Постанова від 16.10.2025 по справі 600/6374/23-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2025 року

м. Київ

справа №600/6374/23-а

адміністративне провадження № К/990/13543/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Соколова В.М.,

суддів: Загороднюка А.Г., Єресько Л.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними матеріалами у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 600/6374/23-а

за позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Чернівецької області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області про визнання протиправним рішення, визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року (головуючий суддя Бондарюк О.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2024 року (головуючий суддя Сторчак В.Ю., судді: Полотнянко Ю.П., Граб Л.С.),

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивачка) звернулась до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Господарського суду Чернівецької області (далі також - відповідач-1), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області (далі також - ТУ ДСА України в Чернівецькій області, відповідач-2), у якому просила:

- визнати протиправним рішення зборів суддів Господарського суду Чернівецької області від 17 березня 2023 року, оформлене протоколом № 2, про оголошення керівниці апарату суду Пилип'як М.О. недовіри (далі по тексту - рішення зборів суддів);

- визнати протиправною бездіяльність Господарського суду Чернівецької області щодо ненадання керівниці апарату суду соціальної відпустки та зобов'язати Господарський суд Чернівецької області надати ОСОБА_1 відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

- визнати протиправним та скасувати наказ ТУ ДСА України в Чернівецькій області № 21-ОС від 05 вересня 2023 року про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та поновити на посаді керівниці апарату Господарського суду Чернівецької області.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що з 12 грудня 2017 року працює на посаді керівниці апарату Господарського суду Чернівецької області. Відповідно до наказу Господарського суду Чернівецької області від 24 квітня 2023 року № 73-ос позивачка у період з 24 квітня по 27 серпня 2023 року перебувала у соціальній відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами. 16 серпня 2023 року відповідно до пункту 22 Типового положення про апарат суду, затвердженого наказом ДСА України від 08 лютого 2019 року № 131, звернулась до Господарського суду Чернівецької області із заявою про надання другої соціальної відпустки - відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягненню нею трьох років. Однак, незважаючи на те, що заява про надання відпустки була подана завчасно, відповідач-1 спочатку відтермінував її розгляд, а потім надіслав наказ ТУ ДСА України в Чернівецькій області № 21-ОС від 05 вересня 2023 року про звільнення позивачки з посади керівниці апарату Господарського суду Чернівецької області у зв'язку із висловленням недовіри зборами суддів.

За твердженнями позивачки, відповідач-1 допустив протиправну бездіяльність щодо надання їй відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки Законом України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) і Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП) законодавець безальтернативно поклав на роботодавця обов'язок по наданню матері соціальної відпустки та не передбачив право роботодавця відмовити у наданні такого виду соціальної відпустки.

ОСОБА_1 наголошувала, що на правовідносини щодо її звільнення з посади поширюються норми частини третьої статті 184 КЗпП, яка закріплює заборону звільнення матерів із дітьми віком до трьох років.

Протиправність рішення зборів суддів позивачка мотивувала тим, що воно не відповідає вимогам правовладдя в аспекті юридичної визначеності, а отже суперечить статті 8 Конституції України. Не заперечуючи право зборів суддів оголошувати чи не оголошувати недовіру керівнику апарату суду, зауважила, що будь-яке управлінське рішення стосовно особи, ухвалене суб'єктом владних повноважень, незалежно від способу прийняття, рівня і місця органу у відповідній системі, правових підстав, мотивів, способу та форми ухвалення підлягає судовому контролю.

На переконання позивачки, висловлення зборами суддів недовіри керівнику апарату є умовою і підставою для застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, яке повинно проводитись відповідно до норм КЗпП та Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII) у частині дотриманням гарантій державного службовця під час проведення об'єктивного та неупередженого дисциплінарного провадження та застосування щодо нього цього стягнення.

Ураховуючи вказане ОСОБА_1 вважала, що при прийнятті зборами суддів Господарського суду Чернівецької області рішення про оголошення їй недовіри, як керівниці апарату суду, відповідачем грубо порушено її правовий інтерес.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Позиція суду першої інстанції ґрунтується на тому, що висловлення недовіри керівнику апарату суду є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноваженого колегіального органу суддівського самоврядування - зборів суддів, останні як орган суддівського самоврядування, обговорюють питання внутрішньої діяльності суду та приймають колективні рішення з обговорюваних питань, а тому оцінка підстав та мотивів недовіри керівнику апарату суду, з огляду на встановлені судом обставини, належить до компетенції саме зборів суддів. Суд зауважив, що матеріалами справи не підтверджено безпідставність прийнятого зборами суддів рішення, надуманість підстав та невідповідність такого дійсній волі суддів Господарського суду Чернівецької області.

У свою чергу, наказ ТУ ДСА України в Чернівецькій області № 21-ОС від 05 вересня 2023 року прийнятий на реалізацію вимог Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), у зв'язку з отриманням рішення зборів суддів про висловлення недовіри керівниці апарату Господарського суду Чернівецької області ОСОБА_1 .

На тлі цього суд першої інстанції констатував, що при прийнятті оскаржуваного наказу ТУ ДСА України в Чернівецькій області діяло на підставі у межах та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

В контексті позовної вимоги про поновлення на посаді, суд першої інстанції зазначив, що станом на день розгляду спірних правовідносин позивачка фактично не звільнена (відсутній розпорядчий документ суду), оскільки з 28 серпня 2023 року до часу звернення із позовною заявою перебувала на лікарняному, що підтверджується матеріалами справи (інші відомості в матеріалах справи відсутні). При цьому судом звернуто увагу на те, що спірним наказом звільнено керівницю апарату Господарського суду Чернівецької області ОСОБА_1 із займаної посади в перший робочий день після закінчення періоду її тимчасової непрацездатності або в перший день фактичного виходу її на роботу.

Надаючи оцінку доводам позивачки щодо застосування положень частини третьої статті 184 КЗпП, окружний суд вказав, що гарантії, передбачені цією нормою, поширюються на правовідносини, які виникли під час звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Проте ні Законом № 889-VIII, ні КЗпП не передбачено і не визначено звільнення керівника апарату суду, який є державним службовцем категорії «Б», у зв'язку з висловленням йому недовіри, оскільки така підстава імперативно визначена частиною третьою статті 155 Закону № 1402-VIII, який є спеціальним і стосується особливостей державної служби в системі правосуддя. Окрім того, наявність такої підстави звільнення керівника апарату суду як оголошення йому недовіри не надає суб'єкту призначення права діяти на власний розсуд, а передбачає винятково звільнення згідно з вимогами частини третьої та четвертої статті 155 Закону № 1402-VІІІ.

Виходячи з наведеного суд першої інстанції виснував, що звільнення позивачки з посади мало місце не за ініціативою суб'єкта призначення, а у зв'язку із оголошенням недовіри як керівниці апарату суду, тому передбачені частиною третьою статті 184 КЗпП гарантії на неї не поширюються. Як зазначив суд першої інстанції, подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 140/1966/18.

У вимірі оцінки діям відповідача-1 щодо ненадання позивачці відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку суд першої інстанції відзначив, що сам по собі факт подачі заяви про надання відпустки не є підставою для того, щоб позивачка перебувала у такій відпустці, оскільки таке право особи повинно бути належним чином реалізовано та підтверджено наказом голови відповідного суду. Так, 22 серпня 2023 року до Господарського суду Чернівецької області надійшла заява ОСОБА_1 від 18 серпня 2023 року про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку починаючи з 28 серпня 2023 року. Разом із тим, ураховуючи наявність невиконаного рішення зборів суддів Господарського суду Чернівецької області від 17 березня 2023 року, оформленого протоколом № 2, про оголошення керівниці апарату суду Пилип'як М.О. недовіри, розгляд заяви позивачки було відтерміновано до отримання відповіді від ТУ ДСА України в Чернівецькій області стосовно виконання рішення зборів суддів. До того ж, законодавством України не визначено строків розгляду таких заяв, але очевидно, що заява працівника про надання йому відпустки повинна бути розглянута до дати, що вказана у заяві включно.

Водночас суд першої інстанції відмітив, що законодавством не передбачено надання будь-яких відпусток в період тимчасової непрацездатності працівника. Так, позивачка фактично знаходиться на лікарняному з 15 березня 2023 року, а відтак, станом на 28 серпня 2023 року (день, який зазначений у заяві) у відповідача відсутня можливість надати позивачці будь-який вид відпустки у зв'язку з перебуванням на лікарняному.

На додаток окружний суд наголосив на тому, що оскільки рішення зборів суддів про недовіру, наслідком якого є звільнення керівниці апарату суду, було прийнято раніше, аніж подана позивачкою заява, право останньої на відпустку не може бути реалізовано. Суд вказав, що такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 18 травня 2023 року у справі №380/4629/20.

У підсумку Чернівецький окружний адміністративний суд дійшов висновку про правомірність прийнятих рішень щодо висловлення недовіри керівниці апарату суду ОСОБА_1 та звільнення останньої з посади.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачка оскаржила його в апеляційному порядку.

Постановою від 05 березня 2024 року Сьомий апеляційний адміністративний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року - без змін.

Апеляційний суд повністю погодився з мотивами та прийнятим судом першої інстанції рішенням.

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

09 квітня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційну скарга ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі її авторка посилається на неправильне застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11 серпня 2020 року у справі №620/2624/19 та від 23 червня 2021 року у справі №826/3140/16 щодо процесуального порядку розгляду провадження про незаконність припинення державної служби держслужбовцями категорії «Б», від 24 грудня 2021 року у справі № 260/4377/20 щодо визначення понять «дискреції» та «якості закону», а також правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 червня 2021 року у справі № 487/8206/18 щодо обов'язку роботодавця надати матері соціальну відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Водночас, як відмічає скаржниця, суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували нерелевантну практику Верховного Суду, зокрема, постанови від 17 липня 2019 року у справі №140/1966/18 щодо підстави звільнення державного службовця у разі вчинення ним корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення.

Так, за доводами ОСОБА_1 , суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу, у якій позивачкою є особа, яка обіймає посаду державної служби категорії «Б» і належить до службових осіб, яка займає відповідальне становище відповідно до Закону України «Про запобігання корупції».

Також позивачка вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми статей 179, 181 КЗпП, статей 17, 18 Закону № 504/96-ВР, не врахували правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 08 червня 2021 року у справі № 487/8206/18, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про відсутність протиправної бездіяльності Господарського суду Чернівецької області щодо ненадання соціальної відпустки керівниці апарату суду ОСОБА_1 . Позивачка вважає безпідставним висновок судів попередніх інстанцій про неможливість надання відповідачем їй соціальної відпустки, оскільки вона перебувала на лікарняному, оскільки листок непрацездатності власне й був правовою підставою для надання їй першої соціальної відпустки - по вагітності і пологам.

В контексті свого звільнення з посади керівниці апарату Господарського суду Чернівецької області ОСОБА_1 наполягає, що її звільнення з посади державної служби у зв'язку із висловленням зборами суддів недовіри повинно було здійснюватися у рамках процедури дисциплінарного провадження, оскільки лише вчинення дисциплінарного проступку відповідно до вимог Закону № 889-VIII є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення. Уважає, що до спірних правовідносин підлягали застосуванню також й норми частини третьої статті 184 КЗпП.

Разом із тим, суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували, не застосували норми матеріального права, які поширюються на спірні правовідносини, а також застосували постанову Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі №140/1966/18, де йдеться мова про втрату права на державну службу у зв'язку з вчиненням корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення.

Окрім вказаного, позивачка у касаційній скарзі продовжує наполягати на протиправності рішення зборів суддів, оскільки переконана, що дискреція цього органу на висловлення недовіри керівнику апарату суду не може бути свавільною, вона повинна відповідати правовій (справедливій) процедурі. При цьому, саме рішення зборів суддів як акт індивідуальної дії повинне відповідати критеріям, визначеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Проте, суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили рішення зборів суддів на предмет того, які саме суттєві недоліки в роботі керівниці апарату суду ОСОБА_1 слугували підставою для висловлення їй недовіри, чи зазначено про ці недоліки в протоколі зборів суддів, та чи вони підривати довіру до керівниці апарату суду. Судами залишено поза увагою те, що збори суддів позбавили позивачку права бути почутою, оскільки відмовили їй в участі в зборах.

На основі наведених доводів ОСОБА_1 просить скасувати рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду, а справу направити новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивачки.

Господарський суд Чернівецької області у відзиві просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Так, відповідач-1 зазначає, що правовідносини між сторонами виникли з приводу проходження скаржницею публічної служби та звільнення із неї. Підставою для звільнення позивачки з посади керівниці апарату суду є оголошення їй недовіри зборами суддів відповідно до частини третьої статті 155 Закону № 1402-VІІІ. Заява скаржниці про надання їй відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею трьох років подана до Господарського суду Чернівецької області після рішення зборів суддів про оголошення недовіри керівниці апарату суду.

Вказує, що у трудових правовідносинах, які виникають при проходженні публічної служби керівником апарату суду, звільнення відбувається, зокрема, на підставі рішення зборів суддів про оголошення йому недовіри відповідно до частини третьої статті 155 Закону № 1402-VІІІ, який є спеціальним по відношенню до даних правовідносин, стосується особливостей державної служби у системі правосуддя, а тому передбачені частиною третьою статті 40 та частиною третьою статті 184 КЗпП гарантії у даному випадку на скаржницю не поширюються. Зауважує, що підставами для висловлення недовіри може бути будь-яке неналежне виконання керівником апарату суду своїх посадових обов'язків. При цьому, відповідач-2 є лише виконавцем такого рішення зборів суддів, якому надає матеріальну форму у вигляді наказу.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відповідач-1 уважає необґрунтованою, адже вона містить лише виклад фактичних обставин, цитати з нормативно-правових актів і посилання на нерелевантну судову практику Верховного Суду.

ТУ ДСА України в Чернівецькій області у відзиві просить відмовити у задоволенні касаційної скарги позивачки та залишити в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій. Посилається на те, що спірний наказ виданий відповідно до частини четвертої статті 154 та частини третьої статті 155 Закону № 1402-VІІІ і відповідає вимогам чинного законодавства.

Від позивачка надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи письмових доказів.

Ухвалою від 08 вересня 2025 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами на підставі пункту 1 частини першої статті 345 КАС України.

IV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Відповідно до записів із трудової книжки від 02 вересня 2010 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 12 грудня 2017 року працює на посаді керівниці апарату Господарського суду Чернівецької області відповідно до наказу № 34-ос від 11 грудня 2017 року.

Згідно з протоколом № 1 зборів суддів Господарського суду Чернівецької області від 10 березня 2023 року вирішено: «Схвалити звіт голови Господарського суду Чернівецької області за 2022 рік. Визнати роботу голови Господарського суду Чернівецької області за 2022 рік доброю. Відхилити звіт керівниці апарату Господарського суду Чернівецької області ОСОБА_1 щодо організаційного забезпечення роботи суду за 2022 рік. Призначити на 17 березня 2023 року збори суддів Господарського суду Чернівецької області для розгляду питання щодо висловлення недовіри керівниці апарату суду ОСОБА_1 ».

13 березня 2023 року позивачка звернулася із заявою до зборів суддів Господарського суду Чернівецької області, в якій повідомила про існування між нею та суддею ОСОБА_2 конфлікту інтересів на ґрунті особистих взаємин.

Окрім того, 15 березня 2023 року позивачка звернулася із заявою до зборів суддів Господарського суду Чернівецької області, у якій просила не розглядати питання про висловлення їй недовіри через тимчасову непрацездатність та відкласти розгляд цього питання на невизначений термін.

Відповідно до протоколу № 2 зборів суддів Господарського суду Чернівецької області від 17 березня 2023 року вирішено висловити недовіру керівниці апарату Господарського суду Чернівецької області ОСОБА_1 .

Збори суддів дійшли до висновку, що в результаті дій і заяв позивачки у суді виникла напружена обстановка, яка перешкоджає нормальному процесу здійснення судочинства, як через невиконання керівницею апарату суду ОСОБА_1 певних посадових обов'язків, так і через виникнення і посилення конфліктної ситуації між самими суддями та у відносинах з головою суду в зв'язку із звинуваченнями, висунутими судді Байталюку В.Д. з боку ОСОБА_1 . Судді вважають таку ситуацію неприпустимою, її урегулювання через конфліктність самої позивачки неможливе, недобросовісне виконання нею своїх функціональних обов'язків, створення напружених ситуацій, відсутність професійної етики та особистої скромності створюють ризики перебування ОСОБА_1 на посаді керівниці апарату суду, відсутні також підстави сподіватися, що в подальшому керівниця апарату суду буде чесно і сумлінно виконувати свої обов'язки та підтримувати ділову, спокійну атмосферу в суді.

18 серпня 2023 року позивачка звернулася до Господарського суду Чернівецької області із заявою про надання їй відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку починаючи з 28 серпня 2023 року. Ця заява отримана Господарським судом Чернівецької області 22 серпня 2023 року.

28 серпня 2023 року листом Чернівецького окружного адміністративного суду №02-01-03-667/23 повідомлено позивачку про те, що розгляд заяви від 18 серпня 2023 року відтерміновано до отримання відповіді від ТУ ДСА України в Чернівецькій області стосовно виконання рішення зборів суддів від 17 березня 2023 року, оформленого протоколом № 2.

Господарським судом Чернівецької області на адресу ТУ ДСА України в Чернівецькій області втретє надіслано лист від 25 серпня 2023 року № 02-02.17-668/23 про необхідність виконання рішення зборів суддів Господарського суду Чернівецької області від 17 березня 2023 року, оформленого протоколом № 2.

Позивачка фактично безперервно знаходиться на лікарняному з 15 березня 2023 року, що підтверджується наступними листками непрацездатності: 7207716-2013606927-1 - дата відкриття 15 березня 2023 року, дата закриття 17 березня 2023 року; 7207716-2013665609-1 - дата відкриття 18 березня 2023 року, дата закриття 21 березня 2023 року; 7207716-2013733957-1 - дата відкриття 22 березня 2023 року, дата закриття 24 березня 2023 року; 7355326-2013883400-1 - дата відкриття 27 березня 2023 року, дата закриття 05 квітня 2023 року; 7355326-2014101414-1 - дата відкриття 06 квітня 2023 року, дата закриття 09 квітня 2023 року; 7355326-2014173492-1 - дата відкриття 10 квітня 2023 року, дата закриття 21 квітня 2023 року; 7651400-2014440345-1 - дата відкриття 24 квітня 2023 року, дата закриття 27 серпня 2023 року; 8741802-2016504807-1 - дата відкриття 28 серпня 2023 року, дата закриття 30 серпня 2023 року; 8741802-2016543438-1 - дата відкриття 31 серпня 2023 року, дата закриття 01 вересня 2023 року; 8741802-2016582992-1 - дата відкриття 02 вересня 2023 року, дата закриття 04 вересня 2023 року; 8741802-2016646824-1 - дата відкриття 05 вересня 2023 року, дата закриття 14 вересня 2023 року; 8741802-2016814376-1 - дата відкриття 15 вересня 2023 року, дата закриття 15 вересня 2023 року; 8949313-2016881578-1 - дата відкриття 18 вересня 2023 року, дата закриття 29 вересня 2023 року; 9116156-2017180179-1 - дата відкриття 02 жовтня 2023 року, дата закриття 11 жовтня 2023 року.

05 вересня 2023 року ТУ ДСА України в Чернівецькій області, керуючись частиною четвертою статті 154 та частиною третьою статті 155 Закону № 1402-VІІІ, у зв'язку з висловленням зборами суддів Господарського суду Чернівецької області недовіри керівниці апарату суду Пилип'як М.О., а також у зв'язку з її тимчасовою непрацездатністю, видано спірний наказ № 21-ОС «Про звільнення ОСОБА_1 »

Зокрема, згідно з пунктом 1 цього наказу звільнено керівницю апарату Господарського суду Чернівецької області ОСОБА_1 із займаної посади в перший робочий день після закінчення періоду її тимчасової непрацездатності або в перший день фактичного виходу її на роботу, а згідно з пунктом 2 - сектору по роботі з персоналом територіального управління надіслати копію наказу до Господарського суду Чернівецької області для вжиття відповідних організаційних заходів, ознайомлення працівника в перший день фактичного виходу на роботу та здійснення відповідних розрахунків по заробітній платі працівника.

Листом відповідача-1 від 06 вересня 2023 року № 02.01-03-711/23 позивачці повідомлено про видання начальником ТУ ДСА України в Чернівецькій області оскаржуваного наказу про її звільнення на виконання рішення зборів суддів Господарського суду Чернівецької області від 17 березня 2023 року (протокол №2).

V. Джерела права й акти їхнього застосування

У частині другій статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 130-1 Конституції України визначено, що для захисту професійних інтересів суддів та вирішення питань внутрішньої діяльності судів відповідно до закону діє суддівське самоврядування.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначає Закон №1402-VІІІ (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Питання суддівського самоврядування урегульовані Розділом VIII цього Закону.

Так, відповідно до статті 126 Закону № 1402-VІІІ для захисту професійних інтересів суддів та вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє суддівське самоврядування - самостійне колективне вирішення зазначених питань суддями.

Суддівське самоврядування є однією з гарантій забезпечення незалежності суддів. Діяльність органів суддівського самоврядування має сприяти створенню належних організаційних та інших умов для забезпечення нормальної діяльності судів і суддів, утверджувати незалежність суду, забезпечувати захист суддів від втручання в їхню діяльність, а також підвищувати рівень роботи з кадрами у системі судів.

До питань внутрішньої діяльності судів належать питання організаційного забезпечення судів та діяльності суддів, соціальний захист суддів та їхніх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов'язані зі здійсненням правосуддя.

Згідно зі статтею 127 Закону № 1402-VІІІ організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, Рада суддів України, з'їзд суддів України.

Суддівське самоврядування в Україні здійснюється через:

1) збори суддів місцевого суду, апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду (а у передбачених цим Законом випадках - апеляційної палати вищого спеціалізованого суду), Пленум Верховного Суду;

2) Раду суддів України;

3) з'їзд суддів України.

Порядок здійснення суддівського самоврядування визначається відповідно до Конституції України цим Законом та іншими законами, а також регламентами і положеннями, що приймаються органами суддівського самоврядування згідно з Конституцією України та цим Законом.

За наведеним у статті 128 Закону № 1402-VІІІ визначенням, збори суддів - зібрання суддів відповідного суду, на якому вони обговорюють питання внутрішньої діяльності цього суду та приймають колективні рішення з обговорюваних питань.

Збори суддів скликаються головою відповідного суду за власною ініціативою або на вимогу не менше третини загальної кількості суддів цього суду. Збори суддів скликаються у разі необхідності, але не рідше одного разу на три місяці. Збори суддів є повноважними, якщо на них присутні не менше двох третин кількості суддів цього суду. У голосуванні беруть участь лише судді цього суду. На збори суддів можуть запрошуватися працівники апарату суду, судді у відставці, представники громадських об'єднань, журналісти, інші особи.

Збори суддів: 1) обговорюють питання щодо внутрішньої діяльності суду чи роботи конкретних суддів або працівників апарату суду та приймають з цих питань рішення, що є обов'язковими для суддів та працівників цього суду; 2) визначають спеціалізацію суддів з розгляду конкретних категорій справ; 3) визначають рівень навантаження на суддів відповідного суду з урахуванням виконання ними адміністративних або інших обов'язків; 4) заслуховують звіти суддів, які обіймають адміністративні посади в цьому суді, та керівника апарату суду; 5) звертаються з поданням про притягнення до дисциплінарної відповідальності адвоката, прокурора, посадової особи органу державної влади чи органу місцевого самоврядування за вчинення дій або бездіяльності, що порушують гарантії незалежності суду та судді; 6) здійснюють інші повноваження, визначені цим Законом.

Збори суддів приймають рішення більшістю голосів суддів, присутніх на зборах, відкритим голосуванням, якщо не буде прийнято рішення про проведення таємного голосування. Рішення про обрання делегатів на спільні збори суддів місцевих загальних судів приймаються таємним голосуванням. Виконання рішень зборів суддів за дорученням зборів покладається на голову відповідного суду або його заступника.

Частиною другою статті 147 Закону № 1402-VІІІ передбачено, що участь в організаційному забезпеченні діяльності судів у випадках і порядку, визначених цим та іншими законами, бере, зокрема ДСА.

Статус ДСА та її повноваження визначені статтями 151- 152 Закону № 1402-VІІІ.

Так, ДСА є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом, має територіальні управління, підзвітна Вищій раді правосуддя у межах, визначених законом.

До повноважень ДСА належить, серед іншого, забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; розроблення та затвердження за погодженням із Вищою радою правосуддя Типового положення про апарат суду; здійснення інших повноважень, визначених законом.

Згідно зі статтею 154 Закону № 1402-VІІІ територіальними органами ДСА є територіальні управління ДСА. Територіальне управління ДСА очолює начальник, який призначається на конкурсній основі на посаду і звільняється з посади Головою ДСА.

Начальник територіального управління ДСА призначає за погодженням голови місцевого суду на посаду керівника апарату місцевого суду, заступника керівника апарату місцевого суду та звільняє їх з посади, застосовує за поданням голови місцевого суду до них заохочення або накладає дисциплінарні стягнення відповідно до закону; присвоює керівнику апарату місцевого суду, його заступнику ранги державного службовця відповідно до законодавства про державну службу (частина четверта статті 154).

Відповідно до приписів статті 155 Закону № 1402-VІІІ організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату.

Положення про апарат суду розробляється на підставі типового положення про апарат суду та затверджується зборами суддів відповідного суду. Тимчасове положення про апарат новоутвореного суду затверджується тимчасово виконуючим обов'язки керівника апарату цього суду. Типове положення про апарат суду затверджує ДСА за погодженням із Вищою радою правосуддя.

Керівник апарату суду несе персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів та судового процесу, функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, інформує збори суддів про свою діяльність. Збори суддів можуть висловити недовіру керівнику апарату суду, що має наслідком звільнення його з посади (частина третя статті 155).

Керівника апарату місцевого суду, його заступника призначає за погодженням голови відповідного суду на посаду та звільняє з посади начальник відповідного територіального управління ДСА, а керівників апаратів апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду, Верховного Суду, їх заступників призначає за погодженням голови відповідного суду на посаду та звільняє з посади Голова ДСА (частина четверта статті 155).

Принципи, правові та організаційні засади державної служби в Україні визначає Закон № 889-VIII (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною четвертою статті 5 Закону № 889-VIII особливості правового регулювання державної служби в системі правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів.

За змістом частини першої статті 6 Закону № 889-VIII посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців.

Встановлюються такі категорії посад державної служби, зокрема, категорія «Б» - посади:

керівників та заступників керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва і Севастополя, одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного значення;

керівників державної служби у державних органах, юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва і Севастополя, одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного значення;

керівників та заступників керівників структурних підрозділів державних органів незалежно від рівня юрисдикції таких державних органів.

Відповідно до частини другої статті 58 Закону № 889-VIII додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати та інші види відпусток надаються державним службовцям відповідно до закону.

Державні гарантії права на відпустки працівників, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлює Закон № 504/96-ВР (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Стаття 4 Закону № 504/96-ВР визначає, що установлюються такі види відпусток: щорічна відпустка; додаткові відпустки у зв'язку з навчанням; творча відпустка; відпустка для підготовки та участі в змаганнях; соціальні відпустки; відпустки без збереження заробітної плати.

До соціальних відпусток належать: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону).

Як обумовлено статтею 18 Закону № 504/96-ВР після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням матері або батька дитини одному з них надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Підприємство, установа, організація за рахунок власних коштів може надавати одному з батьків дитини частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.

Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, одним із прийомних батьків чи батьків-вихователів.

За бажанням матері, батька дитини або осіб, зазначених у частині третій цієї статті, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома.

Порядок надання соціальних відпусток наведений у статті 20 Закону № 504/96-ВР і передбачає, зокрема, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою матері, батька дитини або осіб, зазначених у частині третій статті 18 цього Закону, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

VІ. Позиція Верховного Суду

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Зауважимо, що у площині даної адміністративної справи перебуває публічно-правовий спір щодо звільнення керівниці апарату Господарського суду Чернівецької області ОСОБА_1 у зв'язку із прийняття зборами суддів рішення (у формі протоколу) про висловлення їй недовіри.

При цьому особливістю цього спору є те, що у проміжку часу між прийняттям зборами суддів рішення про висловлення недовіри та виданням наказу про звільнення керівниця апарату суду ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Чернівецької області про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, яка їй не була надана.

Нагадаємо, що позивачка в межах цієї справи оскаржує рішення зборів суддів, бездіяльність щодо ненадання соціальної відпустки та наказ про звільнення.

Розглянувши спір, суди першої та апеляційної інстанцій не знайшли підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та констатували правомірність оскаржуваних дій, рішення і наказу відповідачів.

Перевіривши оскаржувані судові акти в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів принагідно зазначає наступне.

Визначення поняття «недовіри керівнику апарату суду» в чинному законодавстві відсутнє, так як і не визначено чітких підстав і критеріїв її висловлення органом суддівського самоврядування - зборами суддів.

Понад те, звертаючись до змістовного аналізу частини третьої статті 155 Закону №1402-VІІІ, можна виснувати, що ця норма складається із двох взаємопов'язаних між собою речень: (1) керівник апарату суду несе персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів та судового процесу, функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, інформує збори суддів про свою діяльність; (2) збори суддів можуть висловити недовіру керівнику апарату суду, що має наслідком звільнення його з посади.

Отож як бачимо, збори суддів можуть висловити недовіру керівнику апарату суду тільки у разі невиконання або неналежного виконання обов'язків, визначених у першому реченні частини третьої статті 155 Закону №1402-VІІІ.

На підтвердження зазначеного пропонується звернути увагу на постанову Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 825/2346/18, у якій, аналізуючи норми права у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції дійшов висновків, що незалежність судді і авторитет суду залежать, як від якісного адміністрування, так і від злагодженої взаємодії між суддями і керівником апарату у організаційно-технічному та інформаційному забезпеченні діяльності суду, передумовою якої є високі професійні та морально-етичні якості керівника апарату суду, а тому, встановивши невиконання керівником апарату суду своїх обов'язків, законодавець наділяє збори суддів як орган суддівського самоврядування повноваженнями висловити недовіру такому керівнику, що тягне за собою звільнення його з посади, при цьому без можливої участі керівника апарату суду на цих зборах та заслуховування звіту про його діяльність. Такі повноваження за своєю суттю є дискреційними та виключною компетенцією уповноваженого колегіального органу суддівського самоврядування - зборів суддів.

Розглядаючи цю справу, суди попередніх інстанцій установили, що підставою для висловлення недовіри керівниці апарату суду Пилип'як М.О. слугувало відхилення її звіту щодо організаційного забезпечення роботи суду за 2022 рік.

Так, при вирішенні питання про затвердження звіту керівниці апарату суду, збори суддів заслухали позивачку та виявили недоліки у її роботі, що зазначено у протоколі від 10 березня 2023 року № 1, зокрема: - керівниця апарату суду не організувала ведення реєстрів судових справ, переданих на розгляд суддям; - невірно формується суддівське досьє (не враховуються протокольні ухвали суддів); - надаються незаконні розпорядження секретарю судового засідання щодо виконання ним завдань, які не входять до посадових обов'язків секретаря судового засідання; - при надісланні за межі суду справи не перевіряється її належне оформлення; - відсутність складених керівниками підрозділів суду довідок перевірки стану діловодства суду; - не проводиться робота щодо вдосконалення роботи з документами апарату суду; - відсутні затверджені посадові інструкції заступника керівника апарату Господарського суду Чернівецької області, секретаря судового засідання, начальника відділу по роботі з персоналом, начальника планово-фінансового відділу, заступника начальника планово-фінансового відділу; - невірно надаються права користувачів автоматизованої системи документообігу суду; - ряд звільнених працівників апарату суду не позбавлені права доступу до автоматизованої системи документообігу суду; -відсутні, або не підписані накази керівниці апарату суду щодо функціональних обов'язків, права користувачів, позбавлення права доступу до автоматизованої системи документообігу суду; - невірно формуються особові справи суддів.

На тлі цього суди першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на дискреційність повноважень зборів суддів щодо висловлення недовіри керівнику апарату суду, а також на те, що керівниця апарату суду ОСОБА_1 несе персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів та судового процесу, констатували правомірність прийнятого зборами суддів рішення про висловлення недовіри, зауваживши, що оцінка підстав та мотивів недовіри керівнику апарату суду, з огляду на встановлені судом обставини, належить до компетенції саме зборів суддів.

У цьому зв'язку колегія суддів зауважує, що Верховний Суд сформував усталений правовий підхід у питанні дискреційності повноважень суб'єкта владних повноважень, який полягає у тому, що дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, у межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними цією статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

У частині судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) виробив позицію, згідно з якою, за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі «Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus, заяви № 32181/04 та №35122/05, пункти 156, 157; у справі «Putter v. Bulgaria», заява № 38780/02, пункти 47- 56; у справі «Bryan v. the United Kingdom», заява № 19178/91, пункт 44).

Таким чином дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права).

Закон № 1402-VІІІ не містить переліку конкретних підстав/умов/критеріїв, за наявності яких збори суддів можуть висловити недовіру керівнику апарату суду, втім, як уже зазначалося, підстави для її висловлення обов'язково повинні ґрунтуватися на обставинах невиконання або неналежного виконання посадових обов'язків керівником апарату суду.

Отже, для реалізації зборами суддів права на висловлення недовіри керівнику апарату суду є необхідним встановлення фактів невиконання або неналежного виконання посадових обов'язків цією посадовою особою. Це зумовлено тим, що рішення зборів суддів про висловлення недовіри керівнику апарату суду є імперативною підставою для прийняття наказу про звільнення, а отже, стосується захисту прав особи у правовідносинах публічної служби.

За таких умов колегія суддів уважає, що до такого роду рішень повинні застосовуватися вимоги, як до індивідуально-правового акту суб'єкта владних повноважень. У свою чергу, перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень здійснюється адміністративними судами за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України.

Таким чином рішення зборів суддів про висловлення недовіри керівнику апарату суду, як імперативна підстава звільнення такої посадової особи, підлягає обов'язковій перевірці адміністративним судом у межах критеріїв, визначених частиною другою статті 2 КАС України, адже особа не може бути піддана звільненню на підставі рішення, яке не відповідає вимогам закону.

Більше того, такий правовий акт індивідуальної дії має відповідати не лише критеріям, що визначені у частині другій статті 2 КАС України, а й формі, яка передбачена для акту колегіального органу суддівського самоврядування.

У цьому зв'язку варто зауважити, що регламентація процедури ухвалення рішень зборами суддів Господарського суду Чернівецької області визначена у Положенні про збори суддів Господарського суду Чернівецької області, затвердженого рішенням зборів суддів від 17 вересня 2020 року (протокол № 5), копія якого долучена відповідачем-1 до відзиву на позовну заяву.

Так, за змістом пунктів 4.2, 4.11, 4.12 цього Положення проекти документів з питань порядку денного та проекти рішень зборів, якщо такі можуть бути підготовлені доповідачами заздалегідь, надаються суддям або розсилаються їм по внутрішній мережі документообігу суду, як правило, одночасно з повідомленням про день, час та місце скликання зборів, але не пізніше ніж за день до дати проведення зборів (за винятком випадків, коли збори проводяться в порядку абз. 2 пункту 3.4 даного Положення.

Головуючий на зборах, серед іншого, підписує протокол і рішення зборів.

Секретар зборів, зокрема, веде протокол зборів, підписує протокол і рішення зборів.

Таким чином у Положенні про збори суддів Господарського суду Чернівецької області прямо передбачено підписання уповноваженими особами двох окремих документів - протоколу зборів суддів і прийнятого рішення за наслідками їхнього голосування.

Однак, удаючись до змісту оскаржуваних судових рішень, можна констатувати, що суди першої та апеляційної інстанцій не розглядали спір під таким кутом, а обмежились висновком про дискреційність повноважень колегіального органу суддівського самоврядування; суди не перевіряли рішення зборів суддів про висловлення недовіри керівниці апарату суду Пилип'як М.О. на відповідність дотримання порядку прийняття та належності його форми.

В аспекті окресленого питання колегія суддів звертає увагу на постанову Верховного Суду від 10 січня 2020 року у справі № 812/1749/18 [у якій також йдеться про звільнення керівниці апарату суду у зв'язку із висловленням недовіри зборами суддів], де, окрім іншого, досліджувалося питання правової природи та форми рішення зборів суддів про висловлення недовіри керівнику апарату суду.

У цій постанові Верховний Суд підкреслив, що враховуючи правила статей 154, 155 Закону № 1402-VІІІ, підставою для звільнення має бути прийняте у встановленому порядку та належним чином оформлене рішення зборів суддів про висловлення недовіри керівнику апарату суду.

За встановленими у справі № 812/1749/18 обставинами, підставами для звільнення керівника апарату суду в наказі територіального управління ДСА України також слугував протокол зборів суддів, а безпосередньо рішення про висловлення недовіри керівнику апарату суду прийнято не було.

Погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд у постанові від 10 січня 2020 року вважав, що у зв'язку із відсутністю рішення зборів суддів про висловлення недовіри керівнику апарату були відсутні правові підстави для направлення протоколу зборів суддів до ТУ ДСА для вирішення питання щодо звільнення з посади керівника апарату суду в порядку, встановленому Законом №1402-VIII.

В контексті цього, суд касаційної інстанції у наведеній справі дійшов висновку, що за відсутності рішення зборів суддів про висловлення недовіри позивачу, в ТУ ДСА не було підстав приймати наказ про звільнення.

Ураховуючи, що наведена правова позиція Верховного Суду сформована у справі з подібними правовідносинами, колегія суддів уважає її застосовною до обставин справи, що розглядається.

В подальшому, аналогічне питання постало перед Верховним Судом й при розгляді справи № 460/14220/22 [предметом спору також було звільнення керівниці апарату суду на підставі протокольного рішення зборів суддів про висловлення недовіри]. Зокрема, у вказаній справі позивачка [керівниця апарату суду] на обґрунтування доводів щодо протиправності наказу про звільнення посилалась на те, що за результатами зборів суддів складено лише протокол, а рішення про висловлення недовіри керівнику апарату суду не виготовлено та не оформлено, що свідчить про відсутність такого правового акту індивідуальної дії.

У світлі оцінки вказаних доводам позивачки Верховний Суд у постанові від 30 травня 2025 року, проаналізувавши Положення про збори суддів, виснував, що за своєю правовою природою протокол - це один з найпоширеніших документів колегіальних органів, у якому фіксують хід і результати проведення зборів, нарад тощо. У протоколах відображаються всі виступи з питань, що розглядаються, і рішення, ухвалені в результаті обговорення відповідних питань (пункт 134); протоколом зборів суддів фіксуються перебіг засідання зборів суддів, відомості про розгляд організаційних питань, суть питання, які обговорюються та стислий перебіг такого обговорення, а також результати голосування та прийняте рішення. При цьому, за своєю суттю фіксація входить у складову протоколу, не є самостійним актом і не може вважатися власне рішенням, прийнятим за результатом обговорення питання (пункт 135).

Верховний Суд констатував, що […підставою для звільнення керівника апарату суду в даному випадку мало бути прийняте у встановленому порядку та належним чином оформлене рішення зборів суддів про висловлення недовіри. При цьому під «належним чином» мається на увазі окреме рішення, як форма акту колегіального органу суддівського самоврядування, що відповідатиме аспектам правової визначеності. І саме належним чином оформлене рішення зборів суддів про висловлення недовіри керівнику апарату цього суду повинно було бути направлене на адресу Територіального управління Державної судової адміністрації України.] (пункти 138, 139).

У підсумку цього питання Верховний Суд вказав, що в контексті обставин справи № 460/14220/22 мало місце направлення в ТУ ДСА протоколу зборів суддів для звільнення позивачки з посади керівника апарату суду, що не відповідає висновкам, викладеним у цій постанові, постанові Верховного Суду від 10 січня 2020 року у справі № 812/1749/18 та правильному застосуванню норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини (пункт 140).

Отже, якщо слідувати правовому підходу, сформованому Верховним Судом у справах № 812/1749/18 та № 460/14220/22, невідповідність форми рішення зборів суддів про висловлення недовіри керівнику апарату суду є підставою для скасування наказу територіального управління ДСА про звільнення керівника апарату суду.

Слід відмітити, що касаційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів щодо неналежності форми рішення зборів суддів про висловлення їй недовіри, як керівниці апарату суду.

Водночас, частина третя статті 341 КАС України закріплює, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо […], а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Зважаючи на те, що після подання касаційної скарги та відкриття касаційного провадження Верховний Суд у постанові від 30 травня 2025 року у справі №460/14220/22 сформував правову позицію щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів уважає за необхідне врахувати таку позицію при розгляді справи № 600/6374/23-а.

Беручи до уваги те, що у випадку з позивачкою до ТУ ДСА України в Чернівецькій області було направлено копію протоколу № 2 від 17 березня 2023 року зборів суддів Господарського суду Чернівецької області, а не належним чином оформлене рішення органу суддівського самоврядування про висловлення недовіри керівниці апарату суду, відповідач-2 не мав права приймати спірний наказ про звільнення позивачки.

На тлі вказаного колегія суддів приходить до висновку про протиправність наказу ТУ ДСА України в Чернівецькій області № 21-ОС від 05 вересня 2023 року, яким ОСОБА_1 звільнено з посади керівниці апарату суду та, відповідно, необхідність його скасування.

Стаття 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Частина перша статті 235 КЗпП унормовує, що в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Тож оскільки Суд установив, що позивачку незаконно звільнено з посади керівниці апарату Господарського суду Чернівецької області, то вона в силу прямої вказівки в законі підлягає поновленню на попередній роботі.

У той же час, оскільки в наказі ТУ ДСА України в Чернівецькій області № 21-ОС від 05 вересня 2023 року вказано, що ОСОБА_1 звільнено із займаної посади в перший робочий день після закінчення періоду її тимчасової непрацездатності або в перший день фактичного виходу на роботу, Суд уважає за необхідне поновити позивачку на посаді керівниці апарату Господарського суду Чернівецької області без зазначення конкретної дати такого поновлення.

За таких обставин оскаржувані судові акти в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним і скасування наказу відповідача-2 про звільнення позивачки та поновлення її на посаді керівниці апарату суду підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення у цій частині про задоволення позову.

Між тим, дотримуючись правого підходу Верховного Суду при розгляді справи №460/14220/22, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправним рішення зборів суддів Господарського суду Чернівецької області від 17 березня 2023 року, оформленого протоколом № 2, про оголошення керівниці апарату суду ОСОБА_1 недовіри, позаяк таке рішення неоформлене належним чином, не є самостійним рішенням про висловлення недовіри керівниці апарату суду, і не повинно було би створювати відповідні правові наслідки для сторін у спірних правовідносинах. Тому, в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити.

Поряд із зробленими висновками принагідно відповісти на доводи касаційної скарги ОСОБА_1 стосовно того, що у спірних правовідносинах мало місце звільнення державного службовця за ініціативою суб'єкта призначення у зв'язку з вчиненням дисциплінарного проступку відповідно до пункту 4 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.

Насамперед варто звернутися до змісту положень Закону № 889-VIII, який є базовим (загальним) у регулюванні відносин, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу.

Підстави для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення визначені статтею 87 Закону № 889-VIII (у редакції на час звільнення позивачки).

Такими підставами є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення. Підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення може бути нез'явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання (частина друга статті 87).

Наведений перелік є вичерпним і він не містить такої підстави для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення як висловлення недовіри керівнику апарату суду зборами суддів.

Це обумовлено тим, що правове регулювання державної служби в системі правосуддя визначається законодавством про судоустрій і статус суддів, що прямо унормовано статтею 5 Закону № 889-VIII.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30 травня 2025 року у справі № 460/14220/22.

Тож оскільки позивачка проходила публічну державну службу на посаді керівниці апарату Господарського суду Чернівецької області, тобто у системі правосуддя, то положення Закону № 1402-VIII, а не Закону № 889-VIII, є спеціальними у питанні її звільнення з посади, оскільки саме цей законодавчий акт передбачає можливість звільнення керівника апарату суду у зв'язку з висловленням недовіри зборами суддів відповідного суду. І власне, виключно Закон № 1402-VIII установлює обов'язок територіального управління ДСА звільнити керівника апарату суду в разі висловлення недовіри зборами суддів.

Таким чином, правовідносини щодо звільнення керівниці апарату ОСОБА_1 регулюються і визначаються Законом № 1402-VIII, оскільки пов'язані з проходженням нею державної служби в системі правосуддя.

Іншим ключовим аспектом у спірних правовідносинах є те, що обставини звільнення керівниці апарату суду ОСОБА_1 нерозривно пов'язані з її соціальними та трудовими правами, як матері, що має дитину віком до трьох років.

Йдеться про те, що на час видання наказу про звільнення керівниці апарату суду ОСОБА_1 в Господарському суді Чернівецької області знаходилася не розглянута її заява про надання соціальної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Як зазначалося, позивачка з 24 квітня по 27 серпня 2023 року перебувала у соціальній відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами.

До закінчення цієї відпустки, заявою від 18 серпня 2023 року, ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Чернівецької області про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 28 серпня 2023 року.

Разом із тим, відповідач-1 відтермінував розгляд заяви позивачки до отримання відповіді від ТУ ДСА в Чернівецькій області про результат розгляду листа Господарського суду Чернівецької області від 22 березня 2023 року, яким повідомлено про висловлення зборами суддів недовіри керівниці апарату. Про це відповідач-1 поінформував позивачку листами від 25, 28, 30 серпня 2023 року.

06 вересня 2023 року відповідач-1 надіслав позивачці копію наказу ТУ ДСА України в Чернівецькій області № 21-ОС від 05 вересня 2023 року про її звільнення з посади керівниці апарату суду.

З наведених обставин слідує, що заява ОСОБА_1 від 18 серпня 2023 року про надання відпустки розглянута не була та відпустка їй, відповідно, не надана.

Вирішуючи позовну вимогу про визнання протиправною бездіяльність Господарського суду Чернівецької області щодо ненадання позивачці відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та зобов'язання надати таку відпустку, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що: (1) законодавством України не визначено строків розгляду таких заяв, але очевидно, що заява працівника про надання йому відпустки з зазначеної ним дати, повинна бути розглянута до дати, вказаної у заяві включно; (2) законодавством не передбачено надання будь-яких відпусток у період тимчасової непрацездатності працівника. Позивачка фактично знаходиться на лікарняному з 15 березня 2023 року, а отже, станом на 28 серпня 2023 року (день, який зазначений у заяві), у відповідача-1 відсутня можливість надати їй будь-який вид відпустки у зв'язку із перебуванням на лікарняному; (3) рішення зборів суддів про недовіру, наслідком якого є безумовне звільнення керівниці апарату суду, було прийнято раніше, аніж подана нею заява про надання відпустки.

В контексті вищеописаної позиції судів колегія суддів уважає за необхідне звернути увагу на слідуюче.

Аналіз наведених у розділі V цієї постанови норм статті 58 Закону № 889-VIII, статей 4, 18, 20 Закону № 504/96-ВР дає підстави для висновку, що соціальні відпустки надаються державним службовцям відповідно до Закону № 504/96-ВР.

Аналогічні за змістом положення наведені у пункті 20 Положення про апарат Господарського суду Чернівецької області, затвердженого зборами суддів цього суду 04 лютого 2021 року, відповідно до якого щорічні основні та додаткові, інші відпустки керівнику апарату суду, його заступнику (заступникам) надаються відповідно до вимог Законів № 889-VIII і № 504/96-ВР.

До соціальних відпусток належать, зокрема, відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами та відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Так, згідно з приписами статті 17 Закону № 504/96-ВР (у редакції чинній на час виходу позивачки у відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами) на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю: 1) до пологів - 70 календарних днів; 2) після пологів - 56 календарних днів (70 календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів.

Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та в разі ускладнення пологів). Вона надається повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів (частина перша статті 20 Закону № 504/96-ВР).

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 504/96-ВР (у редакції на час звернення позивачки із заявою від 18 серпня 2023 року про надання відпустки) після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням матері або батька дитини одному з них надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Частина третя цієї статті встановлює, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою матері, батька дитини або осіб, зазначених у частині третій статті 18 цього Закону, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Працівникам, які мають право на соціальні відпустки, передбачені статтями 17 і 18 цього Закону, виплачується державна допомога на умовах, передбачених Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та іншими нормативно-правовими актами України (частина третя статті 21 Закону № 504/96-ВР).

Системний аналіз наведених норм законодавства про відпустки дає підстави стверджувати, що достатньою підставою для надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є виявлення такого бажання матір'ю, яке вона реалізує у формі заяви. Роботодавець, у свою чергу, такому бажанню матері повинен надати правову форму у вигляді наказу про надання відпустки.

При цьому, аналіз змісту положень статей 18, 20 Закону № 504/96-ВР не дає підстав уважати, що роботодавець може надати чи не надати відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (крім випадків, передбачених цим Законом). Надання такої відпустки є обов'язком, а не правом роботодавця.

Із цього логічно слідує, що рішення роботодавця (наказ, розпорядження) про надання відпустки має бути прийняте до дати, вказаної у заяві працівника.

Зважаючи на це колегія суддів погоджується із твердженням судів попередніх інстанцій про те, що чинним законодавством не встановлено строку для розгляду заяви про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, але така заява повинна бути розглянута до дати, вказаної у заяві.

Між тим, як установлено судами, заява керівниці апарату суду Пилип'як М.О. від 18 серпня 2023 року про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 28 серпня 2023 року відповідачем-1 не розглянута, наказ про її надання позивачці не виданий.

Відповідач-1 відтермінував розгляд зазначеної заяви, мотивуючи це тим, що очікує відповідь від ТУ ДСА в Чернівецькій області щодо рішення зборів суддів про висловлення недовіри керівниці апарату суду ОСОБА_1 .

Разом із тим, як відповідач-1, так і суди попередніх інстанцій, не зазначають норму матеріального права, яка передбачає можливість відтермінування розгляду заяви про надання соціальної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Тут варто звернути увагу, що вперше про висловлення недовіри керівниці апарату суду Господарський суд Чернівецької області повідомив відповідача-2 листом від 22 березня 2023 року № 02.01-15-223/23, а вдруге нагадав про це листом від 25 серпня 2023 року № 02-02.17-668/23.

Отже, питання про звільнення керівниці апарату суду ОСОБА_1 у зв'язку з висловленням недовіри зборами суддів не вирішувалось відповідачем-2 більше п'яти місяців, аж до поки вона не звернулася із заявою про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

В цей проміжок часу керівниця апарату суду ОСОБА_1 безперервно перебувала у трудових відносинах з Господарським судом Чернівецької області та ще не була звільнена з посади наказом від 05 вересня 2023 року № 21-ОС, а тому підстави для ненадання їй відпустки були відсутні.

Твердження судів про неможливість надання позивачці відпустки через те, що рішення зборів суддів було прийнято раніше, аніж подана нею заява про відпустку, колегія суддів оцінює критично, оскільки соціальні гарантії працівника не можуть ставитися у залежність від недоліків в організації роботи з документами роботодавця.

У випадку, що розглядається, заява керівниці апарату суду Пилип'як М.О. про надання відпустки мала бути розглянута не пізніше вказаної у ній дати - 28 серпня 2023 року. Проте відповідач-1 відтермінував її розгляд до того часу, поки ТУ ДСА України в Чернівецькій області виконає передбачені частиною четвертою статті 155 Закону № 1402-VIII повноваження щодо звільнення керівника апарату суду у зв'язку з висловленням недовіри зборами суддів. Однак, такі дії відповідача-1 не можуть оцінюватися як правомірні.

Правові висновки Верховного Суду (постанова від 18 травня 2023 року у справі №380/4629/20), на які посилаються суди в оскаржуваних рішеннях, не можуть бути застосовані при розгляді цієї справи, оскільки правовідносини не є подібними. У вказаній справі Верховний Суд розглядав питання щодо звільнення особи, яка проходила патронатну службу та була звільнення за поданням судді. Натомість, у справі, що розглядається, позивачка проходить державну службу на посаді керівниці апарату суду.

Також очевидно необґрунтованим є висновок судів про те, що у відповідача-1 відсутня можливість надати позивачці будь-який вид відпустки у зв'язку з її перебуванням станом на 28 серпня 2023 року (день, який зазначений у заяві) на лікарняному.

Нормами статей 17, 18 Закону № 504/96-ВР передбачено, що відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами надається на підставі медичного висновку, а відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку- за бажанням матері після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами.

Судами було встановлено, що позивачка фактично безперервно знаходиться на лікарняному з 15 березня 2023 року, що підтверджується відповідними листками непрацездатності.

Водночас, у період з 24 квітня по 27 серпня 2023 року керівниця апарату суду Пилип'як М.О. перебувала у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами на підставі листка непрацездатності 7651400-2014440345-1 (дата відкриття 24 квітня 2023 року - дата закриття 27 серпня 2023 року). Отже, період цієї відпустки позивачки повністю збігається із періодом її тимчасової непрацездатності.

Таким чином перебування позивачки в стані непрацездатності під час подання заяви від 18 серпня 2023 року було обумовлено вимогами законодавствами, які визначили медичний висновок як підставу для надання відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами.

Ураховуючи, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, то позивачка правомірно та відповідно до чинного законодавства звернулася до відповідача-1 із заявою від 18 серпня 2023 року.

Колегія суддів уважає доречними та слушними посилання скаржниці на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 487/8206/18, де досліджувалося питання правової природи соціальних відпусток, прав і обов'язків працівника та роботодавця у таких правовідносинах.

В указаній постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що

Соціальна відпустка - це вид відпусток соціального характеру, що надається працівникам із сімейними обов'язками з метою належного їх виконання, а також відпочинку, відновлення фізичних, морально-психологічних та інтелектуальних затрат на виконання трудового договору відповідно та у порядку, передбаченому законом.

У цьому разі слово «соціальна» підкреслює державний інтерес, державні гарантії та державне фінансування певної стадії трудових відносин - відпустки у зв'язку з виконанням батьківських обов'язків чи сімейних функцій та іншими випадками тимчасової непрацездатності.

Призначення соціальних відпусток спрямоване на: 1) підвищення ефективності права на працю; 2) ефективне та гнучке функціонування трудових відносин; 3) відновлення працівником зусиль, спрямованих на виконання трудової функції та інших трудових обов'язків; 4) здійснення працівниками функції батьківства та інших тісно пов'язаних із ним функцій.

Захист материнства в Україні, зокрема, визначений у статті 24 Конституції України як створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю із материнством, правова, моральна та матеріальна підтримка материнства та дитинства, включаючи надання різноманітних видів відпусток та інших спеціальних пільг матерям. Конвенція ООН про права дитини 1998 року (ратифікована Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року № 789-XII), зокрема, проголошує, що кожна дитина має право на життя, батьків і право на особливу турботу й допомогу. Це положення безпосередньо корелюється із закріпленням у законодавстві цілої низки спеціальних відпусток, які надаються матерям (батькам), задля виховання дитини.> (пункти 55, 65-68 постанови).

Велика Палата Верховного Суду зауважила про те, що Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, формулюючи підстави для передання справи № 487/8206/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав, що існує потреба відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року у справі № 1740/2481/18 та від 09 липня 2020 року у справі №803/1883/17, згідно з якими сам факт подання заяви (рапорту) роботодавцю про надання відпустки не є підставою для того, щоб працівник перебував у такій відпустці, оскільки таке право особи повинне бути належним чином реалізованим та підтвердженим (наказом або розпорядженням). Керуючись тим, що наказ чи розпорядження про надання позивачам відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не приймалися, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду виснував, що позивачі протиправно не вийшли на роботу, а тому оскаржувані накази про звільнення їх з публічної служби є законними (пункт 93).

Велика Палата Верховного Суду прийняла до уваги те, що, на відміну від справи №487/8206/18, у справах № 803/1883/17 та № 1740/2481/18 спірні правовідносини виникли через застосування до позивачів - публічних службовців дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення. Водночас обставини, що слугували підставою для звільнення позивачів (відсутність на роботі без поважних причин (вчинення прогулів)), доводи, якими позивачі обґрунтовували незаконність свого звільнення (перебування у відпустці для догляду за дитиною), а також застосовне правове регулювання є подібними (пункт 94).

Задля забезпечення ефективного захисту прав працівників Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне у цій справі конкретизувати висновки, викладені у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року у справі № 1740/2481/189 та від 09 липня 2020 року у справі № 803/1883/17, за змістом яких вважається прогулом та є підставою для звільнення невихід на роботу працівника, який подав заяву про відпустку для догляду за дитиною, втім остання не була оформлена наказом чи розпорядженням роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що право на отримання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною вважається реалізованим з моменту подання працівником належним чином оформленої заяви з доданими до неї відповідними підтвердними документами, а тому незаконним є звільнення за прогул працівника, який належним чином подав таку заяву, тобто повідомив роботодавця про волевиявлення щодо отримання відпустки для догляду за дитиною та у зв'язку із цим не вийшов на роботу у вказану ним дату.

На тлі вищевказаного колегія суддів констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та дійшли помилкового висновку про те, що Господарський суд Чернівецької області не допустив протиправної бездіяльності щодо ненадання позивачці відпустки за її заявою від 18 серпня 2023 року.

За таких обставин колегія суддів уважає, що позовна вимога про визнання протиправною бездіяльність Господарського суду Чернівецької області щодо ненадання керівниці апарату суду Пилип'як М.О. соціальної відпустки підлягає задоволенню, а рішення судів попередніх інстанцій відповідно до вимог статті 351 КАС України - скасуванню у цій частині з ухваленням нового рішення.

З уваги на вказане та враховуючи, що позивачка мала право на соціальну відпустку, яка їй протиправно не надана відповідачем-1, існують правові підстави для задоволення похідної позовної вимоги про зобов'язання Господарський суд Чернівецької області надати ОСОБА_1 відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Суд уважає, що в контексті обставин цієї справи та підстав касаційного оскарження, ним надано відповідь на всі аргументи сторін, які можуть вплинути на правильне вирішення справи. Решта доводів не спростовують висновків Суду та не впливають на результат вирішення спору в цій справі.

За правилами статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 351 КАС України).

З урахуванням того, що фактичні обставини справи судами попередніх інстанцій встановлено повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, а у питанні застосування та тлумачення норм матеріального права Верховний Суд є судом, який має повну юрисдикцію, то Верховний Суд за правилами частини першої статті 351 КАС України вважає за необхідне скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення у справі про часткове задоволення позовних вимог, не передаючи справи на новий судовий розгляд.

Таким чином касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

VІІ. СУДОВІ ВИТРАТИ

Згідно з частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Судом установлено, що в цій справі позивачка сплатила судовий збір: 1) при зверненні до суду першої інстанції із позовною заявою у сумі 3 220,80 грн відповідно до квитанції ID 7683-6450-1225-2366 від 18 вересня 2023 року; 2) за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у сумі 4 831,20 грн відповідно до квитанції № 3098-6900-5319-7647 від 21 грудня 2023 року; 3) за подання касаційної скарги у сумі 7 267,20 грн відповідно до квитанції ID 0566-1478-0068-4228 від 03 квітня 2024 року. Загальна сума судового збору, яку сплатила позивачка у цій справі, становить 15 319,20 грн.

У зв'язку з тим, що за наслідками касаційного перегляду справи Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних рішень та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а саме: з трьох позовних вимог немайнового характеру Суд задовольнив дві, понесені позивачкою судові витрати у вигляді судового збору в сумі 10 212,80 грн (за дві позовні вимоги) підлягають стягненню на її користь пропорційно з кожного відповідача по 5 106,40 грн.

Керуючись статтями 341, 345, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2024 року у справі № 600/6374/23-а скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області від 05 вересня 2023 року № 21-ОС про звільнення ОСОБА_1 з посади керівниці апарату Господарського суду Чернівецької області.

Поновити ОСОБА_1 на посаді керівниці апарату Господарського суду Чернівецької області.

Визнати протиправною бездіяльність Господарського суду Чернівецької області щодо ненадання керівниці апарату суду Пилип'як Марії Олегівні соціальної відпустки.

Зобов'язати Господарський суд Чернівецької області надати керівниці апарату суду Пилип'як Марії Олегівні відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Господарського суду Чернівецької області (вул. Кобилянської, буд. 14, м. Чернівці, 58000; код ЄДРПОУ 03500074) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 5 106,40 грн (п'ять тисяч сто шість гривень 40 копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області (вул. Хотинська, буд. 3, м. Чернівці, 58007, код ЄДРПОУ 26311401) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 5 106,40 грн (п'ять тисяч сто шість гривень 40 копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

А.Г. Загороднюк

Л.О. Єресько ,

Судді Верховного Суду