печерський районний суд міста києва
Справа № 757/38666/25-п
23 вересня 2025 року суддя Печерського районного суду м. Києва Гридасова А.М., розглянувши матеріали, що надійшли з Управління патрульної поліції у м. Києві, про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч. 1 ст. 130 КУпАП,-
26 липня 2025 року о 22 год. 30 хв. за адресою: м. Київ, вул. Басейна, 11, ОСОБА_1 керувала транспортним засобом, а саме елекросамокатом Т31892, з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, нестійка хода. Від проходження огляду у встановленому законом порядку відмовилася.
Своїми діями ОСОБА_1 порушила п. 2.5 п.2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
У судове засідання ОСОБА_1 не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Заяву про відкладення розгляду справи до суду не направляла, що підтверджується матеріалами справи.
Оскільки, відповідно до ст. 268 КУпАП, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, не є обов'язковою суддя вважає за можливе розгляд справи провести у відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за наявними у справі доказами.
Дослідивши вищенаведений протокол про адміністративне правопорушення та додані до нього матеріали, приходжу до наступного висновку.
Відповідно до вимог ст. 1 КУпАП завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно з ч. 2 ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
За змістом ст. 9 КУпАП єдиною підставою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність у її діях (бездіяльності) складу адміністративного правопорушення, яким визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язанні знати і неухильно дотримуватися вимог цього закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до положень ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій, серед іншого, зобов'язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.
Відповідно до вимог п. 2.9(а) Правил дорожнього руху України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно ч. 1ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлена адміністративна відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Порядок проходження огляду осіб з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння закріплено у ст.266 КУпАП та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України, Міністерства охорони здоров'я України від 09 листопада 2015 року №1452/735, а також «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду», затвердженого Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року N 1103.
Пунктом 1.10. ПДР України передбачено, що транспортним засобом є пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Однак, при цьому, норма ст.130 КУпАП не розділяє транспортні засоби на механічні, немеханічні, електричні чи будь-які інші.
Відповідно до Закону України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів», електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії.
Отже, фактично зміна полягає у тому, що електроскутери, електросамокати, гіроскутери та інша подібна техніка офіційно визнаються транспортними засобами. Їх фактично поділили на дві категорії, а саме:
- легкий персональний електричний транспортний засіб - це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину;
- низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб - це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.
Такі зміни були також викладені і в Законі України «Про автомобільний транспорт».
Окрім того, відповідно до Закону України № 2956-IX«Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» від 24.02.2023 низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів
Отже, у відповідності до діючого законодавства самокат, яким керувала ОСОБА_1 відноситься до транспортних засобів.
Водночас, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 15.03.2023 у справі № 127/5920/22, використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов'язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Аналізуючи докази по справі з точки зору їх допустимості, об'єктивності та достатності, за відсутності будь-яких істотних суперечностей суддя вважає, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП безумовно, «поза розумним сумнівом», доведена та підтверджується достатніми, належними та допустимими доказами по справі, а саме: даними, зафіксованими у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 403591 від 26.07.2025; направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів; відеозаписом з бодікамери поліцейського.
За таких підстав, матеріали справи свідчать про дотримання працівниками поліції в повному обсязі Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції під час проведення її огляду та вимог ст. 266 КУпАП.
Разом з тим, суд звертає увагу, що санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачено накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, в статті 130 КУпАП законодавець розрізняє дві категорії осіб, до яких застосовується адміністративна відповідальність: до водіїв - штраф з позбавленням права керування транспортними засобами, та інших осіб - тільки штраф.
Згідно з п. 1.10 Правил дорожнього руху України (ПДР) водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії.
Водієм також є особа, яка навчає керування транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
Тобто для того, щоб особу вважали водієм, вона повинна керувати транспортним засобом та мати відповідне право на керування таким транспортним засобом (зокрема посвідчення водія відповідної категорії).
Наявність посвідчення водія є свідченням проходження спеціального навчання, отримання необхідних знань і навичок, що є умовою для законного керування транспортними засобами та вимагає наявність посвідчення водія належної категорії. Відповідно, лише особа, яка володіє такими документами, може кваліфікуватися як водій у правовому сенсі.
Проте чинне законодавство України не передбачає окремої категорії водійських прав для засобів пересування, таких як електросамокати чи інші засоби легкого персонального електротранспорту, а отже, керування електросамокатом здійснюється без вимоги наявності посвідчення водія, і особа, що керує таким засобом, не набуває статусу водія в повному юридичному розумінні цього поняття, яке має визначальне значення для застосування стягнення у вигляді позбавлення права керування, передбаченого статтею 130 КУпАП. Враховуючи зазначене, зокрема те, що керування електросамокатом не вимагає наявності спеціального права (посвідчення водія), то на думку суду, особа, що керує таким транспортним засобом, має нести відповідальність як «інша особа», тобто у вигляді накладення штрафу без стягнення у вигляді позбавлення права керування.
Такий правовий підхід узгоджується із положенням пункту 1.10 ПДР щодо визначення поняття «водій» та відповідає вимогам статті 130 КУпАП, яка розмежовує суб'єктний склад правопорушників залежно від наявності у особи спеціального права керування транспортним засобом.
За таких обставин, оцінюючи всі отримані докази, суддя дійшов висновку, що ОСОБА_1 винна у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, тому на неї слід накласти адміністративне стягнення в межах санкції частини першої даної статті, у виді штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами.
Відповідно до ст. 40-1 КУпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 40-1, ч. 1 ст. 130, ст. ст. 283, 284 КУпАП, п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", суддя
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП, та застосувати адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.
Штраф має бути сплачений не пізніше, як через п'ятнадцять днів з дня вручення постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
У разі несплати штрафу у встановлений строк з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу у порядку примусового виконання постанови відповідно до ст. 308 КУпАП.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 (шістдесят) коп.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд міста Києва особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом 10 днів з дня її винесення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги.
Строк пред'явлення постанови до виконання - три місяці.
Суддя А.М. Гридасова