16 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 521/18716/20
провадження № 51-3969 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора ОСОБА_4 на вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 10 липня 2025 року в кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22020160000000118 по обвинуваченню
ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеси, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 305, ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК України),
встановив:
За вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2024 року ОСОБА_5 визнано винуватим у скоєні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 305, ч. 1 ст. 309 КК України, та призначено йому покарання: за ч. 1 ст. 309 КК України у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; за ч. 2 ст. 305 КК України, із застосуванням ч. 2 ст. 59, ст. 69 КК України, у виді штрафу в розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, без застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_5 остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян без конфіскації майна. Вирішено питання щодо запобіжного заходу, процесуальних витрат та речових доказів.
За обставин, детально наведених у вироку місцевого суду, ОСОБА_5 у вересні 2020 року, більш точного часу не встановлено, знаходячись на території Держави Ізраїль (точне місце не встановлене), за невстановлених обставин придбав особливо небезпечні наркотичні засоби - канабіс та смолу канабісу, які у подальшому з метою приховування від митного контролю загорнув у шкарпетки, заховав їх у лівий кросівок червоного кольору з логотипом «КАРРА» та помістив до своєї валізи жовтого кольору серед інших особистих речей, з метою їх подальшого незаконного переміщення з Держави Ізраїль до м. Одеси (Україна) з приховуванням від митного контролю.
11 вересня 2020 року, більш точного часу не встановлено, ОСОБА_5 , реалізовуючи свій умисел, направлений на контрабандне переміщення через митний кордон України особливо небезпечних наркотичних засобів - канабісу та смоли канабісу, попередньо здавши для авіаційного перевезення відповідним службам аеропорту свій багаж - валізу жовтого кольору за №ТК 580364, у якій серед його особистих речей знаходилися заховані шкарпетках вищезазначені заборонені речовини, вилетів з м. Тель-Авів авіарейсом № ТК - 0791 сполученням «Тель-Авів-Стамбул» авіакомпанії «TURKISH AIRLINES», де в той же день, о 08:07 год, здійснив пересадку на літак, слідкуючий авіарейсом №ТК-0465 сполученням «Стамбул-Одеса» авіакомпанії «TURKISH AIRLINES».
Надалі, 11 вересня 2020 року о 09:00 год, ОСОБА_5 прибув до Міжнародного аеропорту «Одеса», пройшовши митний кордон України по «зеленому коридору». Однак, з невстановлених причин багаж ОСОБА_5 - валіза жовтого кольору, у якій серед його особистих речей знаходилися приховані від митного контролю особливо небезпечні наркотичні засоби канабіс та смола канабісу, до Міжнародного аеропорту «Одеса» не надійшов, про що ОСОБА_5 повідомив службу розшуку вантажу ТОВ «Скай Сервіс».
16 вересня 2020 року о 09:06 год до Міжнародного аеропорту «Одеса» літаком авіакомпанії «TURKISH AIRLINES» авіарейсом № ТК - 0465 сполученням «Стамбул - Одеса» надійшов багаж ОСОБА_5 , а саме валіза жовтого кольору без назви,
Надалі, 17 вересня 2020 року о 11:40 год ОСОБА_5 прибув до Міжнародного аеропорту «Одеса» для отримання свого багажу - валізи жовтого кольору, у зв'язку з чим звернувся до служби розшуку загубленого багажу ТО В «Скай сервіс». Після чого, об 11:43 год діючи умисно, реалізуючи свій злочинний умисел на контрабанду особливо небезпечних наркотичних засобів - канабісу та смоли канабісу, слідуючи із зони митного контролю Міжнародного аеропорту "Одеса" обрав смугу спрощеного митного контролю, тим самим своїми діями задекларував відсутність у нього предметів, заборонених до переміщення через митний кордон України або обов'язкових для декларування, внаслідок чого незаконно перемістив через митний кордон України з приховуванням від митного контролю у міжнародному пункті пропуску для повітряного сполучення «Міжнародний аеропорт «Одеса» Одеської митниці Держмитслужби (Міжнародний аеропорт «Одеса») особливо небезпечні наркотичні засоби, обіг яких заборонено - канабіс, масою у висушеному стані 1,49 г, захований у шкарпетки чорного кольору в різнокольорову крапку, та смолу канабісу, масою 1,80 г, заховану у шкарпетки коричневого кольору, які в свою чергу були заховані у лівий кросівок червоного кольору з логотипом «KAPPA», не задекларувавши зазначені речовини у встановленому порядку при здійсненні митного контролю.
У той же день, у період з 12:30 год до 12:55 год, у ході митного контролю ОСОБА_5 , під час проведення митного огляду його дорожньої валізи жовтого кольору, співробітниками митної та прикордонної служб серед його особистих речей виявлено приховані у вищевказаний спосіб особливо небезпечні наркотичні засоби - канабіс, масою у висушеному стані 1,49 г та смолу канабісу, масою 1,80 г, які він незаконно перемістив через митний кордон України з приховуванням від митного контролю.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 10 липня 2025 року апеляційну скаргу прокурора задовольнив частково, клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 задовольнив, а вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2024 року - скасував у частині засудження за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України. Звільнив ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строку давності. Кримінальне провадження стосовно ОСОБА_5 у частині обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, - закрив у зв'язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності. Виключив з мотивувальної та резолютивної частини вироку висновки суду щодо застосування ст. 70 КК України. У решті вирок залишив без змін.
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_4 посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, зазначає, що суди:
? застосовуючи ст. 69 КК України, дійшли безпідставного висновку про призначення штрафу в розмірі, який не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення;
? необґрунтовано зазначили у рішеннях про утримання ОСОБА_5 хворої матері-пенсіонерки, що не підтверджується фактичними обставинами;
? дійшли помилкового висновку про наявність у обвинуваченого щирого каяття та повного визнання ним вини, оскільки останній визнав вину лише перед судовими дебатами;
? безпідставно не застосували додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Пунктом 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновки судів щодо визнання винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 305 КК України, правильності кваліфікації його дій, а також щодо закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, у зв'язку із звільненням від кримінальної відповідальності, в касаційному порядку не оспорюються.
Оцінюючи обґрунтованість доводів касаційної скарги прокурора, Суд враховує наступне.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Згідно із ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині КК України.
Тобто застосування ст. 69 КК України передбачає наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
Питання призначення покарання та звільнення від його відбування визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Разом із тим, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Так, у постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, який, призначаючи ОСОБА_5 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні хвору матір-пенсіонерку 1944 року народження та двох малолітніх дітей.
Крім того, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_5 покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, урахував обставини, які пом'якшують покарання, а саме: повне визнання вини, відсутність тяжких наслідків, є особою працездатного віку, щире каяття у скоєному, зробив для себе позитивні висновки.
До того ж суд урахував відсутність обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання.
Водночас суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що з урахуванням наявності кількох обставин, які відповідно до ст. 66 КПК України пом'якшують покарання, конкретних обставин та ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для застосування до обвинуваченого положень ст. 69 КК України та призначення ОСОБА_5 основного покарання у вигляді штрафу в розмірі, який відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення.
Щодо доводів касаційної скарги, що суди дійшли помилкового висновку про наявність у обвинуваченого щирого каяття та повного визнання ним вини, оскільки останній визнав вину лише перед судовими дебатами, а також необґрунтовано зазначили у рішеннях про утримання ОСОБА_5 хворої матері-пенсіонерки, що не підтверджується фактичними обставинами
Колегія суддів звертає увагу, що системний аналіз кримінального закону свідчить про те, що щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, як до внесення відомостей до ЄРКП (наприклад, при з'явленні із зізнанням), так і після їх внесення, на досудовому розслідуванні або під час розгляду справи у суді. Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом'якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, головне встановити фактори, які б свідчили про справжність, щирість каяття.
Так, як убачається із вироку місцевого суду, обвинувачений ОСОБА_5 у суді першої інстанції вину в пред'явленому йому обвинуваченні визнав у повному обсязі та підтвердив обставини вчинення кримінального правопорушення, викладені в обвинувальному акті та погодився з правовою кваліфікацією своїх дій.
Крім того, суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими доводи прокурора з приводу висновків місцевого про утримання ОСОБА_5 хворої матері-пенсіонерки, вказавши на те, що всі документи на підтвердження даних про особу обвинуваченого, які в тому числі, опосередковано висвітлюють його спосіб життя, наявні в матеріалах провадження та місцевим судом надана їм відповідна оцінка.
Отже, доводи прокурора в цій частині є необґрунтованими.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що суди безпідставно не застосували додаткове покарання у виді конфіскації майна
Так, відповідно до положень ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині Кримінального кодексу.
Корисливим тяжким або особливо тяжким злочином може бути визнаний будь-який із злочинів, визначених у частинах 4 чи 5 ст. 12 КК України, якщо його вчинено із корисливих спонукань. Під корисливими спонуканнями слід розуміти бажання винного одержати внаслідок вчинення злочину матеріальні блага для себе або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків або досягти іншої матеріальної вигоди.
Як убачається із оскаржуваних судових рішень, ні досудовим слідством, ні судом наявність у ОСОБА_5 корисливого мотиву при контрабанді наркотичного засобу не встановлено.
У зв'язку з цим суди дійшли слушного висновку про те, що застосування у цьому випадку додаткової міри покарання за ч. 2 ст. 305 КК України у виді конфіскації майна навіть за умови, що воно передбачено санкцією цієї статті як обов'язкове, є безпідставним.
Тож, доводи прокурора в цій частині також є необґрунтованими.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що рішення місцевого суду про призначення ОСОБА_5 покарання із застосуванням ст. 69 КК України прийнято судом з дотриманням вимог закону України про кримінальну відповідальність та даних про особу обвинуваченого.
У зв'язку з тим, що в касаційній скарзі прокурора відсутнє достатнє обґрунтування неможливості застосування ст. 69 КК України до засудженого, Суд вважає, що призначене покарання не порушує загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, і не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування.
Тож, касаційна скарга прокурора не містить конкретного обґрунтування істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, які перешкодили чи могли перешкодити судам першої та апеляційної інстанцій ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення статей 412 - 414 КПК України, а відтак й необхідності скасування чи зміни судових рішень на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК України.
Ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Оскільки з касаційної скарги прокурора та копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_4 на вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 10 липня 2025 року стосовно ОСОБА_5 відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3