17 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 359/9447/24
провадження № 61-12604ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне підприємство «Контраст»,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Болотова Є. В., Музичко С. Г.,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Контраст» (далі - ПП «Контраст») про стягнення заборгованості за договором оренди.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 01 червня 2011 року між Приватним підприємством «Парадіз Нова» в якості орендодавця та ПП «Контраст» в якості орендаря укладено договір оренди автомобільної заправної станції, та обладнання автомобільного газозаправного пункту. 25 жовтня 2017 року орендоване майно продано новому власнику - Приватному підприємству «Профтрейд». 23 квітня 2019 року орендоване майно набуто у власність громадянином України ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу комплексу нежилого приміщення № 828. Договором оренди не було встановлено, що у разі відчуження орендодавцем орендованого майна договір оренди припиняється. Договір оренди не було припинено або визнано недійсним чи неукладеним, і він залишався чинним та дійсним на дату набуття орендованого майна позивачем, а отже позивач набув статусу орендодавця за договором оренди. 21 вересня 2023 року позивач продав орендоване майно. Таким чином, позивач був власником орендованого майна договором оренди в період з 23 квітня 2019 року до 21 вересня 2023 року. За цей час орендна плата за користування орендованим майном позивачеві не надходила. Таким чином, відповідно до положень пункту 4.1 договору оренди, сума заборгованості по сплаті орендної плати за весь вищезазначений період з 23 квітня 2019 року до 21 вересня 2023 року, тобто за 53 місяці оренди, складає: 2 000,00 грн х 53 = 106 000,00 грн.
Враховуючи зазначене, позивач просив суд стягнути з ПП «Контраст» на його користь заборгованість за договором оренди у розмірі 106 000,00 грн, 3 % річних що становить 4 849,86 грн та інфляційне збільшення в розмірі 6 360,00 грн, а загалом 117 209,86 грн.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 березня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ПП «Контраст» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 106 000,00 грн та інфляційне збільшення 6 360,00 грн, на загальну суму 117 209,86 грн. Стягнуто з ПП «Контраст» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року апеляційну скаргу ПП «Контраст» задоволено частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 березня 2025 року скасовано. Справу за позовом ОСОБА_1 направлено до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області для розгляду справи по суті.
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 20 січня 2021 року у справі № 127/30671/18, від 26 квітня 2018 року у справі № 216/3976/15-ц та окремої думки суддів Великої Палати Верховного Суду Ткача І. В., Князєва В. С., Пількова К. М. у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20).
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.
Правові висновки щодо застосування положень цивільного та господарського процесуального законодавства України про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20).
Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають з приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Якщо пред'явлено позов про право власності на кілька приміщень, розташованих у різних районах міста чи в різних містах, або позов про поділ спадкового майна, яке складається з кількох об'єктів нерухомості у різних місцевостях, тобто вимоги, для кожної з яких встановлено виключну підсудність, то позов пред'являється до одного із судів за вибором позивача, але за місцезнаходженням основної частини нерухомого майна, яка за своєю вартістю перевищує ті, що знаходяться в інших районах чи місцевостях.
Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
Судом апеляційної інстанції встановлено, не спростовано матеріалами касаційного провадження те, що предметом позову в цій справі, є стягнення заборгованості за договором оренди, предметом якого є автомобільна заправна станція та обладнання автомобільного газозаправного пункту, які розташовані за адресою: Черкаська область, Золотоніський район, Піщанська сільська рада.
На підставі зазначеного апеляційний суд дійшов висновку про порушення судом першої інстанції правил територіальної підсудності, тому передав справу для розгляду за встановленою у процесуальному законі підсудністю до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі виник з приводу нерухомого майна, оскільки позовні вимоги мають явний, очевидний правовий зв'язок із нерухомим майном. Таким чином, оскільки позовні вимоги стосується прав на об'єкт нерухомого майна, то підсудність цього спору повинна визначатися за правилами, встановленими статтею 30 ЦПК України, якою регулюються правила виключної підсудності.
Посилання на висновки, викладені у постановах Верховного Суду: від 20 січня 2021 року у справі № 127/30671/18, від 26 квітня 2018 року у справі № 216/3976/15-ц, колегія суддів відхиляє, оскільки ці висновки зроблені за інших фактичних обставин.
Доводи про те, що висновки суду апеляційної інстанції не відповідають окремій думці суддів у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20), суд відхиляє, оскільки окрема думка судді є висловленням власної позиції судді, який не погодився з думкою більшості, є похідною від правової позиції, яка покладена в основу рішення суду і жодним чином не змінює та не впливає на набуття чинності судовим рішенням.
Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки ґрунтуються на незгоді з обставинами, встановленими судами, зводяться до переоцінки судами доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», пункти 37, 38 рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії»).
Отже, зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення встановлено, що скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до такого висновку.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Контраст» про стягнення заборгованості за договором оренди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник