07 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 926/2499/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючої, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Руда Г. В.,
за участю представників:
позивача-1 - Рожок Л. П. (адвоката, в режимі відеоконференції),
позивача-2 - не з'явилися,
відповідача - Сьоміної І. В. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича фірма "ГІС-Сервіс"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.07.2025 (колегія суддів: Скрипчук О. С. - головуюча, Кравчук Н. М., Матущак О. І.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича фірма "ГІС-Сервіс" та ОСОБА_1
до Чернівецької міської ради
про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича фірма "ГІС-Сервіс" (далі - ТОВ ТВФ "ГІС-Сервіс") та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулися до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Чернівецької міської ради, в якому просили визнати незаконним та скасувати пункт 6 рішення Чернівецької міської ради № 1310 від 29.06.2023.
1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі посилалися на обставини, пов'язані з припиненням права постійного користування за ТОВ ТВФ "ГІС-Сервіс" земельною ділянкою з кадастровим номером 7310136300:12:003:0467 у зв'язку з переходом права власності на нерухоме майно до іншої особи (пункт "е" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України). На думку позивачів, незаконність спірного рішення Чернівецької міської ради обумовлена тим, що право постійного користування земельною ділянкою було набуте ТОВ ТВФ "ГІС-Сервіс" у встановленому законодавством порядку. При цьому, за доводами позивачів, згідно із законодавством, яке діяло на момент набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, такої підстави припинення права користування земельною ділянкою, як перехід права власності на нерухоме майно до іншої особи, не передбачалося.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 04.03.2025 (суддя Гончарук О. В.) у справі № 926/2499/24 позов ТОВ ТВФ "ГІС-Сервіс" та ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано пункт 6 рішення Чернівецької міської ради № 1310 від 29.06.2023.
2.2. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ТОВ ТВФ "ГІС-Сервіс" та ОСОБА_1 , виходив із того, що в спірному пункті 6 рішення Чернівецької міської ради від 29.06.2023 № 1310 міська рада визначила єдиною правовою підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою за позивачем положення пункту "е" статті 141 Земельного кодексу України, якого на момент набуття права власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 не існувало. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення прийняте всупереч вимогам статті 19, частини 1 статті 58 Конституції України та частин 1, 2 статті 5 Цивільного кодексу України.
Суд першої інстанції також зазначив, що за наслідками прийняття пункту 6 рішення Чернівецької міської ради від 29.06.2023 № 1310 припинено право постійного користування земельною ділянкою за позивачем, тому має місце втручання у право мирного володіння та користування земельною ділянкою на підставі Державного акта серії I-ЧВ від 05.05.1998. Тому суд дійшов висновку, що таке право позивачів підлягає відновленню відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод шляхом задоволення позову про скасування пункту 6 рішення Чернівецької міської ради від 29.06.2023 № 1310.
2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.07.2025 у справі № 926/2499/24 рішення Господарського суду Чернівецької області від 04.03.2025 у справі № 926/2499/24 скасоване. Прийнято нове рішення, яким провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради закрито. У задоволенні позовних вимог ТОВ ТВФ "ГІС-Сервіс" до Чернівецької міської ради відмовлено.
2.4. Суд апеляційної інстанції, враховуючи суб'єктний склад учасників спору та предмет спору, дійшов висновку, що провадження у цій справі за позовом ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування пункту 6 рішення Чернівецької міської ради від 29.06.2023 № 1310 "Про постійне користування земельними ділянками" належить закрити, оскільки цей спір не підвідомчий господарським судам, а підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ТОВ ТВФ "ГІС-Сервіс", суд апеляційної інстанції виходив із того, що на час прийняття Чернівецькою міською радою спірного рішення редакцію статті 141 Земельного кодексу України було змінено (згідно із Законом України від 05.11.2009 № 1702-VI) і в пункті "е" цієї статті законодавець передбачив підставу для припинення права користування земельною ділянкою у випадку набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. Суд апеляційної інстанції зазначив, що в цьому випадку вилучення земельної ділянки у постійного землекористувача на користь власника нерухомості не відбувається, а тому до спірних правовідносин стаття 149 Земельного кодексу України застосуванню не підлягає.
При цьому суд апеляційної інстанції врахував те, що в разі набуття права власності на нерухомість, яка розташована на частині земельної ділянки, наданій іншій особі на праві постійного користування, право на оформлення землекористування для обслуговування такої нерухомості виникає автоматично в силу принципу єдності долі нерухомості та земельної ділянки і не вимагає отримання згоди постійного землекористувача. Відтак суд апеляційної інстанції зазначив, що спірне рішення прийняте відповідачем з підстав, передбачених пунктом "е" статті 141 Земельного кодексу України, тобто у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно іншою особою, і на момент прийняття рішення відповідало вимогам законодавства та визначеній законом компетенції Чернівецької міської ради. Суд апеляційної інстанції виснував, що спірне рішення не порушує прав та охоронюваних законом інтересів ТОВ ТВФ "ГІС-Сервіс".
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень неї
3.1. Не погодившись із постановою апеляційного господарського суду, ТОВ ТВФ "ГІС-Сервіс" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.07.2025 у справі № 926/2499/24, а рішення Господарського суду Чернівецької області від04.03.2025 у справі № 926/2499/24 залишити в силі.
3.2. ТОВ ТВФ "ГІС-Сервіс", звертаючись із касаційною скаргою, зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень пункту "е" статті 141 Земельного кодексу України, а також посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Скаржник, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц та в постановах Верховного Суду від 15.02.2022 № 906/621/19, від 31.01.2019 у справі № 914/839/18, від 02.09.2020 у справі № 918/194/19, від 15.11.2021 у справі № 906/620/19.
За твердженням скаржника, на момент прийняття рішення Чернівецької міської ради нерухоме майно перебувало у власності ОСОБА_1 близько 20 років і в 2004 році при підписанні договору дарування до ОСОБА_1 перейшло право користування земельною ділянкою в силу норм закону, а саме: відповідно до частини 2 статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції від 23.11.2004).
3.3. Чернівецька міська рада у відзиві на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу ТОВ ТВФ "ГІС-Сервіс" без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.07.2025 у справі № 926/2499/24 - без змін. Відповідач зазначає, що доводи касаційної скарги є безпідставними та необґрунтованими.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 16.04.1997 № 278/7 (додаток 1 пункт 1) ТОВ ТВФ "ГІС-Сервіс" надано земельну ділянку з кадастровим номером 7310136300:12:003:0467 у постійне користування для виробничих потреб.
4.2. На підставі рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 16.04.1997 № 248/7 ТОВ ТВФ "ГІС-Сервіс" видано Державний акт на право постійного користування землею I-ЧВ №000961 від 05.05.1998 на земельну ділянку з кадастровим номером 7310136300:12:003:0467.
4.3. На земельній ділянці з кадастровим номером 7310136300:12:003:0467 знаходяться нежитлові приміщення (аптеки готових ліків) загальною площею 322,10 м2.
4.4. На підставі договору дарування від 01.12.2004 нерухоме майно, яке знаходиться на спірній земельній ділянці, було передано від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 .
4.5. Чернівецька міська рада прийняла рішення від 29.06.2023 № 1310 "Про постійне користування земельними ділянками", відповідно до пункту 6 якого вирішила вважати припиненим право постійного користування ТОВ ТВФ "ГІС-Сервіс" земельною ділянкою за адресою: вул. Героїв Майдану, 116, площею 0,0495 га, для виробничих потреб, що посвідчене Державним актом на право постійного користування землею від 05.05.1998, у зв'язку із набуттям іншою особою права власності на нерухоме майно, яке розташоване на земельній ділянці (підстава - пункт "е" статті 141 Земельного кодексу України).
4.6. Станом на момент прийняття спірного рішення міської ради власником усього нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 7310136300:12:003:0467 на вул. Героїв Майдану, 116 у м. Чернівцях, був ОСОБА_1 .
4.7. Спір виник у зв'язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування.
5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
5.1. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2025 у справі № 926/2499/24 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуюча, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.
Відповідно до розпорядження в. о. заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 15.09.2025 № 32.2-01/2288 у зв'язку з перебуванням судді Дроботової Т. Б. на лікарняному призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 926/2499/24.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2025 у справі № 926/2499/24 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуюча, Зуєв В. А., Чумак Ю. Я.
Ухвалою Верховного Суду від 15.09.2025 у справі № 926/2499/24 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ ТВФ "ГІС-Сервіс" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.07.2025 у справі № 926/2499/24, вирішено здійснити розгляд справи у відкритому судовому засіданні 07.10.2025.
Відповідно до розпорядження заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 06.10.2025 № 32.2-01/2460 у зв'язку з відпусткою судді Зуєва В. А. призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 926/2499/24.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.10.2025 у справі № 926/2499/24 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуюча, Дроботової Т. Б., Чумак Ю. Я.
5.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
5.3. Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
5.4. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги ТОВ ТВФ "ГІС-Сервіс" та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування.
5.5. Позовні вимоги мотивовані тим, що право постійного користування земельною ділянкою було набуте ТОВ ТВФ "ГІС-Сервіс" у встановленому законодавством порядку, а згідно із законодавством, чинним на момент набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, такої підстави припинення права користування земельною ділянкою, як перехід права власності на нерухоме майно до іншої особи, не передбачалось. Відтак позивачі стверджували про незаконність рішення місцевої ради про припинення права постійного користування ТОВ ТВФ "ГІС-Сервіс" земельною ділянкою, що посвідчене Державним актом на право постійного користування землею від 05.05.1998, у зв'язку із набуттям іншою особою права власності на нерухоме майно, яке розташоване на земельній ділянці, на підставі пункту "е" статті 141 Земельного кодексу України.
5.6. Колегія суддів зазначає, що правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, пов'язаний із переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці, станом на момент набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно - 01.12.2004 визначався положеннями як Цивільного кодексу України, так і Земельного кодексу України.
5.7. Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно - 01.12.2004) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
5.8. Згідно із частинами 1, 2, 4 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно - 01.12.2004) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
5.9. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина 1 статті 125 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно - 01.12.2004)).
5.10. Аналізуючи зміст статті 120 Земельного кодексу України (у наведеній редакції), Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі № 689/26/17 зазначила, що при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.
Здійснюючи ретроспективний аналіз земельного законодавства, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові виснувала, що стаття 30 Земельного кодексу Української РСР (1991 року) в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду. Стаття 120 Земельного кодексу України (у чинній редакції), стаття 377 Цивільного кодексу України (у чинній редакції) також передбачають припинення права власності чи користування земельною ділянкою та перехід такого права до особи, що набуває право власності на нерухоме майно. Щодо застосування приписів вказаних статей у відповідних редакціях Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася про те, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.17), від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункт 61), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42)).
5.11. Розглядаючи справу № 926/2499/24, суд першої інстанції визнав вимоги позивачів обґрунтованими та задовольнив позов.
5.12. Суд апеляційної інстанції закрив провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради з підстав, визначених пунктом 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, та відмовив у задоволенні позовних вимог ТОВ ТВФ "ГІС-Сервіс" до Чернівецької міської ради.
5.13. Не погодившись із висновками суду апеляційної інстанції, ТОВ ТВФ "ГІС-Сервіс" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.
ТОВ ТВФ "ГІС-Сервіс", звертаючись із касаційною скаргою, зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень пункту "е" статті 141 Земельного кодексу України, а також посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.14. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
5.15. Касаційна скарга з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц та в постановах Верховного Суду від 15.02.2022 № 906/621/19, від 31.01.2019 у справі № 914/839/18, від 02.09.2020 у справі № 918/194/19, від 15.11.2021 у справі № 906/620/19.
За твердженням скаржника, на момент прийняття рішення Чернівецької міської ради нерухоме майно перебувало у власності ОСОБА_1 близько 20 років, і в 2004 році при підписанні договору дарування до ОСОБА_1 перейшло право користування земельною ділянкою в силу норм закону, а саме: відповідно до частини 2 статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції від 23.11.2004).
5.16. ТОВ ТВФ "ГІС-Сервіс" зазначає, що в постанові Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 906/621/19 викладено такий висновок:
"…право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду".
5.17. Подібні правові висновки, як зазначає скаржник, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 914/839/18, від 02.09.2020 у справі № 918/194/19.
5.18. Крім того, скаржник зазначає, що в постанові Верховного Суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, зазначено про те, що державні акти є чинними і посвідчують набуте відповідачем право постійного користування земельними ділянками до приведення прав та обов'язків щодо них у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренди.
5.19. Верховний Суд зазначає, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій ухвалено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Верховний Суд також зазначає, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Подібний висновок викладений у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
5.20. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт.
5.21. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об'єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов'язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб'єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96- 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19. Подібний висновок також викладений у постановах Верховного Суду від 05.03.2025 у справі № 904/2319/22, від 04.02.2025 у справі № 910/5578/24, від 15.01.2025 у справі № 906/63/24.
5.22. Верховний Суд, проаналізувавши правовідносини у справі № 926/2499/24, що розглядається, та у справах, на які посилається скаржник, установив їх неподібність з огляду на таке.
5.23. Колегія суддів установила, що у справі № 906/621/19 та у справі № 906/620/19 предметом позову були вимоги прокурора до відповідача про припинення права постійного користування земельною ділянкою, скасування державного акта на право постійного користування землею та зобов'язання повернути земельну ділянку. У справі № 906/621/19 та у справі № 906/620/19 позовні вимоги прокурора були обґрунтовані тим, що з моменту припинення діяльності державного підприємства припинилось і його право постійного користування земельною ділянкою, а особа, що утворилася після приватизації державного підприємства (правонаступником якої є відповідач), відповідно до положень земельного законодавства не має права на отримання земельної ділянки в постійне користування, тому така земельна ділянка підлягає поверненню позивачу, який здійснює правомочності власника земельної ділянки.
Спірним у зазначених справах № 906/621/19 та № 906/620/19 було питання щодо переходу права постійного користування земельної ділянки в порядку правонаступництва. Верховний Суд у постановах від 15.02.2022 у справі № 906/621/19 та від 15.11.2021 у справі № 906/620/19 виснував, що право постійного користування землею, яке виникло в суб'єкта господарювання до набрання чинності Земельним кодексом України - 01 січня 2002 року, продовжує зберігатися у подальшому, а отже, може переходити від підприємства до його правонаступника навіть якщо чинне законодавство вже не передбачає підстав для набуття права постійного користування землею для такої особи.
5.24. Колегія суддів установила, що у справі № 179/1043/16-ц предметом позову були вимоги позивача про визнання у порядку спадкування прав засновника селянського (фермерського) господарства та права постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення такого господарства. Позовні вимоги у справі № 179/1043/16-ц були мотивовані тим, що позивачка як спадкоємиця засновника селянського (фермерського) господарства вважала, що може успадкувати за законом земельну ділянку, яку її чоловік отримав за життя у постійне користування для ведення такого господарства, а також може успадкувати права засновника створеного селянського (фермерського) господарства.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц вирішувала виключну правову проблему щодо належності до обсягу спадкового майна права постійного користування земельною ділянкою, наданого для ведення селянського (фермерського) господарства. Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання в порядку спадкування за законом права постійного користування земельною ділянкою та змінюючи мотивувальні частини судових рішень, виходив із того, що право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки. Водночас Верховний Суд зазначив, що право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 у редакції, чинній до 16.05.1992, могло належати лише фізичній особі, та згідно із частиною 1 статті 55 цього Кодексу у тій же редакції було об'єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.
5.25. Колегія суддів установила, що у справі № 914/839/18 предметом позову були вимоги органу місцевого самоврядування про скасування державного акта про право постійного користування земельною ділянкою, скасування запису про реєстрацію цього акта, зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що спірний Державний акт видано юридичній особі, яка ліквідована, а відповідач не вчинив жодних дій для належного переоформлення права постійного користування, проте автоматичне переоформлення права постійного землекористування законодавством не передбачено. Тому позивач вважав, що таке право є припиненим, а Державний акт підлягає скасуванню.
Суди у справі № 914/839/18 встановили, що відповідач є правонаступником ліквідованої юридичної особи щодо права постійного користування земельною ділянкою. Тому суди зазначили, що непереоформлення права постійного користування земельною ділянкою відповідачем не дає правових підстав для задоволення позову. Верховний Суд залишив без змін судові рішення судів попередніх інстанцій у справі № 914/839/18, оскільки зазначив, що судами не порушено норми матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень.
5.26. Колегія суддів установила, що у справі № 918/194/19 предметом позову були вимоги про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про припинення права позивача на постійне користування земельними ділянками. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є правонаступником постійного землекористувача, тому вказане рішення є незаконним і таким, що порушує права позивача.
Суди у справі № 918/194/19 відмовили в задоволенні позову, оскільки встановили, що позивач не набув права постійного користування спірною земельною ділянкою в силу вимог закону, тому рішення відповідача не порушує прав та інтересів позивача, що виключає підстави для визнання його недійсним в судовому порядку. Верховний Суд у справі № 918/194/19 скасував судові рішення та ухвалив нове рішення про задоволення позову. Верховний Суд зазначив, що позивач є правонаступником постійного землекористувача в результаті його реорганізації; за передавальним актом до позивача перейшло право постійного користування земельною ділянкою. При цьому, за висновком Верховного Суду, припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення юридичної особи, зважаючи на положення частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, допускається лише у випадку, коли припинення такої особи виключає правонаступництво. Тому Суд виснував про порушення відповідачем при прийнятті спірного рішення положень статті 19 Конституції України, статті 141 Земельного кодексу України щодо права позивача користуватися спірною земельною ділянкою.
5.27. Натомість у справі № 926/2499/24, що розглядається, предметом позову є вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Чернівецької міської ради про припинення права позивача на постійне користування земельною ділянкою внаслідок набуття права власності іншою особою на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці. Позовні вимоги ТОВ ТВФ "ГІС-Сервіс" мотивовані тим, що право постійного користування земельною ділянкою було набуте позивачем у встановленому законодавством порядку, а згідно із законодавством, чинним на момент набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, такої підстави припинення права користування земельною ділянкою, як перехід права власності на нерухоме майно до іншої особи, не передбачалось.
5.28. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що в разі набуття права власності на нерухомість, яка розташована на частині земельної ділянки, наданій іншій особі на праві постійного користування, право на оформлення землекористування для обслуговування такої нерухомості виникає автоматично в силу принципу єдності долі нерухомості та земельної ділянки і не вимагає отримання згоди постійного землекористувача. Відтак суд апеляційної інстанції зазначив, що спірне рішення прийняте відповідачем з підстав, передбачених пунктом "е" статті 141 Земельного кодексу України, тобто у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно іншою особою, і на момент прийняття рішення відповідало вимогам законодавства та визначеній законом компетенції Чернівецької міської ради. Суд апеляційної інстанції виснував, що спірне рішення не порушує прав та охоронюваних законом інтересів ТОВ ТВФ "ГІС-Сервіс".
При цьому суд апеляційної інстанції врахував, що на підставі договору дарування від 01.12.2004 нерухоме майно, яке знаходиться на спірній земельній ділянці, було передано від ОСОБА_2 до ОСОБА_1; станом на момент прийняття спірного рішення міської ради власником усього нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 7310136300:12:003:0467 на АДРЕСА_1 , був ОСОБА_1
ТОВ ТВФ "ГІС-Сервіс" у касаційній скарзі наведених обставин не спростовує, зазначаючи, що на момент прийняття спірного рішення Чернівецької міської ради нерухоме майно перебувало у власності ОСОБА_1 близько 20 років, і в 2004 році при підписанні договору дарування до ОСОБА_1. перейшло право користування земельною ділянкою в силу норм закону, а саме: відповідно до частини 2 статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції від 23.11.2004).
5.29. Ураховуючи наведене, правовідносини у справах № 179/1043/16-ц, № 906/621/19, № 914/839/18, № 918/194/19, № 906/620/19, на які посилається скаржник є неподібними із правовідносинами у справі № 926/2499/24, що розглядається, оскільки в кожній із наведених справ, Верховний Суд сформував висновки на підставі конкретних обставин, які встановлювалися господарськими судами під час дослідження питання щодо наявності або відсутності підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі реорганізації юридичної особи, зміни її організаційно-правової форми (справи № 906/621/19, № 914/839/18, № 918/194/19, № 906/620/19) або в разі спадкування (справа № 179/1043/16-ц).
5.30. Наведене свідчить про неподібність спірних правовідносин у справі № 926/2499/24, що розглядається, із правовідносинами у справах, на які посилається скаржник.
5.31. Таким чином, наведені ТОВ ТВФ "ГІС-Сервіс" підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови із цих підстав.
5.32. Крім того, Верховний Суд зазначає, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, а тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
5.33. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
5.34. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
5.35. Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ ТВФ "ГІС-Сервіс" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.07.2025 у справі № 926/2499/24, оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися після відкриття касаційного провадження.
Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича фірма "ГІС-Сервіс" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.07.2025 у справі № 926/2499/24 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуюча Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак