15 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 761/37904/15-ц
провадження № 61-12881св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Національна поліція України, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Міністерство внутрішніх справ України
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва, в складі судді Литвинової І. В., від 10 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Голуб С. А., Слюсар Т. А., Таргоній Д. О., від 19 червня 2024 року,
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Національної поліції України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві.
2. Позов мотивований тим, що наказом ГУ МВС України в м. Києві
від 05 листопада 2015 року № 993 о/с з 06 листопада 2015 року її було звільнено з роботи у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 статті
40 КЗпП України).
3. Незважаючи на звільнення, вона працювала 06, 09 та 10 листопада
2015 року, однак відповідач це не врахував це при виплаті заробітної плати під час звільнення та не здійснив оплату за вказані дні. Її не було ознайомлено з наказом про звільнення та не вручено його копію.
4. Зазначає, що ліквідаційна комісія Головного управління МВС в м. Києві повинна була здійснити подальше її працевлаштування на посаду до органів Національної поліції України.
5. На базі Полку міліції громадської безпеки особливого призначення ГУ МВС України в м. Києві створено Полк поліції особливого призначення
№ 1 Головного управління Національної поліції України в м. Києві за тією ж адресою, до якого перейшли всі майнові права та який виконує всі ті ж функції, завдання і обов'язки, що виконував ПМ ГБОП.
6. Із наказами про організаційно-штатні зміни та попередження про заплановане вивільнення із зазначенням професій (посад) її ознайомлено не було.
7. Наголошує, що порівняно з іншими працівниками канцелярії, які залишились працювати в новому підрозділі і під скорочення не потрапили, вона мала більш високу кваліфікацію та продуктивність праці.
8. Стверджує, що на момент звільнення у неї були невикористані дні щорічних та додаткових відпусток за 2013, 2014, 2015 роки. Однак у відповідності до статті 3 Закону України «Про відпустки» їй не було надано право на відпустку та в порушення статті 24 вказаного Закону грошова компенсація на час звільнення не була запропонована.
9. Про порушення під час оформлення трудової книжки вона дізналася
10 листопада 2015 року коли їй підкинули трудову книжку, після чого із дотриманням визначеного законом строку звернулась із цим позовом до суду.
10. Її трудова книжка оформлена неналежним чином, зокрема, не внесена інформація про заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства, а також відомості про час навчання.
11. Вважає, що ці дії з боку відповідачів є порушенням її законного права на працю та завдали їй моральних страждань.
12. Остаточно сформулювавши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ МВС України в м. Києві
від 05 листопада 2015 року № 993 о/с у частині звільнення завідувача канцелярії Полку міліції громадської безпеки особливого призначення ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_1 з 06 листопада 2015 року;
- поновити ОСОБА_1 , звільнену з посади завідувача канцелярії Полку міліції громадської безпеки особливого призначення ГУ МВС України в м. Києві, на рівнозначній посаді з 06 листопада 2015 року;
- зобов'язати ГУ МВС України в м. Києві внести записи до трудової книжки ОСОБА_1 щодо: періоду проходження курсів стенографії та машинопису за період з 01 вересня 1986 року по 22 червня 1987 року, відомостей про заохочення до розділу «Відомості про заохочення» за весь період трудового стажу включно по жовтень 2015 року;
- стягнути з ГУ МВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 454 451,63 грн;
- стягнути з ГУ МВС України в м. Києві на користь
ОСОБА_1 20 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди;
- стягнути з ГУ МВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 суму компенсації за невикористані основні та додаткові відпустки за
2013-2015 роки.
Короткий зміст оскаржених судових рішень
13. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року, в задоволенні позову відмовлено.
14. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції врахував, що
07 листопада 2015 року Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року
№ 565-XII втратив чинність у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII.
15. Згідно з вимогами пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
16. Закон України «Про Національну поліцію» було опубліковано за 3 місяці до дня вивільнення працівників (газета «Голос України», 2015, 08, 06 серпня 2015 року № 141-142), що відповідає чинному законодавству України щодо необхідності попередження працівників про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці.
17. Чинним законодавством форма попередження працівника про вивільнення не встановлена, а тому воно може бути зроблено у вигляді листа, розпорядження чи іншого документа. В цьому випадку органами державної влади був обраний спосіб попередження, про майбутнє звільнення через скорочення штатів - у формі норми Закону, що носить загальнодоступний характер та встановлює достатній строк для того щоб дізнатися про можливі наслідки такого попередження.
18. Судом першої інстанції встановлено, що позивачка була належним чином попереджена про звільнення у зв'язку із скорочення штатів в силу Закону України «Про Національну поліцію», який носить загальнодоступний характер, з дотриманням вимог щодо мінімальних термінів такого попередження.
19. Також судом встановлено, що усі посади в системі органів міліції були скорочені, а всі юридичні особи, які входили до системи органів міліції - ліквідовані відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 730.
20. ГУ МВС України в м. Києві, не маючи можливості для подальшого використання ОСОБА_1 на службі, законно та обґрунтовано прийняло рішення щодо її звільнення відповідно до пункту 1 частини першої статті
40 КЗпП України.
21. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 не була атестованим працівником міліції чи державним службовцем, не здійснювала службову діяльність у розумінні статті 19 КАС України, а її посада не належить до посад публічної служби, у зв'язку з чим цей спір має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.
22. Погоджуючись із висновком суду першої інстанції про відмову в позові, апеляційний суд зазначив, що ГУ МВС України в м. Києві ліквідовано, а із
07 листопада 2015 року утвореная нова юридична особа - Головне управління Національної поліції в м. Києві. Позивачка була належним чином попереджена про звільнення, а вжиття заходів для працевлаштування працівника у новій установі відповідно до Закону України «Про національну поліцію» не є обов'язком роботодавця.
23. Апеляційний суд дійшов висновку, що звільнення позивачки у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, скорочення чисельності або штату працівників проведено з дотриманням чинного на час звільнення трудового законодавства. За результатами апеляційного перегляду справи не встановлено підстав для визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві у частині звільнення ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
24. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, а справу направити для продовження розгляду до Київського окружного адміністративного суду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
25. У вересні 2024 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду, в складі колегії суддів від 19 червня 2024 року.
26. Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у січні 2025 року надійшли до Верховного Суду.
27. Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
28. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2019 року у справі № 826/11746/16, від 20 листопада 2019 року
у справі № 200/1085/19-а, а також у постановах Верховного Суду України
від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14, від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
29. Вказує на порушення судами правил юрисдикції, оскільки заявлений нею спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
30. Вважає, що суди не звернули увагу, що її було звільнено з посади в ГУ МВС України в м. Києві, яке є суб'єктом владних повноважень, а тому вирішення цього спору належить до компетенції адміністративного суду.
31. Звертає увагу, що ліквідація ГУ МВС України в м. Києві з одночасним створенням іншого органу ГУ НП в м. Києві, який буде виконувати повноваження (завдання) органу, що ліквідується, передбачає зобов'язання роботодавця (держави) вжити заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
32. У грудні 2024 року Національна поліція України та ГУ МВС в м. Києві подали відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просять залишити скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
33. Відзив Національної поліції України мотивований тим, що відмінність відносин публічної служби від трудових відносин полягає, зокрема, в процедурі проходженні публічної служби, а також призначення та звільнення особи, яка перебуває на публічній службі.
34. Звертає увагу, що позивачка під час розгляду справи в суді першої інстанції (упродовж майже 8 років) погоджувалась з юрисдикцією загального суду, який здійснював розгляд справи за її позовом.
35. Відзив ГУ МВС в м. Києві мотивований тим, що позивачка перебувала у трудових відносинах як найманий працівник та була прийнята на роботу відповідно до правил КЗпП України.
36. Звертає увагу на постанови Верховного Суду, які підтверджують правильність висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
37. ОСОБА_1 з 01 липня 1987 року по 08 січня 1989 року працювала на посаді друкарки УОГП УМВС м. Києва. Із 09 січня 1989 року по 19 березня 2014 року - на різних посадах в канцелярії ПМОП «Беркут», підпорядкованого ГУ МВС України в м. Києві (ЗМОП УВС м. Києва, ПМШР «Беркут», ГУВС м. Києва, ПМОП «Беркут» ГУ МВС України в м. Києві, ПМОП «Беркут» при ГУ МС України в м. Києві). Із 20 березня 2014 року по 25 листопада 2014 року - на посаді завідувача канцелярії Спеціального полку міліції ГУ МВС України в м. Києві. Із 26 листопада 2014 року по 06 листопада 2015 року - завідувачем канцелярії Полку міліції громадської безпеки особливого призначення ГУ МВС України в м. Києві.
38. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком, згідно з додатком 1 (пункт 1 Постанови) і ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком, згідно з додатком 2 (пункт
2 Постанови).
39. У переліку, згідно з додатком 2 до Постанови від 16 вересня 2015 року
№ 730, що набрала чинності 24 вересня 2015 року, ГУ МВС України в м. Києві зазначене серед юридичних осіб публічного права, що ліквідовуються.
40. Наказом ГУ МВС України в м. Києві від 26 вересня 2014 року № 835 «Про організаційно-штатні зміни в ГУ МВС України в м. Києві» на виконання вимог наказу МВС України від 12 вересня 2014 року № 940 «Про затвердження штатів підрозділів міліції громадської безпеки особливого призначення ГУ МВС, УМВС», відповідно до вимог наказу МВС України від 14 липня 2014 року
№ 665 «Про реорганізацію спеціальних підрозділів міліції ГУ МВС, УМВС», вирішено вважати таким, що втратив чинність штат спеціального полку міліції ГУ МВС України в м. Києві, оголошений наказом ГУ МВС України в м. Києві
від 11 березня 2014 року № 136.
41. ГУ МВС України в м. Києві - перебуває в стані припинення, про що внесено відповідні відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
42. 06 листопада 2015 року наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1388 «Про організаційно-штатні питання» відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та постанов Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України», від 23 вересня 2015 року № 751 «Про ліквідацію територіального органу Міністерства внутрішніх справ» та від 13 жовтня 2015 року № 834 «Питання функціонування органів поліції охорони як територіальних органів Національної поліції та ліквідації деяких територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», вирішено вважати такими, що втратили чинність, штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України, згідно з Переліком змін у штатах МВС, що додається.
43. 06 листопада 2015 року наказом ГУ МВС України в м. Києві
від 05 листопада 2015 року № 993 о/с ОСОБА_1 згідно з пунктом
8 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та пунктом першим статті 40 КЗпП України звільнена у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, скорочення чисельності або штату працівників, установивши щомісячну премію за жовтень та листопад 2015 року у розмірі
91 %, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати та періодом невикористаної частини відпустки - 38 календарних днів.
44. 12 листопада 2015 року ОСОБА_1 подала заяву про надання їй довідки про роботу в організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати та здійснення з нею повного розрахунку із письмовим наданням інформації по нарахуванню, на яку
10 грудня 2015 року за вих. № 14/Б-7оп надано витяг з наказу Головного управління та повідомлено, що на виконання заяви їй направляється довідка з місця роботи, повний розрахунок буде проведений управлінням фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління після підготовки відповідних матеріалів.
45. 04 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ НП у м. Києві із заявою про надання їй копії наказу про звільнення, на виконання якої супровідним листом від 05 січня 2016 року за вих. № 14/Б-150, їй направлено витяг з відповідного наказу.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
46. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
47. Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Щодо юрисдикції спору
48. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
49. Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
50. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні керуватися сутністю права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 520/13190/17 (провадження № 11?1066апп18), від 27 листопада 2018 року у справі № 820/3534/17 (провадження № 11-870апп18).
51. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (частина перша статті 19 ЦПК України).
52. За загальним правилом трудові правовідносини мають приватноправову природу, оскільки виникають на добровільній основі між двома рівноправними суб'єктами на підставі трудового договору. Підпорядкування працівника роботодавцеві в межах цих відносин має договірний, а не адміністративний характер. Виняток, це правовідносини щодо проходження публічної служби, зокрема державної служби.
53. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 623/1656/16-ц (провадження № 14-405цс19) зазначила: «публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов'язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства».
54. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 814/2514/17 (провадження № 11-1472апп18) вказано: «для набуття спором ознак публічно-правового в контексті статті 19 КАС України спірні правовідносини мають безпосередньо випливати з перебування особи на посаді, яка віднесена до публічної служби, та здійснення нею службової діяльності. […] Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що спір у правовідносинах, які виникають із трудових відносин, не пов'язаних з проходженням публічної служби, є приватноправовим незалежно від участі у ньому суб'єкта публічного права. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі
№ 520/6612/17 (провадження № 11?1196апп18)».
55. Суди встановили, що наказом Управління МВС України в м. Києві
від 26 листопада 2014 року № 1197 о/с ОСОБА_1 була переведена на посаду завідувача канцелярії полку міліції громадської безпеки особливого призначення ГУМВС України в м. Києві.
56. При цьому з матеріалів особової справи ОСОБА_1 вбачається укладення між нею та Полком міліції швидкого реагування «Беркут» ГУ МВС України в м. Києві трудового договору від 02 квітня 1998 року.
57. Відомостей, які б підтверджували, що ОСОБА_1 була атестованим працівником міліції чи державним службовцем, матеріали справи не містять.
58. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що ОСОБА_1 , перебуваючи у трудових відносинах з ГУ МВС України в м. Києві, не здійснювала службову діяльність у розумінні статті
19 КАС України, а її посада не належить до посад публічної служби.
59. За цих обставин суди належним чином визначили характер спору, суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, внаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку, що спір, який виник у зв'язку із звільненням працівника з посади, трудова діяльність на якій не пов'язана з проходженням публічної служби, має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.
60. Верховний Суду також враховує, що позивачка у 2015 році звернулась із розглядуваним позовом до суду загальної юрисдикції та під час розгляду справи в суді першої інстанції не заявляла клопотань про закриття провадження у справі з підстав порушення правил юрисдикції.
Щодо вирішення спору по суті
61. У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
62. Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
63. Згідно із статтею 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).
64. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
65. Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 частини першої статті
40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
66. В оцінці правомірності звільнення працівника на підставі пункту
1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджено його за два місяці про наступне вивільнення.
67. Відповідно до частин першої, п'ятої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
68. Ліквідація - це така форма припинення юридичної особи, при якій припиняються всі її права та обов'язки. У разі ліквідації вся чисельність працівників скорочується та весь штат працівників ліквідується.
69. Реорганізація - це інша форма припинення юридичної особи. Під час реорганізації юридична особа теж припиняється, однак всі її права й обов'язки у порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. Реорганізація може здійснюватися злиттям, приєднанням, поділом та перетворенням юридичної особи за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.
70. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
71. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
72. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року
№ 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції, серед яких Головне управління Національної поліції, та ліквідовані як юридичні особи територіальні органи Міністерства внутрішніх справ, тобто Управління Міністерства внутрішніх справ.
73. Згідно з наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року № 1388 «Про організаційно-штатні питання», відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та постанов Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України», від 23 вересня 2015 року № 751 «Про ліквідацію територіального органу Міністерства внутрішніх справ» та від 13 жовтня
2015 року № 834 «Питання функціонування органів поліції охорони як територіальних органів Національної поліції та ліквідації деяких територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» наказано вважати такими, що втратили чинність, штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України згідно з Переліком змін у штатах МВС.
74. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком, згідно з додатком 1 (пункт 1 Постанови) і ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком, згідно з додатком 2 (пункт
2 Постанови).
75. У переліку, згідно з додатком 2 до Постанови від 16 вересня 2015 року
№ 730, що набрала чинності 24 вересня 2015 року, ГУ МВС України в м. Києві наявне у переліку юридичних осіб публічного права, що ліквідовуються.
76. Наказом ГУ МВС України в м. Києві від 26 вересня 2014 року № 835 «Про організаційно-штатні зміни в ГУ МВС України в м. Києві» на виконання вимог наказу МВС України від 12 вересня 2014 року № 940 «Про затвердження штатів підрозділів міліції громадської безпеки особливого призначення ГУ МВС, УМВС», відповідно до вимог наказу МВС України від 14 липня 2014 року
№ 665 «Про реорганізацію спеціальних підрозділів міліції ГУ МВС, УМВС», вирішено вважати таким, що втратив чинність штат спеціального полку міліції ГУ МВС України в м. Києві, оголошений наказом ГУ МВС України в м. Києві
від 11 березня 2014 року № 136.
77. 06 листопада 2015 року наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1388 «Про організаційно-штатні питання» відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та постанов Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України», від 23 вересня 2015 року № 751 «Про ліквідацію територіального органу Міністерства внутрішніх справ» та від 13 жовтня 2015 року № 834 «Питання функціонування органів поліції охорони як територіальних органів Національної поліції та ліквідації деяких територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», вирішено вважати такими, що втратили чинність, штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України, згідно з Переліком змін у штатах МВС, що додається.
78. Частиною першою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
79. Пункт 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», який опублікований 06 серпня 2015 року та набрав чинності 07 листопада 2015 року, передбачав особливий порядок попередження працівників про майбутнє вивільнення, за яким з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
80. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно встановив, що усі посади у системі органів міліції були скорочені, а всі юридичні особи, які входили до системи органів міліції - ліквідовані (відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 730). При цьому позивачка була належним чином попереджена про звільнення у зв'язку з скороченням штатів у силу Закону України «Про Національну поліцію», що носить загальнодоступний характер, з дотриманням вимог щодо мінімальних термінів такого попередження.
81. Згідно з усталеною судовою практикою при ліквідації підприємства (установи, організації) правила пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України можуть застосовуватися і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство.
82. Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що звільнення позивачки на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією ГУ МВС України в м. Києві відбулося з дотриманням чинного на час звільнення трудового законодавства, адже ОСОБА_1 була попереджена про звільнення, а вжиття заходів для працевлаштування позивачки, яка працювала за трудовим договором, не є обов'язком роботодавця відповідно до Закону України «Про Національну поліцію».
83. Ці висновки судів узгоджуються із висновками Верховного Суду у подібних справах, зокрема у постановівід 24 січня 2019 року у справі
№ 149/3664/15-ц (звільнення з посади діловода канцелярії РВ УМВС),
від 19 березня 2020 року у справі № 591/8215/15-ц (звільнення з посади діловода канцелярії НДЕКЦ при УМВС), від 01 квітня 2020 року у справі
№ 578/62/18 (звільнення з посади завідувача канцелярії РВ УМВС),
від 01 червня 2022 року у справі № 673/1363/18 (звільнення з посади діловода канцелярії РВ УМВС).
84. Дійшовши обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання наказу про звільнення позивачки незаконним, суди відмовили у задоволенні похідних позовних вимог.
85. З урахуванням встановлених обставин, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2019 року у справі № 826/11746/16,
від 20 листопада 2019 року у справі № 200/1085/19-а, а також у постановах Верховного Суду України від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14,
від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14, від 28 жовтня 2014 року у справі
№ 21-484а14, на які позивачка посилалась у касаційній скарзі.
86. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija
v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
87. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
88. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права.
89. Відповідно до першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович