Справа № 571/1942/25
Провадження № 2/571/385/2025
09 жовтня 2025 року с-ще Рокитне
Рокитнівський районний суд Рівненської області
в складі: головуючої судді Качмар М.Я.,
за участю: секретаря судового засідання Качановської О.Ф.,
представника позивача адвоката Ковалевича С.П.,
відповідачки ОСОБА_1 ,
представника третьої особи Солоновича О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Рокитне цивільну справу за позовом адвоката Ковалевича Станіслава Павловича, який діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: служба у справах дітей Березівської сільської ради про позбавлення батьківських прав, -
Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Ковалевич С.П. звернувся в суд з вказаним позовом, у якому просив ухвалити рішення, яким позбавити відповідачку ОСОБА_1 батьківських прав відносно дочок - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 20.04.2014 року між ним та ОСОБА_1 укладений шлюб, який зареєстрований Виконавчим комітетом Березівської сільської ради Рокитнівського району Рівненської області. У шлюбі у сторін народилось двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 актовий запис № 101 від 28.10.2014 р. та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 1 від 10.01.2017 р. Рішенням Рокитнівського районного суду від 19 травня 2025 року у справі №571/260/25 шлюб було розірвано, у задоволені позовної вимоги про визначення місця проживання дітей було відмовлено. Хоча на даний момент діти залишились проживати разом з позивачем, та на повному його утриманні.
Вважає є всі підстави для звернення до суду з даним позовом і це буде відповідати інтересам дитини, так як відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню доньок, а саме: тривалий час не піклується про фізичний і духовний розвиток, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , їх навчанням та підготовкою до самостійного життя, не забезпечує необхідного медичного догляду, лікування, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання. Не спілкується з доньками в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення, не надає донькам доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу, не створює умов для отримання ними освіти.
Ухвалою судді від 14 липня 2025 року, вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі з призначенням підготовчого судового засідання.
Ухвалою суду від 19 серпня 2025 року зобов'язано Службу у справах дітей надати письмовий висновок щодо доцільності чи недоцільності позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_1 , відносно дітей. Цією ж ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача адвокат Ковалевич С.П. у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги із наведених вище мотивів.
Відповідачка ОСОБА_1 в судовому засіданні визнала, що не займається вихованням дітей впродовж тривалого часу, оскільки перебуває за кордоном на роботі, має намір створити сім»ю за кордоном, просить позовні вимоги задовольнити.
Крім того, відповідачкою ОСОБА_1 до судового засідання надіслано заяву засвідчену нотаріально, у якій остання не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав. (а.с.90)
Представник третьої особи Служба у справах дітей Березівської сільської ради Солонович О.С. просив не позбавляти відповідачку ОСОБА_1 батьківських прав відносно її дочок, вважає, що це суперечить загальноприйнятим нормам та є передчасним.
Також Службою у справах дітей Березівської сільської ради направлено Висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав. (а.с.73)
Заслухавши доводи учасників справи, дослідивши матеріали та з'ясувавши дійсні обставини справи, перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, виходячи із таких мотивів.
Згідно статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Відповідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як передбачено частиною першою статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Згідно частини першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частинами п'ятою сьомою статті 81 цього Кодексу передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Грабунь, Рокитнівського району, Рівненської області, а її батьками є сторони по справі: батько ОСОБА_2 (позивач) і мати ОСОБА_1 (відповідачка), актовий запис №101, про що вбачається зі свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_1 (а.с.14)
ОСОБА_4 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , в с. Грабунь, Рокитнівського району, Рівненської області, її батьками є сторони по справі: батько ОСОБА_2 (позивач) і мати ОСОБА_1 (відповідачка), актовий запис №1, про що вбачається зі свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_2 . (а.с.16)
Крім того, судом встановлено, що сторони по справі перебували у шлюбі, який рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 19 травня 2025 року, розірвано. (а.с.20-21)
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_2 зареєстрований по АДРЕСА_1 (а.с.13), разом з ним за цією ж адресою зареєстровані неповнолітні діти.
Натомість, як слідує із матеріалів справи, мати ОСОБА_1 в даний час також зареєстрована по АДРЕСА_1 .
Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Так, згідно висновку комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Березівської сільської ради Сарненського району Рівненської області, затвердженого рішенням виконавчого комітету Березівської сільської ради від 29 серпня 2025 року №82, виконавчий комітет вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У цій справі, позивач ОСОБА_2 , звертаючись до суду з цим позовом, покликався на те, що відповідачка не бере участі у вихованні дітей, не цікавиться ними, не виконує батьківські обов'язки, що, на думку сторони позивача, є достатньою підставою для позбавлення матері батьківських прав та відповідатиме інтересам дітей, покликаючись на довідки із навчальних закладів, де навчаються діти, зокрема: характеристику ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з навчального закладу, якою підтверджується, що батько ОСОБА_2 бере участь у шкільному житті, приділяє належну увагу навчанню. Мати ОСОБА_1 вихованням дитини не займається, батьківські зроби не відвідує, не приділяє уваги дитині.
Крім того, позивач покликався на довідку лікаря загальної практики - сімейної медицини ОСОБА_7 від 08.07.2025 року, яким підтверджено перебування дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_4 під спостереженням у лікаря, декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, а також міститься те, що позивач ОСОБА_2 супроводжує дочок до медичного закладу. (а.с.24-25)
Проте, суд критично оцінює характеристики із навчальних та довідки медичних закладів, в яких навчаються та перебувають на медичному обліку діти, вважаючи, що такі матеріали не є достатніми доказами для позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки беззаперечно не підтверджують факт свідомого ухилення відповідачки від виконання обов'язків із виховання дітей.
Крім того, як слідує із описової частини висновку, службою у справах дітей 13.08.2025 було здійснено обстеження житлово-побутових умов проживання родини ОСОБА_1 , де встановлено, що житлово-побутові умови є задовільними, діти мають власну спільну кімнату з необхідними меблями, в наявності є в достатній кількості засоби гігієни, дитяче харчування, одяг відповідно до сезонів, навчальна та розвивальна література. Діти доглянуті, охайно вдягнені. Всім необхідним для розвитку, відповідно до свого віку, забезпечені. На момент обстеження діти перебували з бабусею. Мати ОСОБА_1 з липня 2025 року перебуває на заробітках у Польщі, а батько ОСОБА_2 - військовослужбовець ДПС України.
Однак, зазначені обставини щодо перебування відповідачки за кордоном, а не за місцем реєстрації, позбавляють суд зробити об'єктивний та справедливий висновок про свідоме ухилення відповідачкою від участі у вихованні дочок.
Водночас, саме на позивача покладено обов'язок доведення свідомого ухилення відповідачкою від участі у вихованні дитини. Натомість у справі, що переглядається, позивач не надав належних та достатніх доказів на підтвердження заявлених вимог про позбавлення батьківських прав на підставі пункту 2 частини першої статті 164 СК України. В оцінці доводів позовної заяви суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та враховує, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Тотожний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в справі №401/1944/22 від 10 листопада 2023 року. Зокрема, Верховний Суд погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач не надав належних та достатніх доказів, які б об'єктивно та поза розумним сумнівом доводили факт умисного ухилення матері від виконання батьківських обов'язків стосовно її малолітньої доньки. Суди оцінили висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення відповідачки батьківських прав та врахували його, оскільки згаданий висновок узгоджується з іншими доказами, поданими позивачем, та не суперечить їм. Також касаційний суд погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що надані позивачем докази з навчального закладу дитини та інші письмові матеріали не є достатніми доказами для позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки беззаперечно не підтверджують факт свідомого ухилення матері від виконання обов'язків із виховання дитини. Крім того, КЦС ВС у цій постанові констатував, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Крім того, особливістю цієї справи є те, що після подання позовної заяви про позбавлення батьківських прав, відповідачка, надіслала до суду заяву у якій просить позбавити її батьківських прав відносно її дітей.
Однак, як зауважив Верховний Суд в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові в справі №401/1944/22 від 10.11.2023, що в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб. Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Отже, із огляду на викладені норми права, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що заяви відповідачки від 26 липня та 27 жовтня 2022 року, в яких вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. Відтак, суд першої інстанції правильно відмовив у прийнятті визнання відповідачкою позову, оскільки у цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме частині третій статті 155 СК України, та порушує інтереси дитини. Верховний Суд наголошує, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав. Враховуючи, що у матеріалах справи немає беззаперечних та достатніх доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку матері щодо ухилення від участі у вихованні доньки, умисне і свідоме нехтування обов'язками матері, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про не встановлення правових підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав стосовно її малолітньої доньки. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд наголошує на тому, що позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам стосовно дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.
Відтак, із огляду на викладене, суд вважає таке клопотання відповідачки ОСОБА_8 неправозгідним, яке суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.
Частиною третьою статті 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до вимог статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ч. 4 ст. 155 СК України).
Крім того, у відповідності до вимог частини першої статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (ч. 1 ст. 165 СК України).
Згідно з приписами пунктів 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дитини, суд прийшов до переконання про свідоме ухилення відповідача своїх батьківських обов'язків відносно своєї неповнолітньої дитини, зокрема визнання заявлених позовних вимог в судовому засіданні, а тому зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати, як ухилення від виховання своєї дитини матір'ю, свідомого нехтування нею своїми обов'язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх обов'язків.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року в справі №686/16892/20, від 03 серпня 2022 року в справі №306/7/20, від 07 грудня 2022 року в справі №562/2695/20, від 11 січня 2023 року в справі №461/7447/17, від 06 вересня 2023 року в справі №545/560/21.
Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 19 лютого 2025 року в справі №147/277/24, за загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача. Водночас, якщо з моменту проживання дитини з одним із батьків пройшов значний період часу, інтереси дитини в такому разі можуть превалювати над інтересом того з батьків, який бажає відновити сімейні відносини зі своєю дитиною.
Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05 лютого 2025 року в справі №144/924/24 констатує, що Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року в справі №645/920/19, від 07 лютого 2022 року в справі №759/3554/20, від 12 лютого 2024 року в справі №202/1931/22). Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
Разом із тим, Верховним Судом у постановах від 07 лютого 2024 року в справі №455/307/22, від 22 листопада 2023 року в справі №1915/2789/12 та в інших акцентував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків. Проте, обставини, які свідчать про необхідність застосування такого заходу впливу до матері дитини, наявності з боку матері загрози для благополуччя дитини, її здоров'я та психічного розвитку, матеріали справи не містять.
При цьому, обставин, які би характеризували відповідачку як таку, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку, у цій справі не встановлено. Тобто в справі не встановлено ні винної поведінки матері, ні свідомого нехтування нею своїми обов'язками, не доведення позивачем винної поведінки матері щодо дитини, а також висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення її батьківських прав, що свідчить про відсутність підстав для позбавлення її батьківських прав стосовно дочок.
Отже, враховуючи усталену судову практику у спірних правовідносинах і те, що малолітня дитина не повинна бути розлучена зі своєю матір'ю, крім тих випадків, коли є виключні обставини, а також з огляду на те, що позивач не довів навмисного свідомого ухилення відповідачки від виконання своїх обов'язків та її винної поведінки, відповідачка перебуває на заробітках, суд вважає відсутніми підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для застосування до відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення її батьківських прав..
Разом із тим, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» від 10.02.2010). Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України» від 18.07.2006).
За таких обставин, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав відповідачки щодо її дітей слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 10, 12, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263, 265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-
У задоволені позовних вимог адвоката Ковалевича Станіслава Павловича, який діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: служба у справах дітей Березівської сільської ради про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників справи.
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Третя особа: служба у справах дітей Березівської сільської ради, код ЄДРПОУ 41911226, місце знаходження вул. Центральна, 19, с. Березове, Сарненського району Рівненської області.
Повний текст рішення складено 17.10.2025 року.
Суддя М.Я.Качмар