Іменем України
16 жовтня 2025 року м. Кропивницький
справа № 394/160/25
провадження № 22-ц/4809/1357/25
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач),
судді - Дуковський О.Л., Письменний О.А.,
за участю секретаря судового засідання Соловйової І.О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 16 червня 2025 року (суддя Краснопольська Л.П.).
Короткий зміст позовних вимог та заперечень на позов
У січні 2025р ОСОБА_1 звернулась до Новоархангельського районного суду Кіровоградської області з позовною заявою, відповідно до якої просила стягнути на свою користь з ОСОБА_2 три відсотки річних у загальному розмірі 66 763,86 грн та інфляційні втрати у загальному розмірі 353 963,26 грн за користування грошовими коштами. Також просила відшкодувати за рахунок відповідача понесені нею судові витрати, що складаються із судового збору в сумі 4 207,27 грн та витрат на правову допомогу у сумі 20 000,00 грн.
В обґрунтування позову вказує, що на підставі рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 03 червня 2020 року в справі № 394/876/17, яке набрало законної сили 01 жовтня 20202 року, у відповідача виникло зобов'язання з виплати позивачці коштів у загальній сумі 555 224,59 грн.
Оскільки добровільно та вчасно відповідач згадану суму не сплатив, вважає, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України має право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період невиконання судового рішення, а саме за період з 01 жовтня 2020 року до моменту примусового виконання рішення суду 02 жовтня 2024 року, виходячи з усієї суми заборгованості у пред'явлених до стягнення розмірах.
Відзив на позовну заяву
У поданому до суду першої інстанції відзиві відповідач просить відмовити у позові повністю. Зазначає, що у ході примусового виконання рішення суду повністю сплатив присуджені позивачці кошти. Зауважує, що між сторонами відсутні будь-які зобов'язальні правовідносини, а, відтак, правовідносини виникли та завершились виключно у ході примусового виконання рішення суду. Вважає подання позову у даній справі недобросовісним користуванням позивачкою своїми процесуальними правами та використанням їх на шкоду іншій особі. Посилається на висновки суду касаційної інстанції, за якими суд може зменшити загальний розмір відсотків річних за час прострочення грошового зобов'язання, з урахуванням конкретних обставин справи та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. Наголошує, що пред'явлена до стягнення сума 3% річних є значною мірою відповідальності для відповідача, який є пенсіонером, інвалідом другої групи та отримує мізерну пенсію. Звертає увагу також на відсутність детального розрахунку пред'явлених до стягнення сум (а.с. 65-67).
Згідно з клопотанням відповідач просить зменшити розмір заявлених до стягнення 3% річних з 66 763,86 грн до 10 000,00 грн та інфляційних втрат з 353 963,26 грн до 20 000,00 грн, посилаючись, крім обставин, викладених у відзиві, також на значне погіршення здоров'я та перебування на його утриманні неповнолітньої доньки (а.с. 88-89).
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області 16 червня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково; стягнуто відповідача на користь позивачки три відсотки річних у розмірі 23 365,00 грн, інфляційні витрати у розмірі 122 150,00 грн, витрати за сплачений судовий збір у розмірі 612,20 грн, витрати за надану правову допомогу у розмірі 4 000,00 грн, а всього 150 127,20 грн; у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково вимоги позову, суд першої інстанції виходив з приписів ст. 625 ЦК України, врахувавши при цьому положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. Так, суд, керуючись принципом jura novit curia («суд знає закони»), застосував положення п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України до спірних правовідносин та виснував, що після 24 лютого 2022 року боржник (позичальник) звільнений від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України. За вказаних обставин вказав, що нарахування позивачкою інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період, починаючи з 24 лютого 2022 року, є неправильним та вимоги щодо стягнення таких коштів є безпідставними.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме: підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки 3% річних у розмірі 23 365,00 грн та сума інфляційних втрат у загальній сумі 122 150,00 грн за період з 01 жовтня 2020 року до 23 лютого 2022 року включно, а в іншій частині заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У питанні відшкодування витрат позивачки на правову допомогу, суд, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, враховуючи обставини справи, а також відсутність будь - яких заперечень з боку відповідача, вважав, що з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню відповідні витрати у розмірі 4000,00 грн.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги позивачки
Не погодившись із рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 16 червня 2025 року у даній справі, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. Відповідно до поданої апеляційної скарги просить оскаржуване рішення у частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення у цій частині про задоволенні позову в повному обсязі. Також просить стягнути з відповідача судові витрати, що складаються з судового збору в сумі 6 310,91 грн та витрат на правову допомогу у Кропивницькому апеляційному суді у сумі 15 000,00 грн.
Вважає, що судом першої інстанції безпідставно застосовано п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України до спірних правовідносин.
Звертає увагу, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, що виникло на підставі рішення суду, а не на підставі укладених між сторонами кредитних договорів чи договорів позики.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги відповідача, а також заявленого ним клопотання
У поданій до суду апеляційної інстанції апеляційній скарзі на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 16 червня 2025 року ОСОБА_2 просить оскаружуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір пред'явлених до стягнення 3% річних з 66 763,86 грн до 10 000,00 грн та інфляційних втрат - з 353 963,26 грн до 20 000,00 грн.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що апеляційний та касаційний перегляд рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 03 червня 2020 року у цивільній справі № 394/876/17, а також примусові заходи, застосовані в ході стягнення грошових коштів з відповідача, стали об'єктивною причиною неможливості сплати коштів позивачці, що у розумінні норм ч. 3 ст. 551 ЦК України є обставинами, які мають істотне значення.
Звертає увагу, що заявлене відповідачем клопотання про зменшення пред'явлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат було залишене без уваги судом першої інстанції. Також судом не було враховано обставин, які, на переконання скаржника, мають істотне значення для вирішення спору, а саме: значне погіршення стану здоров'я боржника та перебування на його утриманні неповнолітньої доньки.
Крім того, відповідачем до апеляційного суду подано клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу. Вважає, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн є необґрунтованою, завищеною та неспівмірною з часом, витраченим адвокатом на виконання послуг та їх обсягом, а тому має бути зменшена до 2 000,00 грн (а.с. 163-164).
Рух справи у суді апеляційної інстанції
Ухвалами Кропивницького апеляційного суду від 05 серпня 2025 року відкриті апеляційні провадження у справі за апеляційними скаргами ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 16 червня 2025 року; встановлено строки для подання відзивів.
06 серпня 2025 року закінчено підготовчі дії; справу за апеляційними скаргами позивачки та відповідача призначено до розгляду в Кропивницькому апеляційному суді на 08 жовтня 2025 року, про що постановлено відповідну ухвалу.
У відповідності до вимог процесуального закону сторін повідомлено про дату, час та місце апеляційного розгляду справи (а.с. 157, 159-162).
У судовому засіданні 08 жовтня 2025 року, заслухавши пояснення представників сторін, апеляційний суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та оголосив, що проголошення судового рішення у справі відбудеться 16 жовтня 2025 року о 12 год. 45 хв.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 необхідно відмовити, за наступного.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 03 червня 2020 року у цивільній справі № 394/876/17 первісний позов ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю та його розподіл задоволено частково; визнано об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час перебування у шлюбі, а саме: житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; будівлю магазину, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль «TOYOTA» Landcruiser 120, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2008 року випуску; автомобіль «MERSEDES-BENZ», реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2000 року випуску; автомобіль «MERSEDES-BENZ», реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2008 року випуску; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з частини першого та другого поверхів, тамбура, літньої кухні, гаража, сарая, убиральні, колодязя, огорожі, погреба, тамбура, припинивши право спільної сумісної власності; залишено у власності ОСОБА_2 1/2 частку житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з частини першого та другого поверхів, тамбура, літньої кухні, гаража, сарая, убиральні, колодязя, огорожі, погреба, тамбура; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку будівлі магазину, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з частини першого поверху, ганку, припинивши право спільної сумісної власності; залишено у власності ОСОБА_2 1/2 частку будівлі магазину, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з частини першого поверху, ганку; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 400,00 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; залишено у власності ОСОБА_2 1/2 частку земельної ділянки площею 400,00 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль «MERSEDES-BENZ», реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2008 року у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 частини спільного майна подружжя, а саме автомобіля «TOYOTA» Landcruiser 120, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2008 року випуску, у розмірі 272376,00 грн; у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 частини спільного майна подружжя, а саме автомобіля «MERSEDES-BENZ», реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2000 року випуску, у розмірі 91112,10 грн, залишивши автомобіль у власності ОСОБА_2 ; у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 частини спільного майна подружжя, а саме автомобіля «MERSEDES-BENZ», реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2008 року випуску, у розмірі 160122,75 грн; визнано за ОСОБА_2 право власності на випуску, припинивши право спільної сумісної власності; в іншій частині вимог первісного позову відмовлено; у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю та поділ майна подружжя відмовлено; здійснено розподіл судових витрат (а.с. 6-12).
Відповідно до постанови Кропивницького апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 394/876/17 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково; рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 03 червня 2020 року скасовано в частині визнання права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на будівлю магазину, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 400,00 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; у позовних вимогах ОСОБА_1 в частині визнання права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на будівлю магазину, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 400,00 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та його поділуі відмовлено; в іншій частині рішення суду залишено без змін (а.с. 13-19).
Згідно з постановою Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 394/876/17 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення; постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року в частині розгляду позовних про визнання права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на будівлю магазину, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 400,00 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , і їх поділу скасовано, рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 03 червня 2020 року в цій частині залишено в силі; в іншій частині рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 03 червня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року залишено без змін; стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 9 486,34 грн (а.с. 20-32).
Постановами старшого державного виконавця Новоархангельського відділу державної виконавчої служби у Голованівському районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 05 серпня 2021 року відкриті виконавчі провадження:
-№ 66387093 щодо примусового виконання виконавчого листа про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя компенсації вартості 1/2 частини спільного майна подружжя, а саме автомобіля «MERSEDES-BENZ», реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2000 року випуску, у розмірі 91112,10 грн;
-№ 66386068 щодо примусового виконання виконавчого листа про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат за проведення експертизи в сумі 527,40 грн;
-№ 66383224 щодо примусового виконання виконавчого листа про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу в сумі 21600,00 грн;
-№ 66388169 щодо примусового виконання виконавчого листа про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 9486,34 грн;
-№ 66388169 щодо примусового виконання виконавчого листа про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя компенсації вартості 1/2 частини спільного майна подружжя, а саме автомобіля «TOYOTA» Landcruiser 120, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2008 року випуску, у розмірі 272376,00 грн;
-№ 66387764 щодо примусового виконання виконавчого листа про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя компенсації вартості 1/2 частини спільного майна подружжя, а саме автомобіля «MERSEDES-BENZ», реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2008 року випуску, у розмірі 160122,75 грн (а.с. 33-38).
Постановами приватного виконавця Чумака О.О. від 07 жовтня 2024 року зазначені виконавчі провадження були закінчені, у зв'язку зі стягненням з боржника повних сум заборгованості (а.с. 39-44)
Позивачкою стверджується, що у результаті тривалого невиконання відповідачем рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 03 червня 2020 року у справі № 394/876/17, яке у частині, що виконувалась у примусовому порядку, набрало законної сили 01 жовтня 2020 року, виникла заборгованість, розрахована на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка за період з 01 жовтня 2020 року по 02 жовтня 2024 року становить 420 727,12 грн, з яких: 3% річних - 66 763,86 грн; інфляційні витрати - 353 963,26 грн.
Розрахунок відповідних нарахувань наведено позивачкою у позовній заяві.
Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак, оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі зазначеним вимогам процесуального закону у повній мірі не відповідає.
Так, переглядаючи рішення суду першої інстанції у частині вимог і доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів виходить із наступного.
Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Зазначений висновок наведено у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказала, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц).
Частково задовольняючи вимоги позивачки, суд першої інстанції послався на п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та застосувавши зазначену правову норму до спірних правовідносин, дійшов висновку, що після 24 лютого 2022 року боржник (позичальник) звільнений від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України. Враховуючи наведене, судом було обмежено визначений позивачкою період нарахування 3% річних та інфляційних втрат 23 лютим 2022 року.
З таким висновком місцевого суду колегія суддів не погоджується.
Так, відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
З аналізу наведеного вбачається, що у зазначеній правій нормі законодавцем дійсно передбачено у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, звільнення, зокрема, від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу.
Разом з тим таке звільнення у згаданий період стосується чітко визначеного кола осіб, що не підлягає розширеному тлумаченню, а саме: позичальників у разі прострочення ними виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого таким позичальникам було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем).
Натомість, у справі, що переглядається достеменно встановлено, що підставою здійснених позивачкою нарахувань, передбачених ст. 625 ЦК України, стало тривале невиконання відповідачем судового рішення, а не порушення останнім зобов'язань за договором кредиту чи договором позики.
За викладеного, застосування судом першої інстанції п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Відповідно обмеження судом визначеного позивачкою періоду нарахування 3% річних та втрат від інфляції 23-м лютим 2022 року є безпідставним.
Оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку і відповідальність відповідача, визначена ст. 625 цього Кодексу, не може бути обмежена на підставіп. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, викладене свідчить про обґрунтованість вимог апеляційної скарги позивачки.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в частині вимог і доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 , колегія суддів враховує наступне.
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Загальними положеннями ЦПК України передбачено обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Свою правову позицію у даній справі щодо зменшення судом пред'явлених позивачкою до стягнення 3% річних та інфляційних втрат відповідач виклав як у поданому до суду першої інстанції відзиві на позов, так і у відповідному клопотанні про зменшення вказаних нарахувань.
Однак, суд першої інстанції зазначеним доводам відповідача будь-якої оцінки не надав, жодним чином не обґрунтувавши у оскаржуваному судовому рішенні причини їх фактичного відхилення.
За викладеного, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача щодо недотримання у повній мірі судом першої інстанції вимог процесуального закону.
Разом з тим, зазначене порушення норм процесуального права не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення з підстав, наведених відповідачем у апеляційній скарзі, оскільки воно не призвело до неправильного вирішення судом спору по суті у відповідній його частині.
Так, відповідач вважає, що наявні визначені законом підстави для зменшення пред'явлених до стягнення 3% річних з 66 763,86 грн до 10 000,00 грн та інфляційних втрат - з 353 963,26 грн до 20 000,00 грн.
Однак, з наведеним колегія суддів погодитись не може.
У постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала правовий висновок, викладений в її постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), та зазначила, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Також апеляційним судом зважено на те, що інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати. Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.
Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 904/4334/22, від 24 січня 2024 року у справі № 917/991/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 910/18091/23 та від 05 листопада 2024 року у справі № 902/43/24, від 13 березня 2024 року у справі № 712/4975/22.
З огляду на наведене доводи відповідача про те, що суд, врахувавши наведені ним обставини погіршення стану здоров'я та утримання неповнолітньої дитини, може зменшити розмір нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, є необґрунтованими.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 06 серпня 2025 року у справі № 940/296/24, скасування судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції та відмова в задоволенні позову з підстав, які не були предметом апеляційного оскарження, є порушенням норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції переглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції виключно в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Таким чином, у силу вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається оскаржуване рішення суду першої інстанції у частині обґрунтованості наданого позивачкою розрахунку пред'явлених до стягнення сум відсотків річних та втрат від інфляції, оскільки відповідних доводів апеляційна скарга відповідача не містить.
Отже, фактичні обставини справи свідчать про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, а тому подану позивачкою апеляційну скаргу необхідно задовольнити, натомість, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Судові витрати
Щодо витрат позивачки на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 15 000,00 грн, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Пунктом 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
За положеннями ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, згідно з абз. 1 ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Для підтвердження цих обставин потрібно надати суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Належними у справі доказами, які подані разом з апеляційною скаргою, підтверджується надання позивачці правової допомоги під час розгляду даної справи у суді апеляційної інстанцій адвокатом Любченком Володимиром Михайловичем, а саме: ордером на надання правничої допомоги серії ВА № 1118301 від 01 липня 2025 року, договором про надання правової допомоги від 16 січня 2025 року № 01; додатковою угодою № 02 до договору про надання правової допомоги (а.с. 128-130).
Так, згідно зі змістом додаткової угоди № 02 до договору про надання правової допомоги адвокат та клієнт погодили, що відповідно до п. 2.1. основного договору про надання правової допомоги, сума гонорару адвоката за надання правової допомоги у судовому порядку в Кропивницькому апеляційному суді у справі № 394/160/25 складає 15 000,00 грн.
У поданому до суду апеляційної інстанції клопотанні відповідач просив про зменшення розміру витрат на правову допомогу до 2 000,00 грн, оскільки вважає, що заявлена до відшкодування сума у розмірі 15 000,00 грн є необґрунтованою, завищеною та неспівмірною з часом, витраченим адвокатом на виконання послуг та їх обсягом.
Дослідивши надані докази, оцінивши їх на предмет підтвердження понесення позивачкою наведених витрат та врахувавши доводи відповідача, апеляційний суд зважає на наступне.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16).
Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).
У постановах від 18 березня 2021 року у справі № 910/15621/19 та від 28 квітня 2021 року у справі № 910/12591/18 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, визначеними ч.ч. 3-5, 9 ст. 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 3-5, 9 ст. 141 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні здійснених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи те, чи були вони фактично здійснені, а також їх необхідність. При цьому суд, визначаючи суму відшкодування, має послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Таким чином,вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до відшкодування, з урахуванням того, чи були такі витрати здійснені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час і неспівмірність порівняно з ринковими цінами.
Апеляційним судом враховано, що справа, яка переглядається, не є складною, а судова практика щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України, є усталеною та не потребує значного часу та зусиль для дослідження.
Колегією суддів взято до уваги, що правова позиція й аргументація представника позивачки у цій справі були послідовними та не мали процесуальних складнощів, а тому вартість послуги, що фактично полягала у складенні та подачі одного процесуального документу - апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, що оцінена у 15000,00 грн, є очевидно завищеною та не співмірною ні зі складністю справи, ні з часом, який міг бути витрачений професіоналом у галузі права на підготовку апеляційної скарги у даній справі.
Таким чином, беручи до уваги критерії співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, апеляційний суд дійшов висновку, що розмір понесених позивачкою витрат на послуги адвоката у суді апеляційної інстанції, які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, необхідно зменшити до 3 000,00 грн. Зазначене обмеження відповідатиме критерію розумної необхідності судових витрат для конкретної справи.
Оскільки у частині стягнення з відповідача понесених позивачкою витрат на правову допомогу у суді першої інстанції рішення суду першої інстанції жодною із сторін не оскаржувалося, апеляційний суд залишає присуджену до стягнення з відповідача суму правової допомоги у розмірі 4000,00 грн без змін.
На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України витрати позивачки зі сплати судового збору у судах першої та апеляційної інстанцій покладаються на відповідача у повному обсязі.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційних скарг
Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Викладене, а також встановлені у даній справі фактичні обставини свідчать, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення по суті спору про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 16 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних у розмірі 66 763,86 грн та інфляційні втрати у розмірі 353 963,26 грн, а також витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у сумі 4 207,27 грн, витрати на правову дорогу у суді першої інстанції у сумі 4 000,00 грн, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 6 310,91 грн та витрати на правову допомогу у суді апеляційної інстанції у сумі 3 000,00 грн.
У задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. М. Дьомич
Судді О. Л. Дуковський
О. А. Письменний