08 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 757/15194/24
провадження № 61-4678св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Міністерство юстиції України,
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чигирін Андрій Олегович, ОСОБА_2 , державний реєстратор відділу «Центр надання адміністративних послуг» Мостиської міської ради Львівської області Луцик Наталія Іванівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Подольський Вадим Олегович, на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2024 року у складі судді Шролик І. С. та постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2025 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказувала на те, що 02 серпня 2023 року між нею та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу квартири, згідно з яким вона купила квартиру АДРЕСА_1 . За умовами цього договору продавець гарантує, що відчужувана квартира не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення, не є предметом обтяження чи обмеження (пункт 1.4 договору). На підставі цього договору приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чигрін А. О. провів реєстрацію об'єкта нерухомого майна за нею.
У березні 2024 року з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно їй стало відомо, що рішенням Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України, прийнятим на підставі наказу Міністерства від 30 жовтня 2023 року, скасовано/анульовано її речове право на вказану квартиру.
Наказом Міністерства юстиції України від 30 жовтня 2023 року № 3785/5 «Про задоволення скарги», серед іншого, визнано прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анульовано рішення про державну реєстрацію прав від 02 серпня 2023 року № 68707421 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чигріна А. О., яким зареєстровано її (позивачки) право на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 .
Підставою для прийняття зазначеного наказу стала скарга державного реєстратора Відділу «Центр надання адміністративних послуг» Мостиської міської ради Львівської області Луцик Н. І. про неправомірне використання її ідентифікаторів доступу до Реєстру від 18 жовтня 2023 року. У скарзі йдеться про те, що прийняте нею рішення від 30 травня 2023 року № 67799685 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4622410100:04:003:0025 використано для припинення запису про обтяження від 09 грудня 2020 року № 40997995 квартири АДРЕСА_1 .
Зазначала, що відповідач пропустив строк для розгляду повідомлень (скарги), який передбачає негайний її розгляд, також пропустив строк подачі скарги за реєстраційною дією від 30 травня 2023 року, оскільки скарга подана 18 жовтня 2023 року, а тому мала бути залишена без розгляду.
Крім того, порушено колегіальний порядок розгляду скарги, без її (позивачки) участі, чим позбавлено її права надати пояснення по суті скарги.
Також відповідач вийшов за межі наданих дискреційних повноважень, оскаржуваний наказ прийнятий з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон). В оскаржуваному наказі не встановлено порушень законодавства, допущених приватним нотаріусом при прийнятті рішення про державну реєстрацію правочину купівлі-продажу від 02 серпня 2023 року.
Зазначала, що оскаржуваним наказом вирішено питання про її право власності, незважаючи на те, що правочин купівлі-продажу не оскаржувався та не визнаний судом недійсним.
За таких обставин ОСОБА_1 просила суд визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 30 жовтня 2023 року № 3785/5 «Про задоволення скарги».
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 березня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що наказ Міністерства юстиції України від 30 жовтня 2023 року № 3785/5 «Про задоволення скарги» прийнято з дотриманням вимог Закону, Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128.
Рішення нотаріуса № 68707421 про реєстрацію договору купівлі-продажу 02 серпня 2023 року правомірно анульовано, оскільки прийнято з порушенням загальних засад державної реєстрації прав, визначених пунктом 1 частини першої статті 3 Закону щодо гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що випливає з факту незаконності рішення про державну реєстрацію прав від 30 травня 2023 року № 67799685 в частині припинення запису про обтяження на квартиру.
Суди не встановили порушення права позивача на мирне володіння майном, оскаржуваним наказом, яке захищене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У квітні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Подольський В. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що державний реєстратор Луцик Н. І. порушила строк звернення зі скаргою (повідомленням) про виявлений нею факт використання її ідентифікатора доступу до Державного реєстру прав іншими особами. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що державному реєстратору Луцик Н. І. стало відомо про несанкціонований доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно іншими особами саме 18 жовтня 2023 року і про те, що вона не могла дізнатися про вказані обставини раніше. Відповідач не дотримався вимог законодавства щодо розгляду скарги (повідомлення) державного реєстратора Луцик Н. І. У відповідача були відсутні підстави для розгляду вказаної скарги по суті.
Суди попередніх інстанцій не врахували процедурні порушення розгляду скарги Міністерством юстиції України, на яке покладено обов'язок забезпечення участі заінтересованих осіб у розгляді скарги шляхом належного повідомлення з метою реалізації їхнього права на захист, подання відповідних пояснень. Відповідачем порушено право позивача на участь при розгляді скарги державного реєстратора.
Оскаржуваний наказ Міністерством юстиції України не містить підтвердження факту використання ідентифікаторів доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав іншими особами.
Скарга державного реєстратора оформлена без дотримання вимог, визначених законом.
Рішення про державну реєстрацію прав від 02 серпня 2023 року № 68707421 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чигріна А. О. не було предметом скарги (повідомлення) державного реєстратора Відділу «Центр надання адміністративних послуг» Мостиської міської ради Львівської області Луцик Наталії Іванівни від 18 жовтня 2023 року, а ухвала Оболонського районного суду міста Києві від 01 грудня 2020 року у справі № 756/15431/20, на яку відповідач посилається у відзиві, не були визначені в оскаржуваному наказі серед підстав для скасування рішення від 02 серпня 2023 року. Тому в діях відповідача вбачається порушення частини першої та сьомої статті 37 Закону. Відповідач, приймаючи оспорюваний наказ, вийшов за межі розгляду скарги.
Міністерство юстиції України, анулювавши рішення про державну реєстрацію прав від 02 серпня 2023 року № 68707421 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чигріна А. О., фактично вирішило спір про право, позбавивши позивача права власності на нерухоме майно.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 02 травня 2023 року у справі № 910/16665/21, від 10 січня 2024 року у справі № 520/13239/20, від 02 лютого 2022 року у справі № 923/128/19, від 22 серпня 2023 року у справі № 910/4088/22, від 11 жовтня 2019 року у справі № 810/1701/18, від 15 серпня 2019 року у справі № 826/3539/17, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини шостої статті 37 Закону у взаємозв'язку з пунктом 1 частини першої статті 3, частини восьмої статті 18, статті 24 цього Закону та статтями 204 та 321 ЦК України; щодо застосування частини третьої статті 37 Закону у взаємозв'язку з пунктом 16 постанови Кабінету Міністрів України від 06 березня 2022 року № 209 «Деякі питання державної реєстрації та функціонування єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану»; щодо застосування частини четвертої статті 37 Закону у взаємозв'язку з пунктом 5 Порядку № 1128 при з'ясуванні питання скасування відповідачем реєстраційної дії, яка не була предметом розгляду поданої скарги; щодо застосування пунктів 2 та 8 Порядку № 1128 при розгляді скарги (повідомлення), за результатом якої вбачається можливе порушення прав та законних інтересів заінтересованої особи, у тому числі, можливе скасування реєстраційної дії, якою засвідчено речове право особи на певний об'єкт (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
У травні 2025 року до суду від Міністерства юстиції України надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.
На обґрунтування доводів відзиву заявник вказав, що посилання у касаційній скарзі на висловлені у постановах Верховного Суду правові висновки є безпідставним, оскільки правовідносини у наведених справах не є релевантними до цієї справи. Вказані висновки стосуються саме колегіального розгляду скарги та щодо законодавства у іншій редакції. Крім того, наведені позивачкою постанови не містять жодних висновків щодо застосування пункту 8 Порядку № 1128, саме у відповідності до якого відбувався розгляд скарги.
Заявник також вказав про безпідставність посилань у касаційній скарзі на втручання у мирне володіння майном, оскільки, приймаючи спірний наказ № 3785/5, Міністерство юстиції України лише здійснювало свої контролюючі функції у сфері державної реєстрації та не втручалося (і не могло втручатися) у ті правочини, які стали підставою для набуття права власності за позивачкою.
Тобто, розглядаючи повідомлення державного реєстратора про виявлений ним факт використання його ідентифікаторів доступу до Державного реєстру прав іншими особами, Міністерство юстиції України не надавало оцінку тим договорам чи іншим правочинам, які стали підставою для набуття за позивачкою права власності на спірне нерухоме майно.
Доводи касаційної скарги щодо порушення строків оскарження рішень спростовується обставинами справи та законодавством України.
При прийнятті оскаржуваного наказу Міністерство юстиції України діяло в межах наданих повноважень та у визначений законом спосіб
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2025 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/2546/22 (провадження № 12-43гс24).
Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року поновлено касаційне провадження у справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 01 грудня 2020 у справі № 756/15431/20, залишеною без змін в порядку апеляційного перегляду, з метою забезпечення кримінального провадження № 12020100050003227 від 21 травня 2020 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 190, частиною першою статті 365-2 КК України накладено арешт на майно, яке було предметом злочинного посягання та визнано речовим доказом, на квартиру АДРЕСА_1 , яка на праві власності зареєстрована за ОСОБА_2 , шляхом заборони розпорядження та відчуження. Обтяження зареєстровано у Державному реєстріречових прав на нерухоме майно 09 грудня 2020 року № 40997995 .
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, рішенням державного реєстратора відділу «Центр надання адміністративних послуг» Мостиської міської ради Львівської області Луцик Н. І. від 30 травня 2023 року за індексним номером № 67799685 припинено запис про обтяження квартири.
02 серпня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . На підставі рішення № 68707421 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чигріним А. О. 02 серпня 2023 року проведена державна реєстрація переходу права власності на квартиру від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 . Також внесено зміни до розділу № 2149022480000, відкритого на квартиру, а саме: додано відомості про ціну нерухомого майна, встановлену у договору, та змінено адресу квартири.
18 жовтня 2023 року до Міністерства юстиції України надійшла скарга державного реєстратора Відділу «Центр надання адміністративних послуг» Мостиської міської ради Львівської області Луцик Н. І. вх. № 161452-33-23 щодо державної реєстрації, проведеної з використанням її ідентифікаторів доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в якій ОСОБА_4 посилалась на те, що вона дізналася про те, що прийняте нею рішення від 30 травня 2023 року № 67799685 щодо іншого об'єкта нерухомості, використано для припинення запису про обтяження № 40997995 від 09 грудня 2020 року на квартиру АДРЕСА_1 .
Зі скарги державного реєстратора та доданих документів встановлено, що державний реєстратор Відділу «Центр надання адміністративних послуг» Мостиської міської ради Львівської області Луцик Н. І. не приймала рішення про скасування обтяження, під цим номером реєстраційної дії вона приймала рішення щодо іншого об'єкта нерухомого майна (земельної ділянки з кадастровим номером 4622410100:04:003:0025).
Міністерством юстиції України 20 жовтня 2023 року надіслано до ДП «Національні інформаційні системи» лист № 138086/161452-33-23/33.1.1 щодо надання інформації за скаргою ОСОБА_4 .
Листом № 4949/04-11 ДП «Національні інформаційні системи» 27 жовтня 2023 року повідомлено про несанкціонований доступу невстановлених осіб до Державного реєстру речових прав, через ураження комп'ютера користувача шкідливим програмним забезпеченням й отриманням зловмисниками повного контролю над ним, у наслідок нехтування користувачем рекомендацій з дотримання кібергігієни та договірних технічних вимог до комп'ютерного робочого місця, призначеного для роботи з Єдиних та Державних реєстрів, створення та функціонування яких належить до компетенції Міністерства юстиції України…».
Згідно із наказом Міністерства юстиції України прийняло № 3785/5 «Про задоволення скарги» від 30 жовтня 2023 року задоволено скаргу державного реєстратора Відділу «Центр надання адміністративних послуг» Мостиської міської ради Львівської області Луцик Наталії Іванівни від 18 жовтня 2023 року.
Визнано прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анульовано рішення про державну реєстрацію прав від 30 травня 2023 року № 67799685 державного реєстратора Відділу «Центр надання адміністративних послуг» Мостиської міської ради Львівської області Луцик Н. І. в частині припинення запису про арешт № 40997995.
Визнано прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анульовано рішення про державну реєстрацію прав від 02 серпня 2023 року № 68707421 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чигріна А. О.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
У справі, що переглядається, спір між сторонами виник з приводу законності прийнятого Міністерством юстиції України наказу № 3785/5 від 30 жовтня 2023 року «Про задоволення скарги» та анулювання державної реєстрації про скасування обтяження на спірну квартиру та скасування реєстрації її подальшого відчуження.
Щодо способу захисту права
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2025 року в справі № 910/2546/22 (провадження № 12-43гс24) зауважила, що «за змістом абзацу другого частини третьої статті 26 Закону у чинній редакції в разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, відповідні права припиняються. У разі якщо в Реєстрі, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав».
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказала, що «чинний абзац третій частини третьої статті 26 Закону містить вказівку на те, що в разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, відповідні права повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Мін'юсту, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Мін'юсту. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Реєстрі, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Отже, якщо суд дійшов висновку, що речове право позивача було порушене та підлягає поновленню зі скасуванням рішення Мін'юсту, прийнятого згідно з пунктом 1 частини сьомої статті 37 Закону, посадова особа Мін'юсту на підставі судового рішення повинна повернути таке право позивача у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації на користь позивача змін чи набуття зазначеного речового права».
З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2025 року в справі № 910/2546/22 (провадження № 12-43гс24), до закінчення розгляду якої було зупинено касаційне провадження у цій справі, вважала за необхідне відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09 серпня 2023 року у справі № 910/18929/21 та від 17 квітня 2024 року у справі № 640/14353/19, про те, що позовна вимога про оскарження наказу Мін'юсту в разі її задоволення не приводить до повного захисту прав позивача, а судове рішення про визнання незаконним чи про скасування такого наказу само собою не може бути підставою для державної реєстрації речових прав, оскільки з урахуванням конкретних обставин справи таку вимогу можна інтерпретувати як спрямовану на введення позивача у володіння шляхом державної реєстрації відповідного речового права на підставі судового рішення згідно з положеннями частини третьої статті 26 Закону.
Відтак Велика Палата Верховного Суду виснувала, що зазначена вимога не має щоразу розцінюватись судами як неналежний спосіб захисту з відмовою в її задоволенні виключно з формальних міркувань.
Крім того, висловлюючись щодо складу сторін спору, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2025 року в справі № 910/2546/22 виснувала, що «…беручи до уваги, що у вказаному вище спорі вирішуватиметься юридична доля майнових прав та інтересів Особа 1, а також виходячи з правової природи спірних відносин, саме до цієї особи мають бути звернуті матеріально-правові вимоги позивачів, які здатні ефективно захистити порушені, на їх думку, права оренди та суборенди земельних ділянок, про що йтиметься в наступному розділі цієї постанови.…Мін'юст не може бути єдиним відповідачем у цьому випадку незалежно від доводів та підстав позову, оскільки з ним у позивачів відсутній спір про речові права…».
Колегія суддів враховує, що у справі, яка переглядається, Мін'юст є єдиним відповідачем, водночас зауважує про те, що саме позивач ОСОБА_1 є особою, яку було позбавлено володіння майном на користь попереднього володільця на підставі оспорюваного наказу Мін'юсту, в межах цього процесу до неї не звернуті будь-які матеріально-правові вимог.
За таких обставин Верховний Суд не бере до уваги висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2025 року в справі № 910/2546/22 висновки щодо суб'єктного складу сторін спору.
Щодо спору по суті
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з положеннями статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частин першої та другої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону).
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону). Тобто державна реєстрація права власності (зокрема, нерухомого майна) закріплена законом як складовий елемент процедури набуття права власності.
Водночас Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», крім визнання та підтвердження державою таких прав, також спрямований на їх захист.
Положеннями пункту 1 частини першої статті 3 Закону передбачено, що загальними засадами державної реєстрації прав є зокрема гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
Оскарження рішення, дії або бездіяльності державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав до Міністерства юстиції України є додатковим механізмом захисту права власності. Таке оскарження може бути оперативним механізмом захисту державою порушених помилковими діями та рішеннями державного реєстратора прав власника, однак не може підміняти собою судовий розгляд.
Міністерство юстиції України оцінює помилковість дій та рішень державного реєстратора, однак не досліджує помилки або протиправні дії скаржника, інші аспекти захисту прав власника нерухомого майна. Тобто Міністерство юстиції України оцінює законність проведеної державним реєстратором адміністративної процедури, а не вирішує по суті спір.
Міністерство юстиції України у межах своїх повноважень здійснює контроль у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Правові засади та процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно врегульовано окрім Закону також Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.
Порядок та процедура розгляду скарг на рішення дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав визначено статтею 37 Закону та Порядком розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128.
Частиною першою статті 37 Закону встановлено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов'язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Міністерство юстиції України розглядає, серед іншого, скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав.
Законом України від 03 травня 2023 року № 3103-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення непорушності майнових прав» внесено зміни до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та унормовано повноваження Міністерства юстиції України щодо прийняття рішень у разі встановлення порушень при проведенні державної реєстрації прав на нерухомість. Зокрема, до повноважень Міністерства юстиції України, його територіальних органів віднесено визнання прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювання рішення державного реєстратора (про державну реєстрацію прав, про зупинення державної реєстрації прав, про зупинення розгляду заяви або про відмову в державній реєстрації прав), анулювання рішення територіального органу Міністерства юстиції України (пункт 1 частини сьомої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Пунктом 1 частини сьомої статті 37 Закону в редакції Закону України № 3103-ІХ, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що в разі задоволення скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав або підтвердження факту використання ідентифікаторів доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав іншими особами Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають рішення про визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора (про державну реєстрацію прав, про зупинення державної реєстрації прав, про зупинення розгляду заяви або про відмову в державній реєстрації прав), анулювання рішення територіального органу Міністерства юстиції України.
Підставами для визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є, зокрема, такі обставини, коли Міністерством юстиції України встановлено, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав з порушенням загальних засад державної реєстрації прав, визначених пунктами 1, 2-1, 4 частини першої статті 3 цього Закону. У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну засаду державної реєстрації прав (з посиланням на відповідне положення цього Закону), з порушенням якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав.
Установивши, що рішення нотаріуса № 68707421 про реєстрацію договору купівлі-продажу 02 серпня 2023 року прийнято з порушенням загальних засад державної реєстрації прав, визначених пунктом 1 частини першої статті 3 Закону щодо гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, з огляду на факт незаконності прийнятого рішення про державну реєстрацію прав від 30 травня 2023 року № 67799685 державного реєстратора Луцик Н. І. в частині припинення запису про арешт спірної квартири № 40997995, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність наказу Міністерства юстиції України від 30 жовтня 2023 року № 3785/5 «Про задоволення скарги», яким анульовані рішення щодо припинення запису про арешт на спірне нерухоме майно, а також про державну реєстрацію прав на це майно за позивачкою.
При цьому суди дійшли обґрунтованого висновкупро те, що наказ Міністерства юстиції України від 30 жовтня 2023 року № 3785/5 «Про задоволення скарги» прийнято з дотриманням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128, а також підставно констатували, що при прийнятті оскаржуваного наказу відповідач діяв в межах наданих повноважень та у визначений законом спосіб.
Відхиляючи доводи позивачки про порушення державним реєстратором строку звернення зі скаргою, суди попередніх інстанцій підставно вказали про те, що 18 жовтня 2023 року реєстратор виявила несанкціонований вхід в систему з використанням її ідентифікатора, одразу подала відповідну скаргу й сповістила правоохоронні органи, а заперечуючи ці обставини, позивачка не надала належних та допустимих доказів того, що про таку обставину реєстратору стало відомо раніше.
Установивши наявність очевидних порушень закону в рішенні державного реєстратора, яка сповістила, що не приймала цього рішення про скасування обтяження, відомості внесені без достатніх правових підстав через несанкціонований доступ з використанням ідентифікатора та внесення завідомо неправдивих відомостей до реєстру, суди попередніх інстанцій надали правильну оцінку аргументам ОСОБА_1 щодо незаконності, на її переконання, процедури розгляду скарги державного реєстратора, вказавши, що її розгляд правомірно здійснено Міністерством юстиції України на підставі службової записки посадових осіб Мін'юсту, погодженої заступником Міністра, невідкладно, в найкоротший термін, наступного робочого дня, після отримання інформації ДП «НАІС».
Разом із тим суди обґрунтовано послались на положення пункту 8 Порядку № 1128, яким передбачено, що у разі встановлення наявності очевидних порушень закону в рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України, розгляд такої скарги здійснюється Міністерством юстиції України на підставі службової записки посадових осіб Мін'юсту, погодженої заступником Міністра, невідкладно без розгляду її колегіально.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Ураховуючи встановлені у справі обставини, суди підставно відхилили посилання ОСОБА_1 на скасування права власності та втручання реєстратора у її право власності, вірно звернувши увагу позивачки на те, що право власності в даному випадку не скасовувалось, фактично відбулось поновлення обтяження - заборони відчуження.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України»).
Посилання у касаційній скарзі на неврахування правових висновків Верховного Суду зводяться до незгоди заявника з висновками судів щодо встановлення обставин справи та оцінкою ним доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
У справі, яка розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивачки іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивачки.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Подольський Вадим Олегович, залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович