Житомирський апеляційний суд
Справа №274/1296/25 Головуючий у 1-й інст. Мороко С. В.
Номер провадження №33/4805/671/25
Категорія ч.1 ст.130 КУпАП Доповідач Григорусь Н. Й.
16 жовтня 2025 року м.Житомир
Суддя Житомирського апеляційного суду Григорусь Н.Й., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Житомирі апеляційну скаргу адвоката Білоуса Віталія Олеговича, в інтересах ОСОБА_1 на постанову Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 18 березня 2025 року, якою останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
Постановою судді Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 18 березня 2025 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в сумі 605, 60 грн.
Згідно з постановою судді місцевого суду, 10 лютого 2025 року о 16 год. 44 хв. в селищі Гришківці Бердичівського району по вул. Добровольчих батальйонів, 17, ОСОБА_1 керував транспортним засобом Ford Focus, державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: зіниці очей не реагують на світло. Від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не погоджуючись з вказаною постановою судді місцевого суду, адвокат Білоус В.О. подав апеляційну скаргу в інтересах ОСОБА_1 , в якій просить постанову скасувати та закрити провадження у справі, посилаючись на незаконність постанови, однобічне та неповне з'ясування судом обставин справи. Апеляційна скарга обґрунтована, зокрема, тим, що зупинка транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 є безпідставною, ознаки наркотичного сп'яніння у водія відсутні, що підтверджуються відеозаписом, останнім не надано чіткої відмови від проходження медичного огляду, а відмітка у направленні про його відмову відсутня. Окрім того ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за ніби то відмову від проходження медичного огляду, а не за керування транспортним засобом в стані наркотичного сп'яніння. Вважає, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 130 КУпАП, а вина у вчиненні даного адміністративного правопорушення - недоведена.
Одночасно апеляційна скарга містить клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови. Як на поважну причину пропуску строку на апеляційне оскарження захисник посилається на те, що апеляційна скарга подана в строк на апеляційне оскарження, але постановою Житомирського апеляційного суду від 17.04.2025 апеляційна скарга повернута, у зв'язку із ненаданням до апеляційної скарги витягу з договору. Повторна апеляційна скарга подана 22.04.2025 через суд першої інстанції.
Розглянувши клопотання про поновлення строку, з метою забезпечення вільного доступу до правосуддя, реалізації положень Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, суд вважає за необхідне поновити апелянту строк на апеляційне оскарження, як такий, що пропущений з поважних причин.
Відповідно до усталеної судової практики Європейського суду з прав людини, згідно якої право на доступ до суду, закріплене у § 1 ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду.
Умови застосування статті 6 Конвенції щодо оцінки поведінки особи та її вплив на тривалість розгляду справи стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ). При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою, особиста присутність підсудного під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії).
Також, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ЄСПЛ неодноразово зазначав, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. («Пономарьов проти України»).
Оскільки в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у зв'язку з чим участь цієї особи в суді апеляційної інстанції не є обов'язковою.
При цьому, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не позбавлена можливості подавати письмові пояснення щодо обставин справи, подавати докази та залучити захисника для представництва та захисту її інтересів підчас розгляду справи в суді.
Беручи до уваги, що ОСОБА_1 та його адвокат Білоус В.О. знають про наявність відповідного провадження в суді апеляційної інстанції, повідомлялися про розгляд апеляційної скарги в установленому законом порядку, як судом першої інстанції, так і апеляційним судом було надано можливість надати свої покази у справі, проте вони цим не скористалися, в судове засідання вкотре не з'явилися, враховуючи що участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності не є обов'язковою під час розгляду справи в апеляційній інстанції, захисником Білоусом В.О. в четверте подана заява про відкладення розгляду справи у зв'язку із розглядом інших справ (яка призначена пізніше), що не позбавляло можливості останнього та ОСОБА_1 з'явитися до суду апеляційної інстанції або прийняти участь у засіданні в режимі відеоконференції, подавши відповідне клопотання.
За таких обставин, з метою недопущення затягування і відкладення судового розгляду на строк, який перевищує строк розгляду справи встановлений законом, враховуючи практику Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004, «Пономарьов проти України» від 03.04.2008), зважаючи на положення статті 268 КУпАП, які не містять імперативної заборони щодо розгляду справи за відсутності особи, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення та у відповідності до положень ч. 6 ст. 294 КУпАП, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, які беруть участь в апеляційному провадженні справи.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи апеляційної скарги, доходжу наступного висновку.
Керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до пункту 2.9 а) Правил дорожнього руху, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
За правилами частин 2-5 ст. 266 КУпАП, огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних засобів поліцейським із застосуванням технічних засобів відеозапису або у медичному закладі.
Згідно вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Висновок судді місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у відмові в проходженні огляду на стан наркотичного сп'яніння, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 1 ст. 130 КУпАП за обставин, установлених у постанові судді місцевого суду, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений наявними в матеріалах справи доказами.
Так, з протоколу по адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 243530 від 10.02.2025 вбачається, що 10 лютого 2025 року о 16 год. 44 хв. в селищі Гришківці Бердичівського району по вул. Добровольчих батальйонів, 17, ОСОБА_1 керував транспортним засобом Ford Focus, державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: зіниці очей не реагують на світло. Від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Від керування транспортним засобом відсторонений (а.с. 2).
Відповідно до п. 6 Розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі-Інструкція), огляд на стан сп'яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі - спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
При цьому, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я (п. 12).
За змістом п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Так, ч. 1 ст. 130 КУпАП визначено декілька діянь, які утворюють об'єктивну сторону зазначеного правопорушення. Зокрема, адміністративна відповідальність за цією нормою закону передбачена за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За таких обставин, вважаю, що винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 Правил дорожнього руху України підтверджується наявними у справі доказами, зокрема, даними, які містяться: в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 243530 від 10.02.2025 року, в якому зазначено, що останній від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння в установленому законом порядку у медичному закладі відмовився (а.с. 2); копії постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4048013 від 10.02.2025 про накладення на ОСОБА_1 стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП (а.с. 8); направленні на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану наркотичного сп'яніння (а.с. 3); наявному в матеріалі справи відеозаписом обставин події з відеореєстратора та нагрудних камер поліцейських (а.с. 10).
Як встановлено під час апеляційного розгляду, суддя місцевого суду в цілому дав належну оцінку всім доказам у справі та дійшов правильного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Доводи апеляційної скарги відносно того, що зупинка транспортного засобу є безпідставною, не приймаються до уваги, оскільки зупинка автомобіля, яким керував ОСОБА_1 , відповідала вимогам ст. 35 Закону України «Про національну поліцію» та була обумовлена порушенням останнім ПДР, за що його притягнуто до адміністративної відповідальності згідно постанови про накладення адміністративного стягнення (а.с. 8). Матеріали справи не містять доказів щодо незгоди ОСОБА_1 із названою постановою, відомостей щодо її оскарження чи скасування. Тому, в даному випадку працівники поліції діяли в межах Закону України «Про Національну поліцію», оскільки завданнями поліції є забезпечення публічної безпеки і порядку, охорона прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, протидія злочинності.
Покликання захисника на те, що у ОСОБА_1 ознаки наркотичного сп'яніння відсутні, що підтверджуються відеозаписом, є безпідставними з огляду на наступне.
Так, відповідно до п. 2, 4 Розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі-Інструкція), огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками наркотичного сп'яніння є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп'яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.
Таким чином, тільки наявність у водія ознак наркотичного сп'яніння надає право працівнику поліції запропонувати йому пройти огляд на стан сп'яніння, про що і вноситься запис у протокол про вчинення адміністративного правопорушення. При цьому, зазначені поліцейськими в протоколі ознаки наркотичного сп'яніння не повинні підтверджуватися або доводитися, оскільки огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких саме у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану, іншими доказами або спеціальними прийомами (методами) підтверджувати ці ознаки не потрібно.
Щодо доводів захисника про те, що ОСОБА_1 не озвучено чіткої відмови від проходження медичного огляду, а відмітка у направленні про його відмову відсутня, то такі спростовуються належними та допустимими доказами, яким суд дав вірну оцінку, зокрема відеозаписам, які переглянуті судом першої інстанції, відповідно до відповіді Бердичівського районного відділу поліції ГУНП в Житомирській області від 29.07.2025 №164906-2025, з якого убачається, що під час спілкування поліціянтів з ОСОБА_1 у працівників поліції виникла підозра щодо перебування водія в стані наркотичного сп'яніння, та запропонували керманичу проїхати в медичний заклад для проходження огляду. ОСОБА_1 зізнається, що ніколи не курив, а сьогодні спробував «дві тяги» і, звісно, огляд це покаже. Просив ввійти в його «положення» та вказав про негативні наслідки для його роботи. На запитання поліцейського до ОСОБА_1 , чи буде він проходити огляд, ОСОБА_1 відповів «ні». Крім того, сама форма направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану наркотичного сп'яніння не містить графи щодо відмови ОСОБА_1 від огляду в закладі охорони здоров'я, а наявні лише ознаки сп'яніння, за допомого чого проводився огляд та його результат, а тому доводи в цій частині не знайшли свого підтвердження.
Так, за змістом ч. 1 ст. 130 КУпАП України, двома окремими підставами для притягнення до адміністративної відповідальності є керування особою транспортними засобами в стані сп'яніння (п. 2.9 «а» ПДР України) та відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції ( п. 2.5 ПДР України).
При цьому п. 2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Враховуючи вище викладене, ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду в медичному закладі, тому його дій вірно кваліфіковано, як порушення п. 2.5 ПДР як відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, а не за п. 2.9 «а» ПДР України керування особою транспортними засобами в стані сп'яніння.
Постанови першої та апеляційної інстанції в інших справах, на які покликається захисник, не впливають на правильність судового рішення по суті, оскільки не мають преюдиційного значення.
Апеляційний суд звертає увагу, що адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП України, відноситься до тих правопорушень, яке за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та є небезпечним як для самого правопорушника так і для інших учасників дорожнього руху.
Під час апеляційного розгляду суд враховує рішення по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, в якому Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Інші доводи апеляційної скарги були предметом дослідження у суді першої інстанції, яким надана вірна оцінка, не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленої у справі постанови.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, будь-яких вагомих доказів та доводів на спростування правильності висновків суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не надано.
Враховуючи наведене, проходжу до висновку про те, що при розгляді даної справи суддя місцевого суду повною мірою дотримався вимог ст. ст. 245, 251, 252, 278, 280, 283 КУпАП, правильно встановив всі фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційним переглядом справи про адміністративне правопорушення не встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права. Висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, та не спростовуються доводами апеляційної скарги.
За таких обставин, відсутні підстави для скасування постанови судді місцевого суду відносно ОСОБА_1 .
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд -
Поновити строк на апеляційне оскарження постанови Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 18 березня 2025 року.
Апеляційну скаргу адвоката Білоуса Віталія Олеговича, в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 18 березня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Й. Григорусь