15 жовтня 2025 рокуСправа №160/24978/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції, третя особа: Дніпровський апеляційний суд про визнання протиправною та скасування постанови, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції, третя особа: Дніпровський апеляційний суд, в якій позивач просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка Владислава Андрійовича від 08.01.2024 про закінчення виконавчого провадження №72336422 щодо примусового виконання виконавчого листа №160/13192/20, виданого 09.07.2023 Дніпропетровським окружним адміністративний судом, про зобов'язання Апеляційного суду Дніпропетровської області провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позвач не погоджується з постановою про закінчення виконавчого провадження згідно з пунктом 11 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі того, що державним виконавцем вжито усіх заходів, передбачених законом, а рішення не може бути виконано без участі боржника.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки державним виконавцем вжито всіх необхідних заходів щодо примусового виконання рішення, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», що є підставою для закінчення виконавчого провадження згідно з п. 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Від третьої особи до суду надійшли пояснення, в яких зазначено, що Дніпровський апеляційний суд не є правонаступником Апеляційного суду Дніпропетровської області, у трудових відносинах з Дніпровським апеляційним судом у період з 18.04. по 28.08.2020 ОСОБА_1 не перебувала.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.12.2020 у справі №160/13192/20 позов ОСОБА_1 до Апеляційного суду Дніпропетровської області, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області та Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправним та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії Апеляційного суду Дніпропетровської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застуванням обмеження нарахування відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ
Зобов'язано Апеляційний суд Дніпропетровської області провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду набрало законної сили 02.06.2021 та позивачу видано виконавчий лист.
Постановою від 25.07.2023 відкрито виконавче провадження №72336422 та запропоновано боржнику виконати рішення протягом 10 робочих днів.
Апеляційний суд Дніпропетровської області листом від 08.08.2023 №04.2/15/2023 повідомив відділ примусового виконання рішень, що викоання рішенняс суду можливе лише шляхом безспірного списання державною казначейською службою України виплати судівської винагороди судді Остапенко В.О. у сумі згідно наданого розрахунку, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів суддів», головним розпорядником якої є ДСА України.
Постановою державного виконавця від 23.11.2023 за невиконання рішення суду без поважних причин на боржника накладено штраф у розмірі 5100,00 грн.
Постановою державного виконавця від 12.12.2023 за невиконання рішення суду без поважних причин на боржника накладено штраф у розмірі 10200,00 грн.
Відповідачем на адресу територіального управління ДБР направлено подання від 04.01.2024 №72336422/6-20.1 про кримінальне правопорушення.
Постановою державного виконавця від 08.01.2024 закінчено виконавче провадження №72336422 на підставі пункту 11 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Позивач вважає, що постанова про закінчення виконавчого провадження є неправомірною та підлягає скасуванню, у зв'язку з чим звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 129-1 Конституції України Конституції суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Пунктом 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України встановлено, що до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Згідно з ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VІІІ).
Відповідно до ст. 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
У відповідності до ч. 1 ст. 13 Закону № 1404 під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до ст. 19 Закону №1404-VІІІ, державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа.
Згідно зі ст. 25 Закону № 1404 державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Загальні умови виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії, та відповідальність за невиконання вказаної категорії рішення, передбачені ст.ст. 63, 75 Закону №1404. Даною нормою Закону встановлено, що державний виконавець у разі невиконання боржником без поважних причин вимог щодо виконання рішення суду у визначений державним виконавцем строк, накладає на боржника штрафні санкції відповідно до ст.75 вказаного закону.
Частиною 3 ст. 63 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною 2 цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Суд вважає помилкове посилання державного виконавця на ст. 63 Закону №1404-VIII, оскільки вона регламентує виконання рішень немайного характеру.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру. Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).
Суд зауважує, що у справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (до прикладу справа «Сук проти України»).
Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист.
У постанові від 07.10.2020 у справі № 461/6978/19 Верховний Суд зазначив, що закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404 можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:
- накладення на боржника штрафу та перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);
- накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);
- звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про вчинення кримінального правопорушення, після чого закінчує виконавче провадження.
Водночас Верховний Суд у згаданій вище постанові звернув увагу на те, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.
У постановах від 18.06.2019 у справі № 826/14580/16 (пункти 40-43) та від 13.12.2022 у справі №340/5200/21 (пункти 57-60) Верховний Суд підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа. За цією позицією накладення штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання. Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду. Отже, розглядаючи позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом України "Про виконавче провадження" на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 02.11.2023 у справі № 580/4398/22 та від 04.01.2024 у справі № 520/10601/20. Зокрема в даних постановах Верховний суд звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
Також у постанові від 13.12.2022 у справі № 340/5200/21 Верховний Суд звернув увагу, що «закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404 можливе у разі настання випадку, визначеного ч. 3 ст. 63 Закону № 1404, яка, у свою чергу, регламентує порядок виконання рішень немайнового характеру. У справі, що розглядається, судове рішення, яке примусово виконується, містить зобов'язання здійснити особі перерахунок та виплату пенсії, що виключає його приналежність до рішень немайнового характеру».
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Положення ч. 1-3 ст. 63 Закону №1404-VIII вимагають від виконавця вчинення декількох дій, серед яких перевірка виконання рішення та надання вимоги боржнику про виконання рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 3 ст. 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Згідно з ч. 4 ст. 18 Закону №1404-VIII вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження на час закінчення виконавчого провадження відсутні докази виконання судового рішення, рішення суду досі залишається невиконаним, відомості про сплату штрафів та звернення їх стягнення до примусового виконання відсутні, тобто усі заходи до спонукання виконання судового рішення не вжито.
З матеріалів справи не встановлено, чи взагалі мала місце така перевірка, чи направлялись вимоги про надання інформації про хід виконання виконавчого провадження, чи вчинялись державним виконавцем інші дії, спрямовані на виконання рішення суду, окрім накладення штрафу та направлення повідомлення про вчинення кримінального правопорушення.
Як зазначається у оскаржуваній постанові, державним виконавцем надіслано до відділення поліції повідомлення про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст. 382 КК України. Відповідь на таке повідомлення в матеріалах справи також відсутня та не надходила до відповідача.
Отже, такі дії державного виконавця свідчать про формальний підхід до реального виконання судового рішення, а вжиті ним заходи (накладення штрафів та повідомлення) є заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа, а тому накладення штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду.
За встановлених обставин та наведеного правового регулювання суд доходить висновку про протиправністю постанови про закінчення виконавчого провадження як такої, що винесена передчасно, за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
Зазначена правова позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду щодо застосування положень п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VIII викладеним при розгляді аналогічних справ у постановах від 27.03.2019 у справі №750/9782/16-а, від 07.08.2019 у справі №378/1033/17, від 04.09.2019 у справі №286/1810/17, від 07.10.2020 у справі № 461/6978/19, від 25.11.2020 у справі №554/10283/18, від 13.12.2021 у справі №520/6495/2020, від 08.12.2022 у справі №457/359/21, від 13.12.2022 у справі №340/5200/21.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону № 1404, у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
З урахуванням зазначеного позовні вимоги знайшли своє підтвердження у зв'язку із чим підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про задоволення позову.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи положення ст. 139 КАС України сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1211,20 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 19, 77, 139, 241 246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції, третя особа: Дніпровський апеляційний суд про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 08.01.2024 про закінчення виконавчого провадження №72336422.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Маковська