16 жовтня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/9864/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В. розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій /з урахуванням уточнень/ просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про виключення з військового обліку ОСОБА_1 у зв'язку з непридатністю до військової служби з 15.03.2022 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію відносно ОСОБА_1 про його виключення з військового обліку з 15.03.2022 року на підставі п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу";
- зобов'язати у місячний строк подати до суду звіт про виконання рішення суду щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про виключення з військового обліку ОСОБА_1 у зв'язку з непридатністю до військової служби з 15.03.2022 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що протиправно перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 , до якого подав заяву про внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів з метою приведення у відповідність відомостей реєстру до відомостей зазначених у тимчасовому посвідченні. Позивач вважає протиправними дії щодо взяття на військовий облік, оскільки відповідно до тимчасового посвідчення, він виключений із військового обліку. Просить суд задовольнити його вимоги у повному обсязі.
Відповідач надав відзиві на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначає, що Згідно пункту 2.1 глави 1 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі - Положення), для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії. Постанови ВЛК можуть бути відмінені або скасовані штатними ВЛК. Постанова ВЛК скасовується у випадках, коли попередня постанова ВЛК на дату її прийняття не відповідала законодавству та/або була прийнята на підставі недійсних документів
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 прийнята позовна заява до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.
ОСОБА_1 , згідно пенсійного посвідчення Серія НОМЕР_1 за № НОМЕР_2 дата видачі 27.03.2025 року, є пенсіонером по 2 групі інвалідності з дитинства. Термін дії посвідчення - довічно.
Згідно тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № 6/1622-36039 від 14.03.2022 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рішенням ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_4 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за гр. II ст. 47 а наказу МО України № 402 від 2008року, засвідчена довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 06.06.2022 року за №6/4463 підтверджено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до постанови військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 від 15.03.2022 року визнаний непридатним до військової служби та виключений з військового обліку за гр. II ст. 47 а Наказу МОУ № 402 від 2008 року.
Згідно довідки ГУ ПФУ у Полтавській області від 12.03.2023 року за № 490/1600-0216-19 ОСОБА_1 одержує пенсію по інвалідності 2 гр. з дитинства з 30.10.2006 року по - довічно.
30 червня 2025 року, ОСОБА_1 звернувся з заявою до ІНФОРМАЦІЯ_4 , щодо внесення коректних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників відносно нього.
Позивач отримав направлення ІНФОРМАЦІЯ_4 від 29.05.2025 року за № 6826 для встановлення придатності проходження військової служби за станом здоров'я в ЗСУ.
Линник Д.І. вже виключений з обліку, таке виключення вже відбулось, тому потрібно внести відповідну інформацію в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Даною бездіяльністю порушено право ОСОБА_1 , адже внесення даних до Реєстру про його непридатність до військової служби породжує для нього певні юридичні наслідки, на які позивач має обґрунтоване право розраховувати, але які для нього не настали.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду його заяви про надання про внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів з метою усунення невідповідності відомостей реєстру, які не відповідають відомостям тимчасового посвідчення, а також зобов'язати виключити позивача із військового обліку, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів у редакції, чинній на момент виникнення таких відносин, їх врегулювання, та виходить з наступного.
У статті 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
За приписами статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
У частині сьомій статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (ч.1 ст.2 Закону №2232-XII).
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії Указу в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України (№133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №50/2024 від 05.02.2024, №271/2024 від 08.05.2024, №469/2024 від 23.07.2024, №704/2024 від 28.10.2024).
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Засади організації мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ).
Згідно зі статтею 1 Закону №3543-ХІІ мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
У частині третій статті 22 Закону №3543-ХІІ зазначено, що під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися:
військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях;
резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин.
Відповідно до абзацу другого пункту 2 частини першої статті 37 Закону №2232-XII взяттю на військовий облік військовозобов'язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України, які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву.
В силу пункту 3 частини шостої цієї статті виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які визнані непридатними до військової служби.
У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку (абзац шостий частини шостої статті 37 Закону №2232-XII).
Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (далі - Порядок №1487), визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) в тому числі територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Як зазначено у пункті 2 Порядку №1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (пункт 22 Порядку №1487).
Відповідно до пункту 81 Порядку №1487, взяття на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пунктах 15, 15-1 цього Порядку та підпункті 10-1 пункту 1 додатка 2). При цьому, взяття на військовий облік здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України (паспорта громадянина України для виїзду за кордон у випадку подання заяви про взяття на військовий облік через закордонну дипломатичну установу України згідно з підпунктом 10-1 пункту 1 додатка 2) та військово-облікового документа у разі, якщо він видавався та не був втрачений.
Особиста присутність призовників, військовозобов'язаних та резервістів для зняття або виключення з військового обліку у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів не обов'язкова.
За змістом пунктів 1, 8, 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів із взяття громадян України на військовий облік призовників, направлення громадян України для проходження базової військової служби, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема: ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; оформляють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Як уже встановлено судом, Згідно тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № 6/1622-36039 від 14.03.2022 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рішенням ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_4 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за гр. II ст. 47 а наказу МО України № 402 від 2008року,.
Однак, під час звернення позивача до відповідача із заявою про виключення з військового обліку, позиція територіального центру комплектування та соціальної підтримки полягає у необхідності проходження позивачем військово-лікарської комісії при ТЦК та СП за місцем військового обліку з метою встановлення ступеня придатності до військової служби.
Суд зазначає, що особливості проходження медичного обстеження військовозобов'язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період, як це передбачено в частині 5 статті 22 Закону №3543-ХІІ, визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров'я України.
Статтею 70 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 №2801-ХІІ передбачено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, встановлює причинний зв'язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, а також закладах охорони здоров'я Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України за потреби - інших органів або військових формувань сектору безпеки і оборони, визначених частиною 2 статті 12 Закону України «Про національну безпеку України».
Військово-лікарські комісії також можуть створюватися при державних та комунальних закладах охорони здоров'я.
Порядок організації та проведення військово-лікарської експертизи встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Наказом Міністра оборони України 14.08.2008 №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення МОУ №402).
Пунктом 1.2 розділу І Положення МОУ №402 передбачено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби, служби у військовому резерві військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза, як випливає з визначення в цьому пункті Положення, полягає у медичному огляді; визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ; встановлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), а також причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), які призвели до смерті.
Пункт 1.1 розділу ІІ Положення МОУ №402 передбачає, що медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону (далі - інші військові формування), у мирний час та під час дії особливого періоду. При встановленні діагнозу насамперед враховуються результати фізикального обстеження та спеціальних досліджень. Якщо дані попередньої медичної документації не співпадають з результатами актуального обстеження, проводиться спільний огляд (консиліум) за участі провідних (головних) медичних фахівців, під час якого може прийматись рішення про неврахування контраверсійних результатів попередніх досліджень (документів, виписок, заключень тощо) та госпіталізацій при винесенні експертного рішення.
Відповідно до пункту 2.1 розділу I Положення МОУ №402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії. ВЛК приймають постанови у тому числі на виїзних засіданнях та, в окремих випадках (лікування за кордоном) - дистанційно. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Згідно з пунктом 3.1 розділу ІІ Положення МОУ №402 медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП, командирів військових частин, начальників центрів рекрутингу Збройних Сил України на підставі направлення, яке формується відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, ВЛК при ТЦК та СП за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров'я комунальної або державної форми власності, які мають договір із НСЗУ на пакет медичних послуг, включений до програми державних гарантій медичного обслуговування населення на відповідний рік щодо медичного огляду осіб, який організовується ТЦК та СП, лікарями, які входять до складу ВЛК при ТЦК та СП. При цьому особам віком до 45 років видається направлення з метою визначення їх придатності до служби у Десантно-штурмових військах, підрозділах спеціального призначення, на підводних човнах, надводних кораблях, у морській піхоті.
У пункті 3.8 розділу ІІ Положення МОУ №402 зазначено, що постанови ВЛК при ТЦК та СП щодо військовозобов'язаних приймаються згідно з главою 20 цього розділу. Постанови ВЛК районних, міських ТЦК та СП про непридатність до військової служби військовозобов'язаних оформлюються свідоцтвами про хворобу (додаток 11 до цього Положення), постанови про тимчасову непридатність оформлюються довідками ВЛК (додаток 4 до цього Положення).
Згідно з підпунктом «б» пункту 20.3 розділу ІІ Положення МОУ №402 при медичному огляді військовослужбовців та інших осіб ВЛК приймаються постанови такого змісту, зокрема, «Непридатний», серед яких до військової служби.
(Щодо військовослужбовців, визнаних ВЛК непридатними до військової служби, інші постанови (про непридатність до служби у виді Збройних Сил України, до навчання у ВВНЗ, в учбовій частині тощо) не приймаються.).
Відповідно до пункту 22.10 розділу ІІ Положення МОУ №402 Постанови ВЛК щодо військовослужбовців, які визнані непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців, повинні бути реалізовані негайно.
З норм вказаного Положення випливає, що воно регулює порядок проходження військовослужбовцями та військовозобов'язаними медичного огляду у тому числі з метою встановлення придатності або непридатності до військової служби в Збройних Силах України.
У свою чергу, за приписами статті 1 Закону України від 13.03.2014 №876-VII «Про Національну гвардію України» (далі Закон №876-VII), Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій. Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони.
За змістом частин 3, 4 статті 9 Закону №876-VII комплектування Національної гвардії України військовослужбовцями та проходження ними військової служби здійснюються відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Положення про проходження військової служби громадянами України в Національній гвардії України, що затверджується Президентом України. Порядок добору та прийняття на службу у військовому резерві, строки, умови та порядок її проходження, а також підстави і порядок звільнення із служби визначаються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України служби у військовому резерві Національної гвардії України, що затверджується Президентом України.
Порядок проведення лікарської, військово-лікарської та лікарсько-льотної експертиз медичними (військово-лікарськими) комісіями (далі - М(ВЛ)К), утвореними в закладах охорони здоров'я, що належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України (далі - ЗОЗ МВС), та закладах охорони здоров'я, що входять до складу Національної гвардії України (далі - ЗОЗ НГУ) передбачено Положенням про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС, затвердженим Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 03.04.2017 №285 (далі Положення МВС №285).
Згідно з пунктами 1-2 розділу ІІ Положення МВС №285 лікарська та військово-лікарська експертизи проводяться штатними та позаштатними М(ВЛ)К. Лікарсько-льотна експертиза проводиться позаштатними ЛЛК, які утворюються у штатних М(ВЛ)К (за потреби). Штатними М(ВЛ)К є Центральна медична (військово-лікарська) комісія (далі - ЦМ(ВЛ)К) Державної установи «Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України» (далі - ДУ ГМКЦ), М(ВЛ)К державних установ «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України» по областях, місту Києву та Київській області (далі - ДУ ТМО).
Медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку осіб на дату огляду в цілях визначення придатності до служби в поліції, військової служби, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням. Під придатністю до служби в поліції, військової служби в цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку осіб, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки в поліції та обов'язки військової служби в НГУ в мирний час та під час дії особливого періоду. При встановленні діагнозу насамперед враховуються результати фізикального обстеження та спеціальних досліджень. Якщо дані попередньої медичної документації не збігаються з результатами актуального обстеження, проводиться спільний огляд (консиліум) за участю провідних (головних) медичних фахівців ЗОЗ МВС, під час якого може бути прийнято рішення про неврахування контраверсійних результатів попередніх досліджень (документів, виписок, заключень тощо) та госпіталізацій при винесенні експертного рішення (пункт 1 розділу ІІІ Положення №285).
Відповідно до пунктів 1-3 розділу VIII Положення МВС №285 за результатами лікарської (військово-лікарської) експертизи М(ВЛ)К приймають рішення (постанови) М(ВЛ)К, які включають відомості про діагноз, придатність (непридатність) до служби в поліції або військової служби та причинний зв'язок захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв). Рішення (постанови) М(ВЛ)К обов'язкові до виконання. Рішення (постанови) М(ВЛ)К щодо поліцейських, військовослужбовців приймаються станом на дату їх медичного огляду, а щодо колишніх поліцейських, осіб, звільнених з військової служби, - на дату фактичного звільнення зі служби, військової служби за результатами розгляду документації, складеної в період проходження служби, військової служби.
Згідно з підпунктом 3 пункту 5 розділу VIII Положення МВС №285 передбачено формулювання рішень (постанов) М(ВЛ)К щодо придатності військовослужбовців, зокрема «Непридатний», серед яких до військової служби.
Щодо військовослужбовців, визнаних М(ВЛ)К непридатними до військової служби, інші рішення (постанови) (про непридатність до служби, до навчання у ВВНЗ, у навчальній частині) не приймаються. Щодо військовослужбовців, визнаних М(ВЛ)К непридатними (до служби за військовою спеціальністю, у спеціальних спорудах, до навчання у ВВНЗ, у навчальній частині, до участі в МОПМБ, у складі національного персоналу), одночасно М(ВЛ)К приймає рішення (постанову) про придатність до військової служби.
Отже, як нормами Положення МОУ №402, так і нормами Положення МВС №285 передбачено можливість встановлення непридатності військовослужбовця до військової служби.
Суд звертає увагу, що підпунктом 3 пункту 6 розділу І Закону України від 21.03.2024 №3621-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», який набрав чинності 04.05.2024 внесено зміни до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зокрема, у пункті 3 частини шостої статті 37 вказаного Закону, якою визначено підстави для виключення громадян України з військового обліку, слова «з виключенням з військового обліку» виключено.
Як судом з'ясовано, позивачу за нормами Положення МВС №285 встановлено військово-лікарською комісією діагноз, що відповідає статтям 67 а графи II ТДВ Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності (непридатності) до військової служби, затвердженого наказом МВС України від 03.04.2017 року №285.
Отже, згідно з діагнозом встановленим позивачу, останній як за нормами Положення МОУ №402, так і за нормами Положення МВС №285 є непридатним до військової служби. При цьому суд зазначає, що нормами чинного законодавства не передбачено обов'язку проходження повторної військово-лікарської комісії при ТЦК та СП у разі проходження такої при військовій частині, закладах охорони здоров'я Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України чи інших органів або військових формувань сектору безпеки і оборони.
З огляду на вказане суд вважає, що бездіяльність відповідача щодо не виключення позивача з військового обліку є протиправною, оскільки така бездіяльність суперечить встановленим обставинам та вимогам законодавства щодо ведення військового обліку.
З приводу позовної вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача до вчинення конкретних дій, суд зазначає наступне.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти Українивід 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
За приписами частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
На думку суду, в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними діями чи рішеннями.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З метою поновлення порушеного права позивача суд вважає, що слід зобов'язати відповідача виключити його з військового обліку на підставі пункту 3 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Судом уже зазначалося, що серед завдань територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів визначає Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» 16.03.2017 №1951-VIII, який також регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць.
У статті 5 цього Закону органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень визначено, серед інших, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Органами ведення Реєстру є Міністерство оборони України, районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних (частини 8, 9 статті 5 Закону).
За приписами частини першої статті 14 Закону №1951-VIII ведення Реєстру включає: 1) внесення запису про призовників, військовозобов'язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів існуючим обліковим даним; 2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов'язаними, резервістами; 3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.
До службових даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста, згідно зі статтею 8 Закону №1951-VIII належать: 1) відомості про виконання військового обов'язку; 2) відомості про результати проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи); 3) відомості про проходження альтернативної (невійськової) служби відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу»; 4) відомості про участь у бойових діях.
Враховуючи наведені норми цього Закону суд зазначає, що відповідач не виконав свого обов'язку щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів змін до службових даних позивача (відомості про результати проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи), виключення з військового обліку).
Таким чином, відповідач зобов'язаний внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів зміни до службових даних позивача.
На думку суду решта аргументів і міркувань учасників справи, які подані на підтримку або заперечення проти позову, на спірні правовідносини не впливають, а отже висновків суду по суті спору не змінюють.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову.
У позовній заяві позивач просив суд встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.
З даного приводу суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
З аналізу викладених норм слідує, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.
Крім того представником позивача у позовній заяві заявлено клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн, щодо цього суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відтак, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/160 від 18 жовтня 2018 року у справі № 813/4989/17, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі; на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
На підтвердження наявності підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката Пироженко Олени Миколаївни надано до суду ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВІ №1263876, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії № 1678 від 27.06.2017, копія квитанції б/н від 27.06.2025, акт виконаних робіт згідно договору № 44 від 27.06.2025, інших документів не надано..
Суду не надано детального розрахунку здійснених робіт адвокатом та самого договору про надання правничої допомоги.
Отже, доказів фактичного понесення позивачем вищевказаних витрат суду не надано.
Відтак, не підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами витрати позивача на правничу допомогу розподілу не підлягають.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 280/1765/19.
Позивач звільнений від сплати судового збору, отже підстави для розподілу судових витрат відстуні.
Керуючись статтями 72-77, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про виключення з військового обліку ОСОБА_1 у зв'язку з непридатністю до військової служби з 15.03.2022 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію відносно ОСОБА_1 про його виключення з військового обліку з 15.03.2022 року на підставі п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу".
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Г.В. Костенко