08 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 201/9323/21
провадження № 61-11197св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Литвиненко І. В. Сердюка В. В.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 13 травня 2024 року у складі судді Демидової С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2024 року у складі суддів Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Красвітної Т. П.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) Яворської Катерини Вікторівни, Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Демянко Ольги Сергіївни, Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій державного виконавця, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (далі - Приморський ВДВС у м. Маріуполі Східного МУ МЮ) Демянко О. С. в частині обрахування заборгованості зі сплати аліментів за лютий 2021 року;
- визнати протиправними дії державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) (далі - Соборний ВДВС у м. Дніпро Південно-Східного МУ МЮ) Яворської К. В. в частині відмови перерахунку заборгованості зі сплати аліментів за лютий 2021 року, в частині долучення до матеріалів виконавчого провадження заяв ОСОБА_2 про видачу довідки про заборгованість зі сплати аліментів на її користь із ОСОБА_1 на утримання малолітньої ОСОБА_3 і перерахування аліментів на банківський рахунок ОСОБА_2 та несвоєчасного надіслання за місцем роботи ОСОБА_1 постанови про стягнення аліментів на користь ОСОБА_2 ;
- зобов'язати державного виконавця Соборного ВДВС у м. Дніпро Південно-Східного МУ МЮ Яворську К. В. перерахувати заборгованість зі сплати аліментів за період лютий 2021 року, виходячи із фактичного отриманого доходу після сплати податків, на підставі відомостей з Єдиного реєстру платників податків, та вилучити з матеріалів виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 заяву ОСОБА_2
від 15 липня 2021 стосовно перерахунку на банківський рахунок стягнутих аліментів та заяву про надання довідки про заборгованість зі сплати аліментів;
- стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 в рахунок завданої моральної шкоди 15000 грн;
- провести розподіл судових витрат.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що у провадженні державного виконавця Соборного ВДВС у м. Дніпрі Південно-Східного МУ МЮ Яворської К.В. перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 (далі -
ВП № НОМЕР_1) з примусового виконання рішення суду у справі
№ 261/429/13-ц, за яким з позивача стягуються аліменти у розмірі
1/4 частини з усіх видів його доходу, але не менше 30% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
01 вересня 2021 року позивач звернувся до Соборного ВДВС у м. Дніпрі Південно-Східного МУ МЮ із заявою про перерахування заборгованості зі сплати аліментів за лютий 2021 року, додавши витяг з особового рахунку як платника податків, сформованого органом державної податкової служби з Єдиного реєстру платників податків, із зазначенням розміру доходів за І квартал 2021 року, однак йому було відмовлено в перерахунку заборгованості.
При ознайомленні з матеріалами ВП № НОМЕР_1 02 вересня
2021 року позивачу стало відомо про те, що до матеріалів виконавчого провадження долучено дві заяви стягувача ОСОБА_2 , які містять інформацію, що не відповідає дійсності та надана особами, які не уповноважені надавати таку інформацію.
Так, стягувач з квітня 2017 року мешкає у Республіці Польща і на територію України не поверталась.
На всі звернення позивача щодо зобов'язання державного виконавця примусити стягувача вчинити дії щодо відкриття нового банківського рахунку для перерахування аліментів посадові особи Приморського ВДВС
Східного МУ МЮ відповіли, що чинним законодавством це не передбачено.
Представником стягувача ОСОБА_7 був наданий свій банківський рахунок, на який до січня 2020 року Приморський ВДВС у м. Маріуполі Східного МУ МЮ перераховував аліменти, які, в свою чергу, роботодавець позивача в особі Головного управління Національної Поліції в Донецькій області (далі - ГУНП в Донецькій області) перераховував на депозитний рахунок вказаного відділу.
29 січня 2021 року позивача було звільнено з посади спеціаліста-юрисконсульта відділу правового забезпечення ГУНП в Донецькій області та 12 лютого 2021 року позивачу перераховано компенсацію за невикористану відпустку. Однак ОСОБА_1 не знав, що роботодавець не повідомив головного державного виконавця Приморського ВДВС у м. Маріуполі
Східного МУ МЮ Демянко О.С. про отриманий позивачем дохід у лютому
2021 року, в результаті чого утворилась заборгованість.
У березні 2021 року ВП № НОМЕР_1 було передано до Соборного ВДВС Південно-Східного МУ МЮ, а постановою Соборного ВДВС у м. Дніпро Південно-Східного МУ МЮ від 01 червня 2021 року на доходи позивача звернуто стягнення.
08 липня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок заборгованості зі сплати аліментів, додавши копію листа ГУНП в Донецькій області про нарахування йому компенсації за невикористану відпустку у лютому 2021 року та роздруківки з банківського рахунку позивача на підтвердження отриманої суми, проте, відповіді на таке звернення не отримав.
Дії державних виконавців вважає протиправними та такими, що суперечать чинному законодавству.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2024 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року, у задоволенні позовув частині відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня
2024 року провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними дій головного державного виконавця Приморського ВДВС у м. Маріуполі Східного МУ МЮ Демянко О. С. щодо відмови в перерахунку заборгованості зі сплати аліментів за лютий 2021 року; визнання протиправними дій державного виконавця Соборного ВДВС у м. Дніпрі Південного МУ МЮ Яворської К.В. щодо відмови в перерахунку заборгованості зі сплати аліментів за лютий 2021 року, долучення до матеріалів виконавчого провадження заяв ОСОБА_2 про видачу довідки про заборгованість зі сплати аліментів на її користь із ОСОБА_1 на утримання малолітньої ОСОБА_3 та перерахування аліментів на банківський рахунок ОСОБА_2 ; зобов'язання державного Соборного ВДВС у м. Дніпрі Південного МУ МЮ Яворської К.В. перерахувати заборгованість зі сплати аліментів за період лютий 2021 року, виходячи із фактично отриманого доходу після сплати податків, на підставі відомостей з Єдиного реєстру платників податків, вилучити з матеріалів виконавчого провадження
ВП № НОМЕР_1 заяву ОСОБА_2 від 15 липня 2021 стосовно перерахунку на банківський рахунок аліментів та заяву про надання довідки про заборгованість зі сплати аліментів, закрито.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявлені вимоги не підлягають розгляду в порядку позовного провадження.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2024 року ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2024 року залишено без змін.
Апеляційний суд зазначив, що закриваючи провадження в частині позовних вимог, які стосуються оскарження дій державних виконавців та зобов'язання їх вчинити певні дії, суд першої інстанції правильно з'ясував характер спірних правовідносин та встановив, що такі вимоги підлягають розгляду
в порядку розділу VII ЦПК України шляхом звернення боржника до суду
з відповідною скаргою на дії, рішення чи бездіяльність державних виконавців, а не в порядку позовного провадження цивільного судочинства.
Рух справи в суді касаційної інстанції
05 серпня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2024 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду за підсудністю до Дніпропетровського окружного адміністративного суду або для подальшого розгляду до Краснолиманського міського суду Донецької області.
З метою забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року права ОСОБА_1 на доступ до правосуддя, а також враховуючи висновки Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладені у постанові
від 05 травня 2025 року у справі № 176/1715/23, Верховний Суду ухвалою
від 10 вересня 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2024 року, витребував справу із суду першої інстанції.
03 грудня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня
2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року, направити справу для подальшого розгляду за підсудністю до суду, який буде визначено за результатами розгляду касаційної скарги на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2024 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до державного виконавця Соборного ВДВС у м. Дніпрі Південного МУ МЮ Яворської К. В., Соборного ВДВС у м. Дніпрі Південного МУ МЮ, головного державного виконавця Приморського ВДВС у м. Маріуполі Східного СУ МЮ Демянко О. С., Приморського ВДВС у м. Маріуполі Східного МУ МЮ, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
26 листопада 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Оскільки ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2024 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня
2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року, перегляду в касаційному порядку підлягає ухвала Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2024 року та постановаДніпровського апеляційного суду від 24 липня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2025 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку щодо закриття провадження у справі в частині оскарження дій державних виконавців та зобов'язання їх вчинити певні дії, оскільки, враховуючи вимоги Закону України «Про виконавче провадження» та висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові
від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15, суди повинні були направити справу за підсудністю або до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, оскільки оскаржуються дії суб'єкта владних повноважень, або до Краснолиманського міського суду Донецької області як суду, що видав виконавчий документ, або ж суд першої інстанції повинен був розглянути справу про оскарження дій суб'єкта владних повноважень за приписами статті 20 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позиція інших учасників справи
30 вересня 2024 року Соборний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в інтересах якого діє представник Яворська К. В., звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» із відзивом на касаційну скаргу, в якому просив залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , а ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська
від 13 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 24 липня 2024 року- без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Судами встановлено, що рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 27 січня 2017 року втрачене провадження у справі
№ 261/429/13-ц відновлене, ОСОБА_5 видано виконавчий документ про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 аліментів у розмірі
1/4 частини з усіх видів доходу боржника.
Постановою старшого державного виконавця Слов'янського міськрайонного ВДВС Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Петренко Т. В. від 07 липня 2017 року на виконання виконавчого листа
№ 261/429 про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 аліментів на дитину у розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу боржника відкрито ВП № НОМЕР_1.
21 липня 2017 року постановою старшого державного виконавця Слов'янського міськрайонного ВДВС Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Петренко Т. В. ВП № НОМЕР_1 було передано до Приморського ВДВС м. Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, оскільки боржник працює в ГУНП в Донецькій області.
17 серпня 2017 року постановою старшого державного виконавця Приморського ВДВС м. Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Демянко О. С. прийнято до свого провадження
ВП № НОМЕР_1 та 04 вересня 2017 року винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
Представником стягувача було надано свій банківський рахунок, на який до січня 2020 року Приморський ВДВС м. Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області перераховував аліменти, які, в свою чергу, роботодавець позивача в особі ГУНП в Донецькій області перераховував на депозитний рахунок цього відділу.
21 грудня 2020 року ОСОБА_2 надала Приморському ВДВС у м. Маріуполі Східного МУ МЮ реквізити банківського рахунку для перерахування аліментів.
09 березня 2021 року постановою головного державного виконавця Приморського ВДВС у м. Маріуполі Східного МУ МЮ Демянко О. С.
ВП № НОМЕР_1 було передано до Соборного ВДВС у м. Дніпро Південно-Східного МУ МЮ у зв'язку зі зміною боржником фактичного місця проживання. У постанові зазначено, що заборгованість по аліментам станом на 28 лютого 2021 року складає 4700,50 грн.
Постановами державного виконавця Соборного ВДВС у місті Дніпрі Яворською К. В. від 01 червня 2021 року та 22 червня 2021 року звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, та інші доходи боржника.
Листом Соборного ВДВС у м. Дніпро Південно-Східного МУ МЮ від 02 вересня 2021 року, позивачу роз'яснено, що заборгованість по аліментам платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
Державним виконавцем нарахована заборгованість за період з 29 січня
2021 по 28 лютого 2021 року, виходячи з середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У листі також зазначено, що перерахувати заборгованість зі сплати аліментів за лютий 2021 року, виходячи з даних Державного реєстру фізичних осіб платників податків від 30 серпня 2021 року неможливо, у зв'язку з тим що відповідно даних звіту про здійснення відрахувань з Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП у Донецькій області боржник був звільнений 29 січня 2021 року.
Позивач є внутрішньо переміщеною особою відповідно до довідки від 01 лютого 2021 року №1201-5000337915, та проживає за адресою АДРЕСА_1 .
19 грудня 2022 року постановою державного виконавця Соборного ВДВС у місті Дніпрі Яворською К.В. за заявою стягувача виконавчий лист № 261/429, виданий 07 лютого 2017 року повернуто стягувачу.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий
і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним
і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема,
таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того
чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.
Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин,
їх змісту та правової природи.
Отже, загальними критеріями розмежування судової юрисдикції,
тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
В обґрунтування доводів касаційної скарги заявник посилається на те, що, ухваливши судове рішення про закриття провадження у справі, суд першої інстанції, не зважаючи, що оскаржуються протиправні дії суб'єкта владних повноважень, помилково розглянув справу і закрив провадження, не вирішивши питання щодо її направлення за підсудністю до Дніпропетровського окружного адміністративного суду або не розглянувши її за приписами статті 20 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд не може погодитись з такими доводами заявника, з огляду на наступне.
Виконавче провадження є особливою процедурою виконання виконавчих документів, у тому числі судових рішень, що врегульована
як процесуальними кодексами (Цивільним процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України та Господарським процесуальним кодексом України(далі ЦПК України, КАС України, ГПК України)), так і Законом № 1404-VIIIвід 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні
є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначено у статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 74 Закону №1404-VIII, з аналізу яких випливає, що рішення, дії, бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення сторонами виконавчого провадження можуть бути оскаржені до суду, який видав виконавчий документ.
Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо справ стосовно оскарження учасниками виконавчого провадження рішень, дій чи бездіяльності державного (приватного) виконавця є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ. За загальними правилами процесуальних кодексів скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що знаходиться на виконанні.
У постанові від 14 березня 2018 року у справі №213/2012/16 Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що якщо законом установлено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби до суду, який ухвалив відповідне рішення, як це передбачено для виконання судових рішень, у такому випадку виключається юрисдикція адміністративних судів у такій категорії справ.
У постанові від 16 січня 2019 року в справі №826/12964/17 Велика Палата Верховного Суду також констатувала, що юрисдикція спорів про оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених на виконання судових рішень, залежить, зокрема, від суду, який видав виконавчий документ, при цьому, якщо закон установлює інший, ніж за правилами адміністративного судочинства, порядок судового оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо розгляду скарг.
Відповідно до висновку, зробленого Великою Палатою Верховного Суду
у постанові від 28 серпня 2019 року у справі №808/8368/15, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 листопада 2021 року
у справі № 175/1571/15, на яку також посилається заявник у касаційній скарзі, виснувала, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби
в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій
і накладенням штрафу здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення.
Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.
У межах цієї справи позивач оскаржує дії державних виконавців та органів державної служби, пов'язані з примусовим виконанням виконавчого листа №261/429 від 07 лютого 2017 року, виданим Краснолиманським міським судом Донецької області на підставі судового рішення про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів доходів боржника, починаючи з 30 січня 2013 року до досягнення дитиною повноліття.
Примусове виконання вказаного виконавчого листа здійснювалося Приморським ВДВС у м. Маріуполі Східного МУ МЮ та Соборним ВДВС
у м. Дніпро Південно-Східного МУ МЮ в межах виконавчого провадження
№ НОМЕР_1.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про те, що позивач оскаржує рішення, дії, бездіяльність державного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням,
дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Згідно із частиною першою статті 448 ЦПК України скарга подається
до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIIIрішення,
дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Отже, посилання заявника на те, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства є безпідставними.
У частині третій статті 195 СК України встановлено, що розмір заборгованості
за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Відповідно до статті 448 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Гарантією прав фізичних та юридичних осіб у виконавчому провадженні
є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
Частиною восьмою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Як визначення розміру належних до сплати сум аліментів, так і визначення розміру заборгованості за аліментами є обов'язком виконавця. Отже, такі дії державного виконавця можуть бути предметом судового контролю за скаргою учасників виконавчого провадження відповідно до статті 448 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У частинах першій, третій та восьмій статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. У статті 195 СК України встановлено порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу). Згідно із частиною третьою статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2021 року у справі № 487/4219/20).
У постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 2-751/2007 зазначено, що: «оскільки заявник звернулася до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця щодо розрахунку аліментів у порядку контролю за виконанням судового рішення, то такий спір може розглядатися у порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, що передбачений розділом VII ЦПК України».
Тобто, дійсно у вказаній категорії справ стягувач (боржник) аліментів вправі обирати спосіб судового захисту: або оскаржувати дії державного виконавця, або пред'являти позов на загальних підставах, однак такий спосіб обирається позивачем в залежності від предмета та суті вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду. від 29 серпня 2018 року у справі № 201/10328/16-ц та від 27 листопада 2019 року у справі № 201/10329/16-ц, та постанови Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №464/6206/18, від 26 січня
2022 року у справі № 534/1762/18).
У постанові від 03 лютого 2021 року в справі № 125/2525/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що спір щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи. Залежно від предмета та суті вимог така заява може розглядатися у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, або у позовному провадженні». У справі, що переглядається, установивши, що спір фактично виник між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з приводу розміру заборгованості зі сплати аліментів та отриманих боржником доходів із урахуванням обставин відчуження спільного сумісного майна подружжя, апеляційний суд дійшов правильного висновку про доцільність вирішення спору в позовному провадженні».
Таких висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 26 січня 2022 року у справі № 682/1277/20, зазначивши, що «ОСОБА_1 як стягувач вправі звернутись до суду зі скаргою щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів у порядку виконання судового рішення. Проте наявність такого права не позбавляє її можливості подати до суду позов до відповідача про стягнення заборгованості зі сплати аліментів у порядку позовного провадження».
Враховуючи вказані вище правові позиції, з огляду на предмет та обставини цієї справи, а також суті позовних вимог, зокрема те, що в даному випадку ОСОБА_1 , який є боржником у виконавчому провадженні, звернувся до уповноважених органів виконавчої служби, оскаржуючи їх дії в порядку виконання рішення суду, в тому числі щодо розрахунку заборгованості по аліментам, при цьому не пред'являючи вимоги безпосередньо до стягувача, а тому спір повинен вирішуватись у порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, що передбачено розділом VII ЦПК України.
З урахуванням наведеного, суди дійшли правильних висновків про те, що питання правильності визначення державним виконавцем як суми аліментів, так і заборгованості за аліментами в даному випадку має вирішуватись в порядку судового контролю за виконанням судових рішень за скаргою на рішення, дії чи бездіяльність виконавця, у зв'язку з чим закрили провадження у справі в цій частині.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня
2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 липня
2024 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
І. В. Литвиненко
В. В. Сердюк