Справа № 752/9738/21
Провадження № 2/752/231/25
06 жовтня 2025 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Машкевич К.В.
за участю секретаря - Зінченка Д.В.
представника позивача- ОСОБА_1
представника відповідача- ОСОБА_2
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 ( яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_4 ), ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , треті особи: Голосіївська районна в м.Києві державна адміністрація, Служба в справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації про визнання такими, що втратили право користуватися жилим приміщенням, суд
Позивачі в квітні 2021 року звернулися до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_6 і просять визнати їх такими, що втратили право користуватися жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 .
Посилаються в позові на те, що Розпорядження Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації від 02 листопада 2007 року № 1381 вказана квартира була надана ОСОБА_3 , чоловікові позивачки ОСОБА_3 , та складається з 1 кімнати розміром 134.1 кв.м.
На даний час у квартирі зареєстровані та постійно проживають вони, позивачі.
Відповідачі зареєстровані у квартирі, однак майже 8 років на момент звернення до суду не проживають у ній, що підтверджується відповідними актами, складеними протягом 2013 - 2014 років.
Відповідачі не вносять плату за утримання житла, вони самостійно сплачують ці послуги.
Крім того, їм невідомо, коли та за яких обставин у квартирі був зареєстрований відповідач, будь-яких перешкод йому в користуванні квартирою вони не чинили.
Фактичне проживання відповідача їм невідоме.
Їм постійно приходять листи від банківських установ та колекторських організацій, адресовані відповідачу ОСОБА_3 , з погрозами та вимогами сплатити борг.
З урахуванням цього, просять задовольнити позов.
Позов був зареєстрований судом 16 квітня 2021 року та відповідно до ст. 33 ЦПК України було визначено склад суду.
Ухвалою суду від 20 квітня 2021 року в справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження в справі, відповідачам та третім особам копію позовної заяви з додатками.
Відповідно до ст.187 ЦПК України відповідачам був наданий строк для подання відзиву, третім особа - пояснень на позов.
04 січня 2022 року надійшов відзив відповідача ОСОБА_3 , яким останній проти позову заперечує.
Послається на те, що дана квартира була надана йому в 2007 році.
В 2008 році він зареєстрував шлюб з позивачкою ОСОБА_3 та удочерив її доньку від першого шлюбу ОСОБА_5 .
В 2010 році народилася їх спільна донька ОСОБА_4 .
Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 06 листопада 2013 року його шлюб з позивачкою був розірваний, вони не могли проживати всі разом у однокімнатній квартирі і він став проживати в квартирі своєї матері, залишивши квартиру для проживання колишній дружині з дітьми.
Позивачка знає його номер телефону, адресу проживання за місцем проживання матері, оскільки вона навіть після розлучення спілкувалася з позивачкою та онуками.
Просить у позові відмовити.
Відповідач ОСОБА_6 своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.
Треті особи пояснень на позов також не подали.
Ухвалою суду від 14 грудня 2022 року провадження в справі було зупинено на підставі п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України в зв'язку з мобілізацією до лав Збройних Сил України відповідача ОСОБА_3 .
Ухвалою суду від 17 лютого 2025 року провадження в справі було відновлено.
Ухвалою суду від 29 квітня 2025 року вимоги позивачів були роз'єднані, у частині вимог до відповідача ОСОБА_3 виділені в самостійне провадження.
Представник позивачки ОСОБА_3 в судовому засіданні позов підтримав.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала, посилаючись на пропуск позивачами строку позовної давності.
Позивачка ОСОБА_5 та представники третіх осіб у судове засдання не з'явилися, про час розгляду справи повідомлені.
Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої у постанові в справі № 918/539/16 від 07 липня 2022 року, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Виходячи з цього, на підставі частини 1 статті 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу в їх відсутності.
Заслухавши пояснення представників сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивачів, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 47 Конституції Україникожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Порядок користування жилими приміщеннями у будинках державного та громадського житлового фонду регулюють статтями 71, 72 ЖК України.
Стаття 71 ЖК України регулює правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.
За змістом даної норми закону при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Статті 71, 72 ЖК України надають підстави для висновку про те, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.
Тобто, має бути з'ясована підстава неможливості проживання особи у спірному житлі, щодо якого виник спір про користування, а також причини .відсутності відповідача.
Доказуванню сторонами та встановленню судами підлягають обставини тривалості тимчасової відсутності особи у житловому приміщенні, а також поважність причин такої відсутності.
Судом встановлено, що відповідно до Розпорядження Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації від 02 листопада 2007 року № 1381 квартира АДРЕСА_2 була надана ОСОБА_3 на сім'ю з однієї особи та складається з 1 кімнати розміром 13.1 кв.м.
З Витягу з Реєстру територіальної громади м.Києва вбачається, що в квартирі зареєстровані сторони.
За змістом позову та пояснень представника позивачки відповідач зареєстрований у квартирі, однак не проживає в квартирі з травня 2013 року.
( а.с. 17; 27 /
Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснила, що проживає в одному будинку з сім'єю позивачки, товаришує з нею, часто відвідувала її.
Відповідача в квартирі ніколи не бачила, речей його теж.
В квартирі проживає лише позивачка з дітьми.
Свідок ОСОБА_10 пояснила, що часто приходила до позивачки.
Відповідача не знає, ніколи не бачила його, як і чоловічих речей у квартирі. В квартирі проживала сім'я позивачки та її чоловіка ОСОБА_11 , якого вона з 2013 року також не бачила і не знала, що в нього є брат.
Свідок ОСОБА_12 пояснила, що квартиру отримав її син ОСОБА_11 , який у подальшому одружився з позивачкою.
В квартирі був зареєстрований її син ОСОБА_6 , брат ОСОБА_11 .
ОСОБА_6 проживав разом з ними, батьками, однак чому ОСОБА_11 зареєстрував його в спірній квартирі, не знає.
Відповідно до частин 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Частиною 4 статті 10 ЦПК України визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У постанові Верховного Суду від 27 серпня 2021 року у справі № 521/5887/17 зазначено, що аналіз норм статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням за одночасної наявності двох умов: непроживання особи в житловому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин на це.
Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Вичерпного переліку поважних причин непроживання в житловому приміщенні законодавством не встановлено, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи і правил ЦПК України щодо оцінки доказів.
Процесуальний закон покладає обов'язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення.
Така ж точка зору висловлена Верховним Судом у постанові від 16 червня 2021 року в справі № 289/2299/18.
У постанові Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 404/9215/19 зазначено, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України) необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.
Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо).
З матеріалів справи вбачається, що при подачі відзиву на позов відповідачем ОСОБА_3 , копія відзиву ним була вручена відповідачу ОСОБА_6 особисто.
Будь-яким чином своє відношення до позову відповідач не висловив.
В той же час, свідок ОСОБА_12 , мати відповідача, підтвердила, що відповідач проживав разом з нею, тобто фактично підтвердила непроживання відповідача в спірній квартирі.
Представник відповідача в судовому засіданні також не доводила поважності причин відсутності відповідача в спірній квартирі, обмежившись посиланням на пропуск позивачами строку позовної давності.
Тобто, таким чином фактично підтвердила відсутність відповідача в спірному житловому приміщенні понад встановлені законом строки без поважних причин.
Крім того, позивачі при зверненні до суду зазначили і це підтвердив представник позивачки в судовому засіданні, за яких обставин відповідач був зареєстрований у квартирі, їм невідомо, перешкод у користуванні квартирою йому ніхто не чинив.
В квартирі він ніколи не проживав, наміру проживати не виявляв.
Суд враховує також, що відповіднодо пункту 1статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод кожній особі, окрім інших прав, гарантовано право на повагу доїї житла.
Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Такий загальнийзахист поширюється як на власника квартири, так і на наймача.
Практика ЄСПЛ, висновки Верховного Суду в такій категорії справ дають підстави для висновку про те, що втручання в право особи на користування житлом шляхом визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням, не буде порушено у випадку, якщо особа тривалий час не проживаєу спірному житловому приміщенні без поважних причин, не ставиться до нього, як до свого постійного місця проживання, а тому не має з ним достатніх триваючих зв'язків, свідома або недбала поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.
Про це ж зазначає і Верховний Суд у постанові від 21 липня 2021 року в справі 227/1044/20, а саме, що підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома або недбала поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.
Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.
Так, предметом доказування у даній справі, з урахуванням змісту позовних вимог та правових підстав, за яких ці вимоги пред'явлено позивачами, є відсутність та непроживання відповідача без поважних причин понад встановлений законом 6-ти місячний строк у квартирі.
Саме на позивачів процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені законом строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Враховуючи приведене вище, надані суду докази непроживання відповідача в спірній квартирі тривалий час, відсутності доказів поважності цих причин з боку відповідача, суд приходить до висновку про бгрунтованість вимог позивачів та їх задоволення.
Щодо строків позовної давності, про що зазначено представником відповівдача, суд виходить з наступного.
Житловий кодекс України не містить окремих положень про строки позовної давності.
Відповідно до статті 62 ЖК України до відносин, що випливають з договору найму жилого приміщення, у відповідних випадках застосовуються також правила цивільного законодавства.
Відповідно до постанови В верховного Суду від 15 серпня 2018 року в справі № 554/4456/17 ( у схожих правовідносинах ) у даній категорії справ позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.
Спір між сторонами є триваючим правопорушенням, а тому строки позовної давності на вимоги позивачів не розповсюджуються.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки ОСОБА_3 підлягає стягненню сплачений нею судовий збір при зверненні до суду.
Керуючись ст. 47 Конституції України, ст.ст. 9, 71, 72 ЖК України, ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 229, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд
Похов задовольнити.
Визнати ОСОБА_6 таким, що втратив право користуватися жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 908, 00 грн судового збору.
Позивач 1: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Позивач 2: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , : АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Позивач 3: ОСОБА_4 ( від імені позивача діє ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Відповідач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП: невідомий.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя К.В.Машкевич