15 жовтня 2025 року
м. Чернівці
справа № 718/299/25
провадження 822/744/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кулянди М.І.,
суддів: Половінкіної Н.Ю., Одинака О.О.,
секретар Скулеба А.І.,
учасники справи:
позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач ОСОБА_1 ,
апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 травня 2025 року,
головуючий у суді першої інстанції суддя Нагорний В.В.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про припинення та визнання права власності на земельну ділянку.
Вказували на те, 21 листопада 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір №CVRSGA00000003 (далі - договір іпотеки), відповідно до п. 35.3 якого в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором іпотекодавець надала в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме: житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 на неприватизованій земельній ділянці, площею 0.09 га.
У позовній заяві представник позивача стверджує, що відповідно до п. 35.4 договору іпотеки, у відповідності до ст. 6 Закону України "Про іпотеку," іпотека за цим договором поширюється на земельну ділянку, загальною площею 0.09 га.
За змістом позовної заяви, 18 жовтня 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" набуло право власності на нерухоме майно: житловий будинок (реєстраційний об'єкт нерухомого майна: 1060184173225), житловий будинок літ. «А» загальною площею 45.20 кв.м., житловою площею 34.20 кв.м., огорожа № 1, вбиральня літ. «Г», який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Просили суд припинити право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером: 7322555400:02:002:1422 (площа 0.0825 га), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за АТ КБ "ПриватБанк" право власності на земельну ділянку з кадастровим номером: 7322555400:02:002:1422 (площа 0.0825 га), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішити питання про судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 травня 2025 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про припинення та визнання права власності на земельну ділянки задоволено.
Припинено право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером: 7322555400:02:002:1422 (площа 0.0825 га), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" право власності на земельну ділянку з кадастровим номером: 7322555400:02:002:1422 (площа 0.0825 га), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що АТ КБ «ПриватБанк» набув право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , то, на переконання суду, позивачем також набуто право власності на земельну ділянку під цією нерухомістю.
Оскільки право власності на земельну ділянку з кадастровим номером: 7322555400:02:002:1422 (площа 0.0825 га), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на даний час зареєстровано за відповідачем, суд приходить до висновку, що право власності позивача на вказану земельну ділянку є порушеним, а відтак підлягає захисту в обраний ним спосіб.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необгрунтованим, оскільки судом першої інстанції неповно та неправильно встановлено обставини, що мають значення для справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що АТ КБ «Приватбанк» знало про порушення свого права з часу реєстрації права власності на житловий будинок і подало позов із порушенням строку звернення до суду, а тому до спірних правовідносин слід застосувати позовну давність.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Представник АТ КБ «ПриватБанк» подав до суду відзив на апеляційну скаргу. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Посилається на те, що аргументи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій
21 листопада 2007 року Закрите акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк» (далі - іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (далі - іпотекодавець) уклали іпотечний договір № CVRSGA00000003, предметом якого є надання іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в п. 35.3 цього договору (далі - предмет іпотеки), в забезпечення виконання зобов'язань іпотекодавця перед іпотекодержателем, в силу чого іпотекодержатель має право в разі невиконання іпотекодавцем зобов'язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця (п. 1 іпотечного договору).
У п. 35.2 іпотечного договору передбачено, що за цим договором іпотекою забезпечується виконання зобов'язань іпотекодавця за кредитним договором від 21-11-2007 року № CVRSGA00000003, укладеного між іпотекодержателем та позичальником по поверненню кредиту, наданого у вигляді не поновлюваної лінії в сумі 11215 доларів США на строк з 21 листопада 2007 року по 21листопада 2017 року включно.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 . На неприватизованій земельній ділянці, площею 0.09 га знаходиться: житловий будинок, саманний, житловою площею 34.20 кв.м., загальною площею 45.2 кв.м., зазначений в плані під літ. А, огорожа № 1, вбиральня під літ. Г.
Згідно із п. 35.4 іпотечного договору, у відповідності до ст. 6 Закону України "Про іпотеку", іпотека за цим договором поширюється на земельну ділянку, загальною площею 0.09 га. На використання іпотекодавцем земельної ділянки або його частини обмеження (обтяження) не встановлені. Земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Іпотечний договір підписано сторонами та посвідчено 21 листопада 2007 року Олексюк С.В., приватним нотаріусом Кіцманського районного нотаріального округу Чернівецької області.
Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» з 18.10.2016 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , додаткові відомості: житловий будинок літ. «А» загальною площею 45.20 кв.м., житловою площею 34.20 кв.м., огорожа № 1, вбиральня літ. «Г», (реєстраційний об'єкт нерухомого майна: 1060184173225) за іпотечним договором, серія та номер: ВВВ/587342,587345, виданий 21.11.2007, видавник: Олексюк С.В. приватний нотаріус Кіцманського районного нотаріального округу Чернівецької області, що підтверджується інформаційною довідкою № 400720575 від 24 жовтня 2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
У вищезазначеній інформаційній довідці № 400720575 від 24 жовтня 2024 наявна інформація про державну реєстрацію обтяжень під номером запису про обтяження 16997281, відповідно до якого наявна заборона на нерухоме майно ОСОБА_1 за іпотечним договором, серія та номер: ВВВ/587342,587345, виданий 21 листопада 2007 року, видавник: Олексюк С.В. приватний нотаріус Кіцманського районного нотаріального округу Чернівецької області, а саме на земельну ділянку з кадастровим номером: 7322555400:02:002:1422, площею 0.0825 га, з цільовим призначенням, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 , на підставі рішення Лужанської селищної ради від 19 лютого 2016 року № 62 з 29 лютого 2016 року; витяг з ДЗК, серія та номер: НВ-7301255392015, виданий 05 грудня 2015 року Відділом Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області, є власником земельної ділянки з кадастровим номером: 7322555400:02:002:1422, площею 0.0825 га, з цільовим призначенням, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою № 400718503 від 24 жовтня 2024року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, а також інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, надану на запит від 24 жовтня 2024 року.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Одним із способів захисту цивільного права в силу статті 16 Цивільного кодексу України є визнання права.
Статтею 1 та ч. 1 статті 5 Закону України «Про іпотеку» визначено, що предметом іпотеки є об'єкти нерухомого майна та об'єкти, які прирівнюються до таких цим законом, до них, зокрема, віднесено: земельні ділянки, будівлі, споруди, підприємство як майновий комплекс, житлові будинки, квартири, дачі, садові будинки, гаражі, об'єкт незавершеного будівництва, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому, право оренди чи користування нерухомим майном, яке надає орендарю чи користувачу право будувати, володіти та відчужувати об'єкт нерухомого майна.
Підстави та умови передачі в іпотеку земельної ділянки при передачі в іпотеку будівлі чи споруди визначені частинами четвертою та п'ятою статті 6 Закону України «Про іпотеку», якщо: будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Якщо в іпотеку передається земельна ділянка, на якій розташовані будівлі (споруди), які належать іпотекодавцю на праві власності, така земельна ділянка підлягає передачі в іпотеку разом з будівлями (спорудами), які на ній розташовані.
Це положення Закону України «Про іпотеку» узгоджується із визначеним у статті 377 ЦК України і статті 120 ЗК України загальним принципом, за яким визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на житловий будинок, будівлю чи споруду.
Так, відповідно до пункту 1.1 Інструкції з ведення погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 18 квітня 2005 року №95, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, домоволодіння - це житловий будинок з прилеглою до нього земельною ділянкою та належними йому господарськими спорудами та будівлями.
Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно зі статтею 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Статтею 321 Цивільного кодексу України закріплено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до приписів статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Зі змісту статті 392 Цивільного кодексу України вбачається, що позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності, у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів, наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними, а метою подання позову про визнання права власності є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі щодо індивідуально визначеного майна.
Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна.
Приписами статті 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірне, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Предметом позову у даній справі є вимога АТ КБ «ПриватБанк» про припинення та визнання за позивачем права власності на земельну ділянку, на якій розташоване належне йому на праві власності нерухоме майно, на підставі статті 120 Земельного кодексу України і ст. 377 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).
Відповідно до частини першої статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (тут і далі - в редакції, чинній на час набуття банком права власності на нерухоме майно 18.10.2016) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
При відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статті 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.
Аналогічні правові висновки зазначені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17.
Судом встановлено, що спірна земельна ділянка, яка є предметом спору належить ОСОБА_1 .
До ПАТ КБ «ПриватБанк» право власності на житловий будинок літ. «А», загальною площею 45.20 кв.м., житловою площею 34.20 кв.м., огорожа № 1, вбиральня літ. «Г», який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , перейшло, на підставі рішення про державну реєстрацію, на підставі договору іпотеки, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав (а.с. 20).
Земельна ділянка, площею 0,0825 га, кадастровий номер 7322555400:02:002:1422, перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Отже, за загальним правилом, закріпленим у статті 120 Земельного кодексу України, до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
За таких підстав, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині визнання права власності на земельну ділянку, площею 0,0825 га, кадастровий номер 7322555400:02:002:1422.
Що стосується позовних вимог про припинення права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,0825 га, кадастровий номер 7322555400:02:002:1422, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 120 Закону України та ст. 378 ЦК України, законодавець передбачив за певних обставин можливість припинення права власності на землю у випадку набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи. За таких обставин законодавець допускає припинення права власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти за попереднім власником. Однак законодавець цією нормою не обмежує можливості застосування визначених статтею 346 ЦК України способів припинення права власності на таку земельну ділянку та не виключає можливості застосування загальних гарантій непорушності права приватної власності, передбачених статтею 41 Конституції України.
Підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим кодексом (частина перша статті 140 ЗК України; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини (частина перша статті 141 ЗК України).
Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) не усунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим кодексом (частина перша статті 143 ЗК України).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 346 ЦК України , право власності припиняється уразі: припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі.
Отже, позов у цій частині є безпідставним, а тому у задоволення позову у цій частині слід відмовити.
Щодо заяви про застосування позовної давності
Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.
При цьому законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності.
Згідно з частиною 2 статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб
Отже, заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання письмового чи усного, що відповідає вимогам наведених статей процесуального законодавства.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року № 6-2667цс16.
Оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду, то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 367/2259/15 (провадження № 14-333цс18)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) зазначено, що якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21) зазначено, що «суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об'єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін. Проте апеляційний суд, розглядаючи справу, не перевірив, чи був відповідач ОСОБА_3 належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, та, відповідно, і не з'ясував наявність підстав для вирішення поданої ним заяви про застосування позовної давності на стадії апеляційного розгляду. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 акцентував увагу суду на тому, що не був повідомлений судом першої інстанції про день, час та місце розгляду справи і справу розглянуто за його відсутності. Вказані обставини є обов'язковою підставою для скасування судового рішення в силу положень пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України».
Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.58,67,73,77,), а тому суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної довності.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції в частині припинення права власності на земельну ділянки ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволення позову у цій частині.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Щодо судових витрат
В порядку визначеному ч. 1 ст. 382, ч.13 ст. 141 ЦПК України, у випадку скасування або зміни судового рішення суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п.3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В порядку ч. 10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Враховуючи, що апеляційний суд прийшов до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, то згідно вимог ст. 141 ЦПК України слід здійснити новий розподіл судових витрат.
З ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» пропорційно до задоволених вимог (позов та апеляційну скаргу задоволено на 50%) підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати за подання до суду позовної заяви в розмірі стягнути 2442 гривні.
За подання апеляційної скарги з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 слід стягнути 3663 гривні в рахунок відшкодування судових витрат понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги
А отже, стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягає сума судових витрат в розмірі 1221 гривню (3663-2442).
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 06 червня 2025 року в частині припинення права власності на земельну ділянку скасувати.
У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку відмовити.
В іншій частині рішення першої інстанції залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 1221 гривню 20 копійок в рахунок відшкодування судових витрат понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Дата складання повного тексту постанови - 16 жовтня 2025 року.
Головуючий М.І. Кулянда
Судді: Н.Ю. Половінкіна
О.О. Одинак