вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" жовтня 2025 р. Справа№ 911/1490/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Майданевича А.Г.
Суліма В.В.
за участю секретаря судового засідання Безрука Д.Д.,
за участю представників сторін:
від прокуратури: Владимирець А.О. - посвідчення № 072888;
від позивача: Дяк Ю.М. - в порядку самопредставництва;
від відповідача: Поцелов А.О. - адвокат, посвідчення № 1377;
від третьої особи: Шпінь В.І. - адвокат, посвідчення № 11111/10;
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром"
на рішення Господарського суду Київської області від 12.03.2025 (повний текст - 20.03.2025)
у справі № 911/1490/24 (суддя - Грабець С.Ю.)
за позовом заступника Генерального прокурора офісу Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров?я України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Державного підприємства "Медичні закупівлі України"
про стягнення пені та штрафу (13 512 088,09 грн)
1. Короткий зміст поданої заяви та рух справи
Заступник Генерального прокурора офісу Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром" (далі - відповідач) про стягнення штрафу та пені.
В обгрунтування заявлених вимог заступник Генерального прокурора офісу Генерального прокурора (далі - прокурор) послався на порушення відповідачем умов договору про закупівлю №09/213-09/2021 від 17 вересня 2021 року, згідно з якими, відповідач зобов'язувався поставити державному підприємству «Медичні закупівлі України» спеціалізований санітарний транспорт екстреної медичної допомоги типу «В» як систему медичних виробів, допоміжних засобів до них та устаткування (далі товар), а Державне підприємство «Медичні закупівлі України» - товар прийняти та оплатити.
Оскільки відповідач товар вчасно не передав державному підприємству «Медичні закупівлі України», прокурор звернувся до суду та просив стягнути з відповідача пеню та штраф.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Київської області від 12.03.2025 задоволено повністю позов заступника Генерального прокурора офісу Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров?я України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром" до Державного бюджету України 7 959 590,05 грн пені; 5 561 498,04 грн штрафу. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром" на користь Офісу Генерального прокурора 162 253,06 грн витрат на сплату судового збору.
3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду
Не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром" 08.04.2025 (через Електронний суд) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (була зареєстрована 09.04.2025), в якій просив поновити пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги у справі № 911/1490/24, прийняти її до розгляду та відкрити апеляційне провадження у справі № 911/1490/24. Скасувати рішення Господарського суду Київської області від 12 березня 2025 р. у справі № 911/1490/24 та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову Генерального прокурора в інтересах держави в особі позивача - Міністерства охорони здоров'я України, до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОСПЕЦРОМ" про стягнення 7 959 590,05 грн пені та 5 561 498,04 грн штрафу. Судові витрати віднести на рахунок прокуратури.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром" на рішення Господарського суду Київської області від 12.03.2025 у справі № 911/1490/24.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2025 призначено до розгляду в судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром" на рішення Господарського суду Київської області від 12.03.2025 у справі № 911/1490/24 на 02.09.2025.
02.09.2025 (через Електронний суд) до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.
02.09.2025 (через Електронний суд) до Північного апеляційного господарського суду від Міністерства охорони здоров?я України надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Клопотання мотивовано тим, що представник перебуває на лікарняному, про що надано відповідні докази.
Розгляд справи неодноразово відкладався, зокрема, 02.09.2025 - на 14.10.2025.
Справа була розглянута в розумний строк (в розумінні ст. 6 Конвенції) з незалежних від суду причин, враховуючи поведінку сторін, задоволення неодноразових клопотань сторін про відкладення розгляду справи, з метою забезпечення принципів рівності та змагальності сторін в розумінні ст. 7, 13 ГПК України, враховуючи узгодження продовження сторонами строку розгляду справи, враховуючи дію воєнного стану в Україні, обставини оголошення сигналу "повітряна тривога", та інші чинники.
4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
Відповідач не погоджується з рішенням суду першої інстанції, з урахуванням наступного.
Так, за доводами скаржника, Господарським судом Київської області прийнято незаконне та необґрунтоване рішення від 12.03.2025 у справі №911/1490/24, оскільки суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме п. 3 ч. 1 ст. 3, ч. 2, 3 ст. 6, ст. 526, ст. 627 Цивільного кодексу України, з яких випливає, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства України і одним з ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин, а тому законодавець передбачив, що: сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Окрім цього, скаржник вважає, що судом не було враховано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Більше того, апелянт вважає, що суд першої інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у таких постановах: від 23.07.2024 у справі №909/532/23, від 09.08.2024 у справі №917/1957/23, від 09.09.2024 у справі №902/1372/23, від 02.08.2023 року у справі №908/2335/22, від 27.11.2024 у справі №911/826/23 щодо порядку застосування договірної неустойки, забезпечення реалізації принципу свободи договору та неможливості односторонньої зміни визначеного у договорі порядку стягнення пені.
Також, за доводами скаржника, суд першої інстанції неповно та не всебічно з'ясував всі обставини справи та не врахував наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності.
Окрім зазначеного, апелянт вважає, що судом першої інстанції не було враховано, що у пункті п. 9.2. договору сторони погодили умову про те, що постачальник сплачує замовнику (примітка - ДП «Медичні закупівлі України» пеню у розмірі 0,1 відсотка від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості. А тому доводи прокурора про необхідність стягнення пені саме до Державного бюджету України, а не на рахунок третьої особи, є безпідставними.
Враховуючи все вищезазначене, скаржник вважає, що рішення Господарського суду Київської області від « 12» березня 2025 року у справі № 911/1490/24 ухвалено з неповним встановленням обставин, які мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, без врахування правових висновків Верховного Суду, а тому є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У поданому відзиві на апеляційну скаргу ДП «Медзакупівлі України» вважає апеляційну скаргу ТОВ «Автоспецпром» безпідставною, оскільки рішення Господарського суду Київської області від 12.03.2025 ухвалено з повним і всебічним з'ясуванням обставин справи.
Так, третя особа зазначила, що між сторонами дійсно був укладений договір про поставку 49 спеціалізованих автомобілів швидкої допомоги, який фінансувався за рахунок державного бюджету. Замовник здійснив 100% передоплату, проте постачальник порушив строки поставки, через що виникла підстава для застосування штрафних санкцій.
Згідно з Бюджетним кодексом України та ст. 231 ГК України, у разі порушення зобов'язань за договорами, що фінансуються з державного бюджету, пеня та штраф стягуються у визначеному законом розмірі. Сторони прямо погодили застосування цих санкцій у договорі. Одержані суми неустойки не є власними коштами ДП «Медзакупівлі України», а підлягають обов'язковому перерахуванню до загального фонду державного бюджету. Невиконання цього обов'язку вважалося б бюджетним правопорушенням.
Таким чином, нарахування та стягнення пені й штрафу у цій справі є законним і обґрунтованим, оскільки вони мають характер бюджетних надходжень і прямо передбачені чинним законодавством. У зв'язку з цим ДП «Медзакупівлі України» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу Заступник Генерального прокурора Офісу Генерально прокурора зазначив, що вважає доводи апеляційної скарги ТОВ «Автоспецпром» безпідставними. Оскільки, на його думку, помилковим є твердження апелянта про те, що підприємство є лише стороною цивільно-правового договору і діє виключно у власних інтересах. Оскільки договір фінансувався за рахунок державного бюджету, а штрафи та пеня за його невиконання відповідно до Бюджетного кодексу України належать до доходів загального фонду бюджету, такі вимоги подані в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я, яке є головним розпорядником коштів.
Принцип свободи договору не може переважати імперативні норми бюджетного законодавства. Закон прямо визначає, що санкції за договорами, виконання яких фінансується за рахунок державних коштів, мають характер бюджетних надходжень і підлягають перерахуванню до державного бюджету незалежно від волевиявлення сторін. Відповідна позиція неодноразово підтверджувалась Верховним Судом. Саме тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що штрафні санкції у цій справі не є власними коштами ДП «Медзакупівлі України», а мають публічно-правовий характер.
Також, за доволами учасника, безпідставними є посилання апелянта на форс-мажорні обставини. Затримки з оплатою, дистанційний формат роботи чи проблеми у взаємовідносинах з контрагентами не є непереборною силою у розумінні закону, адже не роблять виконання зобов'язання об'єктивно неможливим. Верховний Суд неодноразово зазначав, що економічні труднощі чи невигідність виконання не звільняють від відповідальності за порушення зобов'язань.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що відповідач не довів відсутності вини у простроченні виконання договору, а нараховані штрафні санкції є законними і підлягають стягненню в дохід державного бюджету. Отже, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
6. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини справи; обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначення відповідно до них правовідносин
Як правомірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на виконання бюджетної програми «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я» та постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році» №339 від 09.03.2021 року підприємством «Медичні закупівлі України» була проведена спрощена процедура закупівлі спеціалізованого санітарного транспорту екстреної медичної допомоги типу В 4х2 (ідентифікатор закупівлі №UA-2021-08-10-012727-a), за результатами якої, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» (далі - відповідач) та державним підприємством «Медичні закупівлі України» (далі - третя особа) був укладений договір про закупівлю №09/213-09/2021 від 17.09.2021 року (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору відповідач взяв на себе зобов'язання устроки, в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити третій особі спеціалізований санітарний транспорт екстреної медичної допомоги типу В як систему медичних виробів, допоміжних засобів до них та устаткування (Код згідно з УКТЗЕД 8703 32 19 00) ДК 021:2015-34110000-1) Легкові автомобілі (НК 024:2019-35988 Автомобільна швидка допомога) (далі за текстом - товар) (номер оголошення про проведення спрощеної закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель - ID: UA-2021-08-10-012727-a), а третя особа - прийняти такий товар та оплатити його в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Згідно з п. 1.2. договору, найменування (номенклатура, асортимент) товару, обсяг та кількість товару, ціна за одиницю товару та загальна вартість товару вказується в специфікації (додаток №1), що є невід?ємною частиною цього договору.
Валютою цього договору є національна валюта України - гривня. Загальна ціна товару складає 79 449 999,93 грн без ПДВ. Ціна за одиницю товару вказується у специфікації (додаток №1), що є невід'ємною частиною цього договору. Оплата за товар, який є предметом цього договору, звільняється від оподаткування податкомна додану вартість відповідно до пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (пункт 3.1 договору).
Пунктом 3.4. договору встановлено, що оплата за партію поставленого товару за цим договором здійснюється протягом 30 (тридцяти) банківських днів з моменту підписання відповідної видаткової накладної та/або акту приймання товару за місцем призначення, визначеним відповідно до п. 2.3. цього договору, за умов відсутності будь-яких зауважень до товару з боку третьої особи.
Відповідно до п. 4.1. договору відповідач зобов?язаний здійснити поставку товару за цим договором у строк, визначений третьою особою у заявці на поставку товару, направленій третьою особою відповідачу засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим договором.
Згідно з п. 4.2. договору, поставка товару здійснюється окремими партіями відповідно до заявки на поставку товару, направленої третьою особою відповідачу засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим договором.
Пунктом 4.6. договору встановлено, що датою поставки товару за договором вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної та/або акту приймання товару.
23 вересня 2021 року сторонами укладена додаткова угода №1 до договору про закупівлю №09/213-09/2021 від 17 вересня 2021 року (далі - додаткова угода №1), відповідно до п. 1.1.4. сторони домовились пункт 3 специфікації до договору (додаток №1 до договору) викласти в наступній редакції: « 3. Ціна товару складає 79 449 972,00 грн. без ПДВ».
22 жовтня 2021 року сторонами укладена додаткова угода №2 до договору про закупівлю №09/213-09/2021 від 17 вересня 2021 року (далі - додаткова угода №2), згідно з п. 1. якої, сторони домовились про здійснення третьою особою попередньої оплати в розмірі 100 % від ціни товару, вказаної у специфікації (додаток №1 до договору), на підставі оригіналу рахунку на оплату.
Пунктом 11.1. договору встановлено, зокрема, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності після його підписання сторонами та діє до 31.12.2021 року, а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором, у тому числі в частині штрафних санкцій та поставки товару - до повного виконання.
Додатковими угодами №2 від 22.10.2021 року, №3 від 11.02.2022 року, №4 від 28.02.2022 року, №5 від 25.04.2022 року, №6 від 28.06.2022 року, №7 від 23.08.2022 року, №8 від 21.10.2022 року змінювались строки дії договору.
Відповідно до п. 1.1. додаткової угоди №9 до договору про закупівлю №09/213-09/2021 від 17 вересня 2021 року (далі - додаткова угода №9), у пункті 11.1. договору цифри та слова « 28 жовтня 2022 року» замінені цифрами та словами « 28 квітня 2023 року».
Згідно з п. 2. додаткової угоди №9, відповідач зобов'язується використати одержану попередню оплату у строк до 28 квітня 2023 року та у строк, визначений третьою особою у заявці на поставку товару, здійснити поставку товару за договором, що буде підтверджено підписанням сторонами відповідної видаткової накладної та/або акту приймання товару за місцем поставки, за умов відсутності будь-яких зауважень до товару з боку третьої особи.
Відповідно до п. 8.3.1. договору, відповідач зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.
Згідно з п. 9.1. договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань, що виникають з цього договору, сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України.
Крім цього, умовами додаткової угоди №9 встановлений обов'язок відповідача сплатити пеню та/або штраф за порушення строків поставки у період з 29 жовтня 2022 року по 20 січня 2023 року включно.
Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від повного виконання зобов'язань за цим договором (п. 9.7. договору).
28 жовтня 2021 року третя особа сплатила відповідачу 79 449 972,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №23 від 28.10.2021 року, проте відповідач вчасно товар третій особі не передав.
Так, оскільки відповідач повинен був виконати заявку №1 (уточнююча №10) від 14.10.2022 року,- не пізніше 28 жовтня 2022 року, а заявку №1 (уточнююча №11) від 02.02.2022 року, - не пізніше 28 березня 2023 року, прокурор звернувся до суду та просив стягнути з відповідача 7 959 590,05 грн. пені та 5 561 498,04 грн. штрафу.
7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У силу приписів ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом ст. 610, 611 ЦК України невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами ст. 610 ЦК України та ст. 216 ГК України.
Частиною першою статті 548 ЦК України передбачені загальні умови забезпечення виконання зобов'язання. Одна із цих умов передбачає забезпечення виконання зобов'язання (основного зобов'язання), якщо це встановлено договором або законом.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка (ч. 1 ст. 546 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України (яка діяла на момент звернення з позовом) неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) за ст. 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України).
Водночас за приписами ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
На відміну від положень ЦК України, які штраф та пеню визначають як види неустойки в залежності від правил обчислення (ч. 2 та 3 ст. 549 цього Кодексу), а неустойку і як вид забезпечення виконання зобов'язання, і як правовий наслідок порушення зобов'язань, встановлених законом або договором, положення ГК України визначають неустойку, штраф та пеню як господарські санкції у вигляді грошової суми - штрафні санкції, суму яких учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов'язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань.
Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що в господарських судах розглядалися аналогічні спори між тими ж самим сторонами про стягнення неустойки.
В цій частині суд апеляційної інстанції також зазначає, що згідно зі ст.36 Закону "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Відповідно до ч.6 ст.13 Закону "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Так, частиною 4 ст.236 ГПК передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Водночас, відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16).
Основним завданням саме Верховного Суду відповідно до ч.1 ст.36 Закону "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об'єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі. Правом на відступ від позиції суду касаційної інстанції, суд апеляційної інстанції не наділений.
Так, суд апеляційної інстанції зазначає, що на сьогодні склалась усталена судова практика щодо розгляду аналогічних спорів, що підтверджується наступними судовими рішеннями Верховного Суду: від 23 вересня 2025 року у справі № 911/2508/24, від 29 липня 2025 року у cправі № 911/1927/24, від 17 червня 2025 року у справі № 911/2191/24.
Враховуючи зазначену судову практику Верховного Суду на підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України, суд апеляційної інстанції щодо суті спору у даній справі зазначає наступне.
Стверджуючи про порушення інтересів держави, прокурор у даній справі звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача неустойки (штрафу та пені) до Державного бюджету України.
Суди попередніх інстанцій у вказаних справах відмовили у задоволені позову, оскільки (1) за умовами договору неустойка за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок замовника (ДП "Медичні закупівлі України"); (2) пеня за спірним договором не підлягає сплаті до Державного бюджету України на підставі статті 29 БК України.
Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частинами першою-третьою статті 231 ГК України (в редакції, що діяла на момен нарахування неустойки) передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. У постанові від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23 Верховний Суд дійшов висновку, що згідно зі статтями 230, 231 ГК України, статтями 549, 551 та 611 ЦК України встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони в межах, встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при його укладенні.
Зазначене стосується і зобов'язань, у яких хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України.
З обставин справи слідує, що згідно з пунктом 9.2 договору, у разі порушення строку поставки, непередачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим Договором) товару, прострочення усунення недоліків товару згідно з пунктами 6.3, 7.6, 7.9.3 цього договору, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 (нуль цілих одна десята) відсотка від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни непереданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості.
Відповідно до статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з положеннями статей 626-629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати:
- можливість укласти договір або утриматися від його укладення;
- можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Отже, одним із ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин. Законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами. Сторони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, але не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в них прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23, особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
У даній справі, укладаючи договір, сторони діяли на власний розсуд та не були позбавлені можливості запропонувати зміни до його проєкту, зокрема, в частині відповідальності постачальника. У разі незгоди з умовами договору чи неузгодження окремих умов сторони мали право не укладати його одна з одною.
З урахуванням вищевикладеного суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції помилково не врахував, що в пункті 9.2 договору сторони, керуючись принципом свободи договору, погодили умову про те, що відповідач (постачальник) сплачує пеню третій особі (замовнику). Таким чином, доводи скаржника про те, що стягнення неустойки саме до Державного бюджету України є неправомірним - приймаються як обґрунтовані судом апеляційної інстанції.
В цій частині суд апеляційної інстанції також приймає доводи відповідача, що грошові кошти, які відповідач одержав у рахунок оплати за договором, виділялися з Державного бюджету України, не має правового значення. Умови про сплату пені можуть встановлюватися сторонами у договорі. відповідач і третя особа передбачили, що пеня за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок третьої особи.
Тоді як походження саме з Державного бюджету України грошових коштів, за рахунок яких оплачено закупівлю товару, не є підставою для зміни умов господарського договору та не може визнаватися підставою для стягнення пені до Державного бюджету України, попри умови договору. Аналогічних за змістом висновків Верховний Суд дійшов у таких постановах: від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23 та від 09.09.2024 у справі № 902/1372/23. В цих справах, прокурор в інтересах держави звертався до суду з позовом про стягненні пені до Державного бюджету України, про що зазначено в указаних рішенняї.
А тому суд апеляційної інстанції вважає помилковим доводи прокуратури, що пеня підлягає сплаті до Державного бюджету України на підставі статті 29 БК України.
Окрім вказаного, суд апеляційної інстанції зазначає, що у розумінні вищенаведених норм ДП «Медичні закупівлі України» є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня у відносинах із відповідачем. Тоді як наступне перерахування пені та штрафу замовником до бюджету не свідчить про обов'язок постачальника сплачувати передбачені договором пеню та штраф безпосередньо до бюджету. В цій частині суд апеляційної інстанції враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 27.11.2024 у справі №911/826/23.
У даному випадку договір не є тристороннім; замовник ДП «Медичні закупівлі України» є самостійним суб'єктом спірних правовідносин замовником, який наділений власною праводієздатністю, здатним нести права та обов'язки та виступати позивачем у суді. Частина 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» містить пряму заборону на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.
Окрім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на постанову Верховного Суду від 02.08.2023 у справі №908/2335/22, де зазначено, що штрафні санкції у вигляді пені за несвоєчасне виконання договору контрагентом державного підприємства стягуються на користь підприємства і не є тими фінансами, які повертаються в бюджет.
З огляду на викладене, подання прокурором позову про стягнення з ТОВ «Автоспецпром» неустойки за договором про закупівлю №09/213-09/2021 від 17.09.2021 в інтересах держави в особі МОЗ України є безпідставним, а позов про стягнення такої неустойки на користь державного бюджету помилково було задоволено судом першої інстанції.
Таким чином, доводи прокуратури та третьої особи в цілому зводяться до їх незгоди з ухваленими Верховним Судом постановами, які, в свою чергу, є остаточними та не підлягають оскарженню та мають бути враховані судом апеляційної інстанції на підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України (як для суду нижчої інстанції). А тому апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню із заявлених скаржниками підстав та мотивів.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції зазначає про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема, положень ст. 29 БК України, ст.ст. 551, 627-629 ЦК України, ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», що є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового - про відмову в позові на підставі ст. 277 ГПК України з новим розподілом судового збору.
8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 2 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову. Тому апеляційна скарга підлягає задоволенню з ухваленням нового рішення про відмову в задовленні позову повністю.
Таким чином, на підставі ст. 2, 129, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. 277 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги.
9. Судові витрати
З урахуванням задоволення апеляційної скарги, понесений судовий збір за розгляд справи як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції покладається на прокуратуру в порядку ст. 129 ГПК України. Сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає стягненню з прокуратури.
Щодо поданої відповідачем 26.09.2025 заяви про вирішення питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).
Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанови Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц, від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
В судовому засіданні 14.10.2025 позивач, прокуратура і третя особа заперечували проти задоволення заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим у частині п'ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії/ бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат, як вже зазначалося, покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ятої, шостої статті 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на послуги адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що прокуратура 30.09.2025 скористалась своїм правом на подання заперечень на подану відповідачем заяву.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
У постанові від 09.12.2021 у справі № 922/3812/19 Верховний Суд підтвердив власні висновки, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновки викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, та від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
У вказаній постанові у справі № 922/1964/21, Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
Так, у поданій заяві відповідач зазначив, що розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс у зв'язку з апеляційним переглядом справи № 911/1490/24, становить 60 000,00 грн.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції відповідачем надано до матеріалів справи копії: договору № 23/02-20 про надання правової допомоги від 23.02.2020, укладеного між ТОВ "Автоспецпром" (клієнт) та Адвокатським об'єднанням "Унілекс" (далі - АО "Унілекс", об'єднання); додатку № 31 до договору; акта приймання-передачі наданих послуг від 25.09.2025; детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (АО "Унілекс") у справі № 911/1490/24; рахунку на оплату № 25-09/2025-2 від 25.09.2025.
Правова допомога ТОВ "Автоспецпром" у цій справі надавалась адвокатом Поцеловим А.О.
Відповідно до п. 1.1 договору на умовах, передбачених даним договором, клієнт доручає, а об'єднання зобов'язується надавати за винагороду клієнту чи вказаним ним особам правову допомогу в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, його додатками.
Пунктом 2.2 договору обумовлено, що завдання на надання правової допомоги, її обсяги, строки надання визначаються за домовленістю сторін, виходячи з потреб клієнта. Сторони погодили, що у випадку необхідності завдання на надання правової допомоги може визначатися сторонами в додатках до даного договору, які є невід'ємною частиною даного договору.
Протягом 3 (трьох) календарних днів після закінчення виконання завдання, передбаченого відповідним додатком до договору, об'єднання надає клієнту підписані уповноваженою особою та завірені печаткою об'єднання два примірники акта прийому-передачі наданих послуг, якщо інше не передбачено відповідним додатком до договору (п. 2.7 договору).
Клієнт зобов'язаний не пізніше 2 (двох) календарних днів з дати одержання від об'єднання акта прийому-передачі наданих послуг підписати цей акт та один його примірник направити на адресу об'єднання, або направити об'єднання письмову вмотивовану відмову від приймання наданих послуг, якщо інше не передбачено відповідним додатком до договору (п. 2.8 договору).
У пунктах 5.2, 5.3 договору сторони погодили, що розмір гонорару визначається сторонами у відповідному додатку до договору. Клієнт сплачує об'єднанню гонорар, розмір якого встановлюється за домовленістю сторін у відповідному додатку до договору, та компенсує додаткові витрати шляхом перерахування грошових коштів протягом 35 (п'яти) календарних днів після надання рахунку на оплату і акта приймання-передачі наданих послуг на поточний рахунок об'єднання. Сторони можуть погодити інший порядок розрахунків у відповідному додатку до даного договору.
У додатку № 31 до договору сторони погодили обсяги правової допомоги (завдання на надання правової допомоги) та розмір винагороди, а саме: найменування правової допомоги: - підбір нормативно-правової бази, аналіз судової практики з подібних судових справ, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень щодо можливих варіантів дій, обрання стратегії правового захисту; підготовка та подача апеляційної скарги у справі № 911/14090/24; участь адвоката в судових засіданнях 02.07.2025, 14.10.2025 у суді апеляційної інстанції у справі № 911/1490/24; розмір винагороди (гонорар): 60 000,00 грн.
25.09.2025 АО "Унілекс" і ТОВ "Автоспецпром" склали та підписали акт приймання-передачі наданих послуг, відповідно до п. 1 якого на виконання додатку 31 до договору об'єднанням було надано, а клієнтом прийнято наступні послуги (правову допомогу): підбір нормативно-правової бази, аналіз судової практики з подібних судових справ, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень щодо можливих варіантів дій, обрання стратегії правового захисту; підготовка та подача до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги у судовій справі № 911/1490/24; участь у судових засіданнях 02.07.2025, 14.10.2025 у суді апеляційної інстанції у справі № 911/1490/24.
На оплату наданої правової допомоги об'єднання виставило клієнту рахунок на оплату № 25-09/2025-2 від 25.09.2025 на суму 60 000,00 грн.
Суд апеляційної інстанції надав оцінку співмірності заявлених витрат неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), встановив, що такий розмір гонорару є завищеним з урахуванням перебування в судах України аналогічних справ (№911/2508/24, № 911/1927/24, №911/2191/24). Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що розумним та співмірним розміром витрат ТОВ "Автоспецпром" на професійну правничу допомогу є 10 000,00 грн. Доводи прокуратури в цій частині частково приймаються судом апеляційної інстанції.
Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, ст. 275-277, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром" на рішення Господарського суду Київської області від 12.03.2025 у справі № 911/1490/24 - задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 12.03.2025 у справі № 911/1490/24 - скасувати, з ухваленням нового рішення - про відмову в позові повністю.
3. Судовий збір, понесений у зв'язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанцій, покласти на прокуратуру.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15; код ЄДРПОУ 00034051) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» (08130, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Оксамитова, буд. 9; код ЄДРПОУ 38183310) 243 217 (двісті сорок три тисячі двісті сімнадцять) грн. 59 коп судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції
4. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15; код ЄДРПОУ 00034051) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» (08130, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Оксамитова, буд. 9; код ЄДРПОУ 38183310) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 (десять тисяч) грн, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
5. В решті заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» - залишити без задоволення.
6. Видачу наказів доручити суду першої інстанції.
7. Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 16.10.2025.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді А.Г. Майданевич
В.В. Сулім