(ЗАОЧНЕ)
Справа № 185/8134/25
Провадження № 2/185/6310/25
15 жовтня 2025 року м. Павлоград
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Бабія С.О., за участю секретаря судового засідання Вакули В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Павлоград цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Павлоградський відділ державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності, -
22 липня 2025 року до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Павлоградський відділ державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності. В обґрунтування позову позивач зазначив, що 19 вересня 2017 року між ним та відповідачем укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 4,400 га, кадастровий номер 1223584500:01:003:0342, розташованій на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Договір не був нотаріально посвідчений через дію мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення. Ціна земельної ділянки становила 140 000 грн., що еквівалентно 5400 дол. США, які відповідач отримав у повному обсязі до моменту підписання договору. Відповідач передав позивачу державний акт та інші документи на земельну ділянку. Договором передбачено, що відповідач зобов'язується на першу вимогу позивача прибути до нотаріуса для нотаріального посвідчення договору, а в разі ухилення - повернути суму в п'ятикратному розмірі. Перед підписанням договору відповідач написав розписку про отримання коштів. Після укладення договору нотаріальне посвідчення не відбулося через продовження мораторію з 01 січня 2018 року. З 20 вересня 2017 року позивач користується земельною ділянкою. Відповідач змінив місце проживання, зв'язок з ним втрачено, тому нотаріальне оформлення неможливе. Земельна ділянка виставлена на продаж Павлоградським відділом ДВС за виконавчим провадженням № 46842297 щодо стягнення аліментів з відповідача на користь третьої особи - ОСОБА_3 . Позивач просить визнати договір дійсним та визнати за ним право власності на земельну ділянку.
У судове засідання представник позивача не з'явився, у заяві від 18.09.2025 просить розглянути справу за його відсутності. Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений відповідно до вимог процесуального закону. Заяви про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності суду не надав. Відзив на позовну заяву не подав.
Треті особи у справі Павлоградський відділ державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_3 15.10.2025 р. подали заяви про розгляд справи за їхньої відсутності, позовні вимоги вважають безпідставними та просять у позові відмовити. Також 16.09.2025 через систему «Електронний суд» представником третої особи Павлоградського відділу державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кукаріною Н.О. було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого третя особа просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, оскільки на виконанні відділу перебуває виконавче провадження № 46842297 від 05.03.2015 щодо стягнення з відповідача аліментів на користь ОСОБА_3 за рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 20.02.2015 (виконавчий лист № 2/172/136/15), заборгованість за яким станом на 01.01.2024 становить 415 966,16 грн.; державним виконавцем вжито заходи щодо виявлення майна боржника, включаючи запити до Пенсійного фонду України, Державної податкової служби, встановлення тимчасових обмежень (виїзд за межі України, полювання, користування зброєю, керування транспортними засобами), внесення до Єдиного реєстру боржників, розшук майна, арешт і опис земельної ділянки з кадастровим номером 1223584500:01:003:0342, яка належить боржнику на підставі Державного акту серії III-ДП № 100504 від 17.12.2002; договір купівлі-продажу від 19.09.2017 суперечить мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення, є нікчемним та не породжує правових наслідків і не може бути визнаний дійсним, оскільки відсутнє нотаріальне посвідчення та державна реєстрація; розписка про отримання коштів не є доказом переходу права власності; визнання права власності за позивачем порушить права неповнолітніх дітей боржника як стягувачів аліментів та кредиторів.
На підставі ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних матеріалів, ухваливши заочне рішення. Позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до вимог ст.55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
У відповідності до ст. 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.
За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої предявлений позов, тобто, законодавець повязує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.
Оцінивши докази по справі суд вважає, що вимоги позивача мають бути задоволеними з огляду на наступне.
Судом встановлено, що земельна ділянка площею 4,400 га, кадастровий номер 1223584500:01:003:0342, розташована на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належала відповідачу ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії III-ДП № 100504, виданого 17.12.2002 Павлоградською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області, зареєстрованого 17.12.2002 Павлоградським районним відділом земельних ресурсів Дніпропетровської області в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 306/02 та 22.10.2016 державним реєстратором Виконавчого комітету Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 17132208. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1067713212235. Це підтверджується копією державного акту від 17.12.2002 та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.07.2025.
15 вересня 2017 року відповідач видав позивачу довіреність на вчинення дій щодо земельної ділянки, включаючи укладання договорів про передачу в користування, зі строком дії до 15.09.2027.
19 вересня 2017 року між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, який не був нотаріально посвідчений через дію мораторію. Ціна ділянки - 140 000 грн. (еквівалентно 5400 дол. США), отримана відповідачем повністю до підписання договору, що підтверджується розпискою від 19.09.2017. Відповідач передав позивачу державний акт та інші документи. Договором передбачено нотаріальне посвідчення на вимогу позивача, а в разі ухилення - повернення суми в п'ятикратному розмірі.
Нотаріальне посвідчення не відбулося через продовження мораторію з 01 січня 2018 року. Відповідач змінив місце проживання, зв'язок з ним втрачено. З 20 вересня 2017 року позивач користується земельною ділянкою.
Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 11.07.2025 становить 116 433,67 грн., що підтверджується витягом № НВ-9970360502025.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України).
01.01.2002 набрав чинності Земельний кодекс України, відповідно до п.15 розділу X "Перехідні положення" встановлював заборону громадянам до 01.01.2005 продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб (далі - мораторій).
При цьому за ч.2 ст.78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них, а земельне законодавство України базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» частини першої статті 5 ЗК України).
07.12.2004 набрав чинності Закон України від 06.10.2004 №2059-IV "Про внесення змін до Земельного кодексу України", який продовжив дію мораторію до 01.01.2007 і заборонив громадянам міну земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також паїв.
13.01.2007 набрав чинності Закон України від 19.12.2006 №490-VI "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо заборони продажу земель сільськогосподарського призначення до прийняття відповідних законодавчих актів", який продовжив дію мораторію до 01.01.2008.
01.01.2008 набрав чинності Закон України від 28.12.2007 №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який продовжив дію мораторію до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель.
З 22.05.2008 положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" в частині продовження дії мораторію рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 були визнані неконституційними.
04.06.2008 набрав чинності Закон України від 03.06.2008 №309-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який продовжив дію мораторію до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель.
02.02.2010 набрав чинності Закон України від 19.01.2010 №1783-VI "Про внесення змін до пунктів 14 і 15 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо терміну на продаж земельних ділянок", яким дію мораторію було продовжено до 01.01.2012.
30.12.2011 набрав чинності Закон України від 20.12.2011 №4174-VI "Про внесення змін до розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо заборони на відчуження та зміну цільового призначення земель сільськогосподарського призначення", яким дію мораторію було продовжено до 01.01.2013.
20.12.2012 набрав чинності Закон України від 20.11.2012 №5494-VI "Про внесення змін до Земельного кодексу України", яким дію мораторію було продовжено до 01.01.2016.
09.12.2015 набрав чинності Закон України від 10.11.2015 №767-VIII "Про внесення змін до розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо продовження заборони відчуження сільськогосподарських земель", яким дію мораторію було продовжено до 01.01.2017.
02.11.2016 набрав чинності опублікований в газеті "Голос України" 2016, №207 від 01.11.2016 Закон України від 06.10.2016 №1669-VIII "Про внесення зміни до розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо продовження заборони відчуження сільськогосподарських земель", яким дію мораторію було продовжено до 01.01.2018.
Відтак, на час виникнення спірних правовідносин, згідно з п. 15 розд. Х «Перехідні положення» ЗК України до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2018 року, не допускалася купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.
Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2018 року, в порядку, визначеному цим Законом.
Одночасно, згідно із ч.4 ст.10 ЦПК України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішенням від 22 травня 2018 року Європейський суд з прав людини у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsitsyura v. Ukraine), що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 149), зазначивши, що законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).
31.03.2020 було прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення" і який набрав чинності 01.07.2021, з прийняттям якого було внесено низку змін до Земельного кодексу України. Зокрема, ст. 130 ЗК України викладено у новій редакції, яка дозволяє набуття громадянами у власність земель сільськогосподарського призначення на підстав цивільно - правових угод; ст. 131 врегульований порядок набуття громадянами у власність земель сільськогосподарського призначення на підстав цивільно - правових угод. Зокрема, укладення цивільно-правових угод, що передбачають перехід права власності на земельні ділянки, а також набуття права власності на земельні ділянки за такими угодами здійснюються відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Відтак, на час звернення позивача із позовом до суду відсутні законодавчі обмеження щодо нотаріального посвідчення укладеного між сторонами у справі дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 1223584500:01:003:0342, проте відповідач ОСОБА_2 від такого ухиляється.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно зі ст.203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст.334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно до ч. 3 ст.640 ЦК України вбачається, що договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення. Ст. 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі - продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Відповідно до ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Як видно із досліджених судом доказів, позивач домовився з відповідачем щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу, що підтверджується розпискою складеною у простій письмовій формі, вони виконали його умови, але нотаріально не посвідчили.
З огляду на вищезазначене, оскільки сторони домовились щодо усіх істотних умов укладеного між ними правочину купівлі-продажу вищевказаного нерухомого майна, фактично відбулося повне виконання правочину з боку позивача (відповідач отримав обумовлену суму коштів в повному обсязі), даний правочин відповідає дійсній волі сторін, що підтверджується матеріалами справи, однак можливості для нотаріального посвідчення вказаного правочину відсутні з незалежних від позивача обставин, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 06 вересня 2017 року в цивільній справі № 6-1288цс17, однією з умов застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.
У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: від 07 грудня 2022 року у справі № 142/119/20, від 14 червня 2023 року у справі № 930/375/22, Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 04 листопада 2024 року у справі № 449/593/22 в Верховний Суд дійшов висновку, що із урахуванням принципу розумності, очевидно, що позов про визнання договору дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України є способом захисту цивільних прав та інтересів учасників приватних відносин. Рішення суду про визнання договору дійсним при недодержанні сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору «зцілює» тільки таку ваду як відсутність нотаріального посвідчення договору. При цьому наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається в силу прямої вказівки в частині другій статті 220 ЦК України.
З огляду на вищезазначене, оскільки сторони домовились щодо усіх істотних умов укладеного між ними правочину купівлі-продажу ерухомого майна, фактично відбулося повне виконання правочину з боку позивача (відповідач отримав обумовлену суму коштів в повному обсязі), даний правочин відповідає дійсній волі сторін, що підтверджується матеріалами справи, однак можливості для нотаріального посвідчення вказаного правочину відсутні з незалежних від позивача обставин, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.
Оцінюючи позицію третіх осіб у справі, які просили відмовити у задоволенні позову, то наявність у відповідача невиконаних грошових зобов'язань перед іншими особами, само по собі не є достатньою підставою для відмови у позові. Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)). Вказаних підстав у даній справі судом не встановлено.
Керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 81, 133, 137, 141, 258-259, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 1223584500:01:003:0342, укладений 19 вересня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на земельну ділянку, розташовану на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, площею 4,400 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1223584500:01:003:0342.
Заочне рішення може бути переглянуте Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя С. О. Бабій