Справа № 550/1175/25
Провадження №1-кп/550/218/25
15 жовтня 2025 року селище Чутове
Чутівський районний суд Полтавської області
у складі: головуючого судді - ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_2 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до ЄРДР №12025170450000339 від 16.06.2025 за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Василівка, Чутівського району, Полтавської області, громадянина України, українця, із професійно-технічною освітою, одружений, офіційно не працевлаштований, маючий на утриманні малолітню дитину, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, -
ОСОБА_4 , перебуваючи на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 як військовозобов'язаний, будучи достовірно обізнаним про введення на всій території України воєнного стану, згідно Указу Президента України «Про введення воєнного стану» № 64/2022 від 24.02.2022 та Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, № 49/2024 від 05.02.2024, № 271/2024 від 10.05.2024, № 469/2024 від 23.07.2024, № 740/2024 від 28.10.2024, № 26/2025 від 14.01.2025, № 235/2025 від 15.04.2025 а також про введення в дію плану оборони України та Зведеного плану територіальної оборони України на підставі Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 24.02.2022 «Про введення в дію плану оборони України та Зведеного плану територіальної оборони України» № 70/2022 від 24.02.2022, пройшов огляд на ступінь придатності до військової служби військово-лікарською комісією КНП «Чутівська центральна лікарня», рішенням якої визнаний придатним до проходження військової служби (згідно довідки ВЛК №2025-0604-1546-2872-0 від 04.06.2025), про що відповідно до наказу МОУ «Про затвердження Положення про військово-лікарські експертизу в Збройних Силах України» № 402 від 14.08.2008 (в редакції від 16.04.2021), видано відповідну картку обстеження та медичного огляду від 04.06.2025.
Військовозобов'язаний ОСОБА_4 будучи визнаним придатним до військової служби, був призначений до складу команди НОМЕР_1 та зобов'язаний, для призову на військову службу в Збройні Сили України по мобілізації та відправки у військову частину.
04.06.2025 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_4 було пред'явлено повістку на відправку у військову частину для проходження військової служби в Збройні Сили України, але він її отримувати відмовився та заявив про свою категоричну відмову від призову на військову службу під час мобілізації.
05.06.2025 помічником начальника - оператором мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 було складено Акт про відмову ОСОБА_4 від направлення до навчального центру А2900.
Таким чином, ОСОБА_4 , будучи належним чином у встановленому законом порядку повідомленим працівниками вищевказаного центру комплектування та соціальної підтримки про призов на військову службу під час загальної мобілізації, а також про наслідки відмови бути призваним та проходити військову службу під час мобілізації, всупереч вимогам ст. 65 Конституції України, ст.ст. 1, 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу України» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-ХІІ, Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №65/2022, з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, являючись придатним за станом здоров'я для проходження військової служби, не маючи згідно ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підстав для відстрочки або підстав для непридатності для несення служби, ухилився від призову за мобілізацією та 04.06.2025 о 18:00 годині не прибув до пункту збору за адресою: АДРЕСА_2 для відправки у команді до військової частини НОМЕР_1 з метою проходження військової служби за мобілізацією.
Таким чином, своїми умисними діями, що виразилися в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене статтею 336 КК України.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину визнав повністю, вказавши, що дійсно він пройшов огляд на ступінь придатності до військової служби військово-лікарською комісією КНП «Чутівська центральна лікарня», рішенням якої визнаний придатним до проходження військової служби. Надалі, після проходження ВЛК, йому було пред'явлено повістку на відправку у військову частину для проходження військової служби в Збройні Сили України, але він її отримувати відмовився та заявив про свою відмову від призову на військову службу під час мобілізації.
Показання обвинуваченого є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння ним змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності позиції.
Приймаючи до уваги послідовність показань обвинуваченого про обставини вчинення кримінального правопорушення, суд вважає ці показання достовірними.
З'ясувавши правильність розуміння обвинуваченим суті пред'явленого обвинувачення, не маючи сумніву у добровільності та істинності її позицій, суд, роз'яснивши учасникам судового провадження зміст ч.3 ст.349 КПК України, за їх згодою, визнав недоцільним дослідження доказів фактичних обставин справи, та обмежився допитом обвинуваченого, вивченням документів, що характеризують його особу, оскільки показання обвинуваченого відповідають фактичним обставинам справи і ніким з учасників кримінального провадження не оспорюються. Одночасно учасникам судового провадження роз'яснено, що у такому випадку, вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
За встановлених під час судового розгляду обставин суд вважає доведеною вину ОСОБА_4 у пред'явленому йому обвинуваченні за ст.336 КК України поза розумним сумнівом.
Судом не встановлено будь-яких обставин для перекваліфікації дій обвинуваченої, а так само обставин, які б виключали злочинність діяння, або були б підставою для звільнення від кримінальної відповідальності.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд керується ст. ст. 50, 65 КК України, якими визначено, що суд призначає покарання в межах, установлених у санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винних, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним та достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до ст. 12 КК України, злочин, передбачений статтею. 336 КК України, є нетяжким злочином.
Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 у відповідності до ст.66 КК України, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 у відповідності до ст.67 КК України, судом не встановлено.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 виду та міри покарання, суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення.
Суд враховує особу обвинуваченого ОСОБА_4 , який: відповідно до довідки №615/25/28-25 ОСОБА_4 знятий з обліку Полтавського районного сектору №8 за ухвалою Чутівського районного суду Полтавської області від 25.11.2016; відповідно до довідки №123-29072025/53728 раніше судимий; відповідно до довідки №643 на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває; відповідно до довідки №02.1-14/1484 не являється депутатом Чутівської селищної ради; відповідно до довідки-характеристики №02.1-05/330 ОСОБА_4 проживає разом з дружиною ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 та його доньками ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_5 і ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_6 . Компрометуючих матеріалів на гр. ОСОБА_4 Чутівська селищна рада немає, від сусідів та односельців скарг на нього до селищної ради не надходило; відповідно до довідки-характеристики №02.1-14/404 ОСОБА_4 є зразковим сім'янином та турботливим батьком. У повсякденному житті дотримується загальноприйнятих норм поведінки. Під час спілкування з односельцями та сусідами врівноважений та ввічливий. По характеру дисциплінований, товариський, працелюбивий; відповідно до довідок КНП «Чутівська ЦЛ» ОСОБА_4 має виражену хворобу ДПК та відповідно до магнітно-резонансної томографії попереково-крижового відділу хребта має ознаки дифузних випинань між хребцевих дисків в сегментах L3-L4,L4-L5, L5-S та остеохондроз між хребцевих дисків в сегментах поперекового відділу хребта, деформуючого спондильозу, спондилоартроз.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про винувату особу.
Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Суворо індивідуальний підхід при призначенні покарання з урахуванням характеру і ступеню суспільної небезпеки вчиненого злочину, особи винного і обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання, забезпечує застосування оптимальної моделі кримінального покарання як щодо осіб, які раніше притягувались до кримінальної відповідальності, не стають на шлях виправлення, вчинили нові умисні злочини, так й щодо осіб, які вперше вчинили злочини.
Тобто залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі визначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що "досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13.08.2020 за результатами розгляду справи № 716/1224/19.
Водночас Конституційний суд України у рішенні від 2 листопада 2004 року, справ N 1-33/2004 зазначив, що: «Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України ( 254к/96-ВР ) в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.
Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України ( 254к/96-ВР )».
Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченого, який вину визнав повністю, щиро розповідав про скоєне та каявся, його поведінку до вчинення кримінального правопорушення та під час кримінального провадження, з урахуванням його позитивної характеристики, враховуючи його стан здоров'я, з урахуванням наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд вважає необхідним призначити йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ст. 336 КК України та приходить до висновку про можливість звільнення обвинуваченого від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ч. 1 ст. 75 КК України з іспитовим строком з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України, оскільки виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства та реального відбування покарання, але в умовах контролю за його поведінкою під час іспитового строку.
Саме такий вид покарання дозволить усвідомити обвинуваченому його негативну поведінку по відношенню до суспільства.
Долю речових доказів вирішити відповідно до вимог ч. 6 ст. 100 КПК України.
Цивільний позов не заявлявся.
Процесуальні витрати відсутні.
Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.
Керуючись ст.ст. 349, 369,371, 373 - 376 КПК України, суд
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3(три) роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 (один) роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
Іспитовий строк обчислювати з моменту проголошення вироку, тобто з 15.10.2025.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.
Після набрання вироком законної сили, речові докази: - довідку ВЛК №2025-0604-1546-2872-0 від 04.06.2025 на ім'я ОСОБА_4 , карту обстеження та медичного огляду на ім'я ОСОБА_4 , акт про відмову ОСОБА_4 від направлення до навчального центру А2900, для проходження військової служби від 05.06.2025 які знаходяться матеріалах кримінального провадження - повернути до ІНФОРМАЦІЯ_2 , як їх належні, залишивши в матеріалах кримінального провадження їх копії.
Вирок може бути оскаржений до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Чутівський районний суд Полтавської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.
Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Суддя ОСОБА_1