ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.10.2025Справа № 910/969/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/969/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юдітрейд»
до Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей
про стягнення 55158,26 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «Юдітрейд» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей (далі - відповідач) про стягнення 55158,26 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань по договору про закупівлю товару №41 від 08.10.2024 не сплатив вартість поставленого товару, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення основний борг у розмірі 54099,00 грн, 3% річних у розмірі 301,87 грн та інфляційні втрати у розмірі 757,39 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/969/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
19.02.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову та зазначає, що ним було вжито всіх необхідних заходів, передбачених Бюджетним кодексом України та договором про закупівлю товару №41 від 08.10.2024 для виконання умов останнього в частині своєчасної оплати за поставлений позивачем товар, втім платіж не було проведено Державною казначейською службою України, з незалежних від відповідача причин.
Цього ж дня до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи до врегулювання спору шляхом досягнення угоди між сторонами, у зв'язку з повідомленням Державною казначейською службою України про відновлення проведення платежів відповідача.
20.02.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не визнає доводи відповідача, наведені у відзиві, оскільки останні не спростовують факт порушення відповідачем грошового зобов'язання за договором про закупівлю товару №41 від 08.10.2024 і не звільняють його від відповідальності за таке порушення.
Цього ж дня до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», позивач подав заперечення на клопотання про відкладення розгляду справи, в яких просив відмовити у його задоволенні, оскільки, враховуючи приписи ст.ст. 216 та 202 Господарського процесуального кодексу України, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
За змістом частини 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Вищевикладене свідчить, що приписами Господарського процесуального кодексу України не передбачено відкладення розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а відтак підстави для відкладення розгляду справи до врегулювання спору шляхом досягнення угоди між сторонами відсутні.
24.02.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач вказує, що доводи позивача не знаходять свого відображення, виходячи з дійсних обставин справи.
01.04.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про долучення платіжної інструкції №49 від 12.02.2025 про повну сплату боргу у розмірі 54099,00 грн, та закриття провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмета спору.
07.04.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від позивача надійшли пояснення, в яких зазначено, що відповідачем повністю сплачено основний борг у розмірі 54099,00 грн, разом з цим не сплаченими залишились 3% річних та інфляційні втрати.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
08.10.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юдітрейд» (далі-постачальник) та Комісією з регулювання азартних ігор та лотерей (далі - покупець) укладено договір про закупівлю товару №41 (далі - договір) за умовами пункту 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, код за ДК 021:2015 30210000-4 Машини для обробки даних (апаратна частина) (ноутбуки) (далі - товар) відповідно до специфікації (додаток 1), що є невід'ємною частиною цього договору, а покупець прийняти цей товар та своєчасно здійснити оплату в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Товару надається гарантія на працездатність на протязі одного року з дня поставки товару при умові зберігання їх згідно інструкції заводу виробника (п. 2.2 договору).
Згідно з пунктом 3.1. договору загальна ціна договору становить 54099,00 грн, в тому числі ПДВ 9016,50 грн.
Пунктом 4.2. договору передбачено, що оплата за поставлений товар, згідно умов цього договору, здійснюється покупцем протягом 10 банківських днів з моменту отримання товару відповідно до видаткової накладної.
Умовами пунктів 4.3. та 4.4. договору сторони погодили, що розрахунки за отриманий товар здійснюється на підставі частини першої статті 49 Бюджетного кодексу України. У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 10 банківських днів з дати отримання покупцем бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій рахунок. Умовою виникнення платіжних зобов'язань покупця, у відповідності до частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, є наявність реального відповідного бюджетного призначення.
Розрахунки за цим договором здійснюються відповідно до положень «Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.2021 №590 (зі змінами та доповненнями) в національній валюті України гривні у безготівковій формі шляхом перерахування належних до сплати сум коштів на поточний рахунок Продавця, що вказаний у цьому договорі (п. 4.5 договору).
Відповідно до пункту 5.1. договору строк поставки товару - протягом 30 календарних днів з моменту підписання договору, але не пізніше 01.12.2024.
Згідно з пунктом 6.1.1. договору, покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату за поставлений товар, а продавець, у свою чергу, зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором (п. 6.3.1 договору).
Згідно з пунктами 7.1 та 7.2 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену діючим законодавством України та цим договором. У разі невиконання або несвоєчасного виконання своїх зобов'язань за цим договором продавець несе відповідальність перед покупцем та сплачує штрафні санкції, визначені частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.
Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2024, а в частині гарантійних зобов'язань та оплати - до повного виконання сторонами своїх обов'язків (п. 10.1. договору).
08.10.2024 року між сторонами підписано специфікацію до договору, яка є додатком №1 до даного договору, у якій сторони погодили найменування товару - ноутбук Lenovo V15 G4 AMN (82YU00Y8RA), кількість товару - 3 шт., ціну за одиницю з ПДВ - 18033,00 грн та загальну суму з ПДВ у розмірі 54099,00 грн.
29.10.2024 року сторони уклали додаткову угоду №1 до договору, якою погодили викласти пункт 2.2 договору в новій редакції: «Товару надається гарантія на працездатність на протязі трьох років з дня поставки товару при умові зберігання їх згідно інструкції заводу виробника.» (п. 2 додаткової угоди №1 до договору).
Згідно з п. 3 додаткової угоди №1 до договору інші умови договору залишаються без змін.
Також 29.10.2024 між сторонами підписано специфікацію до договору, яка є додатком №1 до договору з урахуванням змін, внесених додатковою угодою №1 від 29.10.2024, у якій сторони погодили найменування товару - ноутбук Lenovo V15 G4 AMN (82YU00Y8RA), кількість товару - 3 шт., ціну за одиницю з ПДВ - 18033,00 грн та загальну суму з ПДВ у розмірі 54099,00 грн.
На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 54099,00 грн, що підтверджується підписаною сторонами та скріпленою печаткою позивача видатковою накладною №395 від 06.11.2024.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить і відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо поставки товару.
Позаяк, відповідач оплату за отриманий товар належним чином не здійснив, у зв'язку з чим виник борг у розмірі 54099,00 грн.
З метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся до відповідача листом-претензією №07/3165 від 07.01.2025 з вимогою сплатити заборгованість на суму 54099,00 грн за договором в термін до 12.01.2025 включно.
Листом №16-3/1/99 від 13.01.2025 відповідач повідомив позивача, що ним було отримано листи Державної казначейської служби України від 12.12.2024 та від 17.12.2024 щодо безспірного списання за виконавчими документами, виданими на виконання рішень Київського окружного адміністративного суду, у зв'язку з чим відповідач позбавлений можливості сплатити за поставлений товар.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).
Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Пунктом 4.2 договору передбачено, що оплата за поставлений товар, згідно умов цього договору, здійснюється покупцем протягом 10 банківських днів з моменту отримання товару відповідно до видаткової накладної.
Отже, враховуючи дату поставки товару - 06.11.2024 кінцевий термін оплати за поставлений товар - 20.11.2024.
Втім, як встановлено судом, відповідач у встановлені строки оплату належним чином не здійснив.
Тоді як, за приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 54099,00 грн.
Разом з тим, судом встановлено, що після подання позову до суду, відповідач повністю здійснив оплату основного боргу в розмірі 54099,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №49 від 12.02.2025 року на відповідну суму.
За приписами пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір.
У даному випадку, предметом спору є, зокрема, стягнення з відповідача заборгованості за договором про закупівлю товару №41 від 08.10.2024 в розмірі 54099,00 грн.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином, спір в даній справі припинив своє існування у зв'язку з повною оплатою відповідачем суми основного боргу в розмірі 54099,00 грн.
Суб'єкти господарювання мають можливість самостійно регулювати свої відносини, діяти на власний розсуд, тому суд вважає за можливе закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору, оскільки такий припинив існування в процесі розгляду справи (позов поданий через підсистему "Електронний суд" та зареєстрований відділом діловодства суду 27.01.2025, а оплата проведена 31.03.2025).
Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
При цьому, закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на момент звернення з позовом, так і на момент ухвалення судом першої інстанції судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20 та від 14.09.2022 у справі №914/3112/20.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019).
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Відтак, оскільки відповідач допустив порушення виконання взятих на себе грошових зобов'язань, позивачем нараховані і заявлені до стягнення 3% річних у розмірі 301,87 грн та інфляційні втрати у розмірі 757,39 грн.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат суд дійшов висновку про їх обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.
Разом з цим, позивач просить суд відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України зазначити в рішенні про нарахування 3% річних до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Відповідно до частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Правовий аналіз наведеної норми процесуального законодавства свідчить про те, що остання передбачає право, а не обов'язок суду зазначити про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу, і таке право надано суду для нарахування відсотків, або для нарахування пені, тобто за вибором позивача - один із видів відповідальності.
Водночас приписи ч. 10 ст. 238 ГПК України не містять імперативного характеру, тобто у суду не має обов'язку задовольняти вимогу щодо автоматичного нарахування процентів або пені до моменту виконання судового рішення, така вимога може бути задоволена судом, тільки коли суд вважатиме за доцільне застосування такої норми права.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України суд вирішує на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності. Нарахування пені або відсотків у порядку частини десятої статті 238 ГПК України ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання зобов'язання. Тобто це ті самі заходи відповідальності, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов'язання не виконується.
Приймаючи до уваги вищевикладене та зважаючи на те, що відповідач на момент прийняття рішення вже сплатив основний борг, суд дійшов висновку про відсутність у даному випадку правових підстав для застосування приписів частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги.
При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що ним було вжито всіх необхідних заходів, передбачених Бюджетним кодексом України та договором про закупівлю товару №41 від 08.10.2024 для виконання умов останнього в частині своєчасної оплати за поставлений позивачем товар, втім платіж не було проведено Державною казначейською службою України, з незалежних від відповідача причин, оскільки статтею 1 Цивільного кодексу України визначено, що однією з ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників.
Згідно з частиною першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
За приписами частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України (який діяв на дату виникнення спірних правовідносин) особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Частиною 2 статті 617 Цивільного кодексу України встановлено, що не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Тобто, частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.
Ні Господарський кодекс України, ні Цивільний кодекс України при визначенні відповідальності за укладеним договором не виділяють в окрему категорію осіб «державні підприємства» і не встановлюють окремі правила для них. Тобто, підприємство - відповідач, як отримувач бюджетних коштів, не має будь-яких привілеїв чи пільг у рамках виконання своїх зобов'язань за такими договорами.
Тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи, підприємства чи організації з Державного/місцевого бюджету та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують бездіяльність відповідача та не заперечують обов'язку такого підприємства, який виступає стороною зобов'язального правовідношення, від його виконання належним чином, відтак виконання таких договорів також повинно здійснюватися на загальних підставах.
Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 року у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та в рішенні від 30.11.2004 року у справі «Бакалов проти України» зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Тобто, з наведеного випливає, що відсутність надходжень бюджетних коштів не нівелює обов'язку з оплати товарів, робіт, послуг тощо за відповідним правочином.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 21.02.2018 року у справі № 923/1292/16, від 23.03.2018 року по справі №904/6252/17, від 28.01.2019 року у справі №917/611/18.
Згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 року у справі № 908/1076/17 та від 30.03.2020 року у справі № 910/3011/19 відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов'язку виконати господарські зобов'язання.
За таких обставин, факт відсутності надходження коштів від розпорядника бюджетних коштів чи не проведення казначейством платежу в будь-якому випадку не може звільняти відповідача від виконання зобов'язань щодо оплати отриманого товару у встановлений строк, оскільки такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов'язання.
З урахуванням наведеного, суд не приймає до уваги і посилання відповідача на умови пунктів 4.3. та 4.4. договору.
Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, суд прийшов до висновку про закриття провадження в частині стягнення 54099,00 грн основного боргу та задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 757,39 грн та 3% річних у розмірі 301,87 грн.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У той же час, позовну заяву подано в електронній формі з використанням системи «Електронний суд» у зв'язку з чим має бути застосований понижуючий коефіцієнт у розмірі 0,8, визначений частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, при цьому, позивач в частині надмірно сплаченого судового збору в розмірі 605,60 грн не позбавлений права звернутися до суду з відповідним клопотанням про його повернення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №916/228/22.
Разом з цим, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження в частині вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі 54099,00 грн на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору.
У правовідносинах щодо розподілу судових витрат у випадку закриття провадження у справі слід керуватись положеннями п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» за якими сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (Аналогічний висновок викладено у постанові Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2022 у справі №910/5936/20).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Таким чином, судовий збір у сумі 2375,88 грн (пропорційно до розміру вимоги, провадження в якій підлягає закриттю) не підлягає розподілу між сторонами за наслідками розгляду спору у справі №910/969/25 та може бути повернутий за клопотанням особи, яка його сплатила.
Щодо судового збору у розмірі 46,52 грн, то згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в цій частині покладається на відповідача.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Провадження у справі в частині стягнення 54099,00 грн основного боргу закрити.
2. В іншій частині позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юдітрейд» до Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей задовольнити.
3. Стягнути з Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей (01001, м. Київ, вул. Грінченка Бориса, буд. 3, ідентифікаційний код 43892728) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юдітрейд» (36000, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Соборності, буд. 19 В; ідентифікаційний код 42036301) інфляційні втрати у розмірі 757 (сімсот п'ятдесят сім) грн 39 коп., 3% річних у розмірі 301 (триста одна) грн 87 коп., та судовий збір у розмірі 46 (сорок шість) грн 52 коп.
4. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 17.10.2025.
Суддя Т.В. Васильченко