Справа № 320/44548/23 Суддя (судді) першої інстанції: Кочанова П.В.
15 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Штульман І.В.
суддів: Оксененка О.М.,
Черпака Ю.К., -
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля-Пром" до Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації, зобов'язання вчинити певні дії, -
05 червня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Поділля-Пром" (далі - позивач) звернулося в Київський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Державної податкової служби (далі - ДПС) України (далі - відповідач) про:
- визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації №514/ІПК/99-00-24-03-03-06 від 08 березня 2023 року ДПС України, наданої на звернення ТОВ "Поділля-Пром";
- зобов'язання ДПС України надати ТОВ "Поділля-Пром" нову індивідуальну податкову консультацію з питань, порушених товариством у зверненні (вих. №3 від 18 листопада 2021 року та вих. №4 від 28 грудня 2021 року) з урахуванням висновків суду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року адміністративний позов ТОВ "Поділля-Пром" задоволено. Визнано протиправною та скасовано індивідуальну податкову консультацію №514/ІПК/99-00-24-03-03-06 від 08 березня 2023 року ДПС України, надану на звернення ТОВ "Поділля-Пром". Зобов'язано ДПС України надати ТОВ "Поділля-Пром" нову індивідуальну податкову консультацію з питань, порушених ним у зверненні (вих. №3 від 18 листопада 2021 року та вих. №4 від 28 грудня 2021 року), з урахуванням висновків суду. Стягнуто на користь ТОВ "Поділля-Пром" судовий збір у розмірі 2684,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань ДПС України.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що фактично фізична особа - поручитель набула статусу нового кредитора, до якого перейшли права Банку та, враховуючи, що позивачем погашається сума боргу, сплаченого поручителями за Підприємство без додаткових нарахувань (неустойки, штрафу, пені, відсотків), відсутній факт отримання доходу такими поручителями, а, відтак, об'єкт оподаткування з податку на доходи фізичних осіб також відсутній. Крім того, позивачу не було надано обґрунтовану консультацію, оскільки податковим органом не роз'яснено та не наведено на підставі яких норм повернений борг набуває статусу доходу, а отже індивідуальна податкова консультація є необґрунтованою та підлягала скасуванню.
Не погоджуючись із рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року, ДПС України подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "Поділля-Пром" відмовити. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що у разі якщо юридична особа (боржник) сплачує кошти фізичних осіб (поручителю), яка виконала перед кредитором обов'язок боржника за договором поруки, то суми сплачених коштів оподатковуються податком на доходи фізичних осіб і військовим збором як інший дохід на загальних підставах. При цьому юридична особа (боржник), як податковий агент зобов'язана виконувати усі функції, визначені Податковим кодексом (далі - ПК) України.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог законодавства, а апеляційна скарга ДПС України є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України, у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.
Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року, колегія суддів дійшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін, мотивуючи це наступним.
Як вбачається з матеріалів справи, і це правильно встановлено судом першої інстанції, у листопаді 2021 року ТОВ "Поділля-Пром", в порядку статті 52 ПК України, звернулося до ДПС України зі зверненнями про надання індивідуальної податкової консультації (вих.№3 від 18 листопада 2021 року та повторно вих. №4 від 28 грудня 2021 року).
У зверненні позивач ТОВ "Поділля-Пром" повідомло, що між ним та банком - резидентом України було укладено кредитний договір, поручителем за яким у повному обсязі виступила фізична особа - резидент України. Поручитель повністю виконав перед банком зобов'язання, забезпечене порукою, кредит підприємства повністю погашений. У свою чергу, підприємство планує погашати заборгованість перед поручителем у розмірі, що не буде перевищувати розмір грошових коштів, сплачених поручителем банку.
З метою отримання безоплатної індивідуальної податкової консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового законодавства позивач у зверненні просив відповідача надати індивідуальну податкову консультацію з питань:
- чи виникає у фізичної особи - резидента України як поручителя дохід/об'єкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором у випадку погашення підприємством як боржником заборгованості перед таким поручителем у порядку частини другої статті 556 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України (у розмірі, що не буде перевищувати розмір грошових коштів, сплачених поручителем банку за підприємство як боржника)?
- у випадку наявності такого доходу/об'єкту оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором чи буде підприємство податковим агентом стосовно такого поручителя у випадку погашення підприємством заборгованості перед таким поручителем у порядку частини другої статті 556 ЦК України (у розмірі, що не буде перевищувати розмір грошових коштів, сплачених поручителем банку за підприємство як боржника) і якщо буде, то в якій частині обов'язків податкового агента?
- якщо підприємство буде податковим агентом стосовно такого поручителя у випадку погашення підприємством заборгованості перед таким поручителем у порядку частини другої статті 556 ЦК України (у розмірі, що не буде перевищувати розмір грошових коштів, сплачених поручителем банку за підприємство як боржника), то яку ознаку доходу фізичних осіб для подання додатку 4 ДФ слід зазначати підприємству?
ДПС України надала позивачеві індивідуальну податкову консультації №514/ІПК/99-00-24-03-03-06 від 08 березня 2023 року, в якій зазначила, що "до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
Отже, у разі, якщо відповідно до договору поруки до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, тобто відбувається заміна кредитора, то доходу у розумінні Кодексу у нового кредитора не виникає.
Водночас, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків включаються інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу (пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).
Також, вказані доходи є об'єктом оподаткування військовим збором (пп.1.2 п.161 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу).
"Враховуючи викладене, у разі якщо юридична особа (боржник) сплачує кошти фізичних осіб (поручителю), яка виконала перед кредитором обов'язок боржника за договором поруки, то суми сплачених коштів оподатковуються податком на доходи фізичних осіб і військовим збором як інший дохід на загальних підставах.
При цьому юридична особа (боржник) як податковий агент зобов'язана виконувати усі функції, визначені Кодексом.
Порядок заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 №4, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 30.01.2015 за №111/26556, із змінами і доповненнями (далі-Порядок).
Згідно з Довідником ознак доходів фізичних осіб, наведених у додатку 2 до Порядку, інші доходи, які включаються до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу відображаються під ознакою доходу "127"."
Вважаючи надану відповідачем податкову консультацію протиправною та такою, що підлягає скасуванню, ТОВ "Поділля-Пром" звернулося до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.
Згідно статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.
Відповідно до підпункту 14.1.172-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, індивідуальна податкова консультація - роз'яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.
Згідно пункту 52.1 статті 52 ПК України, за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.
Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
За вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній або письмовій формі. Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов'язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.
За змістом пункту 53.2 статті 53 ПК України, платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору. Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.
Аналіз викладених норм права дає можливість дійти висновку, що індивідуальна податкова консультація надається платнику податків для правильності застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акту з питань адміністрування податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності, має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому така консультація надана. При цьому, надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз'яснення щодо практичного її застосування.
Метою податкової консультації є викладення (роз'яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Частиною першою статті 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Згідно із частинами першою та другою статті 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідності до частин першої та другої статті 556 ЦК України, після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
Відповідно до положень статті 163 ПК України, об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Положеннями статті 164 ПК України встановлено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Наказом Міністерства Фінансів України №290 від 29 листопада 1999 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 дохід, яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності.
Пунктом 5 зазначеного Положення визначено, що дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.
Критерії визнання доходу, наведені в цьому Національному положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).
Тобто, визначальною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку.
Проаналізувавши норми права, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що фактично фізичні особи поручителі набули статусу нового кредитора, до якого перейшли права Банку та, враховуючи, що позивачем погашається сума боргу, сплаченого поручителями за Підприємство без додаткових нарахувань (неустойки, штрафу, пені, відсотків), відсутній факт отримання доходу такими поручителями, а, відтак, об'єкт оподаткування з податку на доходи фізичних осіб також відсутній.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність посилань податкового органу щодо відображення податковим агентом за результатами наведених операцій у додатку 4ДФ до Розрахунку за ознакою доходу "127" - Інші доходи, крім сум грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби (підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 20 ПК України).
Підпункт 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 ПК України передбачає, що одним із принципів, на яких ґрунтується податкове законодавство України, є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно - правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Відповідно до пункту 56.21 статті 56 ПК України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акту суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Відповідно до статті 8 Конституції України та частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява №25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№1) [ВП], №36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011 року).
Стаття 13 Конвенції (995_004) прямо виражає обов'язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи. Таким чином, ця стаття вимагає від держав національного засобу юридичного захисту, який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги", та надання відповідного відшкодування (див. справу "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland) [GC], N 30210/96, п. 152, ECHR 2000-XI).
Зміст зобов'язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) залежить від характеру поданої заявником скарги; "ефективність" "засобу юридичного захисту" у значенні цієї статті не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (див. згадане вище рішення у справі Кудли, пп. 157-158; та рішення у справі "Вассерман проти Росії" (№2) (Wasserman v. Russia) (no. 2), №21071/05, п.45, від 10 квітня 2008 року).
У справах про невиконання судових рішень будь-який засіб юридичного захисту, який дозволяє запобігти порушенню шляхом забезпечення вчасного виконання рішення, є в принципі найціннішим. Однак, якщо судове рішення винесене проти держави і на користь фізичної особи, від такої особи в принципі не слід вимагати використання таких засобів: тягар виконання такого рішення покладається головним чином на органи влади, яким слід використати всі засоби, передбачені в національній правовій системі, щоб прискорити процес виконання рішення і не допустити таким чином порушення Конвенції (995_004) (див. п.63-65 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява №40450/04), яке набуло статусу остаточного 15 січня 2010 року).
Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Поділля-Пром" виступило боржником за кредитним договором, укладеними з банківською установою, а фізична особа виступила поручителем за цим кредитним договором та сплатила усі платежі у повному обсязі Банку.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає правильним висновок суду першої інстанції, що повернення боргу здійснюватиметься у той же сумі, яку сплатив поручитель Банку, та інші додаткові виплати не здійснюватимуться, оскільки однією з основних умов оформлених договорів поруки є те, що виконання поручителями кредитних зобов'язань за позичальника (сплата відсотків, основного кредиту), здійснюється на безоплатній основі, без встановлення процентів та отримання поручителями будь-якої майнової вигоди по даним договорам.
ДПС України, надаючи індивідуальну податкову консультацію, виходила з того, що у вказаних обставинах має місце отримання фізичними особами-поручителями доходів, а тому Підприємство має статус податкового агента, яке зобов'язане подавати у строки, встановлені ПК України для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (з розбивкою по місяцях звітного кварталу), до контролюючого органу за основним місцем обліку.
Водночас, згідно з вищенаведених правових норм визначальною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку.
Проте, враховуючи те, що фактично фізична особа - поручитель набула статусу нового кредитора, до якого перейшли права Банку та, враховуючи, що позивачем погашається сума боргу, сплаченого поручителями за Підприємство без додаткових нарахувань (неустойки, штрафу, пені, відсотків), відсутній факт отримання доходу такими поручителями, а, відтак, об'єкт оподаткування з податку на доходи фізичних осіб також відсутній.
Судом першої інстанції встановлено, а відповідачем не спростовано, ту обставину, що позивачу не було надано обґрунтовану консультацію, оскільки податковим органом не роз'яснено та не наведено на підставі яких норм повернений борг набуває статусу доходу.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає правильним висновок суду першої інстанції, що надана відповідачем індивідуальна податкова консультація №514/ІПК/99-00-24-03-03-06 від 08 березня 2023 року є необґрунтованою, а тому підлягала скасуванню.
Колегією суддів Шостого апеляційного адміністративного суду враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Як наслідок, судом першої інстанції для належного та ефективного відновлення порушеного права позивача, правомірно зобов'язано ДПС України надати ТОВ "Поділля-Пром" нову індивідуальну податкову консультацію з питань, порушених позивачем у зверненні (вих. №3 від 18 листопада 2021 року та повторно вих. №4 від 28 грудня 2021 року) з урахуванням висновків суду.
Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення норм процесуального права зі сторони суду першої інстанції, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду звертає увагу, що ДПС України робить посилання виключно на норми Кодексу адміністративного судочинства України, при цьому не обґрунтовує в чому саме судом першої інстанції порушено дані норми.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив 29 січня 2025 року судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені відповідачем в апеляційній скарзі доводи висновки суду першої інстанції не спростовують.
Судовою колегією враховується, що згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової служби України - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року у справі №320/44548/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Штульман
Судді: О.М. Оксененко
Ю.К. Черпак