16 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/5280/25 пров. № А/857/38070/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Курильця А.Р., Мікули О.І.,
за участю секретаря судового засідання: Кулабухової М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року, головуючий суддя Матуляк Я.П., ухвалене о 10:43 год., у м. Івано-Франківськ, повний текст якого складено 15.08.2025 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 78558234 від 08.07.2025 року,-
Позивач - ГУ ДПС в Івано-Франківській області, звернулось в суд з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 78558234 від 08.07.2025 року.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилалось на те, що оскаржувана постанова винесена одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, що на думку позивача вказує на порушення вимог Закону України "Про виконавче провадження". Крім того, вказує на те, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Виконавче провадження підлягає закінченню у разі: фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС в Івано-Франківській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тими ж доводами, що наводились ним у поданому адміністративному позову, однак безпідставно не взято до уваги судом попередньої інстанції.
В судовому засіданні представник позивача підтримав подану апеляційну скаргу, вважає оскаржене рішення суду незаконним та повністю підтримав доводи, зазначені у апеляційній скарзі.
Представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги, вважає оскаржене рішення суду законним та обґрунтованим та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі заяви представника Баганича А.З. від 01.07.2025 року, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Батрин М.П. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №78558234 від 08.07.2025 року з виконання виконавчого листа №260/6299/24/2025 виданого Закарпатським окружним адміністративним судом про зобов'язання Головного управління ДПС в Івано-Франківській області звільнити з податкової застави та вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис щодо встановлення публічного обтяження податковою заставою об'єкта нерухомого майна (а.с.5-7, 39).
Крім того, 08.07.2025 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Батрин М.П. винесено постанову про стягнення виконавчого збору (а.с.8).
Вважаючи таку постанову протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час відкриття виконавчого провадження боржником рішення суду в добровільному порядку не виконано, відтак державний виконавець правомірно розпочав примусове виконання виконавчого документа, та виніс оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до статті 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно з частиною 1 статті 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За правилами ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до приписів ч.ч. 1, 2, 4 ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Крім того, стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов'язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 26.06.2020 року у справі № 360/3324/19.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів враховує, що зміст наведених норм дає підстави для висновку, що державний виконавець визначає суму виконавчого збору у постанові про відкриття виконавчого провадження, а у випадку повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) постанова про стягнення виконавчого збору має бути прийнята не пізніше наступного дня з дня наведених обставин. При цьому, останнє повноваження реалізується державним виконавцем, якщо виконавчий збір ще не стягнуто. Крім того, наведені норми дозволяють державному виконавцю вирішити питання про стягнення виконавчого збору як у постановах про відкриття виконавчого провадження, про закінчення виконавчого провадження, так і в окремій постанові, якою вирішується питання про стягнення виконавчого збору, під час здійснення виконавчого провадження.
Стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
Винесення постанови про стягнення виконавчого збору можливе з моменту відкриття виконавчого провадження і до його припинення, зокрема, у випадках повернення виконавчих документів.
Перелік випадків, коли виконавчий збір не стягується, є вичерпним. Після відкриття виконавчого провадження вже розпочинається примусове виконання рішення і, як наслідок, стягнення виконавчого збору.
Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов'язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження.
Як слідує з матеріалів справи, 21.07.2025 року позивач направив до відповідача лист в якому повідомив про виконання рішення суду (а.с.10).
В той же час, постанова про відкриття виконавчого провадження винесена 08.07.2025 року (помилково зазначено судом першої інстанції 08.07.2021 року)
Колегія суддів зазначає, що в наявні підстави для стягнення виконавчого збору у відповідності до положень наведеної вище норми Закону.
Норми частини дев'ятої статті 27 та пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII стосуються питання закінчення виконавчого провадження та не стягнення виконавчого збору з боржника на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Разом з тим, законодавець не пов'язує дії державного виконавця, які б свідчили про реалізацію заходів примусового виконання рішення, передбачених статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження", з підставою для стягнення виконавчого збору. Такою підставою, з огляду на зміст частини четвертої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження", є лише факт відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення.
За такого правового регулювання та обставин справи суд апеляційної інстанції зазначає, що приймаючи оскаржену постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець діяв правомірно.
Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про те, що постанова про стягнення виконавчого збору ВП № 78558234 від 08.07.2025 року винесена на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, через що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованогост.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року у справі №300/5280/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула
Повний текст постанови складено 16.10.2025 року