08 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 487/7422/24
провадження № 61-7709 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - держава російська федерація,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду
від 21 травня 2025 року у складі колегії суддів: Ямкової О. О., Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави російська федерація про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що у зв'язку з початком збройної агресії російської федерації відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року
№ 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на території України введено воєнний стан і наприкінці лютого початку березня 2022 року бойові дії вже відбувались біля м. Миколаєва. Через небезпеку, викликану регулярними обстрілами міста, погіршення стану здоров'я, викликану стресом та відсутність водопостачання він з родиною вимушений був виїхати з м. Миколаєва до смт Криве Озеро Миколаївської області, як внутрішньо переміщена особа, унаслідок чого йому доводилось звикати до нового життєвого рівня та докладати значних зусиль для організації життя сім'ї, отримання медичних послуг.
Через ризики, що несуть періодичні обстріли міста, та постійну небезпеку повернутись до свого помешкання він не може, а тому йому з сім'єю, довелось повністю змінити своє життя, відчувати душевний біль, втрату спокою, мати відчуття незахищеності та розчарування. Він досі позбавлений звичного ритму життя, змушений обживатися та прилаштовуватися до умов у новому місці проживання і постійно перебував у пригніченому стані, відчував безсилля та безпораддя, викликане неможливістю відновити звичний ритм життя. Отже, унаслідок винних дій російської федерації, а саме збройної агресії було порушено його права.
Виходячи з глибини моральних страждань, погіршення стану здоров'я, невідворотності втрати звичного способу та ритму життя і позбавлення
деяких прав, він оцінив компенсацію за завдану йому моральну шкоду
у розмірі 35 000 Євро, що еквівалентно 1 594 239,50 грн.
З врахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з держави російська федерація на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 35 000 Євро, що еквівалентно 1 594 239,50 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області
від 07 квітня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що російська федерація
є суб'єктом, унаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено права та свобода громадян, зокрема, особистих прав позивача. Російська федерація є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків відповідно до положень статей 23, 1167 ЦК України.
На підтвердження спричинення моральної шкоди позивачем не надано належних й допустимих доказів, а викладені у позовній заяві його твердження про завданий душевний, невгамовний біль, ризик бути пораненим та загибелі є загальними твердженнями, які також стосуються мільйонів жителів України, що стали жертвами унаслідок збройної агресії російської федерації.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 травня 2025 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 07 квітня 2025 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що висновок суду першої інстанції щодо необхідності позивачу додатково підтверджувати причинно-наслідковий зв'язок між винними діями заподіювача шкоди, тобто російської федерації, та заподіянням йому, як потерпілому від російської військової агресії, унаслідок зміни свого місця проживання, що призвело до зміни його образу життя і порушення робочих та особистих зв'язків, моральної шкоди, є помилковим тлумаченням закону.
Районний суд не звернув уваги на те, що позивачем надано підтвердження вимушеної зміни ним місця проживання, у зв'язку зі збройною агресією на більш безпечне місце, а саме смт Криве Озеро Миколаївської області, що виключає сумніви у потребі позивача докладати додаткові зусилля для організації свого життя при втраті його звичного ритму.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що, виходячи із доведеності понесення позивачем моральної шкоди на підставі загальновідомих обставин та доказів його вимушеного переїзду з території, де велися бойові дії, а також способу обраного ним відшкодування, наявні підстави для стягнення з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 грошової компенсації моральної шкоди
у розмірі 50 000,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувану постанову апеляційного суду у частині визначення розміру компенсації моральної шкоди скасувати й ухвалити у цій частині нове рішення, яким стягнути з держави російська федерація на його користь грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 1 594 239,50 грн, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 487/7422/24
з Кривоозерського районного суду Миколаївської області. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У серпні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2025 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, хоча й визнав факт спричинення позивачу моральної шкоди, проте не врахував суті та масштабу такого правопорушення. Моральна шкода унаслідок воєнної агресії російської федерації є очевидною, системною та презюмованою, її не потрібно доводити окремо, у ситуації коли людина стала жертвою війни, змушена покинути домівку, перебувала в умовах обстрілів чи бомбардувань.
Апеляційний суд помилково не врахував, що позивач не просто покинув звичайне місце проживання у м. Миколаєві, а вимушений був тікати від смертельної небезпеки, залишити дім, звичне середовище, рятувати своє життя та життя сім'ї. Він жив у страху, чув вибухи, лягав спати з думкою, що може не прокинутись.
Апеляційний суд мав обов'язок врахувати не лише факт війни, а й індивідуальні обставини щодо кожного постраждалого, які позивач підтвердив належними доказами. Вважав, що хоча судом і встановлено факт шкоди, проте моральну шкоду визначено у мінімальному розмірі. У таких випадках, як свідчить практика Європейського суду з прав людини, сатисфакція має бути реальною, а не символічною.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є громадянином України та особою похилого віку, який проживав і був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України (а.с.10).
Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року
№ 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на території України введено воєнний стан, який діє на теперішній час.
Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22 грудня 2022 року № 390 у період з 26 лютого 2022 року
по 11 листопада 2022 року територія м. Миколаєва визнана територією, де велися активні бойові дії і згідно з наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376 територія м. Миколаєва, яка входить до Миколаївської територіальної громади, віднесена з 11 листопада 2022 року і до цього дня до території можливий бойових дій.
У вересні 2022 року за новим тимчасовим місцем перебування позивач отримав довідку переселенця, як особа, що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , де його взято на облік як внутрішньо переміщену особу (а.с. 11).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Постанова апеляційного суду вищезазначеним вимогам закону частково не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - ЄСПЛ).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.
02 березня 2022 року збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія російської федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Визначаючи, чи поширюється на російську федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке: предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією російської федерації проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами російської федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).
Російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Подібні правові висновки зроблено Верховним Судом у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22), від 12 лютого 2025 року у справі № 686/16081/23 (провадження № 61-456св24).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову у позові та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , апеляційний суд визначив розмір відшкодування заподіяної позивачу моральної шкоди, завданої протиправними діями держави-агресора, у розмірі 50 000 грн. Позивач просив стягнути з відповідача у рахунок відшкодування моральної шкоди 35 000 Євро, що еквівалентно 1 594 239,50 грн.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
До зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень
статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України часниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Результат аналізу статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».
Тобто можливість відшкодування компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).
Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження
№ 61-18013сво18)).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок,
а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі
№ 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.
При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі
№ 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21) та інші).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін
(частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування
(частина перша статті 77 ЦПК України).
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування
(стаття 78 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Тлумачення норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільним-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди (див. постанови Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 755/2545/15-ц (провадження № 61-47866св18), від 04 листопада 2020 року у справі № 686/6022/18 (провадження № 61-22818св19), від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17 (провадження № 61-6677св20), від 09 лютого 2022 року у справі № 161/7881/20 (провадження № 61-11435св21), від 17 вересня 2025 року у справі № 563/1708/23 (провадження № 61-10680св24).
Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду та задовольняючи позовні вимоги частково, не навів достатніх мотивів, що свідчили би про достатність визначення розміру шкоди у сумі 50 000 грн. Хоча у справах щодо відшкодування моральної шкоди, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій
статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Верховний Суд бере до уваги встановлені судом апеляційної інстанцій обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, у тому числі факт того, що унаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розв'язання і ведення агресивної війни позивач із сім'єю зазнав моральних переживань, унаслідок вимушеного переселення, душевних страждань, які виразилися у втраті душевного спокою, постійному відчутті невпевненості і незахищеності, побоюванні за безпеку, порушенні нормальних життєвих зв'язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації його життя й безпеки.
Верховним Судом враховано, зокрема, триваючий характер порушень прав та законних інтересів ОСОБА_1 , характер вимушених змін у його житті, глибину душевних страждань через збройну агресію російської федерації проти України, які вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, а отже,
з урахуванням встановлених судом апеляційної інстанції фактичних обставин завдання позивачеві моральної шкоди, дійшов висновку про те, що розумним, виваженим і справедливим буде стягнути з відповідача відшкодування моральної шкоди у сумі 300 000 грн.
Подібні за змістом правові висновки щодо можливості суду касаційної інстанції збільшити розмір шкоди викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463 цс 18).
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені апеляційним судом повно, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, проте Верховний Суд дійшов висновку про зміну постанови апеляційного суду у частині визначення розміру моральної шкоди, а саме її збільшення
до 300 000 грн.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно з частинами першою, третьою та четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 травня 2025 року у частині визначення розміру моральної шкоди змінити, а саме стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 300 000 грн.
У решті постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець