16 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 742/918/24
провадження № 51-1586 км 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Чернігівського апеляційного суду від 24 березня 2025 року у кримінальному провадженні № 12023270000000284 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23 грудня 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов'язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
Вироком Чернігівського апеляційного суду від 24 березня 2025 року вирок суду першої інстанції скасовано в частині призначеного покарання.
Постановлено новий вирок, яким ОСОБА_7 призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вироком суду встановлено, що 16 жовтня 2023 року ОСОБА_7 , керуючи автомобілем «Lada Granta 21901-010-51», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись в м. Прилуки по вул. Київській зі швидкістю понад 50 км/год, приблизно о 18:45 год., проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, перевищив максимально дозволену швидкість руху, при виникненні небезпеки для руху, яку водій об'єктивно спроможний був виявити, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , 1951 року народження, який перетинав проїзну частину поза межами пішохідного переходу справа наліво відносно руху автомобіля.
Внаслідок ДТП пішохід ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження, які знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті.
У даній дорожній обстановці водій ОСОБА_7 порушив вимоги п.п. 2.3 (б), 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України, що стало причиною настання ДТП і знаходиться в прямому причинному зв'язку з його наслідками.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить змінити вирок апеляційного суду, на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та з покладенням на нього відповідних обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу. Зазначає, що суд залишив поза увагою, що апеляційні скарги прокурором та потерпілою подавалися з мотивів відсутності щирого каяття та невідшкодування збитків потерпілій, однак суд на ці доводи відповідей не надав, натомість при призначенні винному покарання послався на обставини події та дані, що характеризують особу засудженого. Тому вирок апеляційного суду є необґрунтованим. Крім того, суд не взяв до уваги, що ОСОБА_7 під час судового розгляду щиро розкаявся, неодноразово просив вибачення у потерпілої, цивільний позов визнав у повному обсязі та зазначив, що готовий відшкодовувати в силу своїх можливостей. Наведене давало апеляційному суду підстави для звільнення від відбування покарання з випробуванням.
На даний час засуджений повністю відшкодував потерпілій завдану шкоду, що свідчить про щире каяття, потерпіла претензій не має та не заперечує проти призначення покарання, не пов'язаного з позбавленням волі.
Позиції інших учасників судового провадження
Потерпіла ОСОБА_9 надіслала до суду касаційної інстанції заяву, в якій підтвердила, що засуджений вибачився перед нею, відшкодував шкоду в повному обсязі, а тому вона його вибачила і не заперечує проти призначення покарання, не пов'язаного з позбавленням волі.
Засуджений та його захисник у судовому засіданні підтримали скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор у суді касаційної інстанції заперечувала проти задоволення скарги.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При перевірці доводів, наведених у скарзі, касаційний суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Мотиви суду
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються.
Доводи захисника зводяться до незгоди з вироком апеляційного суду в частині призначеного засудженому покарання, а саме незастосуванні положень ст. 75 КК України.
Відповідно до статей 50, 65 цього Кодексу особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виправлення, як мета покарання це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.
Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують та обтяжують.
При цьому повноваження суду (його права та обов'язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Тобто, призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Цей інститут означає випробування особи впродовж іспитового строку та скасування звільнення у випадку, якщо засуджений не виконує покладених на нього обов'язків і не демонструє бажання стати на шлях виправлення.
Отже, вирішуючи питання про справедливість застосованого обмеження прав і свобод засудженого, апеляційний суд зобов'язаний урахувати всі обставини, що мають правове значення з огляду на загальні засади, мету покарання та принцип індивідуалізації. Прийняте рішення належить умотивувати відповідно до ст. 370 КПК України. Висновок про застосування чи відмову у застосуванні ст. 75 КК України й можливість виправлення винуватої особи без ізоляції від суспільства має бути переконливим і базуватися на конкретних даних, наявних у справі.
При цьому вирок апеляційного суду має відповідати вимогам статей 370 та 420 КПК України. Цих вимог апеляційний суд дотримався.
Із оскаржуваного вироку вбачається, що апеляційний суд належним чином дослідив усі обставини, що за законом мають правове значення, та дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України, внаслідок чого скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та постановив у цій частині свій вирок, яким призначив засудженому покарання у виді позбавлення волі, пов'язаного з реальним його відбуванням.
Обираючи ОСОБА_7 покарання, суд взяв до уваги дані про особу винного, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, неодружений, не працює, за місцем проживання та останнього місця роботи характеризується позитивно.
У той же час апеляційний суд дійшов переконання, що наведені дані про особу засудженого із визнанням судом першої інстанції обставиною, що пом'якшує покарання, - щирого каяття не буде справедливим та не відповідатиме його меті - виправленню та попередженню вчинення нових злочинів.
При цьому апеляційний суд зазначив, що місцевий суд не надав належної оцінки тому, що ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин, внаслідок якого сталася смерть людини, він хоча і характеризується позитивно, проте офіційно ніде не працює, неодружений, на утриманні дітей не має, а отже у нього відсутні міцні соціальні зв'язки. На час апеляційного розгляду засуджений не намагався здійснити будь-яких заходів по відшкодуванню потерпілій завданої шкоди. Також суд взяв до уваги думку потерпілої, яка просила призначити винному покарання, пов'язане із позбавленням волі. І хоча позиція потерпілої сторони у даній категорії справ не є визначальною при призначенні покарання, проте суд касаційної інстанції неодноразово наголошував на тому, що думка всіх сторін повинна бути почута в суді та їй має бути надана відповідна оцінка поряд з іншими даними, які мають значення для визначення виду та розміру покарання.
Обґрунтовуючи вид та розмір призначеного ОСОБА_7 покарання, апеляційний суд взяв до уваги, що скоєний злочин має підвищену суспільну небезпечність, адже порушення правил безпеки дорожнього руху особами, що керують транспортними засобами, які є джерелом підвищеної небезпеки, можуть створювати загрозу життю та здоров'ю всіх учасників дорожнього руху - водіїв, пасажирів транспортних засобів та пішоходів.
У касаційній скарзі захисник, мотивуючи можливість призначення покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, посилається наповне відшкодування шкоди, завданої потерпілій, що, на думку захисника, свідчить про щире каяття засудженого. А тому він вважає це підставою для зміни вироку апеляційного суду та призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 75 КК України.
Касаційний суд звертає увагу, що висновки суду мають ґрунтуватися на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення рішення, а саме на відомостях про вчинений особою злочин, посткримінальну поведінку та її характеристику, спосіб життя, соціальні зв'язки, поведінку до, в момент та після вчинення кримінального правопорушення, соціально-демографічні властивості та соціально-психологічну характеристику. Також слід врахувати ознаки, які характеризують особистісні прояви в основних сферах життєдіяльності, та зважити на спрямованість і мотиви протиправної поведінки.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційними скаргами, обґрунтовано врахував посткримінальну поведінку обвинуваченого, який вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнав лише в суді під тиском наявних доказів, жодних дій щодо виправлення ситуації не вживав, не приїхав до лікарні, щоб поцікавитися станом потерпілого та допомогти матеріально, шкоду завдану злочином не відшкодував, що свідчить про недостатнє усвідомлення засудженим протиправного характеру вчиненого ним діяння та його наслідків у вигляді смерті людини. При цьому суд взяв до уваги усі дані про особу винного, на які посилається захисник, та зазначив, що вони є даними про особу та не є обставинами, які істотно знижують ступінь тяжкості скоєного чи ступінь суспільної небезпечності особи, а тому не є обставинами, що пом'якшують покарання.
Обставини, що пом'якшують покарання, повинні бути не лише формальними, а мають стосуватися конкретних ознак складу кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується засуджений, а також обставин його вчинення, безпосередньо впливаючи на суспільну небезпеку кримінального правопорушення, та/або особи, яка його вчинила. Окрім того, необхідно встановити, що відповідні пом'якшуючі обставини істотно знизили суспільну небезпечність вчиненого злочину.
Лише проаналізувавши всі зазначені обставини, суд може дійти висновку про наявність або відсутність підстав для застосування до особи звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням.
Крім того слід зауважити, що встановлення наявності чи відсутності нових обставин, які впливають на призначення покарання, належить до тих питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку з огляду на положення ст. 368 КПК України. Тобто, наведене не є компетенцією касаційного суду з огляду на ст. 433 цього Кодексу. А тому наведені у касаційній скарзі дії засудженого після ухвалення вироку апеляційного суду не можуть свідчити про незаконність такого вироку та не є підставою для його зміни, як про це пише захисник.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції належним чином оцінив і врахував усі обставини, які за законом мають правове значення, та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі із реальним його відбуванням. Підстав для застосування до засудженого положень ст. 75 КК України судом не встановлено. З таким висновком погоджується і суд касаційної інстанції.
Суд вважає, що призначене покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості кримінального правопорушення, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судового рішення, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв'язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.
З цих підстав суд ухвалив:
Вирок Чернігівського апеляційного суду від 24 березня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3