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а батько ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після їх смерті приватним нотаріусом Робак Л. А. заведено спадкові справі.
Як видно з таких спадкових справ, ОСОБА_3 звернувся до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті матері та після батька ІНФОРМАЦІЯ_3 , де, зокрема, вказав, що крім нього спадкоємцем першої черги є син ОСОБА_1 (позивач у справі).
Водночас, у матеріалах спадкової справи наявні заяви від ОСОБА_1 про відмову від прийняття спадщини після смерті матері та батька на користь брата ОСОБА_7 .. Такі заяви датовані 11 листопада 2019 року і підпис на них посвідчено секретарем Убинівської сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області Смага М. В.
13 травня 2020 року приватним нотаріусом Робак Л. А. було видано свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , за яким усе належне їм майно перейшло до відповідача ОСОБА_3 , з урахуванням частики у спадщині, від якої відмовився син ОСОБА_1
27 вересня 2023 року у м. Хатіва (Іспанія) ОСОБА_1 склав та підписав заяву про прийняття спадщини після смерті матері та після смерті батька, яку адресував приватному нотаріусу Робак Л. А.
Постановою приватного нотаріуса Робак Л. А. від 13 лютого 2023 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину після смерті його батьків, оскільки таке спадкове майно зареєстровано вже за іншим спадкоємцем.
Як убачається з відповіді Державної прикордонної служби України від 31 серпня 2023 року, ОСОБА_1 у період з 01 червня 2019 року по 06 вересня 2023 року в'їжджав в Україну 19 червня 2019 року і виїжджав 22 червня 2019 року, а також в'їжджав в Україну 20 вересня 2019 року та виїжджав 21 вересня 2019 року.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 суду повідомила, що з 2004 року до моменту припинення ради у зв'язку із об'єднанням громад (24 червня 2022 року), вона виконувала функції секретаря Убинівської сільської ради. Вказала, що вона дійсно посвідчувала заяву від імені позивача ОСОБА_1 про відмову від прийняття спадщини після смерті його батьків. Пояснила, що він особисто їй зателефонував та попросив передати таку заяву, яку він підпише, для передачі нотаріусу, оскільки він з братом досягнув домовленості про те, що спадкове майно переходить до брата. Свідок вказала, що заяву дійсно підписував сам позивач, але особисто у неї не був, а вона лише її посвідчила і занесла до приватного нотаріуса Робак Л.А. Також свідок запевнила, що відповідач не просив її про таку послугу, і тим більше, не підписував цю заяву. Загалом свідок погодилася, що порядок підписання заяви було порушено, однак вона вирішила допомогти позивачу, бо давно його знала і він особисто просив її про таку допомогу, а тому не вважала, що спричинить будь-яку шкоду.
Позивач у справі ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 стверджують, що заяв про відмову від прийняття спадщини від 11 листопада 2019 року позивач не підписував, а тому така заява є нікчемною та не породжує будь-яких правових наслідків.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходи з того, що факт непідписання заяв про відмову від прийняття спадщини позивач не довів, а підстави вважати такі нікчемними, відсутні. За таких обставин, визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є неможливим. Також суд вказав на те, що за умов, коли заява про відмову від прийняття спадщини має дефект волі, а строк для прийняття спадщини минув і спадкове майно вже перейшло до інших спадкоємців на підставі свідоцтва про право на спадщину, то належним та ефективним способом захисту цивільного права є, зокрема, визнання недійсним заяви про відмову від прийняття спадщини, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, а також визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Визначити лише додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини не відповідатиме характеру порушеного права та не сприятиме його захисту. А наведені позивачем підстави для визначення додаткового стоку для прийняття спадщини не можуть бути визнані судом, як об'єктивні та непереборні труднощі для подання такої заяви.
Проте з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з такого.
Звертаючи до суду з вказаним позовом ОСОБА_1 просив визначити йому додатковий тримісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері та батька.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не відмовився від неї.
Згідно зі статтею 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Отже, закон розрізняє факти, які свідчать про прийняття спадщини особою, яка на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем, та особою, яка на час відкриття спадщини не проживала (постійно не проживала) зі спадкодавцем.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно із спадкодавцем.
Такі висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 20 січня 2021 року в справі № 752/11156/18-ц, від 13 лютого 2025 року в справі № 309/4235/21.
У цій справі встановлено, що спадкоємець за законом ОСОБА_1 (позивач) на момент відкриття спадщини не проживав із своїми батьками, отже не є таким, що фактично прийняв спадщину.
Водночас відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом зазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо:
1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини;
2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини;
3) ці обставини визнані судом поважними.
Отже, лише якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Водночас необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, проживання у спадковому майні після відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Крім того, оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Подібних висновків, дійшов Верховний Суд України у постановах від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 та Верховний Суд у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через власну пасивну поведінку, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постановах від 04 листопада 2015 року в справі № 6-1486цс15 та від 14 вересня 2016 року в справі № 6-1215цс16, а також правовій позиції Верховного Суду в постановах від 26 березня 2025 року в справі № 522/18483/21, від 09 жовтня 2024 року в справі № 619/2906/23.
При цьому, поважними причинами пропуску строку, з урахуванням конкретних фактичних обставин справи, можуть визнаватись, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо (див. постанову Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 154/3452/23).
А факт перебування на лікуванні в закладі охорони здоров'я не може вважатися безумовною підставою для визначення додаткового строку. Важливими у цьому аспекті є тривалість стаціонарного лікування та ступінь захворювання.
Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 523/4713/19 (провадження № 61-10052св23).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин, який неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
При цьому, сама по собі епідемія захворювання COVID-19 не свідчить про виникнення об'єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у передбачений ЦК строк, оскільки нотаріуси продовжували роботу під час карантинних обмежень, а особиста присутність у нотаріуса за останнім місцем проживання спадкодавця для подачі заяви про прийняття спадщини від спадкоємця законом не вимагається, позивач не була позбавлена можливості засвідчити свою заяву про прийняття спадщини у будь-якого нотаріуса за своїм місцем проживання та надіслати її засобами поштового або електронного зв'язку за місцем відкриття спадщини, а тому поширення територією України гострої респіраторної хвороби COVID-19 не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини (див. постанову Верховного Суду від 22 лютого 2024 року в справі № 755/1886/22).
Поряд з цим, Верховний Суд у постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 953/8112/20 погодився з висновком апеляційного суду про те, що необхідність дотримання карантинних обмежень і запобігання зараженню й поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) створили позивачу перешкоди у тому, щоб своєчасно подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті матері, і те, що позивач є єдиним спадкоємцем матері, яка за життя склала заповіт на його ім'я, є поважними причинами пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 720/744/20 (провадження № 61-3300св24).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) зроблено такі висновки:
«Якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.
Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.
Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв'язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування…».
У справі, що переглядається:
- позивач як на момент смерті матері, так і на момент смерті батька перебував за межами України у зв'язку із його працевлаштуванням на роботу на території Іспанії, проте приїздив на Україну на похорон матері та батька, однак на нетривалий час, а саме максимум на три дні, що з огляду на мету приїзду - участь у похороні, на думку колегії суддів унеможливила подання ним заява про прийняття спадщини у цей період. Колегія суддів враховує і ту обставину, що період його приїзду припадав на вихідні дні;
- з огляду на дату смерті матері ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), строк на прийняття спадщини закінчився у грудні 2019 року, а строк на прийняття спадщини після смерті батька, яка мала місце 19 вересня 2019 року, закінчився у березні 2020 року, а саме 18 березня 2020 року. При цьому, на момент закінчення строку подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька в Україні був запроваджений карантин. Також загальновідомим є факт запровадження суворих карантинних обмежень у зв'язку з поширенням гострої респіраторної хвороби СОVID-19 на території Іспанії, починаючи з грудня 2019 року, зокрема і обмежена робота консульських установ, операторів поштового зв'язку, пасажирського перевезення;
- також встановлено, що позивач тривалий час перебував на лікуванні як протягом строку для подання заяви про прийняття спадщини, так і після закінчення цього строку, а також встановлено, що умови його праці, зокрема, робочий час, тривалість відпустки, не надавали йому можливість звернутися до відповідних органів з метою засвідчення справжності його підпису на заяві про прийняття спадщини, а також її подальшого надіслання до нотаріуса за місце відкриття спадщини;
- після 24 лютого 2022 року, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану на певний час був обмежений в'їзд на території України, відсутність транспортного сполучення з Україною;
- суд першої інстанції не повністю врахував пояснення приватного нотаріуса Робак Л. А. про те, що отримавши заяву відповідача про прийняття ним спадщини, в якій останнім було зазначено іншого спадкоємця - позивача, а також достеменно знаючи, що останній не приїзджав в Україну та не посвідчував заяву про відмову від прийняття спадщини, не з'ясував у позивача його дійсно волю щодо підписання та подання такої заяви, а також не роз'яснив йому можливість надіслати заяву про прийняття спадщини засобами поштового зв'язку, у разі не підтвердженням ним подання заяви про відмову від прийняття спадщини.
Із урахуванням викладеного, надавши належну оцінку поданим доказам, з урахуванням наявності поважних об'єктивних причин пропуску передбаченого законом строку на звернення із заявою про прийняття спадщини, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для визначення позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті матері та батька.
Щодо способу захисту.
Відповідно до частини першої статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною (частина п'ята цієї статті), проте, відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття (частина шоста цієї статті).
Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги (частина друга статті 1274 ЦК України).
За приписами частини п'ятої статті 1274 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 1275 ЦК України, якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну.
Положення цієї статті не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця (частина третя статті 1275 ЦК України).
Питання прийняття спадщини або відмови від її прийняття також врегульовано положеннями пункту 3 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі - Порядок), затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5.
Згідно з підпунктом 3.3 пункту 3 глави 10 розділу II Порядку (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) заяви про прийняття спадщини або відмову від її прийняття подаються спадкоємцем особисто нотаріусу за місцем відкриття спадщини у письмовій формі.
Приймаючи від спадкоємців заяву про прийняття спадщини або про відмову від її прийняття, нотаріус зобов'язаний роз'яснити спадкоємцям їх право на відкликання такої заяви протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу України (підпункт 3.10 пункту 3 глави 10 розділу II Порядку).
До заяви про відкликання поданої заяви про прийняття спадщини або відмову від її прийняття застосовуються такі самі правила реєстрації (підпункт 3.12 пункту 3 глави 10 розділу II Порядку).
Питання реалізації права на відмову від прийняття спадщини на користь іншої особи врегульовано підпунктом 3.27 пункту 3 глави 10 розділу II Порядку, за положеннями якого спадкоємець за заповітом має право відмовитись від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. Якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім'я якої складено заповіт, може відмовитись від прийняття спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем. Спадкоємець за законом має право відмовитись від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги, у тому числі внуків, правнуків, племінників та інших. Спадкоємець, на чию користь була здійснена відмова від права на частку у спадщині, має право відмовитися від її прийняття. Неповнолітня особа може відмовитись від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування. Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування. Приймаючи заяву про відмову від прийняття спадщини, нотаріус роз'яснює спадкоємцю правові наслідки такої відмови.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочин (стаття 202 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі №357/15284/18 (провадження № 61-13518св21) вказано, що «правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов'язки в учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб'єкта; вчиняються суб'єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов'язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків). Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини, відповідно, поділяються на: суворо односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особами. До них відноситься, зокрема, відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини; та такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору».
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 146/1094/21 (провадження № 61-8990св22).
Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20).
З огляду на вказані висновки як відмова від прийняття спадщини (стаття 1273 ЦК України), так і відмова від прийняття спадщини на користь іншої особи (стаття 1274 ЦК України), а також відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини (частина шоста статті 1273 ЦК України) є односторонніми правочинами, які можуть бути визнанні недійсними в судовому порядку.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Усталеним в судовій практиці є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається судом недійсним, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Поряд з цим, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним в силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів (щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину) або ж їх відновлювати (див. пункт 236 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року в справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23)).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом (абзац перший частини першої статті 207 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2025 року в справі № 144/1440/22 (провадження № 61-12561сво24)).
Враховуючи наведене, висновок почеркознавчої експертизи, який позивачем не надано (з чого, в тому числі, виходив суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення), з урахуванням інших установлених фактичних обставин справи, не є єдиним доказом на підтвердження того, що ОСОБА_1 не підписував заяву про відмову від спадщини, так як судами встановлено, що у цей момент він перебував за межами України.
Подібний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року в справі № 591/5031/16-ц (провадження № 61-1983св21) на яку міститься посилання в апеляційній скарзі.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що наявні підстави для визнання такої відмови як одностороннього правочину неукладеним, і як наслідок, про необхідність визнання її недійсною в судовому порядку.
Згідно зі статтею 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.
Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (стаття 1301 ЦК України).
Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути, зокрема: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини, тощо.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 зазначено, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва). За своєю правовою природою вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є самостійним способом захисту прав та/інтересів, передбаченим статтею 1301 ЦК України, на який поширюється позовна давність.
У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11, від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, встановлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав. У приватному праві не передбачено нікчемності для свідоцтва про право на спадщину. В ЦК України закріплено тільки можливість пред'явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва) (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21)).
Касаційний суд вже зауважував, що свідоцтво про право на спадщину по своїй суті не є правочином. Як наслідок до конструкції недійсність свідоцтва про право на спадщину положення ЦК України та інших законів про правочини, зокрема й норми як § 1, так і § 2 глави 16 ЦК України, не можуть бути застосовані. Недійсність документу (свідоцтво про право на спадщину) як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність документу (свідоцтво про право на спадщину) не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2024 року в справі № 209/1235/20 (провадження № 61-4279св23)).
За згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину (стаття 1300 ЦК України).
Передбачені положеннями статей 1300 та 1301 ЦК України правові конструкції «внесення змін до свідоцтва про право на спадщину» та «визнання свідоцтва про право на спадщину» є різними. Недійсність свідоцтва обумовлена певними «вадами», які існували в момент його видачі (зокрема, особа, якій видане свідоцтво, не мала права на спадкування, нікчемність заповіту). Тобто підстава недійсності свідоцтва як документа має існувати в момент його видачі. Підстави внесення змін до свідоцтва не пов'язані з протиправною поведінкою (це можуть бути, зокрема, обставини які існували, але не були відомі усім учасникам спадкових відносин або ж виникли тільки після видачі свідоцтва про право на спадщину). Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину можливе як згідно з рішенням суду, так і за згодою усіх спадкоємців, які прийняли спадщину, натомість визнання свідоцтва недійсним допускається тільки за підставі рішення суду. У ЦК України не визначено підстав внесення змін до свідоцтва про право на спадщину. До них, зокрема, можливо віднести: прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України); прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, однак якому судом визначено додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України); виявлення спадкоємця, який вважається таким, що прийняв спадщину (частини третя та четверта статті 1268 ЦК України), але не отримав свідоцтва про право на спадщину і виявив намір його отримати; виявлення спадкового майна, на яке не було раніше видане свідоцтво про право на спадщину, внаслідок чого частки спадкоємців у спадщині змінилися, зокрема змінився розмір обов'язкової частки у спадщині (стаття 1241 ЦК України); зменшення розміру частки спадкоємця у спадщині за рішенням суду (наприклад, частина перша статті 1241 ЦК України). Виявлення спадкоємця, який вважається таким, що прийняв спадщину, але не отримав свідоцтва про право на спадщину і виявив намір його отримати; виявлення спадкового майна, на яке не було раніше видане свідоцтво про право на спадщину, внаслідок чого частки спадкоємців у спадщині змінилися, є підставою для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, а не визнання його недійсним (див. пункти 99 - 103 постанови Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року в справі № 504/3606/14-ц (провадження № 61-6658сво23)).
Враховуючи висновки наведені у цій постанові щодо безпідставного врахування нотаріусом під час видачі відповідачу свідоцтва про право на спадщину заяви позивача про відмову від неї, а також визначення йому судом додаткового строку для подання заяви про її прийняття, колегія суддів вважає неправильними висновки суду першої інстанції у цій справі щодо обрання позивачем неефективного способу захисту, яким за обставинами цієї справи, вважає обраний позивачем спосіб захисту, а саме, визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Відтак, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.
Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення, або змінити рішення.
За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Оскільки рішення ухвалено внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, таке належить скасувати, з ухваленням нового про задоволення позову.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, з відповідача на користь позивача підлягає сплачений ним за подання позову та апеляційної скарги судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп. та 3 633 грн 60 коп., відповідно.
Щодо додаткового рішення.
Додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
У зв'язку із скасуванням рішення суду першої інстанції, із ухваленням нового про задоволення позову, відповідно, ухвалене щодо судових витрат додаткове рішення підлягає скасуванню.
Наведене узгоджується з роз'ясненнями, викладеними у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі».
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити.
Рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 14 березня 2025 року скасувати, ухвалити нове рішення.
Позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Львівського районного нотаріального округу Робак Лариса Андріївна про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини задовольнити.
Визначити ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тривалістю три місяці з моменту набрання законної сили рішенням суду.
Додаткове рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 31 березня 2025 року скасувати.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2 422 грн 40 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 3 633 грн 60 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 07 жовтня 2025 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич