Справа № 755/13247/25 Суддя (судді) першої інстанції: Коваленко І.В.
15 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Грибан І.О., Ключковича В.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 22 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови серії №1786 від 05 липня 2025 року за справою про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 №1786 від 05 липня 2025 року, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000,00 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП;
- провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною третьою статті 210-1 КУпАП закрити у зв'язку із закінчення строку, передбаченого статтею 38 КУпАП.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22 липня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови за справою про визнання протиправною та скасування постанови серії №1786 від 05 липня 2025 року за справою про адміністративне правопорушення.
Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що можливість бути відповідачем у справі пов'язана з наявністю владних повноважень, а не із наявністю статусу юридичної особи.
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2025 та від 09.10.2025 відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Так, відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 пред'явлено позов до ІНФОРМАЦІЯ_1 , який не має статусу юридичної особи, оскільки такий статус юридичної особи публічного права мають лише відповідні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя.
Відтак, ІНФОРМАЦІЯ_2 не має адміністративної процесуальної правоздатності та адміністративної процесуальної дієздатності, а чинний Кодекс адміністративного судочинства України не містить норм, які б передбачали здійснення провадження у справах щодо осіб, які не мають статусу юридичної особи.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що справа з таким суб'єктним складом учасників, один з яких не має адміністративної процесуальної правоздатності та адміністративної процесуальної дієздатності, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Частинами першою, другою статті 210 КУпАП передбачено, що порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 235 КУпАП визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154 (далі - Положення №154, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Згідно абзацу 3 пункту 3 Положення №154, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки як структурні підрозділи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються відповідному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.
Пунктом 7 Положення №154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
В силу вимог пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Таким чином, незважаючи на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 не має статусу юридичної особи та є відокремленим підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_3 , він є суб'єктом владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України та може бути належним відповідачем у спорі, пов'язаному зі скасуванням постанови про накладення адміністративного стягнення, яка прийнята начальником цього районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 522/22225/21, в якій суд дійшов висновку, що районний ТЦК та СП, попри відсутність статусу юридичної особи, може бути відповідачем у справі про оскарження його постанови.
Враховуючи вищезазначене, безпідставним є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.
Крім того, частиною третьою статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Отже, суд першої інстанції наділений повноваженнями щодо заміни відповідача у випадку, якщо під час розгляду справи дійде висновку про заявлення вимог позивачем до неналежного відповідача.
Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Також, Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо).
Колегія суддів звертає увагу на те, що у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»).
У рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Підсумовуючи встановлені обставини у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спірного питання, а тому, враховуючи межі розгляду судом апеляційної інстанції та його повноваження щодо перегляду ухвал суду першої інстанції, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Згідно з частиною третьою статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Керуючись статтями 242, 250, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 22 липня 2025 року у справі №755/13247/25 скасувати.
Справу направити для продовження розгляду до Дніпровського районного суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.
Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина
Судді І.О.Грибан
В.Ю.Ключкович