15 жовтня 2025 рокум. Ужгород№ 260/2476/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
1) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо встановлення ОСОБА_1 з 25 вересня 2022 року розміру грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;
2) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 з 25 вересня 2022 року по 31 грудня 2022 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;
3) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення ОСОБА_1 з 01 січня 2023 року перерахунку, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом па 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;
4) зобов'язати військову частину НОМЕР_1 з 01 січня 2023 року по 10 жовтня 2023 року. на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові вили грошовою забезпечення), виходячи з розміру посадовою окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;
5) зобов'язати військову частину НОМЕР_1 , відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати па суму невиплаченого грошового забезпечення (основних, податкових та одноразових видів грошового забезпечення за період з 25 вересня 2022 року по 10 жовтня 2023 року включно за весь час затримки виплати, а саме за період з 25 вересня 2022 року по день фактичної виплати грошового забезпечення.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що у спірний період він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , однак всупереч законодавчим нормам відповідач розраховував його грошове забезпечення з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018. Поряд з цим, постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 передбачено, що розмір посадових окладів військовослужбовців повинен становити не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня календарного року.
18 квітня 2025 року відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти заявлених позовних вимог заперечив. Так, зокрема, зазначає, що з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовим званням військовослужбовців шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Однак така норма не може бути реалізована, оскільки з 01.01.2017 мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Більше того, після визнання нечинним п. 6 постанови КМУ №103 від 21.02.2018 Кабінет Міністрів України жодних нормативно-правових актів з цього приводу врегулювання розміру грошового забезпечення військовослужбовців не ухвалив.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.05.2025 ця адміністративна справа залишена без руху з огляду на заявлене відповідачем клопотання про застосування процесуальних наслідків пропуску позивачем строку звернення до суду.
Ухвалою від 18.08.2025 суд визнав поважними заявлені позивачем причини пропуску строку звернення та продовжив розгляд цієї адміністративної справи.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) проходив військову службу в Збройних Силах України, зокрема з 26 вересня 2022 року по 10 жовтня 2023 року у Військовій частині НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 ).
Як вбачається з долученої позивачем до матеріалів справи копії довідки №962 від 21.03.2025, грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 26 вересня 2022 року по 10 жовтня 2023 року було розраховане з прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01.01.2018.
Відповідач вказану обставину визнає.
Як вбачається з такої довідки у лютому за січень 2023 року ОСОБА_1 , окрім посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, було виплачено також грошову допомогу на оздоровлення, а в квітні за березень 2023 року - матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
Відповідач не заперечує, що розмір вказаних виплат був розрахований, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018.
Вважаючи, що розмір грошового забезпечення слід обраховувати із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року, ОСОБА_1 звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення згідно з положеннями ч. 2 зазначеної статті входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За приписами ч. 4 ст. 9 Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Так, п.п. 1, 2 розділу II Порядку визначено, що посадові оклади виплачуються у розмірах, визначених додатками 1, 2, 12 і 13 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військово-службовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (зі змінами) (далі - Постанова №704).
Постановою №704 затверджено, серед іншого, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
При цьому п. 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Вказане кореспондується також з примітками до додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови №704, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Отже, первинно розміри посадових окладів військовослужбовців було поставлено в залежність від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Поряд з цим 21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову №103, п. 6 якої внесено зміни до ряду постанов Кабінету Міністрів України, в тому числі, п. 4 Постанови №704 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду міста Києва №826/6453/18 від 29.01.2020, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови №103.
Ч. 2 ст. 265 КАС України передбачені наслідки визнання нормативно-правового акта нечинним, відповідно до яких такий втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, починаючи з 29 січня 2020 року норми п. 6 постанови №103 та внесені до п. 4 Постанови №704 зміни втратили чинність та не підлягають застосуванню.
Ст. 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III визначено, що базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
П. 8 Прикінцевих положень Закон України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 рік не містить.
Тобто, положення п. 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
Більше того, в постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 Верховний Суд дійшов правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відповідно до якого з 01.01.2020 положення п. 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 12.09.2022 у справі №500/1813/21 та від 07.06.2023 у справі №340/2148/21.
Так, Законом України «Про Державний Бюджет України на 2018 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2018 року 1762 гривні, який, як вже зазначено вище, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» використовувався і в 2019 році як розрахункова величина для визначення посадових окладів, зокрема, військовослужбовців та прирівняних до них осіб за Законом №2262.
У свою чергу, Закони України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-IX та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2022 - 2023 роки не містять.
Отже, зміна прожиткового мінімуму є підставою для перерахунку грошового забезпечення військовослужбовців.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Оскільки розмір щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення залежить від розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, суд вважає, що неправильний розрахунок останніх безпосереднім чином впливає на розрахунок інших видів грошового забезпечення.
Разом з тим, суд враховує те, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, яка набрала чинності з 20 травня 2023 року, внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та викладено абзац перший в такій редакції:
4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Тобто, починаючи з 20 травня 2023 року пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.
Ураховуючи викладене, суд зазначає, що посадовий оклад позивача, його оклад за військовим званням як військовослужбовця, з 25 вересня 2022 року по 19 травня 2023 року мав визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не «на 1 січня 2018 року»). Однак в подальшому з огляду на внесені до Постанови №704 порядок розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням змінився, а тому позов в частині проведення перерахунку грошового забезпечення з 20 травня 2023 року по 10 жовтня 2023 року задоволенню не підлягає.
Окрім того, суд вважає безпідставними твердження позивача про те, що розмір посадового окладу та окладу за військовим званням не може бути меншим за 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня календарного року.
З цього приводу суд зазначає, що п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі Закон №1774-VIII), який набрав чинності 01.01.2017, установлено, що після набрання чинності цим законом мінімальна заробітна плата не застосовуються як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Законом №1774-VIII вносилися зміни до низки законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів осіб, які отримують заробітну плату (грошове забезпечення) за рахунок коштів Державного бюджету України.
Суд зазначає, що з прийняттям Закону №1774-VIII, в Україні змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата.
Законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати; по-друге, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів має застосовуватися розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 01 січня відповідного календарного року.
До аналогічного правового висновку дійшов також Верховний Суд у постанові від 11.02.2021 у справі №200/3774/20-а, в якій зазначив, що згідно з Постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
З огляду на вищенаведене позовні вимоги, що стосуються перерахунку грошового забезпечення позивача, необхідно задовольнити частково.
При цьому суд відхиляє доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з огляду на наступне.
В постанові від 30 травня 2025 року у справі №380/19729/24 Верховний Суд зазначив, що в адміністративних справах з питань виплати військовослужбовцям грошового забезпечення у період після 19 липня 2022 року, судам слід враховувати наявність документального підтвердження ознайомлення позивача до моменту звернення до суду з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.
Стверджуючи про пропуск позивачем строку звернення до суду, відповідач жодних доказів письмового ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення не надав. Натомість ОСОБА_1 стверджує, що дізнався про порушення своїх прав тільки після отримання листа-відповідача від 21.03.2025, в якому В/ч НОМЕР_1 повідомила про застосований про розрахунку грошового забезпечення розмір прожиткового мінімуму.
Разом з тим, відповідач заявлені позивачем твердження належними та допустимими доказами не спростував.
Щодо вимоги позивача про компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 (далі - Порядок).
Відповідно до ст. 1 Закону №2050, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Ст. 2 Закону №2050 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами в розумінні ст. 2 Закону №2050 слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, сума індексації грошових доходів громадян.
Відповідно до ст. 3 Закону №2050, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно ст. 4 Закону №2050 виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Вищевказане кореспондується також з нормами Порядку.
Таким чином, провівши правовий аналіз зазначених законодавчих норм, суд дійшов висновку, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, індексації).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення, а право на отримання такої особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 09 серпня 2022 року у справі №460/4765/20.
Окрім того, Верховний Суд у поставові від 20.10.2022 року у справі №140/862/19 та ухвалі від 01.05.2024 року у справі №600/4650/23-а наголосив, що «з системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Відтак, законодавець пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу».
Оскільки відповідач на виконання цього рішення ще не нарахував та не виплатив позивачу заборгованість з грошового забезпечення за період з 25.09.2022 року по 19.05.2023 року, вимоги щодо захисту порушеного права спрямовані на зобов'язання виплати компенсації є передчасними, позаяк на дату звернення до суду право позивача на отримання компенсації у зв'язку з невиплатою вище приведених складових грошового забезпечення не є порушеним.
Отже, у задоволенні позовних вимог про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати необхідно відмовити, як передчасних.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Питання розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 25 вересня 2022 року по 19 травня 2023 року, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) за період з 25 вересня 2022 року по 19 травня 2023 року, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року.
4. В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяР.О. Ващилін