17 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 677/1040/24
провадження № 61-11499св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - Красилівська гімназія № 2 Красилівської міської ради Хмельницької області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 12 червня 2025 року у складі судді Кутасевич О. Г. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 07 серпня 2025 року у складі колегії суддів: Грох Л. М.,
Янчук Т. О., Ярмолюка О. І., і ухвалив таку постанову.
Зміст заявлених позовних вимог
1. У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Красилівської гімназії № 2 Красилівської міської ради Хмельницької області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що згідно з наказом Красилівського районного відділу народної освіти від 14 липня 1988 року №4683 її було прийнято на роботу до Красилівської середньої шкоди №2 (зараз - Красилівська гімназія №2 Красилівської міської ради Хмельницької області), де вона працювала на різних посадах, зокрема, на посаді вчителя початкових класів.
3. 23 травня 2024 року наказом директора Красилівської гімназії №2 Красилівської міської ради № 08-к її було звільнено з посади вчителя початкових класів на підставі пункту 3 частини першої статті 41 Кодексу pаконів про працю України за вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням такої роботи, що підтверджено актом №2 від 22 травня 2024 року.
4. Зазначала, що обставини, викладені у зазначеному акті перевірки, яким нібито зафіксовано її аморальну поведінку, що вона 14 травня 2024 року під час уроку в 4 класі «Дизайн і технології» бігала по класу і шарпала дітей за руки, не відповідають дійсності. Факт застосування будь-якого насильства до учнів спростовується результатами перевірки, що проводилася ВП №4 ХРУП ГУНП в Хмельницькій області №5329/121/109/01-2024 від 27 травня 2024 року за зверненням ОСОБА_2 , в її діях не встановлено ознак адміністративного правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 173-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
5. Вважала своє звільнення незаконним. Наказ про її звільнення не відповідав вимогам частини третьої статті 149 КЗпП України, оскільки у ньому не зазначено, у чому полягало порушення трудових обов'язків (тобто, в чому полягала її аморальна поведінка).
6. Крім того, з огляду на її великий досвід та стаж роботи на посаді вчителя, звільнення її з роботи саме у зв'язку з вчиненням аморального проступку принизило її та позбавило можливості улаштуватися на будь-яку викладацьку посаду. Зазначене призвело до негативних змін у її житті, сильних душевних страждань та порушення нормального ритму життя.
7. З огляду на наведене та враховуючи уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд: поновити її на посаді вчителя початкових класів Красилівської гімназії № 2; виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 23 травня 2024 року; стягнути моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн, заподіяну внаслідок незаконного звільнення з роботи.
Стислий виклад позиції відповідача
8. Відповідач Красилівська гімназія № 2 проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечував, посилаючись на їх необґрунтованість. Зазначав, що 14 травня 2024 року надійшло письмове звернення ОСОБА_2 - матері учня 4 класу ОСОБА_3 , у якому вона повідомила про застосування до її сина фізичного насильства з боку вчительки початкових класів ОСОБА_1 , яка штовхнула дитину, від чого вона вдарилась плечем об стіну, у зв'язку з чим мати викликала поліцію. Неврівноважену поведінку ОСОБА_1 14 травня 2024 року після п'ятого уроку в класній кімнаті 4 класу в присутності кількох батьків та усіх учнів класу підтвердили у своїх доповідних записках заступник директора з навчально-виховної роботи ОСОБА_4 та класний керівник цього класу ОСОБА_5 . У ході перевірки за фактом звернення ОСОБА_2 на ім'я директора гімназії надійшли письмові звернення від інших батьків учнів 4-го класу ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про застосування до їх дітей 14 травня 2024 року вчителькою ОСОБА_1 фізичного та психологічного насильства. Сама ОСОБА_1 у своїх поясненнях зазначала лише про непідготовленість учнів до уроку. Крім того, батьки ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_2 , ОСОБА_14 письмово повідомили директора про те, що їхні діти не будуть відвідувати уроки ОСОБА_1 , оскільки турбуються про їхнє здоров'я та психологічний стан. З тих же міркувань решта батьків забирали дітей з уроків позивачки.
9. За результатами проведення перевірки за фактом звернення
ОСОБА_2 22 травня 2024 року комісією з перевірки складено акт №2, в якому підтверджено факти психологічного та фізичного насильства до учнів з боку ОСОБА_1 14 травня 2024 року на уроці «Дизайн і технології», а також, що психологічний та фізичний вплив на учнів 4 класу є аморальним проступком і рекомендовано директору звільнити ОСОБА_1 . Крім того, на загальних зборах трудового колективу гімназії, на яких була присутня і позивачка, у протоколі № 6 також визнано дії вчительки початкових класів ОСОБА_1 14 травня 2024 року на уроці «Дизайн і технології» аморальним проступком, несумісним з роботою, що має виховну функцію, а класний керівник 4-го класу ОСОБА_5 повідомила, що випадок, який розглядається, не поодинокий, і ознайомила присутніх з протоколом батьківських зборів № 3
від 09 лютого 2024 року, на яких обговорювалася некоректна поведінка ОСОБА_1 на уроках.
10. З урахуванням наведеного, 23 травня 2024 року прийнято оскаржуваний наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади вчителя початкових класів на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України. Позивачка відмовилась ознайомлюватись під підпис з актом № 2 та наказом № 08-к
від 23 травня 2024 року, що підтверджується актом від 23 травня 2024 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
11. Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області
від 12 червня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Красилівської гімназії №2 Красилівської міської ради Хмельницької області про поновлення на посаді вчителя початкових класів Красилівської гімназії №2, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди відмовлено.
12. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наказ про звільнення позивачки на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України є законним, прийнятий з урахуванням вимог статей 148, 149 КЗпП України. Наданими до матеріалів справи доказами та показами свідків підтверджується вчинення позивачкою аморального поступку, що полягав у застосуванні до здобувачів освіти - учнів 4 класу Красилівської гімназі № 2 фізичного та психологічного насильства 14 травня 2024 року на уроці «Дизайн і технології», який несумісний з продовженням роботи, що має виховну функцію. Встановлення за результатом перевірки, проведеної ВП №4 ХРУП ГУНП в Хмельницькій області, відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення за фактом булінгу не є підставою для звільнення останньої від відповідальності за вчинення аморального проступку.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
13. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 07 серпня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 12 червня 2025 року залишено без змін
14. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо правомірності звільнення позивачки на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України. Зазначено, що оскаржуваний наказ про звільнення відповідає вимогам частини третьої статті 149 КЗпП України, у ньому викладено суть проступку та підставу звільнення позивачки, враховано зафіксовані актом № 2 від 22 травня 2024 року факти, що свідчать про аморальну поведінку вчительки ОСОБА_1 . Комісія, створена наказом директора № 40-од
від 14 травня 2024 року, належно провела перевірку звернення ОСОБА_2 та встановила всі обставини з урахуванням письмових звернень інших батьків, у яких також відображалися пояснення дітей, наданих 15-20 травня 2024 року після інциденту 14 травня 2024 року, а також відбирала пояснення у ОСОБА_1 .
Узагальнені доводи касаційної скарги
15. 05 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою (надійшла до суду 08 вересня 2025 року), в якій просить скасувати рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 12 червня 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 07 серпня 2025 року, ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити у повному обсязі.
16. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 554/9493/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
17. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги, що оскаржуваний наказ не відповідає вимогам частини третьої статті 149 КЗпП України, оскільки не містить фактів її аморальної поведінки. Заявниця вважає, що посилання на акт перевірки не є достатнім.
18. Посилається на те, що судом першої інстанції, з порушенням статті 148 КЗпП України, було враховано її попередню поведінку, щодо якої надходили скарги від батьків і колег. Апеляційний суд не дослідив зазначеного та безпідставно вважав, що обставини, викладені у попередніх скаргах, не були підставою звільнення.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
19. Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 677/1040/24, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
20. 23 вересня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
21. 29 вересня 2025 року Красилівська гімназія № 2 через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.
22. Відзив обґрунтований посиланням на те, що суди попередніх інстанцій надали обґрунтовану правову оцінку обставинам, які стали підставою для звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 3 частини третьої статті 41 КЗпП України. Красилівська гімназія № 2 акцентує увагу на дискреційних повноваженнях роботодавця щодо застосування видів стягнення за порушення трудової дисципліни. Наведену заявницею судову практику Верховного Суду вважає нерелевантною спірним правовідносинам.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
23. Згідно з наказом Красилівського районного відділу народної освіти
від 14 липня 1988 року № 4683 ОСОБА_1 було прийнято на роботу до Красилівської середньої шкоди №2 (на цей час Красилівська гімназія №2) на посаду вчителя початкових класів.
24. 14 травня 2024 року на ім'я директора гімназії надійшло звернення ОСОБА_2 , матері учня 4 класу ОСОБА_3 , про застосування до її сина фізичного насильства з боку вчительки початкових класів ОСОБА_1 , яка цього дня о 13 год. штовхнула дитину, від чого та вдарилася плечем об стіну, у зв'язку з чим мати викликала поліцію.
25. З метою перевірки фактів, викладених у зверненні ОСОБА_2 , 14 травня 2024 року директором Красилівської гімназії №2 видано наказ №40-од «Про проведення перевірки за фактом звернення», яким створено комісію у складі заступника директора ОСОБА_15 , практичного психолога ОСОБА_16 , вчителя початкових класів ОСОБА_17 , яку зобов'язано в строк до 23 травня 2024 року провести розгляд фактів, викладених у зверненні, відібрати письмові свідчення батьків і дітей-свідків, отримати пояснення вчительки та дати діям ОСОБА_1 правову оцінку, за результатами роботи комісії скласти акт.
26. За результатами перевірки, призначеної наказом директора № 40-од
від 14 травня 2024 року, комісією прийнято акт №2 «Про проведення перевірки за фактом звернення», яким підтверджено факти психологічного та фізичного насильства до учнів з боку ОСОБА_1 . В основу акту покладені звернення батьків, свідчення очевидців: класного керівника ОСОБА_5 , заступника директора з виховної роботи ОСОБА_4 . Зокрема, на підставі звернення батьків установлено, що ОСОБА_1 штовхнула учня ОСОБА_3 та він вдарився плечем об стіну, шарпнула ОСОБА_18 , смикала за руки ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , завдавши їм болю, внаслідок чого в них були виявлені почервоніння та подряпини від нігтів. Крім того, ОСОБА_1 кричала та обзивала дітей психічно хворими. Характерні почервоніння та подряпини бачили в цих дітей інші учні класу та батьки, а також інспектор ювенальної превенції лейтенант поліції ОСОБА_22 , яка прибула до гімназії з нарядом поліції. Комісія визнала, що такі дії вчительки призвели до порушення вимог пункту 1.22 розділу 1 та пункту 2.42 розділу 2 Статуту Красилівської гімназії №2, затвердженого наказом відділу освіти, молоді та спорту Красилівської міської ради №47-од від 24 березня 2023 року, щодо безпечних умов освітньої діяльності та заборони застосування методів фізичного та психологічного насильства до здобувачів освітнього процесу, а також що цей випадок психологічного і фізичного впливу ОСОБА_1 на учнів 14 травня
2024 року набув розголосу та є аморальним проступком. Визнано, що ситуація, що виникла, шкодить іміджу та репутації Красилівської гімназії №2, оскільки діти не відвідують її уроки, батьки відмовляються від освітніх послуг вчительки ОСОБА_1 , що унеможливлює перебування її на посаді вчительки початкових класів, а тому рекомендовано звільнити її на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.
27. У зв'язку з фактами, встановленими у цьому акті, та з метою оцінки дій вчительки початкових класів ОСОБА_1 14 травня 2024 року на уроці «Дизайн технологій», 22 травня 2024 року було проведено загальні збори трудового колективу Красилівської гімназії №2.
28. Згідно з протоколом № 6 загальних зборів, на яких була присутня
ОСОБА_1 , а також батьки ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 ,
ОСОБА_26 , більшістю голосів (31 з 36) ухвалено рішення про те, щоб дії вчительки початкових класів ОСОБА_1 14 травня 2024 року на уроці «Дизайн і технології» вважати аморальним проступком, несумісним з роботою, що має виховну функцію.
29. Наказом №08-к директора Красилівської гімназії №2 від 23 травня
2024 року на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України, враховуючи зафіксовані актом №2 від 22 травня 2024 року факти, що свідчать про аморальну поведінку вчительки ОСОБА_1 , її звільнено з посади вчителя початкових класів у зв'язку з вчиненням працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням цієї роботи.
30. ОСОБА_1 відмовилася ознайомитися під підпис з актом №2 «Про проведення перевірки за фактом звернення» від 22 травня 2024 року та з наказом №08-к від 23 травня 2024 року «Про звільнення», про що складено акт
від 23 травня 2024 року.
31. Допитані у судовому засіданні свідки: батьки учнів 4-го класу
ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , а також їхні діти, матір ОСОБА_8 , підтвердили і повідомили про обставини застосування до їхніх дітей
14 травня 2024 року вчителькою ОСОБА_1 фізичного та психологічного насильства.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
32. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
33. Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
34. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
35. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
36. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
37. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.
38. Засадами державної політики у сфері освіти та принципами освітньої діяльності є, зокрема, формування поваги до прав і свобод людини, нетерпимості до приниження її честі та гідності, фізичного або психічного насильства, а також до дискримінації за будь-якими ознаками (стаття 6 Закону України «Про освіту»).
39. Морально-духовне становлення дітей, учнівської молоді, їх підготовка до активної, творчої, соціально значущої, сповненої особистісного сенсу життєдіяльності є найважливішими складовими розвитку суспільства та держави.
40. Особи, трудовим обов'язком яких є виховання, повинні бути не тільки висококваліфікованими спеціалістами, а й людьми високої духовності та моральних переконань. Особистий приклад викладача, його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні впливу на молодь, становлять ту виховну силу, яку не можна замінити підручниками.
41. Працівник, який виконує виховні функції, повинен постійно дивитися за собою, відчувати, що його поведінка перебуває під контролем тих, кого він виховує, а також суспільства в цілому.
42. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 495/47/18.
43. Водночас, держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя.
44. Згідно з положеннями частини другої статті 54 Закону України «Про освіту» педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники зобов'язані, серед іншого: дотримуватися академічної доброчесності та забезпечувати її дотримання здобувачами освіти в освітньому процесі та науковій діяльності; дотримуватися педагогічної етики; поважати гідність, права, свободи і законні інтереси всіх учасників освітнього процесу; настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, зокрема правди, справедливості, патріотизму, гуманізму, толерантності, працелюбства; захищати здобувачів освіти під час освітнього процесу від будь-яких форм фізичного та психологічного насильства, приниження честі та гідності, дискримінації за будь-якою ознакою, пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров'ю здобувача освіти, запобігати вживанню ними та іншими особами на території закладів освіти алкогольних напоїв, наркотичних засобів, іншим шкідливим звичкам.
45. Звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.
46. Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов'язків, так і не пов'язаного з ними, зокрема, вчинення проступку аморального характеру в громадських місцях або в побуті поза межами трудових відносин.
47. Чинне трудове законодавство чітко не визначає саме поняття аморального проступку, відтак визначення проступку аморальним є оціночною категорією. Аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві і суперечить змісту трудової функції, дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб.
48. У постанові Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 458/394/22 викладено висновок про те, що аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що працівники, які виконують виховну функцію, вчитель, педагог, вихователь, зобов'язані бути людьми високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, їх батьками, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України.
49. Підвищена відповідальність педагогічних працівників обумовлена тим, що вони перебувають в особливих відносинах та виконують специфічні функції, які не обмежуються лише формальним виконанням трудових обов'язків вчителя (педагога, вихователя), а й здійснюють виховну функцію щодо дітей, не властиву іншим категоріям працівників.
50. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 30 січня 2018 року справа № 713/265/15-ц, від 16 травня 2018 року справа
№ 1519/2-667/11, від 07 травня 2018 року справа № 243/ 8522/17, від 27 березня 2019 року у справі № 560/893/17, від 11 квітня 2019 року у справі № 351/2141/16, від 31 липня 2019 року у справі № 243/5802/16-ц, від 05 вересня 2019 року у справі № 697/2520/18, від 02 жовтня 2019 року у справі № 495/47/18.
51. Верховний Суд також зауважував, що при вирішенні справ подібної категорії, суду належить виходити не з формального підходу оцінки окремо того чи іншого вчинку педагога, а у разі встановлення за обставинами справи неодноразового вчинення педагогом поступків, несумісних зі званням учителя, надавати їм оцінку у сукупності, з урахуванням особливостей відносин у сфері навчально-виховного процесу та підвищеного рівня вимог до моральної-етичних якостей і поведінки учителя (педагога, вихователя) (постанови Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 654/998/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 560/893/17, від 28 лютого 2024 року у справі № 458/394/22).
52. Підставою для звільнення з підстав, визначених пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України, може слугувати не будь-який аморальний проступок, а безпосередньо такий, що несумісний з продовженням такої роботи.
53. Законодавцем не визначено критеріїв межі між сумісними і не сумісними з продовженням роботи проступками, а відтак саме на суд, з метою виконання завдання цивільного судочинства, покладено обов'язок самостійно надати оцінку і встановити, чи є аморальний проступок, за який звільнено працівника, таким, що сумісний із продовженням роботи з урахуванням конкретних обставин справи.
54. Такі висновки узгоджуються зі сталою практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 560/893/17 , від 11 квітня 2019 року у справі № 351/2141/16, від 31 липня
2019 року у справі № 243/5802/16-ц, від 05 вересня 2019 року у справі № 697/2520/18, від 02 жовтня 2019 року у справі № 495/47/18, від 31 жовтня
2022 року у справі № 219/9052/20, від 25 квітня 2024 року у справі № 462/2096/23.
55. Встановивши, що ОСОБА_1 під час виконання своїх посадових обов'язків вчителя, а саме 14 травня 2024 року, на уроці «Дизайн і технології» порушила норми педагогічної етики, що проявились у застосуванні психологічного та фізичного насильства щодо вихованців 4 класу школи і що підтверджується заявами батьків та складеними за результатами проведення перевірки актом № 2 від 22 травня 2024 року, протоколом № 6 загальних зборів трудового колективу від 22 травня 2024 року, а також показаннями свідків, допитаних у судовому засіданні, а зазначені дії призвели до відмови учнів та їх батьків відвідувати уроки позивачки з підстав побоювання за здоров'я дітей, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про вчинення позивачкою аморального проступку, який суперечить вимогам педагогічної етики, моралі, суспільних цінностей а також суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні цінності, які склалися в суспільстві, що вказує на наявність підстав для її звільнення за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України.
56. Судами попередніх інстанцій також правильно були відхилені, як несуттєві для вирішення цього спору, посилання заявниці на її педагогічний стаж, наявність вищої категорії, присвоєння звання «Старший вчитель» за значні досягнення в показниках роботи, а також на відсутність факту притягнення її до адміністративної відповідальності за вчинення булінгу (цькування), оскільки зазначене не впливає на підстави звільнення педагогічного працівника за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України. Аналогічний правовий висновок було викладено Верховним Судом у постановах від 09 листопада 2022 року у справі № 524/3625/20, від 25 січня 2023 року у справі № 514/171/21, від 07 травня 2025 року у справі № 166/1002/24.
57. Посилання касаційної скарги на порушення відповідачем статей 148, 149 КЗпП України є необґрунтованими.
58. У пункті 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктами 2 і 3 частини першої статті 41 КЗпП України слід враховувати, що розірвання трудового договору з цих підстав не є заходом дисциплінарного стягнення і тому вимоги статей 148, 149 КЗпП України про строк і порядок застосування дисциплінарних стягнень на ці випадки не поширюються. Разом із тим при вирішенні справ про звільнення з цих підстав суди мають брати до уваги відповідно час, що пройшов з моменту вчинення винних дій чи аморального проступку, наступну поведінку працівника і інші конкретні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
59. Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд у постановах
від 27 червня 2022 року у справі № 359/11572/19, від 28 лютого 2024 року у справі № 458/394/22.
60. Суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, надали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, які підтверджують вчинення позивачкою аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, її поведінки у їх сукупності, а також з огляду на похідних характер інших позовних вимог, дійшли загалом обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
61. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів.
62. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
63. Висновки суду першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та наданої правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.
64. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
65. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
66. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 12 червня 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 07 серпня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников
О. М. Осіян
В. В. Шипович