01 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 757/35823/16-ц
провадження № 61-16286св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Грушицького А. І.,
суддів: Ігнатенка В. М., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Скорпіо»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Оленцевич Олена Анатоліївна,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року у складі колегії суддів Музичко С. Г., Гаращенка Д. Р., Кулікової С. В.,
у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Скорпіо» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Оленцевич Олена Анатоліївна, про витребування майна із чужого незаконного володіння.
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Скорпіо»
(далі - ТОВ «Скорпіо») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про витребування майна із чужого незаконного володіння.
У позовній заяві ТОВ «Скорпіо» вказувало, що йому на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 , придбана на підставі договору купівлі-продажу від 14 листопада 2007 року, яка, на його переконання, незаконно вибула з його володіння.
В обґрунтування наявності підстав для задоволення позову зазначало, що рішенням Господарського суду міста Києва від 11 червня 2014 року у справі № 5011-32/16515-2012 визнано недійсними результати прилюдних торгів з продажу цієї квартири. 14 квітня 2015 року третя особа ОСОБА_2 , в період дії арешту на квартиру, накладеного ухвалою Господарського суду міста Києва від 26 грудня 2013 року у вказаній справі, уклала із ОСОБА_1 нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу спірної квартири.
Оскільки спірна квартира вибула з володіння позивача поза його волею, вказане нерухоме майно підлягає витребуванню на його користь за правилами статей 387, 388 ЦК України.
Позивач просив суд витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь ТОВ «Скорпіо» квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Печерський районний суд міста Києва ухвалою від 03 лютого 2017 року, внесеною до протоколу судового засідання, залучив до участі у справі у якості третьої особи приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Оленцевич О. А.
Печерський районний суд міста Києва рішенням від 02 червня 2020 року у складі судді Підпалого В. В. у задоволенні позову відмовив.
Рішення суду мотивоване тим, що спір про визнання прилюдних торгів з продажу квартири по суті в порядку господарського судочинства не вирішено, оскільки апеляційний суд не вирішив питання щодо статусу рішення суду першої інстанції, а провадження у справі припинив. Після припинення ухвалою Київського апеляційного господарського суду провадження у справі № 5011-32/16515-2012 для ОСОБА_2 не було жодних законних перешкод здійснити державну реєстрацію права власності на квартиру, придбану на прилюдних торгах 14 листопада 2012 року.
14 квітня 2015 року ОСОБА_2 як законний власник розпорядилася квартирою, шляхом її відчуження на користь ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу. Таким чином, ОСОБА_1 правомірно набула право власності на спірну квартиру в розумінні положень статті 328 ЦК України.
Спірна квартира вибула з володіння ТОВ «Скорпіо» з його власної волі, шляхом підписання договору іпотеки з ПАТ «Марфін Банк» (попередня назва - ВАТ «МТБ Банк»).
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції також вказав на те, що позивач обрав неправильний спосіб захисту своїх цивільних прав та інтересів, а, отже позивачу необхідно звертатися із позовом з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України.
Київський апеляційний суд постановою від 06 вересня 2023 року апеляційну скаргу представника ТОВ «Скорпіо» - Мирного Євгена Миколайовича задовольнив. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 червня 2020 року скасував та постановив нове рішення. Позов ТОВ «Скорпіо» задовольнив. Витребував з володіння ОСОБА_1 на користь ТОВ «Скорпіо» квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 56,10 кв. м.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки ухвала Київського апеляційного господарського суду про припинення апеляційного провадження від 10 березня 2015 року сторонами не оскаржена, рішення Господарського суду міста Києва від 11 червня 2014 року, яким визнано результати прилюдних торгів з продажу спірної квартири недійсними, є чинним.
Апеляційний суд також зазначив, що сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з володіння та вказав на те, що позивач обрав правильний спосіб захисту порушеного права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15 листопада 2023 року Волошин І. В., який діє від імені ОСОБА_1 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року у вказаній справі.
В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, і, вказуючи на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга також містить клопотання про участь у касаційному розгляді справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 29 листопада 2023 року відкрив касаційне провадження у зазначеній справі, витребував її з Печерського районного суду міста Києва.
Верховний Суд ухвалою від 28 квітня 2025 року відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні, призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 вересня 2025 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Ігнатенко В. М., Калараш А. А., Литвиненко І. В., Петров Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, відповідач посилається на відсутність висновку Верховного Суду стосовно питання застосування положень статей 388, 1212 ЦК України у подібних правовідносинах щодо витребування нерухомого майна, що було предметом іпотеки та яке було арештовано при примусовому виконанні виконавчого документа - наказу, виданого господарським судом, передано на прилюдні торги особою, яка вважає себе власником, у особи, яка придбала таке нерухоме майно за відплатним договором у переможця прилюдних торгів, при цьому судами, рішення яких набрало законної сили, не встановлено протиправність стягнення предмета іпотеки та проведення прилюдних торгів.
Заявник звертає увагу, що спір про визнання прилюдних торгів з продажу квартири по суті не вирішено в порядку господарського судочинства, оскільки апеляційний суд не вирішив питання щодо статусу рішення суду першої інстанції, яке переглядалось, а, натомість, припинив провадження у справі.
Посилається на відсутність подібності у правовідносинах, які є предметом розгляду у цій справі, та у справі № 127/8068/16-ц на висновок у якій, викладений у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року, посилається суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.
Наголошує на тому, що спірна квартира вибула з володіння позивача з його власної волі, шляхом підписання договору іпотеки; отже ТОВ «Скорпіо» погодилось із тим, що у разі настання обставин, передбачених іпотечним договором, квартира правомірно вибуде з його володіння.
Відзив на касаційну скаргу
У грудні 2023 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від позивача, де вказано про необґрунтованість її доводів та відсутність підстав для її задоволення.
Фактичні обставини справи
14 листопада 2012 року приватне підприємство «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» (далі - ПП «СП «Юстиція») провело прилюдні торги з реалізації арештованого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яке належало ТОВ «Скорпіо» напідставі договору купівлі-продажу від 14 листопада 2007 року. За результатами торгів переможцем було визнано ОСОБА_2 .
Господарський суд міста Києва рішенням від 11 червня 2014 року у справі
№ 5011-32/16515-12 визнав недійсними результати цих прилюдних торгів
(т. 1 а. с. 9-17).
Київський апеляційний господарський суд постановою від 10 вересня 2014 року у справі № 5011-32/16515-12 вказане рішення суду скасував, ухвалив нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ТОВ «Скорпіо» про визнання недійсними результатів прилюдних торгів з продажу квартири відмовив.
Вищий господарський суд України постановою від 26 листопада 2014 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 вересня 2014 року у справі № 5011-32/16515-12 скасував, справу передав на новий апеляційний розгляд.
Ухвалою від 10 березня 2015 року у справі № 5011-32/16515-12 Київський апеляційний господарський суд припинив апеляційне провадження у справі № 5011-32/16515-12 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 56-58)
Господарський суд міста Києва ухвалою від 26 грудня 2013 року у справі
№ 5011-32/16515-12 наклав арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 25, 26).
Господарський суд міста Києва ухвалою від 09 жовтня 2014 року у справі
№ 5011-32/16515-12 скасував арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яку ухвалою від 15 квітня 2015 року Київський апеляційний господарський суд залишив без змін (т. 1 а. с. 27-30).
14 квітня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір
купівлі-продажу вказаної квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Оленцевич О. А., зареєстрований в реєстрі за № 438 (т.1 а. с. 31-33).
Печерський районний суд міста Києва рішенням від 28 березня 2016 року у справі № 757/14282/15-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року, відмовив у задоволенні позову ТОВ «Скорпіо» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 14 квітня 2015 року та визнання права власності (т. 1 а. с. 18-22).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та аргументи відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.
Таким чином, якщо заявник вважає, що покупець не набув права власності на отримане ним спірне майно (зокрема, тому, що покупець не є добросовісним набувачем), то він вправі, скористатися передбаченим для цього випадку в законодавстві способом захисту права власності, а саме - витребувати майно в кінцевого її набувача на підставі статей 387, 388 ЦК України. Для застосування такого способу захисту немає потреби в оскарженні результатів торгів або укладеного в подальшому договору купівлі-продажу.
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).
У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Зазначена норма передбачає вичерпне коло підстав, за яких власник зберігає право на витребування свого майна від добросовісного набувача, а саме якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Відповідно до частини другої цієї статті майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Тобто випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
З урахуванням викладеного можна дійти висновку, що можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння.
У постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що частина друга статті 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.
У постанові від 15 травня 2019 року у справі № 285/3414/17 Верховний Суд дійшов висновку, відповідно до якого, застосовуючи положення частини другої статті 388 ЦК України про те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд повинен мати на увазі, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті публічних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача.
Суд установив, що відповідач ОСОБА_1 придбала спірну квартиру у ОСОБА_2 , яка була її власником на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловол С. М. 15 листопада 2012 року за реєстровим № 4014.
Обставини укладення договору іпотеки між ТОВ «Скорпіо» та ПАТ «Марфін Банк», встановлені у справі № 757/14282/15-ц, яка була витребувана судом першої інстанції і матеріали якої досліджені в судовому засіданні.
Звертаючись до суду із цим позовом, ТОВ «Скорпіо» вважало порушеним своє право власності на квартиру, передану в іпотеку, на яку в порядку виконання судового рішення звернено стягнення шляхом проведення прилюдних торгів.
Наявність підстав для задоволення позову ТОВ «Скорпіо» пояснювало існуванням судового рішення, яке набрало законної сили, про визнання недійсними результатів прилюдних торгів та правом, передбаченим нормами статті 388 ЦК України, на витребування належного йому майна у добросовісного набувача.
З установлених судами обставин справи відомо, що дійсність результатів прилюдних торгів з продажу трикімнатної квартири, загальною площею
56,0 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , була предметом розгляду суду в порядку господарського судочинства у справі № 5011-32/16515-2012.
Так, Господарський суд міста Києва рішенням від 11 червня 2014 року у справі № 5011-32/16515-12 визнав недійсними результати прилюдних торгів. Своє рішення суд мотивував тим, що відповідач ПП «СП «Юстиція» не забезпечило безперешкодне прийняття всіх заяв на участь в аукціоні, а також не виконало вимоги Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 та не зазначило додаткову інформацію щодо об'єкта, а саме: про його призначення, обмеження на його використання, процес зносу та відомостей про земельну ділянку, на якій він розташований. Наведені порушення суд вважав такими, що вплинули на формування результатів прилюдних торгів.
Київський апеляційний господарський суд постановою від 10 вересня 2014 року у справі № 5011-32/16515-12 вказане рішення суду скасував та ухвалив нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ТОВ «Скорпіо» до ПП «СП «Юстиція»про визнання недійсними результатів прилюдних торгів з продажу квартири відмовив.
Вищий господарський суд України постановою від 26 листопада 2014 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 вересня 2014 року скасував, справу передав на новий апеляційний розгляд.
Київський апеляційний господарський суд ухвалою від 10 березня 2015 року припинив апеляційне провадження у справі № 5011-32/16515-12 за апеляційною скаргою третьої особи ОСОБА_2 з тієї підстави, що суб'єкт господарювання - ПП «СП «Юстиція», відповідач у справі, припинив свою діяльність 04 липня 2014 року за відсутності правонаступників, при цьому суд апеляційної інстанції не скасував рішення Господарського суду міста Києва від 11 червня 2014 року про визнання недійсними результатів прилюдних торгів.
Вказана ухвала не переглядалася в касаційному порядку, а на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11 червня 2014 року було видано наказ на його примусове виконання (т. 2 а. с. 23).
Разом із цим, залишаючи без змін ухвалу про скасування заходів забезпечення позову, Київський апеляційний господарський суд у постанові від 15 квітня 2015 року в цій же справі, яка винесена пізніше ніж ухвала про припинення апеляційного провадження за скаргою на рішення суду першої інстанції, керувався постановою від 10 вересня 2014 року, якою у задоволенні позовних вимог ТОВ «Скорпіо» до ПП «СП «Юстиція» про визнання недійсними результатів прилюдних торгів з продажу квартири відмовлено, та вказав на відсутність потреби у забезпеченні позову.
Про чинність рішення Господарського суду міста Києва від 11 червня 2014 року № 5011-32/16515-12, яким визнано результати прилюдних торгів з продажу спірної квартири недійсними також обґрунтовано зазначив й суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, а доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Водночас, сам лише факт набрання законної сили судовим рішенням про визнання результатів прилюдних торгів недійсними не є обов'язковою підставою для витребування на користь іпотекодавця реалізованого на цих прилюдних торгах предмета іпотеки від добросовісного набувача без урахування усіх інших фактичних обставин справи.
Спір щодо прилюдних торгів розглядався судом господарської юрисдикції. Переможець торгів - фізична особа ОСОБА_2 брала участь у цій справі в якості третьої особи. Визнаючи результати торгів недійсними, господарський суд покликався на порушення, допущені ПП «СП «Юстиція», діяльність якого припинилася 04 липня 2014 року, у зв'язку з чим господарська справа не була переглянута по суті судом апеляційної інстанції.
Як відомо з матеріалів справи, ТОВ «Скорпіо» передало спірну квартиру в іпотеку ПАТ «Марфін Банк». Позивач не спростовує факт невиконання ним умов укладеного кредитного договору, що стало підставою для стягнення з нього заборгованості в судовому порядку.
З інформації, наявної у Єдиному державному реєстрі судових рішень, відомо, що підставою для видачі судового наказу є рішення Господарського суду Київської області від 22 червня 2010 року, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду, у справі за позовом ВАТ «МТБ Банк» до ТОВ «Скорпіо» про стягнення заборгованості. Так, Господарський суд Київської області зазначеним рішенням від 22 червня 2010 року встановив недоведеність ТОВ «Скорпіо» виконання належним чином взятих на себе зобов'язань за кредитним договором № 309/К від 31 липня 2008 року та стягнув з ТОВ «Скорпіо» на користь ВАТ «МТБ Банк» 300 000 доларів США заборгованості за кредитом, що за офіційним курсом НБУ станом на 12 березня 2010 року становило 2 394 120 грн, 18 333,26 доларів США заборгованості за процентами, що за офіційним курсом НБУ станом на 12 березня 2010 року становило 146 306,75 грн, 44 653,34 грн пені за кредитом, 19 469,39 грн пені за процентами, 10,58 грн пені за комісією, 2 394,12 грн штрафу, а також судові витрати.
Спірну квартиру, як предмет іпотеки, було передано на прилюдні торги на виконання виконавчого документа - судового наказу № 10/081-10 від 18 квітня 2011 року.
У цій справі визнання у судовому порядку недійсними результатів прилюдних торгів з реалізації предмета іпотеки є по своїй суті встановленням певних порушень процедури реалізації майна організатором торгів та не означає автоматичне повернення такого майна іпотекодавцю (боржнику у виконавчому провадженні) й не може саме по собі вважатись безумовною підставою для його витребування на користь іпотекодавця.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 зазначено про те, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.
Подібні висновки, коли Верховний Суд відмовив у витребуванні на користь боржника спірного майна, відчуженого за результатом торгів, які визнані недійсними, наведені у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц.
Більше того, Верховний Суд у постанові від 21 серпня 2024 року у справі № 953/24224/19 зазначив про те, що частина друга статті 388 ЦК України містить заборону на витребування майна, проданого на електронних торгах на виконання судових рішень, від добросовісного набувача. Визнання недійсним правочину (електронних торгів), у відповідності до результатів якого відбулася купівля-продаж, не може нівелювати чітку та зрозумілу заборону законодавця.
Виходячи з викладеного, апеляційний суд зробив висновок про обґрунтованість заявленого віндикаційного позову без урахування того, що спірна квартира була предметом іпотеки, а в матеріалах справи відсутні відомості про виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, незважаючи на сплив тривалого часу з моменту проведення прилюдних торгів.
Натомість колегія суддів Верховного Суду погоджується із правильним по суті висновком суду першої інстанції щодо безпідставності заявленого ТОВ «Скорпіо» віндикаційного позову у зв'язку із порушенням справедливого балансу у випадку витребування спірної квартири (іпотечного майна) у добросовісного набувача на користь боржника, який неналежно виконував зобов'язання за кредитним договором.
Такий висновок узгоджується із висновком колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі № 757/14282/15-ц про те, що ОСОБА_2 під час укладення договору купівлі-продажу квартири була належним власником цієї квартири на підставі постанови Київського апеляційного господарського суду міста Києва від 10 вересня 2014 року, а тому ОСОБА_1 правомірно набула право власності на спірну квартиру.
Отже, доводи касаційної скарги щодо невиконання ТОВ «Скорпіо» зобов'язань, забезпечених іпотекою, знайшли своє підтвердження.
Вжиті судом заходи забезпечення позову в господарській справі не можуть бути підставою для задоволення віндикаційного позову, за умов, коли рішення суду у такій справі, не стало підставою для витребування спірного нерухомого майна.
Разом із цим, Верховний Суд не підтримує висновок суду першої інстанції про те, що у справі, яка переглядається, належним способом захисту прав позивача є пред'явлення кондикційного позову, передбаченого нормами статті 1212 ЦК України.
У постанові від 08 вересня 2021 року в справі № 201/6498/20 Верховний Суд роз'яснив, що за правовою природою конструкція зобов'язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов'язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов'язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов'язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.
Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання невигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети,
що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.
Про виникнення зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов'язань з повернення безпідставного збагачення.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 192 постанови від 25 вересня 2024 року у справі № 201/9127/21 зазначила, що правила частини третьої статті 1212 ЦК України містять опис правових відносин, що не є суто кондикційними відносинами у вузькому значенні цього поняття, тобто не є condictio sine causa. Вочевидь, що приписи частини третьої статті 1212 ЦК України можуть бути застосовані до відносин з витребування майна лише в тому випадку, якщо віндикація з якихось причин не здатна забезпечити повернення майна неволодіючому власнику. Такі правовідносини не є суто кондикційними, оскільки на момент набуття особа мала формальні підстави для володіння майном, проте ці підстави згідно з рішенням суду є дефектними та втратили свою силу, адже спірне майно повернуто у власність позивача.
Враховуючи викладене, а також сутність кондикційного позову, що має відносний характер, а тому може бути пред'явлений тільки тому, хто безпосередньо отримав від позивача річ, висновок суду першої інстанції щодо того, що позивач обрав неправильний спосіб захисту своїх прав, які він вважає порушеними, не знайшов свого підтвердження у зв'язку із його необґрунтованістю.
Таким чином, посилання суду першої інстанції на зміст статті 1212 ЦК України та висновок про відсутність відомостей про набрання рішенням господарського суду законної сили підлягають виключенню із мотивувальної частини рішення суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині (пункти 3 і 4 частини першої статті 409 ЦПК України).
Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини перша та третя статті 412 ЦПК України).
Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 413 ЦПК України).
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції змінити шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року скасувати.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 червня 2020 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А. І. Грушицький
Судді В. М. Ігнатенко А. А. Калараш І. В. Литвиненко
Є. В. Петров