15 жовтня 2025 року Справа № 280/7071/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
13 серпня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, відповідно до якої позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.06.2025 № 3878/с про відмову ОСОБА_1 у видачі посвідчення "Члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби";
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 видати ОСОБА_1 посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби відповідно до форми і порядку, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379.
стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1211,20 грн.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивачка є дружиною померлого військовослужбовця ОСОБА_2 . Проте, відповідач відмовив у видачі позивачці посвідчення "Члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби" у зв'язку із виявленням в крові ОСОБА_2 концентрації алкоголю, яка перевищує допустиму. Вважаючи відмови відповідача такою, що порушує його законні права та інтереси, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 18.08.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.
Ухвалою суду від 18.09.2025 витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 копію рішення суб'єкта владних повноважень про результати розгляду заяви ОСОБА_1 про видачу посвідчення "Члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби".
29 вересня 2025 року відповідачем надано до суду витребувані докази у справі.
Станом на час розгляду справи відповідач правом на надання відзиву не скористався, жодних повідомлень щодо неможливості надання відзиву суду не надавав.
Згідно з довідкою про доставку електронного листа копію ухвали Запорізького окружного адміністративного суду від 18.08.2025 доставлено до електронного кабінету ІНФОРМАЦІЯ_1 в системі «Електронний суд» 18.08.2025 о 15:06 год.
Враховуючи наведене, наявні підстави вважати, що відповідач повідомлений про судовий розгляд належним чином.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Згідно ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Згідно з положеннями статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , була дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про одруження від 04.06.2003 серії НОМЕР_3 , виданого Матвіївською сільською радою Вільнянського району Запорізької області.
Згідно сповіщення № 39 Військової частини НОМЕР_4 від 30.08.2024 інструктор навчального взводу навчальної роти навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_4 , старший сержант ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 в результаті гострої серцевої недостатності.
Відповідно до Лікарського свідоцтва про смерть від 30.08.2024 № 872н, довідки про причину смерті (до форми № 106/о) № 872/н від 30.08.2024, виданих Новомосковським РВ КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» Дніпропетровської обласної ради», причина смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , гостра серцева недостатність. Інші форми гострої ішемічної хвороби серця.
За результатами розслідування нещасного випадку за фактом смерті інструктора навчального взводу навчальної роти навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_4 , старшого сержанта ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , визнано, що даний випадок пов'язаний з виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби згідно п.10 розділу ІІ Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Синах України, затвердженої наказом МОУ від 27.10.2021 №332, та відповідає характеристиці: природна смерть внаслідок вроджених вад здоров'я, смерть від загального захворювання, що підтверджено висновками судово-медичної експертизи.
У відповідності до витягу з протоколу засідання штатної 20 регіональної комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 30.01.2025 № 420 захворювання старшого сержанта ОСОБА_3 1970 року народження: «Гостра серцева недостатність. Інші форми гострої ішемічної хвороби серця», яке згідно витягу з наказу командира військово частини НОМЕР_5 (по стройовій частині) від 04.10.2024 №295, сповіщення №39 від 30.08.2024 видане командиром військової частини НОМЕР_4 , лікарського свідоцтва про смерть №872н від 30.08.2024, виданого КЗ «Дніпропетровськ обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР, Новомосковське районне відділення, свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 від 02.09.2024, виданого Вільнянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), послужило причиною смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 , - ЗАХВОРЮВАННЯ, ЯКЕ ПРИЗВЕЛО ДО СМЕРТІ, ТА. ПРИЧИНА СМЕРТІ, ТАК, ПОВ'ЯЗАНІ З ПРОХОДЖЕННЯМ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ.
Листом від 10.06.2025 № 3878/с ІНФОРМАЦІЯ_7 повернув ІНФОРМАЦІЯ_8 без реалізації документи щодо видачі посвідчення «Члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби» дружині померлого військовослужбовця ОСОБА_2 - ОСОБА_1 . Відповідач посилався на п. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», лист Новомосковського районного відділення ДСУ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» від 09.12.2024 № 308, згідно якого в крові померлого військовослужбовця виявлено етиловий спирт у концентрації 1,72 проміле.
Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.
Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII (тут і далі в редакції на дату виникнення спірних правовідносин)).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається із Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII (тут і далі в редакції на дату виникнення спірних правовідносин)) та інших нормативно-правових актів.
За змістом статті 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 2 Закону №2011-XII передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Згідно пункту 1 частини першої статті 3 Закону №2011-XII його дія поширюється, зокрема, на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, у тому числі на території держави-агресора, під час їх безпосередньої участі у здійсненні та/або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією проти України, а також на членів їх сімей.
Відповідно до п. 6 ст. 18 Закону №2011-XII вдова (вдівець), батьки загиблого або померлого військовослужбовця, а також дружина (чоловік), у разі якщо вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, та її (його) неповнолітні діти або повнолітні діти - особи з інвалідністю з дитинства, батьки військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження військової служби, мають право на пільги, передбачені цим Законом.
Особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені Законом № 2011-XII, видаються посвідчення. Форма та порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України (п. 13 ст. 14 Закону №2011-XII).
Порядок видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379 (далі - Порядок № 379 (тут і далі в редакції на дату виникнення спірних правовідносин)).
Пунктами 2 - 4 Порядку № 379 встановлено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, на підставі якого надаються пільги, гарантії та компенсації, встановлені для таких осіб Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Підставою для видачі посвідчення є:
витяг із наказу про виключення військовослужбовця із списків особового складу у зв'язку із смертю, визнанням його судом безвісно відсутнім чи оголошення померлим або копія такого наказу;
свідоцтво про смерть військовослужбовця або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім;
документ про причини та обставини смерті військовослужбовця (відповідний наказ (витяг із наказу), акт проведення розслідування, довідка про обставини травми (поранення, контузія, каліцтво) тощо), який підтверджує, що військовослужбовець загинув (помер) не внаслідок вчинення ним кримінального чи адміністративного правопорушення або що загибель (смерть) сталася не внаслідок вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння чи навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження;
постанова військово-лікарської комісії (крім випадків, коли військовослужбовець пропав безвісти).
Посвідчення видаються батькам, дружині (чоловіку) у разі, коли вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, дітям, які не досягли повноліття, або повнолітнім дітям - особам з інвалідністю з дитинства військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти (і за рішенням суду визнані безвісно відсутніми) під час проходження військової служби.
Батьку, матері, дружині, чоловіку, повнолітнім дітям - особам з інвалідністю з дитинства, група інвалідності яким встановлена без зазначення строку повторного огляду, посвідчення видається безстроково за формою згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379 (ЗП України, 1993, № 10, ст. 220) - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2023 № 1366 (п. 10 Порядку № 379).
Таким чином, норми Закону №2011-XII та Порядку №379 чітко окреслюють коло осіб, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені для членів сімей військовослужбовців, які загинули під час виконання військового обов'язку, а саме: батька, матір, дружину, чоловіка або дитину.
Законодавець встановлює не лише право на соціальну підтримку, але й чіткі умови, за яких це право може бути реалізоване. Зокрема, дружина або чоловік військовослужбовця мають право на пільги за умови збереження статусу подружжя шляхом утримання від вступу в новий шлюб. Порушення цієї умови тягне за собою обов'язок повернення відповідного посвідчення.
Пунктом 11 Порядку № 379 встановлено, що посвідчення не видається в тому разі, коли військовослужбовець загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби внаслідок вчинення ним кримінального чи адміністративного правопорушення або коли загибель (смерть) військовослужбовця сталася внаслідок вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння чи навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження.
У разі коли заява та додані до неї документи подані не в повному обсязі, посвідчення не видається, про що заявникові повідомляється письмово із зазначенням підстав. У такому випадку заява та документи повертаються заявникові.
Після усунення причин, які стали підставою для повернення заяви та документів, заявник може повторно звернутися для отримання посвідчення.
Як встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_7 листом від 10.06.2025 № 3878/с повернув ІНФОРМАЦІЯ_8 без реалізації документи щодо видачі посвідчення «Члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби» дружині померлого військовослужбовця ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , із посиланням на п. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», лист Новомосковського районного відділення ДСУ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» від 09.12.2024 № 308, згідно якого в крові померлого військовослужбовця виявлено етиловий спирт у концентрації 1,72 проміле.
Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону №2011-XII дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов'язаним чи резервістом тілесного ушкодження.
Суд зазначає, що зміст наведеної норми свідчить про те, що дія Закону №2011-XII не поширюється на членів сімей військовослужбовців у випадку, якщо смерть військовослужбовця є наслідком вчинення активних дій самим військовослужбовцем, який знаходиться у стані алкогольного сп'яніння. Сам факт знаходження військовослужбовця у стані алкогольного/наркотичного сп'яніння на час настання смерті не є підставою не розповсюдження дії Закону №2011-XII на членів його сім'ї.
Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть від 30.08.2024 № 872н, довідки про причину смерті (до форми № 106/о) № 872/н від 30.08.2024, виданих Новомосковським РВ КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» Дніпропетровської обласної ради», причина смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , гостра серцева недостатність. Інші форми гострої ішемічної хвороби серця.
Суд зазначає, що згідно пункту 1.1 глави 1 розділу I Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі - Положення № 402), саме військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
У відповідності до витягу з протоколу засідання штатної 20 регіональної комісії по встановленню причинного звязку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 30.01.2025 № 420 захворювання старшого сержанта ОСОБА_3 1970 року народження: «Гостра серцева недостатність. Інші форми гострої ішемічної хвороби серця», яке послужило причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 , - ПРИЗВЕЛО ДО СМЕРТІ, ТА ПРИЧИНА СМЕРТІ, ТАК, ПОВ'ЯЗАНІ З ПРОХОДЖЕННЯМ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ.
При цьому, підпунктом «є» пункту 21.5 Положення № 402 встановлено, що постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв з формулюванням «Захворювання ТАК, пов'язане з проходженням військової служби» приймається, якщо захворювання, у тому числі, що призвело до смерті військовослужбовця, виникло, (розвинулося) в період проходження військової служби та є наслідком:
вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення;
вживання або отруєння алкоголем, наркотичними засобами, токсичними чи отруйними речовинами, а також їх дії (асфіксія, інсульт, інфаркт, зупинка серця тощо), що підтверджено відповідним медичним висновком, за умов, що отруєння не пов'язано із впливом цих речовин на потерпілого військовослужбовця внаслідок їх застосування в технологічному процесі або незадовільного зберігання чи транспортування, а потерпілий до настання нещасного випадку був відсторонений від виконання обов'язків командиром (начальником);
навмисного спричинення шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом).
Водночас, матеріали справи не містять медичного висновку, який би підтверджував, що смерть військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є наслідком вживання або отруєння алкоголем, наркотичними засобами, токсичними чи отруйними речовинами, а також їх дії (асфіксія, інсульт, інфаркт, зупинка серця тощо).
Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування "поза будь-яким розумним сумнівом", у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування "баланс вірогідностей".
Відповідно, суд доходить висновку, що відповідачем не наведено наявність підстав для відмови у видачі ОСОБА_1 , як члену сім'ї померлого військовослужбовця ОСОБА_2 , посвідчення на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», форма і порядок видачі яких встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби».
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст.13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушених прав та інтересів позивача буде зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 видати ОСОБА_1 посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби відповідно до форми і порядку, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
У п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
В свою чергу, відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Матеріалами справи встановлено факт сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, яким порушено права позивача у розмірі 1211,20 грн.
Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.06.2025 № 3878/с про відмову ОСОБА_1 у видачі посвідчення "Члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби".
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 видати ОСОБА_1 посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби відповідно до форми і порядку, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 15 жовтня 2025 року.
Суддя О.О. Артоуз