17 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 175/3701/24
провадження № 61-12517ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Лідовця Р. А. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Дрожак Юлією Миколаївною, на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дослідне господарство «Дніпро», третя особа - Новоолександрівська сільська рада, про визнання права користування житловим приміщенням,
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Державного підприємства «Дослідне господарство «Дніпро», третя особа - Новоолександрівська сільська рада, про визнання права користування житловим приміщенням.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області
від 08 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дослідне господарство «Дніпро», третя особа - Новоолександрівська сільська рада, про визнання права користування житловим приміщенням відмовлено.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Подана касаційна скарга не може бути прийнята судом касаційної інстанції, оскільки у порушення пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги заявником не додано документ, що підтверджує сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.
Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України
«Про судовий збір» від 08 липня 2011 року.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час звернення до суду з первісним позовом) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Станом на 01 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 3 028 грн.
Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При поданні позову за вимогу немайнового характеру судовий збір мав бути сплачений у розмірі 1 211,20 грн (3 028 грн * 0,4).
Згідно з підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за позовними заявами майнового характеру, а у справах, в яких предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав (крім права власності на майно), відшкодування шкоди здоров'ю (крім моральної шкоди), - не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму
для працездатних осіб та складає 2 422,40 грн (1 211,20 грн * 200%).
Згідно із частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З огляду на зазначене, судовий збір за подання касаційної скарги з урахуванням зазначеного коефіцієнту становить 1 937,92 грн (2 422,40 грн * 0,8%).
Ураховуючи наведене, заявнику необхідно надати суду касаційної інстанції докази сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 937,92 грн.
Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету: 22030102, найменування податку, збору, платежу «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату.
Подана касаційна скарга також не може бути прийнята судом касаційної інстанції, оскільки у порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, заявниками
у касаційній скарзі не вказано підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Абзацом першим частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до абзаців першого, другого пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги
на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований
в оскаржуваному судовому рішенні.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується
з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо:
1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід,
і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні;
4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу;
5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції;
8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або
4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Аналізуючи вищезазначені норми, Верховний Суд зауважує, що касаційна скарга має містити: пункт 1 - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. Суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин; пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення; пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи; пункт 4 - посилання на підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.
У касаційній скарзі заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте не зазначає конкретні обов'язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження.
Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
Суд звертає увагу заявника, що посилання у касаційній скарзі на постанову Пленуму Верховного Суду України, у якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах (а не Верховного Суду), не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Ураховуючи законодавчі обмеження щодо формування єдиної правозастосовчої практики, правові висновки, викладені у постановах Пленуму Верховного Суду України, не входять до елементів, з яких формується база правозастосовчої практики та мають рекомендаційний характер, що унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення її недоліків.
Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, статтями 4, 6 Закону України «Про судовий збір», Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Дрожак Юлією Миколаївною, на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року залишити без руху та надати строк для виконання вимог ухвали протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Р. А. Лідовець