16 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 160/32428/24
адміністративне провадження № К/990/6289/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 160/32428/24
за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Держави Україна в особі Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльність та стягнення моральної шкоди, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року (суддя Озерянська С.І.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року (головуючий суддя - Круговий О.О., судді: Баранник Н.П., Малиш Н.І.),
І. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Держави Україна в особі Державної судової адміністрації України, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Держави України щодо забезпечення доступу ОСОБА_1 до судочинства при не розгляді у встановлений законом строк його заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі №932/1967/22;
- визнати протиправною бездіяльність Держави України щодо забезпечення доступу ОСОБА_1 до судочинства при не розгляді у встановлений законом строк його скарги на постанову заступника начальника Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Григорян Наріни Альбертівни про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1;
- стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 150 000 грн.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року, відмовлено у відкритті провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України), оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 03 квітня 2018 року у справі № 820/5586/16 та від 08 жовтня 2020 року у справі № 826/56/18, від 28 листопада 2024 року у справі № 440/2653/24, від 05 грудня 2024 року у справі 580/2606/22, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, констатував, що позовні вимоги ОСОБА_1 перебувають поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду. Суди виходили із того, що за своїм змістом відносини у даній справі не є владно-управлінськими, а стосуються дій/бездіяльності Бабушкiнського районного суду м. Дніпропетровська, що виразились у не розгляді у встановлений законом строк заяви позивача про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі №932/1967/22 та не розгляді у встановлений законом строк його скарги.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
Не погодившись з указаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року, а справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач, окрім іншого, посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 757/43355/16-ц у частині цитування пунктів 55, 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів, пункт 37 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів та пункту 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року та зауважує, що якщо держава повинна була виплатити компенсацію стороні через помилку у відправленні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання судового позову і що такий підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, у яких вони здійснюють правосуддя. Проте, як стверджує позивач, вказана позиція правова позиція Верховного Суду була проігнорована судами попередніх інстанцій.
У касаційній скарзі зазначено, що позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що держава, маючи обов'язок контролювати діяльність своїх органів, не створила механізму запобігання порушення закону цими органами, що призвело до порушення його права на доступ до судочинства, а тому позовні вимоги заявлені саме до Держави України, як належного відповідача, а не до Бабушкінського районного суду м Дніпропетровська. Також зазначено, що у позовній заяві ОСОБА_1 дійсно вказував про порушення строків розгляду його заяв, які допустив Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у справі № 932/1967/22, однак оскарження таких дій у суді не передбачено процесуальним законом.
З уваги на наведене позивач уважає, що його позов підлягає вирішенню адміністративним судом за правилами КАС України.
Ухвалою від 03 березня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
За інформацією, наявною в комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», документ в електронному вигляді (касаційна скарга) доставлений в електронні кабінети Державної судової адміністрації України, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області 17 лютого 2025 року о 17:16, а електронний документ (ухвала суду про відкриття касаційного провадження від 03.03.2025) доставлена в електронні кабінети ОСОБА_1 , Державної судової адміністрації України, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області 04 березня 2025 року о 00:20.
Правом подати відзив на касаційну скаргу інші учасники справи не скористалися, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.
Ухвалою від 15 жовтня 2025 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
IV. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи. Позиція Верховного Суду.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з визначенням, наведеним у пункті 7 частини першої статті 4 КАС України, суб'єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За змістом пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Стаття 5 КАС України закріплює, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Зі змісту позовної заяви слідує, що 31 травня 2024 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Бабушкiнського районного суду м. Дніпропетровська із заявою про встановлення чи зміну способу або порядку виконання судового рішення (згідно зі статтею 435 Цивільного процесуального кодексу України), якій присвоєно Єдиний унікальний номер судової справи: 932/1967/22, номер провадження: 6/932/251/24, однак зазначена заява не розглянута у встановлений законом десятиденний строк.
23 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Бабушкiнського районного суду м. Дніпропетровська зі скаргою на постанову заступника начальника Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Григорян Н.А. про закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 у порядку статті 383 Цивільного процесуального кодексу України.
Як зазначає ОСОБА_1 у позовній заяві, вказана скарга по теперішній час судом не розглянута.
Посилаючись на те, що оскільки Держава не створила дієвого механізму щодо можливості оскарження такий дій суду в судах вищої інстанції, то саме вона (Держава) несе відповідальність за порушення процесуального закону судами та є належним відповідачем у справі.
Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що позовні вимоги зумовлені незгодою позивача із діями/бездіяльністю Бабушкiнського районного суду м. Дніпропетровська при вирішенні конкретної справи, вчиненням (невчиненням) цим судом передбачених процесуальним законом дій.
Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частин першої та третьої статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23.05.2001 № 6-рп/2001 роз'яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.
Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, яка міститься, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі №1340/4052/18, а також у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 320/3328/19, від 26 травня 2021 року у справі № 460/9271/20, від 06 липня 2021 року у справі № 240/533/21, від 31 січня 2023 року у справі № 640/13808/21, від 30 травня 2025 року у справі № 440/11265/24 та багатьох інших.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 квітня 2018 року у справі № 820/5586/16, дії суду (судді), вчинені при виконанні своїх обов'язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях в особливій, установленій законом процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є процесуальними, а не управлінськими. Оскарження в будь-який спосіб процесуальних актів, дій (бездіяльності) судів і суддів при розгляді конкретної справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається. У порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності та не пов'язані зі здійсненням судом провадження у справі, результатом якого є прийняття акта органом судової влади.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, сформованої у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі № 826/56/18, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Варто зауважити, що в оскаржуваних рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій застосували правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в згаданих вище постановах.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви (скарги) та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі відповідного порядку оскарження рішень, дій та бездіяльності суду.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2025 року у справі № 560/19107/24.
Таким чином, позовні вимоги про оскарження дій/бездіяльності, які стосуються вчинення/невчинення судом (суддею) передбачених процесуальним законом дій, не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого процесуальним законом.
З уваги на це спірні правовідносини за своїм змістом не є владно-управлінськими, стосуються дій/бездіяльності суду (судді) щодо процесуальних питань у межах конкретної справи. Цей спір не можна класифікувати як публічно-правовий і суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що спір у цій справі не може бути розглянутий у порядку адміністративного судочинства.
Відповідаючи на аргументи позивача про те, що позовні вимоги в цій справі заявлені саме до Держави України, колегія суддів зауважує, що Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай органи, яких відповідач зазначає порушниками своїх прав або діями якого завдано шкоду. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц.
Беручи до уваги підстави та обставини, на яких ґрунтується позовна заява ОСОБА_1 , а також зміст і суть його порушеного права, які стосуються бездіяльності Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська щодо не розгляду у встановлений законом строк його заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі №932/1967/22, а також не розгляду у встановлений законом строк скарги на постанову заступника начальника Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Григорян Н.А. про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1, колегія суддів уважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що позовні вимоги у цій справі не стосуються Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.
Окрім того, предметом цього спору є також стягнення на користь позивача моральної шкоди. Така позовна вимога є похідною від основних вимог про визнання протиправною бездіяльності, пред'явлених до Держави України.
Відповідно до частини п'ятої статті 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Ураховуючи, що раніше у цій постанові Верховний Суд дійшов висновку, що цей спір не є публічно-правовим, тому відносини щодо відшкодування моральної шкоди є цивільними правовідносинами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №757/43355/16-ц, на яку ОСОБА_1 посилається у касаційній скарзі в обґрунтування своїх доводів, міститься висновок про те, що здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на час розгляду справи №757/43355/16-ц у судах першої й апеляційної інстанцій).
Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами за правилами цивільного або господарського судочинства (частина друга статті 21 КАС України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження у справі).
Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання незаконними пов'язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду) не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства, вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 Цивільного кодексу України.
Подібні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 03 квітня 2018 року у справі № 820/5586/16, від 13 березня 2018 року у справі № 800/554/17, від 22 березня 2018 року у справі № П/9901/135/18, від 24 квітня 2018 року у справі №800/404/17 та від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц.
Отже висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у справі №757/43355/16-ц, не суперечать висновкам судів попередніх інстанцій у цій справі.
Узагальнюючи вищезазначене Суд констатує, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у відкриття провадження в адміністративній справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України.
Інші доводи викладені скаржником у касаційній скарзі не спростовують правильність позиції судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав уважати, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та (або) процесуального права.
Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що їхній зміст не викликає сумнівів щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права; рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з урахуванням усталеної правозастосовчої практики Верховного Суду у спорах з подібними правовідносинами.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
V. СУДОВІ ВИТРАТИ
З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року у справі № 160/32428/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк