15 жовтня 2025 року м. Ужгород№ 260/4727/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луцовича М.М., розглянувши у письмову провадженні в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України Закарпатській області, яка полягає у нездійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі частини другої статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» як особі, яка має статус жителя гірської місцевості;
2) 3обов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити з 01 березня 2025 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 та провести виплату такої пенсії з урахуванням підвищення до пенсії в розмірі 20 відсотків, як особи яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" від 15 лютого 1995 року за №56/95-ВР.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу рішенням комітету Ставненської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області від 20 лютого 2025 року №21, надано статус особи, що проживає в гірському населеному пункті. 10.03.2025 року позивач звернувся до відповідача зі зверненям, щодо перерахунку пенсії у зв'язку із набуттям статусу жителя гірської місцевості, однак відповіді не отримав. 08.04.2025 року позивач вдруге звернувся до відповідача з приводу перерахунку пенсії на вказаних вище підставах. Відповідачем було надано відповідь на вказане звернення від 06.05.2025 року в якій позивачу було відмовлено в перерахунку пенсії.
Таким чином, позивач вважає таку відмову протиправною та такою, що суперечить чинному законодавству.
13 червня 2025 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження, якою розгляд справи постановлено провести в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти позову і просив у його задоволені відмовити повністю. Відзив мотивовано тим, що пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", установлено, що у 2025 році статті 6 частина 2 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, Кабінетом Міністрів України не прийнято будь-яких рішень відносно підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків. Просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Закарпатській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі Закон № 2262-ХІІ).
Позивач 10.03.2025 звернувся до відповідача із заявою щодо перерахунку пенсії відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», однак відповіді у встановлені строки він не отримав. 08.04.2025 позивач повторно звернувся до відповідача через веб-портал з приводу перерахунку пенсії на вище вказаних підставах.
За результатами розгляду заяви Головним управлінням ПФУ у Закарпатській області листом від 06.05.2025 повідомлено позивача, що абзацом 9 пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році частина 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Крім цього зазначено, особам, що одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус "гірського" згідно Закону, відповідна надбавка з 01.01.2025 року буде встановлена після прийняття Кабінетом Міністрів України відповідної постанови.
Не погоджуючись з наведеним позивач звернувся до суду з цим позовом.
До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Відповідно до статті 19 частини 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом, який встановлює критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються є Закон України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" від 15 лютого 1995 року за № 56/95-ВР (далі - Закон України №56/95-ВР).
За змістом статті 5 частини 1 Закону України №56/95-ВР статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.
Посвідчення видається також окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1цього Закону, а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об'єктах, що розташовані поза межами населених пунктів в місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону (стаття 5 частина 2 Закону України № 56/95-ВР).
За змістом пункту 2.6. підпункту 5 Порядку №22-1 при призначенні до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень відповідно надаються такі документи, зокрема, документи про надання статусу особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського (для підвищення пенсії згідно зі статтею 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні").
Учасниками справи не заперечується, що позивач є громадянином, який проживає на території гірського населеного пункту і має право на гарантії і пільги, встановлені Законом України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".
Статтею 6 частиною 2 Закону України №56/95-ВР передбачено, що розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків.
Як слідує зі змісту долученого позивачем до позовної заяви посвідчення серії НОМЕР_2 позивач є громадянином, який проживає на території гірського населеного пункту і має право на гарантії і пільги, встановлені Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Суд звертає увагу, що адресою місця проживання відповідно до витягу з реєстру територіальної громади №2024/009991979 значиться с. Стужиця, Ужгородського району, яке відповідно до Переліку населених пунктів, яким відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» надається статус гірських, затвердженого постановою КМУ від 11.08.1995 №647, є гірським населеним пунктом.
Натомість відповідач не надав суду доказів того, що станом на момент звернення позивач не проживав в гірському населеному пункті.
Отже суд встановив, що позивач звертався до відповідача із заявою щодо здійснення перерахунку пенсії з відповідною надбавкою у 20% як жителю гірського населеного пункту.
Проте, розглянувши заяву відповідач листом від 06.05.2025 повідомив його про те, що пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», установлено, що у 2025 році частина 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, Кабінетом Міністрів України не прийнято будь-яких рішень відносно підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків.
Інших мотивів не включення до пенсії позивача сум підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків відповідач не вказав.
Надаючи правову оцінку таким доводам відповідача в частині не включення до розміру пенсії позивача сум підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків, суд зазначає таке.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював чітку правову позицію щодо неприпустимості внесення змін до інших законів через Закон про Державний бюджет України.
У Рішенні №6-рп/2007 від 09.07.2007 Конституційний Суд України зазначив, що законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки це створює протиріччя у законодавстві та може призвести до скасування або обмеження прав і свобод громадян.
Також у Рішенні №10-рп/2008 від 22.05.2008 Конституційний Суд України підкреслив, що внесення змін до законів України через закон про Державний бюджет, зокрема щодо статусу суддів, оплати праці та інших соціальних гарантій, є неконституційним, оскільки це призводить до звуження обсягу раніше встановлених гарантій.
Аналогічні правові висновки також сформовані Верховним Судом у постанові від 06.09.2021 у справі №240/722/20, де зазначено, що метою та особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їхній соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України) (Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007).
Суд зазначає, що Закон України «Про Державний бюджет України» є актом щорічної дії, який визначає основні показники доходів і видатків державного бюджету, а також напрями бюджетної політики на відповідний рік. Змістовно цей закон має обмежене регулююче призначення й не може використовуватись як засіб для внесення змін до чинного законодавства, тим більше до законів, які встановлюють права, обов'язки та гарантії громадян.
Відповідно до статей 6, 8, 19 та 92 Конституції України, законодавство України має відповідати принципам верховенства права, стабільності та юридичної визначеності. Зокрема, положення статті 92 Основного Закону чітко визначають, що виключно законами України визначаються права і свободи громадян, гарантії цих прав і свобод, а також основи соціального захисту.
Слід звернути увагу, що зміст пункту 6 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», відповідно до якого встановлено, що у 2025 році частина 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, по суті змінює зміст вказаної норми спеціального закону, надаючи уряду повноваження визначати порядок і розміри підвищення пенсій громадянам, які проживають у гірських населених пунктах. Проте на час виникнення публічно-правових відносин, зокрема на час звернення позивача із заявою від 10.03.2025 про здійснення перерахунку пенсії з врахуванням такої надбавки, Кабінетом Міністрів України не було прийнято жодного нормативно-правового акта, який би конкретизував або реалізовував таку делеговану норму.
Внаслідок чого позивач, як особа, якій надано статус особи, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, фактично позбавлений гарантованого йому частиною 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» права на підвищення розміру пенсій на 20 відсотків.
Такі дії суперечать принципам правової визначеності, що є складовою верховенства права, а також порушують права громадян, гарантовані чинним законодавством. Конституційний Суд України у своїй правовій позиції, викладеній, зокрема, у рішенні від 09.07.1998 №11-рп/98, наголосив, що жоден закон про бюджет не може змінювати чи призупиняти дію інших законів, прийнятих у встановленому порядку, зокрема тих, що визначають соціальні гарантії.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїй судовій практиці (зокрема, постанова від 17.04.2018 у справі №826/12123/16) звертала увагу на недопустимість внесення змін до законодавства шляхом прийняття закону про державний бюджет, оскільки це порушує основи публічного права та норми Конституції України.
Суд вказує на те, що гарантії, встановлені спеціальними законами, не можуть бути обмежені або скасовані актами тимчасового характеру, яким є закон про державний бюджет.
Верховний Суд у справі №640/9677/20 від 16.03.2021 зазначив, що право на соціальний захист є комплексним, гарантованим Конституцією України невідчужуваним основоположним правом. Це право має абсолютний характер і не залежить від внесення змін до законів або фінансових можливостей держави. Його обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність порушення відповідачем права позивача на отримання підвищення до пенсії в розмірі 20%, як жителю гірського населеного пункту відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону № 2262-ХІІ, перерахунок пенсій, призначених особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії.
Оскільки посвідчення серії НОМЕР_2 особи, яка проживає на території гірського населеного пункту позивачу видано 20.02.2025, а також враховуючи те, що позивач звернувся із заявою про перерахунок пенсії 10.03.2025, то такий перерахунок в силу приписів ст. 51 Закону № 2262-ХІІ необхідно здійснювати з 01.03.2025.
Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача, щодо не нарахування та невиплати позивачу з 01.03.2025 щомісячної надбавки до пенсії у розмірі 20% за проживання у гірській місцевості, відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» та зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу надбавки до пенсії у розмірі 20% за проживання у гірській місцевості, відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» з 01.03.2025.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
При цьому, з метою логічності та зрозумілості рішення суду його резолютивна частина буде викладена дещо в іншому формулюванні ніж заявлені позовні вимоги, однак вказане не впливатиме на зміст останніх та обсяг їх задоволення.
Питання про розподіл судових витрат за приписами статті 139 КАС України суд не вирішує, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій № НОМЕР_3 (а.с.7) та не надавав суду доказів понесення інших видів судових витрат.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 01.03.2025 щомісячної надбавки до пенсії у розмірі 20% за проживання у гірській місцевості, відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 надбавки до пенсії у розмірі 20% за проживання у гірській місцевості, відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» з 01.03.2025.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМ.М. Луцович