15 жовтня 2025 рокуСправа №160/10671/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
29.03.2025р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 та заявив 14 позовних вимог в одному позові.
Ухвалою суду від 11.04.2025р. наведені у позові позовні вимоги були роз'єднані в окремі провадження у відповідності до вимог ст.172 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом зазначеної ухвали суду у провадженні цієї адміністративної справи - №160/10671/25 залишені наступні позовні вимоги позивача, у яких останній просить, а саме:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, у зв'язку зі звільненням з військової служби за станом здоров'я;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, у зв'язку зі звільненням з військової служби за станом здоров'я.
Свої позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що з 16.05.2024р. він був переведений та проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді стрільця стрілецького взводу 1 стрілецької роти НОМЕР_3 окремого стрілецького батальйону, у військовому званні - сержант. Позивач зазначив, що 30.12.2024р. його було звільнено з військової служби у відставку за станом здоров'я згідно до Витягу із наказу командира в/ч №374, йому було видано грошовий атестат та під час проведення остаточних виплат він дізнався про порушення його прав та законних інтересів, а саме: не нарахування та не виплату належних йому сум, зокрема, грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, у зв'язку зі звільненням з військової служби за станом здоров'я, всупереч вимогам ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за яким передбачено, що військовослужбовцям, звільненим з військової служби за станом здоров'я виплачується одноразова грошова допомога у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Також представник позивач зазначив, що позивач перед звільненням звертався до відповідача з рапортом від 18.12.2024р. щодо виплати належних йому сум, зокрема, згаданої одноразової грошової допомоги, проте, відповідач залишив цей рапорт без розгляду та реагування. За викладеного, позивач вважає, що не нарахування та не виплата йому вказаної вище одноразової грошової допомоги під час його звільнення військової служби за станом здоров'я є протиправною бездіяльністю відповідача. У додаткових поясненнях від 29.04.2025р. та у відповіді на відзив від 02.05.2025р. представник позивача послався на ті ж самі обставини та підстави, які були наведені і у позові, додатково, представник позивача зазначив, що згадана вище бездіяльність відповідача порушує, окрім наведених норм закону, і вимоги ст.19 Конституції України (щодо обов'язку органів влади діяти на підставі і в межах повноважень).
Ухвалою суду від 14.04.2025р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано, зокрема, відповідача протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали суду надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності не виплати позивачеві при звільненні одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначена ухвала суду разом із адміністративним позовом та доданими до нього документами було отримана відповідачем у його електронному кабінеті 11.04.2025р. (адміністративний позов), 14.04.2025р. (ухвала суду), що є належним повідомленням відповідача про дату, час та місце судового розгляду даної справи у відповідності до вимог ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними у справі.
На виконання вимог ухвали суду, 27.04.2025р. відповідачем через систему «Електронний суд» було подано відзиви на позов у двох примірниках (однакового змісту), у яких представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що оскільки позивач з 16.05.2024р. по 30.12.2024р. перебував на військовій службі за призовом під час мобілізації у в/ч НОМЕР_1 та був виключений зі списків особового складу військової частини, звільнений з військової служби за станом здоров'я, позивачу було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні відповідно до п.1-5 розділу ХХХІІ Порядку №460 від 17.09.2024р. у розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення, положеннями Закону №2011-ХІІ не передбачено можливості набуття військовослужбовцем права на виплату декількох одноразових допомог при звільненні з різних підстав набуття права на них. За викладеного, представник відповідача вважає, що доводи позивача про наявність у нього права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ч.2 ст.15 закону №2011-ХІІ в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення грунтуються на хибному застосуванні норм законодавства, оскільки позивач при звільненні з військової служби в розумінні Закону №2232-ХІІ був військовослужбовцем, що проходив військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, а відтак, на нього не поширюється норми ч.2 ст.15 Закону №2011-ХІІ.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
У зв'язку із великим навантаженням, перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, що об'єктивно унеможливлювало судовий розгляд справ у згаданий період, ухвалою суду від 15.10.2025р. судовий розгляд даної справи на підставі ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України було продовжено до 15.10.2025р.
Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 15.10.2025р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до приписів ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Громадянин України ОСОБА_1 був призваний до лав Збройних Сил України за призовом під час мобілізації з 26.02.2022р. та у період з 16.05.2024р. по 30.12.2024р. проходив військову службу на посаді стрільця 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти НОМЕР_3 окремого стрілецького батальйону у військовому званні - сержант, що підтверджується копією паспорта позивача серії НОМЕР_4 виданого Нікопольським МВ УМВС України у Дніпропетровській області вд 17.11.1999р., копією військового квитка серії НОМЕР_5 від 27.04.1990р. від 20.05.2015р. та копіями Витягів із наказу від 16.05.2024р. №143, від 30.12.2024р. №374, наявних у справі.
Як встановлено судом та не заперечується учасниками справи, позивача було звільнено з військової служби у відставку за станом здоров'я (п.п. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу») та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення з 30.12.2024р. про що свідчить зміст копії Витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.12.2024р. № 374.
Також зі змісту копії згаданого Витягу із наказу від 30.12.2024р. №374 видно, що у ньому міститься інформація про те, що під час звільнення з військової служби позивачеві виплачено одноразову грошову допомогу, передбачену «Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014р. №460 (зі змінами) за період з 01.03.2022 року по 30.12.2024 року (за 33 повних календарних місяців) у розмірі 132 відсотків місячного грошового забезпечення.
Факт виплати вказаної одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої Порядком №460, позивачем не оспорюється та не є предметом цього спору.
В той же час, згаданий вище Витяг із наказу відомостей про нарахування та виплату позивачеві одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, у зв'язку зі звільненням з військової служби за станом здоров'я, передбаченої ч.2 ст.15 Закону №2011-ХІІ, що є предметом цього спору, не містить.
Факт не нарахування та не виплати позивачеві відповідачем наведеної вище одноразової грошової допомоги підтверджено представником відповідача і у відзивах на позову, у яких останній зазначив, що позивач не має права на її виплату через те, що норми ч.2 ст.15 Закону №2011-ХІІ на нього, як військовослужбовця, призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, не поширюються.
Вважаючи протиправною таку бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплату йому одноразової грошової допомоги грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, у зв'язку зі звільненням з військової служби за станом здоров'я, передбаченої ч.2 ст.15 Закону №2011-ХІІ, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність обгрунтованих правових підстав для задоволення даного позову, виходячи з наступного.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон №2232-XII (далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у статті 2 якого, серед іншого, унормовано, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (частина перша).
Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (частина друга).
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина четверта).
Одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (частина шоста). Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина чотирнадцята).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ), який установлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Дія цього Закону поширюється на: 1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей; 2) військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти; 3) військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей; 4) членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони України (частина перша статті 3 Закону №2011-XII).
У статтях 1 та 1-1 Закону №2011-XII, зокрема, зазначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Військовослужбовці, як визначено у статті 1-2 Закону №2011-XII, користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Питання грошового забезпечення військовослужбовців урегульовує стаття 9 Закону №2011-XII, в якій також установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців (пункт 1).
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок №260 від 07.06.2018р. (далі - Порядок №260), у пункті 2 розділу І якого передбачено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Статтею 26 Закону №2232-XII унормовано порядок та підстави звільнення з військової служби, і, згідно із підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої цієї статті, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців.
Приписами абзацу 1 пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII установлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
Військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їхнього призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України (абзац сьомий).
Положеннями розділу XXXІІ Порядку №260, у редакції, чинній з 05.10.2023р. та на момент виникнення спірних правовідносин, урегульовано питання виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, зокрема, визначено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період) здійснюється виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»(пункт 1).
Особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які були призвані на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, при звільненні зі служби після прийняття рішення про демобілізацію виплачується грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року №460 (пункт 4).
Так, згідно із приписами Порядку №460, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення (пункт 1).
Військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (пункт 2).
Розмір допомоги обчислюється з урахуванням пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (пункт 3).
Допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення (пункт 4).
Виплата військовослужбовцям допомоги у разі звільнення з військової служби здійснюється Міноборони, іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на їх утримання (пункт 5).
Отже, із аналізу вищенаведених приписів чинного законодавства, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, слідує, що, виходячи з положень абзацу сьомого пункту 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ та пункту 1 Порядку №460, право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби у розмірі, визначеному саме Порядком №460 (4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення) виникає у військовослужбовців, зокрема, осіб рядового і сержантського складу, які були призвані на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією.
Так, як встановлено судом вище із наявних у матеріалах справи копій документів позивач у справі - ОСОБА_1 з 26.02.2022р. по 30.12.2024р. проходив військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, мав військове звання - сержант і був звільнений зі служби у відставку з виключенням з військового обліку за станом здоров'я на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII про що свідчить зміст копії військового квитка позивача та копії Витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.12.2024р. №374, наявних у справі.
Також зі змісту згаданого п.п.2.2 п.2 Витягу із наказу від 30.12.2024р. №374 видно, що за його змістом було наказано виплатити позивачеві одноразову грошову допомогу, передбачену Порядком №460 за період з 01.03.2022р. по 30.12.2024р. (за 33 повних календарних місяці) у розмірі 132 відсотків місячного грошового забезпечення.
Позивачем факт виплати вказаної одноразової грошової допомоги при звільненні не оспорюється.
Проте, позивач вважає, що він має право ще і на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за станом здоров'я (п.п. «б» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ), передбаченої ч.2 ст.15 Закону №2011-ХІІ.
У даному контексті, вирішуючи спір про право позивача на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за станом здоров'я, передбаченої ч.2 ст.15 Закону №2011-ХІІ, суд зазначає про таке.
Підстави для звільнення військовослужбовців із військової служби стаття 26 Закону №2232-ХІІ пов'язує з видами військової служби (частина шоста статті 2 цього Закону) та умовами (періодами) її проходження.
Як установлено судом вище, позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період є окремим видом військової служби, що указує на її особливий статус і специфічні умови проходження. Це означає, що вона відрізняється від інших видів військової служби, таких як строкова служба чи служба за контрактом, має свої особливості виконання та особливий порядок правового регулювання.
Виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби, має зв'язок (залежність), зокрема, із категорією, до якої віднесений військовослужбовець, нормативною підставою, за якою він звільняється, та із умовами (обставинами), за яких військовослужбовець реалізував своє право на звільнення зі служби.
За загальним правилом, до спірних правовідносин застосовується законодавство, що діяло на момент їхнього виникнення.
Так, у першому реченні абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону №2011-XIІ визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Аналогічні норми містить пункт 1 розділу ХХХІІ Порядку №260,у редакції, яка діє з 05.10.2023р.), в якому зазначено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період) за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Водночас, приписи абзацу сьомого пункту 2 статті 15 Закону №2011-XIІ обумовлюють, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їхнього призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Тож, Закон №2011-XIІ містить пряму норму (абзац сьомий пункту 2 статті 15), яка право визначати умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, делегувала Кабінету Міністрів України, який, своєю чергою, відповідно до пункту 2 статті 15 Закону №2011-XIІ, постановою від 17 вересня 2014 року №460 затвердив Порядок та умови виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби (Порядок №460), де установлено окремий розмір одноразової грошової допомоги, яка виплачується військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та звільняються із служби.
Зокрема, у пункті 1 Порядку №460 визначено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (Порядок №260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам, затверджений Міністерством оборони України (наказ від 07 червня 2018 року №260).
Таким чином, положення Порядку №460, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року №460, унормували приписи пункту 2 статті 15 Закону №2011-XIІ щодо умов та порядку виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, і таким військовослужбовцям, відповідно до норм указаного нормативно-правового акта, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але ця сума не може бути меншою, ніж 25 відсотків їхнього місячного грошового забезпечення.
Отже, виходячи із положень абзацу сьомого пункту 2 статті 15 Закону №2011-XIІ та пункту 1 Порядку №460, суд приходить до висновку, що у позивача виникло право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі, визначеному саме Порядком №460 (4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення).
При цьому, у ході судового розгляду даної справи не отримання позивачем вказаної одноразової грошової допомоги, передбаченої саме Порядком №460 судом не встановлено, а позивачем таких доказів суду не надано.
Доводи позивача з приводу того, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, визначеному положеннями першого речення абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону №2011-XIІ та пункту 1 розділу ХХХІІ Порядку №260, є помилковими, зважаючи на те, що позивача звільнено з військової служби за станом здоров'я на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII як військовослужбовця, який проходив військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а розмір одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та звільняються із служби, визначається саме Порядком №460.
А відтак, положення першого речення абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону №2011-XIІ та пункту 1 розділу ХХХІІ Порядку №260 на позивача у частині розміру виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби не розповсюджуються.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права викладений в постанові Верховного Суду від 21.08.2025 в адміністративній справі №160/32903/23, який підлягає обов'язковому застосуванню адміністративним судом при розгляді даної справи в силу ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
За викладених обставин, суд приходить до висновку про відсутність обгрунтованих правових підстав для задоволення вищенаведених позовних вимог позивача.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Однак, у ході судового розгляду даної справи протиправність бездіяльності відповідача у даних правовідносинах, з урахуванням встановлених судом обставин у цій справі та аналізу вищенаведених норм чинного законодавства, позивачем та його представником належними, достатніми та допустимими доказами не доведена.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом посилання позивача на те, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої першим реченням абзацу першого пункту 2 ст.15 Закону №2011-ХІІ, з урахуванням отримання такої одноразової грошової допомоги, передбаченої п.1 розділу ХХХІІ Порядку №260, оскільки приписи Закону №2011-ХІІ не передбачають можливості набуття військовослужбовцем права на одночасну виплату декількох одноразових допомог при звільненні з різних підстав набуття права на них.
Тому, з огляду на особливості спірних правовідносин, позивачеві відповідачем правильно нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, відповідно до чинної спеціальної норми, яка регулює відповідні правовідносини.
Наведені правові висновки узгоджуються і з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у його постанові від 21.08.2025р. у справі №160/32903/23, які наведені вище.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача у даних правовідносинах з боку відповідача відсутня.
Усі інші аргументи позивача та його представника вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за станом здоров'я, передбаченої ч.2 ст.15 Закону №2011-ХІІ, з урахуванням встановлених судом обставин у даній справі, суд приходить до висновку, що при виплаті позивачеві вказаної одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби на підставі п.1 розділу ХХХІІ Порядку №260 та п.1 Порядку №460, у редакціях, чинних на момент виникнення спірних відносин, відповідач діяв у межах та у спосіб, встановлений вказаними приписами чинного законодавства та з урахуванням особливостей спірних правовідносин, тому наведена бездіяльність з боку відповідача відсутня.
Відтак, суд приходить до висновку, що у задоволенні згаданих вище позовних вимог позивачеві слід відмовити.
А оскільки суд не знайшов жодних правових підстав для задоволення основних позовних вимог позивача (визнання протиправною бездіяльності), то і позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача вчинити певні дії (зобов'язання нарахувати та виплатити позивачеві одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, у зв'язку зі звільненням з військової служби за станом здоров'я, передбаченої ч.2 ст.15 закону №2011-ХІІ)як похідні позовні вимоги, також задоволенню не підлягають.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Статтями 6,7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України.
За викладеного, суд приходить до висновку про відсутність будь-яких обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, а тому у його задоволенні позивачеві слід відмовити повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб'єкта владних повноважень.
За викладених обставин та враховуючи те, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову, з урахуванням того, що позивач є звільненим від сплати судового збору згідно п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», суд не вбачає підстав для розподілу судових витрат у порядку, встановленому ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва