16 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 580/6480/22
адміністративне провадження № К/990/21428/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів -Бившевої Л.І., Юрченко В.П.
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркінг Сіті»
на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 (суддя: Кульчицький С.О.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2024 (судді: Парінов А.Б., Беспалов О.О., Грибан І.О.)
у справі № 580/6480/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркінг Сіті»
до Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві,
Державної податкової служби України
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
26 грудня 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Паркінг Сіті» (далі - позивач, ТОВ «Паркінг Сіті») звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві (далі - відповідач 1, ГУ ДФС у м. Києві) Державної податкової служби України (далі - відповідач 2, ДПС Україна), в якому просило суд:
1) визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у місті Києві, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації від 15.12.2021 № 3529385/43613003;
2) зобов'язати Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 30.11.2021 № 5 датою її фактичного надходження - 07.12.2021.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 02.01.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного провадження.
Під час судового розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що позовна заява не відповідає вимогам частини 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на що ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 02.06.2023 позовну заяву залишено без руху після відкриття провадження у справі та надано позивачу строк з дня вручення копії ухвали, протягом якого можуть бути усунуті недоліки шляхом надання суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з обґрунтуванням поважності його пропуску з наданням підтверджуючих документів.
На виконання вимог вказаної ухвали позивачем 13.06.2023 вх. № 23314/23 до Черкаського окружного адміністративного суду подано заяву про поновлення процесуального строку звернення до суду, яка обґрунтована поважними причинами пропуску строку звернення до суду, оскільки строк звернення до суду пропущений у зв'язку із введенням воєнного стану через збройну агресію російської федерації проти України, зокрема вказує, що з 25.02.2022 по кінець березня початок квітня 2022 року Київська область була тимчасово окуповано збройними силами агресора. Також вказує на масовий виїзд працівників товариства за кордон, а також на тривалі виключення світла, води, тепла у зв'язку із обстрілами об'єктів критичної інфраструктури.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 (т. 1 а.с. 264-265) позов ТОВ «Паркінг Сіті» до Головного управління ДПС України у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії залишено без розгляду, з підстав пропуску строку звернення до суду без поважних причин.
Суд першої інстанції виходив з того, що у численній практиці Верховного Суду, в тому числі у постановах від 13.02.2018 у справі № 308/12874/16-а, від 14.02.2019 у справі № 805/3881/18-а, від 01.12.2020 у справі № 807/658/18, від 05.03.2021 у справі № 140/1738/19, викладені висновки про те, що «поважними причинами» пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Строк звернення до суду в цій категорії справ, враховуючи, що позивач скористався досудовим порядком вирішення спору, визначений частиною 4 статті 122 КАС України та обраховується за загальним правилом, встановленим КАС України, протягом трьох місяців, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Як зазначив суд першої інстанції, позивач 06.01.2022 отримав рішення відповідача 2 від 06.01.2022 №560/43613003/2 за результатами розгляду його скарги щодо рішення про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН, з огляду на що строком звернення до суду із цим позовом є період до 06.04.2022. Позивачем позовну заяву подано 26.12.2022 (вх. № 40386/22 від 26.12.2022), тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду.
Крім того, суд першої інстанції також зазначив, що врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.09.2022 у справі № 420/16598/21, згідно з якими сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для безумовного продовження процесуального строку, відстрочення, розстрочення чи звільнення від сплати судового збору у всіх абсолютно випадках. Поновлення строків - це виняток, а війна - загальна умова для всіх.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2024 (т. 2 а.с. 42-47) ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 залишено без змін.
Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою (т. 2 а.с. 71-80), в якій просив касаційну скаргу задовольнити та скасувати ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2024, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В доводах касаційної скарги позивач зазначив, що судом першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не у повному обсязі з'ясовано всі обставини справи внаслідок чого дійшли помилкових висновків про наявність підстав для залишення позову без розгляду,
Додає, що позивачем разом із позовною заявою було подане клопотання про поновлення строку звернення до суду разом із підтверджуючими документами, а саме: заяву ОСОБА_1 від 01.03.2022; заяву ОСОБА_2 від 01.03.2022; заяву ОСОБА_3 від 01.03.2022; заяву ОСОБА_4 від 01.03.2022; заяву ОСОБА_5 від 01.03.2022; заяву ОСОБА_6 від 01.03.2022; заяву ОСОБА_7 від 01.03.2022. Дані заяви стосувалися надання працівникам відпусток, у зв'язку із воєнним станом, за власний рахунок без збереження заробітної плати на підставі яких директором ТОВ «Паркінг Сіті» були видані накази про надання останнім відпусток.
Скаржник також зауважує, що директором 01.03.2022, у зв'язку з введенням воєнного стану на території України відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», було прийнято рішення про зупинення господарської діяльності ТОВ «Паркінг Сіті» та оголошено простій, працівники під час простою звільняються від обов'язку бути присутніми на робочих місцях, підтвердженням чого є наказ № 20-к від 01.03.2022, який також був поданий до суду першої інстанції.
При цьому, у касаційній скарзі позивач звертає увагу також і на те, що у клопотанні про поновлення строку звернення до суду, позивачем зазначалося, що з 28.02.2022 по травень 2022 року Єдиний реєстр податкових накладних та Електронний кабінет платника працював в обмеженому стані, що було зумовлено Державною податковою службою України, необхідністю захисту прав платників.
Додає, що 02.01.2023 судом першої інстанції було винесено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття спрощеного позовного провадження, в якій зазначено, що позовна заява відповідає вимогам ст.ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України. За твердженням скаржника, позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, з огляду на що у позивача виникли правомірні очікування, що його права будуть відновлені та захищені у судовому порядку, тобто вказані обставини давали позивачу небезпідставні сподівання на те, що правовий спір буде вирішено по суті.
Пояснює, що позивачем разом із клопотанням про поновлення пропущеного строку було подані документи (заяви про надання відпусток, накази, та накази про простій у зв'язку із воєнним станом). Ухвала від 02.06.2023 про залишення позовної заяви без руху була прийнята після більш як 6 місяців з моменту відкриття провадження у справі. Більш того, відповідачем 1 та відповідачем 2 не надано жодних заяв про залишення позовної заяви без руху, відзивів, інших клопотань, заперечень.
Скаржник також зауважує, що на виконання вимог ухвали від 02.06.2023, позивачем були подані додаткові докази причин поважності пропущеного строку, а саме: працівник ТОВ «Паркінг Сіті» ОСОБА_7 , яка відповідала за ведення програмного забезпечення та мала доступ до всіх архівних документів ТОВ «Паркінг Сіті» була вимушена виїхати за кордон у зв'язку із військовим вторгнення армії ворога (російської федерації), а саме до Республіки Ірландії.
ОСОБА_7 , разом зі своїми неповнолітніми дітьми виїхала до Республіки Ірландії та отримала там тимчасовий захист, на підтвердження чого до суду першої інстанції були подані такі документи: паспорт НОМЕР_1 ОСОБА_8 з відміткою про перетин кордону; карту захисту в Ірландії (англійською мовою); паспорт ОСОБА_9 (донька ОСОБА_8 ) НОМЕР_2 , з відміткою про перетин кордону; паспорт ОСОБА_10 (син ОСОБА_8 ) НОМЕР_3 , з відміткою про перетин кордону.
Додає, що у зв'язку з виїздом ОСОБА_7 за межі України, а також те, що ОСОБА_7 виїхала за кордон самостійно та наразі, за кордоном, у неї на утриманні перебувають двоє неповнолітніх дітей, за якими потрібно здійснювати догляд, що займає дуже багато вільного часу, були наявні проблеми у доступі до відповідної системи програмного забезпечення та підготовці всіх наявних документів (які були дуже великі за обсягом), та які були необхідні для звернення до суду.
Позивач зазначає, що судом першої інстанції не було врахованого того, що 24.02.2022 адміністративно - управлінський персонал ТОВ «Паркінг Сіті» знаходився у місті Києві на будівництві житлово-громадського комплексу на вулиці Причальній 11 у Дарницькому районі міста Києва, про що було зазначено у клопотанні про поновлення строку звернення до суду.
На думку скаржника, суд першої інстанції мав би до відкриття провадження надати оцінку зазначеним в клопотанні про поновлення строку причинам пропуску такого строку, зробити висновок щодо їх поважності, а також, у випадку визнання таких причин неповажними, надати можливість позивачу вказати інші підстави для поновлення строку, що узгоджується з правовою позицією, висвітленою у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду у справі № 560/12307/23 від 14.12.2023, у справі № 120/2750/23 від 08.08.2023.
Однак, суд першої інстанції при отриманні позовної заяви не визнавав підстави пропуску позивачем строку звернення до суду поважними чи ні, тобто не розглянув клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, тоді як в ухвалі від 02.01.2023 про відкриття провадження у справі суд зазначив про відсутність підстав для залишення позову без розгляду, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження у справі, встановлених КАС України, а відтак зазначив, що позовна заява відповідає вимогам ст.ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Додає, що в силу положень Кодексу адміністративного судочинства України, при попередньому дослідженні матеріалів позовної заяви суд першої інстанції перевіряє на дотримання вимог законодавства подані до суду документи та наявність чи відсутність підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі на стадії вирішення питання про відкриття провадження.
Посилання суду першої та апеляційної інстанції на частини 3 та 4 статті 123 КАС України є помилковими, так як, факт пропуску процесуального строку був відомий ще до відкриття провадження у справі, оскільки разом із позовною заявою, позивачем була подана заява про поновлення пропущеного строку, що не було враховано судами попередніх інстанцій.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 12.03.2021 № 620/244/19 суд першої інстанції при відкритті провадження не вирішив питання про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку та не визнавав підстави такого пропуску поважними чи ні.
Додає, що суд першої інстанції був обізнаний про те, що позивач пропустив строк на звернення до суду із позовною заявою, так як разом із такою заявою було подано заяву про поновлення пропущеного строку. Проте під час отримання позовної заяви разом із заявою про поновлення пропущеного строку, не виконав вимоги ст. 171 КАС України, та в оскаржуваній ухвалі не зазначив жодної інформації щодо поданої позивачем заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду, у зв'язку з чим судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, а саме: вимоги ст. 123, ст. 171 КАС України.
Таким чином, суд першої інстанції за відсутності будь-яких заперечень, відзивів (в тому числі заперечень щодо пропущеного строку) зі сторони відповідачів, мав би прийняти рішення за наявними матеріалами справи, з урахуванням вимог ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України. Проте, дана справа перебувала у суді першої інстанції більше 1 (одного) року, без жодних відзивів, заперечень,
За висновком позивача, не є зрозумілим чому суд першої інстанції не дотримався вимог ч. 4 ст. 159 КАС України, та не прийняв рішення відповідно до вказаного строку у ст. 258 КАС України, в той же час, коли суд першої інстанції знаходиться в м. Черкаси, яке не зазнало тимчасової окупації ворога, як було із містом Києвом, та Київською областю, більш того, що відповідний суд не припиняв та не призупиняв своєї діяльності, а продовжував здійснювати правосуддя, що також було вказано у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду.
Відтак, за твердженням скаржника, судом першої інстанції порушено вимоги статей 2, 123, 159, 171, 258 КАС України. Суд першої та апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, не у повному обсязі з'ясував всі обставини справи внаслідок чого дійшов помилково висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду, що призвело до постановлення незаконного судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, а апеляційний суд не дослідив у повному обсязі процесуальні порушення, які були допущені судом першої інстанції. На думку скаржника, судами безпідставно не взято до уваги доводи скаржника щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду у зв'язку з введенням воєнного стану.
Підсумовуючи викладене позивач просить задовольнити касаційну скаргу та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відзиву на касаційну скаргу відповідачами надано не було, що не є перешкодою для розгляду справи.
Верховенство права є однією із засад здійснення судочинства в Україні (стаття 8 Конституції України). Суд керується верховенством права (пункт 1 частини 3 статті 2, стаття 6 КАС).
Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною 1 статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина 1 статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої, якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі, і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом з тим, спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права в судовому порядку, є Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Статтею 56 ПК України визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів.
Відповідно до пункту 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
Отже, пунктом 56.18 статті 56 ПК України встановлено спеціальний строк у податкових правовідносинах, протягом якого за загальним правилом платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу. Водночас пунктом 56.19 статті 56 ПК України, за умови використання платником податків досудового порядку вирішення спору, яким вважається адміністративне оскарження відповідного рішення контролюючого органу, встановлено скорочений строк звернення до суду.
Так, відповідно до пункту 56.19 статті 56 ПК України в разі, коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Дослідження змісту зазначених статей ПК України та статті 122 КАС України вказує на те, що на сьогодні є підхід, відповідно до якого строки звернення до суду після застосування досудового порядку вирішення спору є коротшими, ніж звичайні строки. При цьому є різні правові режими щодо оскарження податкових повідомлень-рішень і рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань та інших рішень контролюючих органів, що не пов'язані з їх нарахуванням, саме в частині різної тривалості скорочених строків оскарження при попередньому використанні досудового порядку вирішення спору.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що вони регулюють строки звернення до суду з позовом, в якому оскаржується податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання.
Спеціальні строки для звернення до суду з позовом про скасування рішень контролюючих органів, що не пов'язані з нарахуванням грошових зобов'язань, зокрема рішення про відмову в реєстрації податкової накладної та зобов'язання її зареєструвати, після проведення процедури адміністративного оскарження та отримання рішення про залишення скарги без задоволення, нормами ПК України не визначені, тобто не врегульовують спірне в цій справі питання.
З метою формування та застосування судами єдиної практики при вирішенні питання щодо визначення строків звернення до суду з адміністративним позовом, в якому оскаржується рішення контролюючого органу, що не пов'язані з нарахуванням грошових зобов'язань, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 11.10.2019 у справі № 640/20468/18 сформував наступні висновки.
Так, різниця природи рішень контролюючого органу (щодо нарахування грошових зобов'язань або інші рішення) об'єктивно здатна впливати та зумовлювати різницю в підходах щодо встановлення строків звернення до суду про їх оскарження.
Застосування скорочених строків звернення при використанні досудового порядку врегулювання спорів у податкових правовідносинах установлено законом, зумовлено легітимною метою оперативного забезпечення настання правової визначеності для особи - платника податків та у діяльності суб'єктів владних повноважень - контролюючих органів, що кореспондується із встановленим алгоритмом і строками адміністрування податків для забезпечення належного виконання конституційного податкового обов'язку і має пропорційний характер, оскільки скорочення строку звернення не впливає на реалізацію особою права на судовий захист у зв'язку з достатністю часу на підготовку й оформлення правової позиції, ознайомлення з позицією контролюючого органу, залучення за потреби правових і фінансових консультантів в межах процедури адміністративного оскарження, у той час, як скорочені строки забезпечують досягнення зазначеної мети й завдань функціонування податкової системи держави.
Більш скорочені строки звернення до суду у випадку попередньої реалізації досудових процедур полягають у забезпеченні наступності юрисдикційних проваджень (адміністративних і судових) та пов'язанні з необхідністю мінімізувати темпоральний проміжок між досудовими процедурами та судовим провадженням.
Конституційний Суд України рішенням від 13.12.2011 № 17-рп/2011 за результатами оцінки конституційності норми частини четвертої статті 99 КАС України у чинній на той час редакції (про скорочені строки звернення до адміністративного суду в разі попереднього використання можливостей досудового порядку вирішення спору) підтвердив її конституційність як такої, що забезпечує оперативність розгляду судової справи і жодною мірою не обмежує суб'єктів щодо права на судовий захист; нею скорочено строки здійснення окремих процесуальних дій, а змісту та обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя не звужено (абзаци шостий, чотирнадцятий пункту 6.1). Цей висновок Конституційного Суду України колегія суддів вважає релевантним щодо нинішнього стану нормативно-правового регулювання.
Отже, із прийняттям чинної редакції КАС України та відмінним правовим регулюванням, визначеним частиною 4 статті 122 цього Кодексу, інші рішення контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов'язань платника податків, за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України), оскаржуються в судовому порядку в такі строки:
а) тримісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги було прийнято та вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені Податковим кодексу України. При цьому такий строк обчислюється з дня вручення скаржнику рішення за результатами розгляду його скарги на рішення контролюючого органу;
б) шестимісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги не було прийнято та/або вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені Податковим кодексом України. При цьому такий строк обчислюється з дня звернення скаржника до контролюючого органу із відповідною скаргою на його рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду, зокрема, від 06.03.2024 у справі № 260/6165/23.
При цьому, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 15.07.2021 у справі № 380/5208/20 вказав, що норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з врахуванням обставин у справі.
Звертаючись до суду першої інстанції із заявою про поновлення строку звернення до суду, позивач зазначив, що на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду було надано: заяву ОСОБА_1 від 01.03.2022; заяву ОСОБА_2 від 01.03.2022; заяву ОСОБА_3 від 01.03.2022; заяву ОСОБА_4 від 01.03.2022; заяву ОСОБА_5 від 01.03.2022; заяву ОСОБА_6 від 01.03.2022; заяву ОСОБА_7 від 01.03.2022, які стосувалися надання працівникам відпусток, у зв'язку із воєнним станом, за власний рахунок без збереження заробітної плати на підставі яких директором ТОВ «Паркінг Сіті» були видані накази про надання останнім відпусток.
Директором 01.03.2022, у зв'язку з введенням воєнного стану на території України відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», було прийнято рішення про зупинення господарської діяльності ТОВ «Паркінг Сіті» та оголошено простій, працівники під час простою звільняються від обов'язку бути присутніми на робочих місцях, підтвердженням чого є наказ № 20-к від 01.03.2022, який також було подано до суду першої інстанції.
Позивач звернув увагу також і на те, що у клопотанні про поновлення строку звернення до суду, позивачем зазначалося, що з 28.02.2022 по травень 2022 року Єдиний реєстр податкових накладних та Електронний кабінет платника працював в обмеженому стані, що було зумовлено Державною податковою службою України, необхідністю захисту прав платників.
На думку заявника, причини поважності пропущеного строку звернення до суду полягають також у тому, що працівник ТОВ «Паркінг Сіті» ОСОБА_7 , яка відповідала за ведення програмного забезпечення та мала доступ до всіх архівних документів ТОВ «Паркінг Сіті» була вимушена виїхати за кордон у зв'язку із військовим вторгнення армії ворога (російської федерації), а саме до Республіки Ірландії. ОСОБА_7 , разом зі своїми неповнолітніми дітьми виїхала до Республіки Ірландії та отримала там тимчасовий захист, на підтвердження чого до суду першої інстанції були подані такі документи: паспорт НОМЕР_1 ОСОБА_8 з відміткою про перетин кордону; карту захисту в Ірландії (англійською мовою); паспорт ОСОБА_9 (донька ОСОБА_8 ) НОМЕР_2 , з відміткою про перетин кордону; паспорт ОСОБА_10 (син ОСОБА_8 ) НОМЕР_3 , з відміткою про перетин кордону.
Відтак, у зв'язку з виїздом ОСОБА_7 за межі України, а також те, що ОСОБА_7 виїхала за кордон самостійно та наразі, за кордоном, у неї на утриманні перебувають двоє неповнолітніх дітей, за якими потрібно здійснювати догляд, що займає дуже багато вільного часу, були наявні проблеми у доступі до відповідної системи програмного забезпечення та підготовці всіх наявних документів (які були дуже великі за обсягом), та які були необхідні для звернення до суду.
Разом з тим, повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшли висновку, що тримісячний строк звернення до суду слід обраховувати саме з 06.01.2022 - з моменту отримання рішення ДПС від 06.01.2022 № 560/43613003/2 за результатами розгляду його скарги щодо рішення про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН, який закінчився 06.04.2022, тоді як до суду з даним позовом позивач звернувся лише 26.12.2022.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з тих підстав, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання верховенства права, а точніше, одного з його елементів - правової визначеності.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03).
В той же час, причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Тобто, єдиною поважною причиною пропуску строку звернення до суду, на думку заявника, є перебування працівників у відпустці, оголошення простою та зупинення діяльності товариства на час дії воєнного стану та виїзду ОСОБА_7 , яка відповідала за ведення програмного забезпечення та мала доступ до всіх архівних документів ТОВ «Паркінг Сіті» з дітьми за кордон.
Разом з тим, Суди попередніх інстанцій слушно зауважили, що ТОВ «Паркінг Сіті» є юридичною особою, а тому не обмежене у виборі представників, зокрема, адвокатів та інших представників та вказані позивачем в заяві підстави для поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду є неповажними.
Більш того, Суд звертає увагу на те, що зупинення роботи підприємства (простій) та перебування працівників у відпустках за власним рішенням позивача є суб'єктивними обставинами та не доводять існування об'єктивно непереборних обставин, які не залежали від волевиявлення позивача та були пов'язані з дійсними істотними перешкодами/труднощами для своєчасного звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений законом строк або у максимально короткий термін після закінчення цього строку.
Колегія суддів зауважує, що директор ТОВ «Паркінг Сіті» є особою, яка наділена повноваженнями підписувати документи від імені товариства, у тому числі і представляти інтереси юридичної особи у судах. Тоді як матеріали справи не містять жодних доказів перебування директора позивача у відпустці за власним бажанням.
Не можуть також вважатися поважними причини пропуску строку звернення до суду і обставини виїзду ОСОБА_7 , яка відповідала за ведення програмного забезпечення та мала доступ до всіх архівних документів ТОВ «Паркінг Сіті» за межі України, оскільки, по-перше, вказана особа займала посаду менеджера зі збуту, по-друге, матеріли справи не містять жодних доказів покладення на вказану особу обов'язків ведення програмного забезпечення та надання їй доступу до всіх архівних документів, по-третє, такі обставини не можуть вважатися об'єктивно непереборними.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом і поважних причин такого пропуску, на пропозицію суду першої інстанції, не повідомив. Не наведено доводів щодо таких причин і в касаційній скарзі.
Щодо посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції при отриманні позовної заяви не визнавав підстави пропуску позивачем строку звернення до суду поважними чи ні, тобто не розглянув клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, тоді як в ухвалі від 02.01.2023 про відкриття провадження у справі суд зазначив про відсутність підстав для залишення позову без розгляду, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження у справі, встановлених КАС України, з огляду на що у позивача виникли правомірні очікування, що його права будуть відновлені та захищені у судовому порядку, тобто вказані обставини давали позивачу небезпідставні сподівання на те, що правовий спір буде вирішено по суті, то Суд вважає вказані доводи безпідставними, оскільки ч. 13 ст. 171 КАС України, наділяє суд повноваженнями залишити позовну заяву без руху після відкриття провадження у справі, у разі, якщо таку позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 КАС України.
Тобто, суд, після відкриття провадження у справі, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених КАС України, не позбавлений можливості залишити таку позовну заяву без руху. При цьому, таку ухвалу про залишення позовної заяви без руху може бути прийнято на протязі усього строку розгляду справи після відкриття провадження у справі, тоді як у відповідності до вимог ч. 15 ст. 171 КАС України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Посилання позивача на позицію Сьомого апеляційного адміністративного суду, викладену у справі № 560/12307/23 від 14.12.2023, у справі № 120/2750/23 від 08.08.2023, колегія суддів вважає необґрунтованою, оскільки лише висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах є обов'язковими та підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права.
Щодо посилання позивача на позицію Верховного Суду у постанові від 12.03.2021 № 620/244/19, в якій зазначено, що суд першої інстанції при відкритті провадження не вирішив питання про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку та не визнавав підстави такого пропуску поважними чи ні, то колегія суддів вважає таке посилання безпідставними, оскільки у справі № 620/244/19 Верховний Суд зазначив, що суд першої інстанції, застосовуючи ч. 3 ст. 123 КАС України неправомірно залишив позовну заяву без розгляду, так як в силу частини 1 зазначеної статті суд не залишив позовну заяву без руху із зазначенням недоліків, які необхідно усунути, чим не надав позивачеві можливості повторно повідомити про причини поважності пропуску строку на звернення до суду. Тоді як у даній справі, суд першої інстанції, після відкриття провадження у справ, керуючись ч. 13 ст. 171 КАС України, залишив позовну заяву без руху із наданням позивачу можливості повторно повідомити про поважність причин пропуску строку на звернення до суду, можливістю якої і скористався позивач, однак не навів поважних причин такого пропуску.
Щодо посилання позивача на те, що судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, а саме: порушення: ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (щодо своєчасності вирішення судом спорів), ч. 4 ст. 159 КАС України (щодо неподання відповідачами відзивів на позов), ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (щодо розгляду справи не більше шістдесяти днів), тоді як суд апеляційної інстанції в свою чергу, не звернув уваги на такі обставини, такі порушення норм процесуального права, у постанові жодним чином не зазначив про допущені процесуальні порушення та відповідно виніс протиправну постанову, то Суд вважає вказані доводи безпідставними, оскільки в даному випадку касаційний суд переглядає правомірність залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду та поважність причин такого пропуску, а не своєчасність вирішення судом першої інстанції спору та неподання відповідачами відзивів на позов, що вочевидь є волевиявленням відповідачів та жодним чином таке подання не залежить від суду.
Відтак, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди допустили неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України (у редакції, після набрання чинності Закону України від 15.01.2020 № 460-ІХ) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 341, 345, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркінг Сіті» залишити без задоволення.
Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2024 у справі № 580/6480/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.А. Васильєва
Cудді Л.І. Бившева
В.П. Юрченко